Інформаційно-кібернетичний

Системний підхід. У середині ХХ століття після активного застосування системного підходу до вивчення біологічних процесів Л.фон Берталанфі та Н. Вінером у кібернетиці його ідеї почали активно розповсюджувати на соціально-політичні процеси. Піонером у застосуванні системного підходу щодо суспільного життя був американський дослідник Т.Парсонс

Система у перекладі з давньогрецької - ціле, складове поєднання з частин, множина закономірно пов’язаних між собою елементів (поглядів, знань, явищ), являє собою цілісне утворення, або «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один із одним, яка створює певну цілісність, єдність[1].  

З точки зору системного підходу, політичній сфері суспільства як системі притаманні певні ознаки. По –перше, складається з множини взаємопов’язаних структурних елементів; по-друге, взаємозв’язок забезпечує її цілісність та єдність; по-третє, існує у межах зовнішнього середовища (наприклад, інші системи суспільства, іноземні країни, міжнародні організації); в- четвертих, має межі розповсюдження і поширення; у - п’яте притаманна віддаленість від зовнішньої середи; у-шостих, має відкритий характер, що означає її схильність до зовнішніх впливів; у-сьомих, спостерігається тенденція до рівноваги та сталості, адаптації та інтеграції.

Підсистема– відносно менш складний елемент системи, котрий має свою структуру і є сукупністю більш простих частин, ніж він сам

Виходячи з цих принципів Т.Парсонс вважав, що суспільство складається із декількох підсистем; економічної, соціальної, політичної і духовної. Кожна з них виконує певні функції, реагує на вимоги, що отримує як ззовні так і із середини самої себе., але загалом вони забезпечують цілісність усього суспільства. Економічна система відповідає за реалізацію нагальних потреб людей. Головна функція політичної підсистеми - визначення колективних інтересів, мобілізація ресурсів на їх досягнення. Підтримка певної поведінка, рівня соціального розвитку, передача новим членам суспільства норм, правил, цінностей, що є важливими чинниками мотивації їх поведінки - це функції соціальної підсистеми. Інтеграцію суспільства, солідарність різних груп населення забезпечує духовна підсистема суспільства.

Політична система, за думкою Т. Парсонса, забезпечує досягнення загальних цілей суспільства. Сама ж система складається з держави (держава – це керуюча, контролююча, караюча (поліцейська) функції політичної системи), політичних партій і суспільних організацій, лобізму, політичної еліти (політична еліта суспільства -- люди; що працюють в органах влади, а також формують опозицію. Ця меншість суспільства має певну монополію на владу) і політичної культури (політична культура – соціально - історичний досвід людей, що впливає на формування їх цінностей і політичну поведінку (взаємовідносини суб’єктів політичного процесу між собою та самої політичною системою в цілому). Тому значною мірою політична система характеризується через її відносини з іншими системами: соцієтальним суспільством, системою підтримки культурних взірців, економічною системою. Для того, щоб влада мала суспільну вагу, необхідно зробити її вимоги суспільно значущими. Це можна забезпечити через прийняття відповідних норм, що забезпечує її стійкість.

Політична система на початкову етапі відокремлюється від соцієтального суспільства. Ії треба інституалізуватися, отримати такий особливий статус і такі параметри послуг, що особистість запропонує системі, відповідальність за координацію колективних дій (лідерство, авторитет особи), компетентність і професіоналізм.

Традицію соціолога Т.Парсонса спробували розповсюдити на політику прихильники бігевіоризму. Вони вважали, що політика – це перш за все дії людей і конкретних осіб, а не абстрактних інститутів і далекої від пересічного громадянина державної структури. Виходячи з цього ними були запропоновано розглядати політичну поведінку як головний об’єкт дослідження, застосовувати ширше кількісні і статистичні методи дослідження та розробляти нові теорії, котрі могли б більше пояснити політичні події та ситуації. Саме в межах бігевіоризму й розвивались системний і структурно-функціональний підходи до вивчення політики.

!

Засновником ж теорії політичної системи вважається американо-канадський дослідник Д.Істон. Він у своїх працях «Політична система» (1953), «Модель для політичного дослідження» (1960), «Системний аналіз політичного життя» (1965) запропонував надвчасну модель політичної системи, тобто систему поза впливами соціо - політичних, культурних та економічних детермінант, але з наявними універсальним залежностями. Він використав у своєму політико-системному підході поняття «чорна скринька».

«чорна скринька» - назва систем, структура та внутрішні процеси яких надто складні або невідомі. Вивчаються за допомогою їх реакцій на вхідні сигнали або впливи.

Відповідно до його моделі головними рисами аналізу є наступне:

Політична система:

· це низка взаємодій, що абстраговані від загальної соціальної поведінки, за допомогою яких відбувається розподіл цінностей у суспільстві;

· має реагуючий саморегулятивний потенціал, що зберігає її від саморуйнування;

· це рухлива система, що в змозі самопідтримуватися і зберігати свої особисті риси;

· є відкритою системою, котра піддається різним зовнішнім впливам;

· може зберігати свою стійкість за наявності відповідного балансу між «входом» та «виходом».

Дата добавления: 2014-01-04