Горіння речовини

Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливу на організм людини. Характеристика класів небезпеки згідно із ступенем їх дії на організм людини.

Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здо­ров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний про­міжок часу.

Усі хімічні речовини за ступенем небезпеки для людини поділяються на 4 класи: 1 клас– надзвичайно небезпечний; 2 клас – дуже небезпечний, 3 клас – помірно небезпечний, 4 клас - мало небезпечний.

Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які за­лежно від їх практичного використання можна поділити на:

• промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинни­ки, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

• отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

• лікарські препарати;

•хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки,засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

• хімічна зброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини відповідно до ГОСТу 12.0.003-74 поді­ляються на: загальнотоксичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, нарко­тичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенси­білізатори.

Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського орга­нізму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполу­ки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Пдразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо. Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутво­рення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглеця, оксиди азоту).

Канцерогенні викликають ракові захворювання ароматичні вуглеводи, аміносполуки, толуол).

Що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію людини(бензол, свінець, радіоактивні ізотопи, ртуть, манган, нікотин).

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, ґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призво­дять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління..

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсич­ності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних власти­востей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

§ серцеві — кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

§ нервові — порушення психічної активності (чадний газ, фосфор­органічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

§ печінкові — хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

§ ниркові — сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кис­лота;

§ кров'яні — похідні аніліну, анілін, нітрити;

§ легеневі — оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

► летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% випадків) — термін дії до 10 діб;

► тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях — термін дії від 2 до 5 діб;

► короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подраз­нення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

Велика кількість захворювань, а також: отруєнь виникає із проникненням шкідливих речовин — газів, парів, аерозолів — в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, поступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточ­ки дуже важко вловлювати.

Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотри­мання правил особистої гігієни, — наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапляти у кров з ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать жиророзчинні спо­луки, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жи­рах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. Для по­слаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визна­чення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями, як:

♦гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), ♦гранично допустимі викиди (ГДВ),

♦гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН),

♦максимально допустимий рівень (МДР),

♦тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно без­печні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі резуль­татів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар 'єри, ливарні цехи).

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно кон­тролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та прийма­ючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн по­кладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають най­нижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нор­мах

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно, де С_г С₂,..., С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м³; ГДК,, ГДК,..., ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м³.

Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітар­ний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н₂50₄) та фтористоводнева (НР) кислоти.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються ви­сокочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (ви­міри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) про­водять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу ко­ефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізня­ються.

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

► ГДК вод господарсько-питного харчування;

► ГДК вод рибного господарства.

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної люди­ною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речо­вин є ♦гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також ♦різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

Аварії а викидом СДОР. Однією із причин виникнення надзвичайних ситуацій регіонального масштабу є аварії на виробництвах з викидом СДОР.

На хімічно небезпечних виробництвах СДОР можуть бути початко­вою сировиною, проміжними та побічними продуктами, кінцевим про­дуктом, а також розчинниками та засобами обробки. Запаси СДОР зберігаються у цистернах, інших ємностях, техно­логічній апаратурі, транспортних засобах.

Аварії з викидом СДОР відбуваються при їх виробництві, переробці, зберіганні (переховуванні) та при транспортуванні.. Крім того, деякі хімічні речовини за певних умов (при пожежі, вибу­хах тощо) внаслідок хімічних реакцій можуть утворювати СДОР. Великі запаси СДОР розміщені на підприємствах хімічної, целюлоз­но-паперової, оборонної, нафтопереробної промисловості, кольорової та чорної металургії.

Характер можливих хімічно небезпечних аварій залежить від наступ­них факторів:

- фізіїко-хімічних властивостей сировини, напівфабрикатів та про­дуктів; характеру технологічного процесу;

- умов зберігання та транспортування;

- ефективності попереджувальних профілактичних засобів.

Аварії можуть відрізнятися масштабами поширення, уражаючими вла­стивостями, тривалістю дії. Особливі ускладнення виникають у випадках транспортних аварій при пошкодженнях та руйнуванні ємностей, що по­в'язане з труднощами своєчасного виявлення викиду чи витоку, а також наступної дегазації.

У народному господарстві великого розповсюдження набуло викори­стання таких СДОР, як хлор (для знезараження води; при виробництві целюлози на виробництво 1 тонни целюлози потрібно 40 кг хлору), аміак (при виробництві добрив; як холодоагенту холодильних установках), сірко­водень, сірковуглець та ін.

Об'єкти, які виробляють СДОР, використовують їх у процесі вироб­ництва, здійснюють їх зберігання, поділяються на 3 ступеня хімічної не­безпеки. Ступінь хімічної небезпеки визначається видом СДОР та його сумарною кількістю (табл.18).

Ступінь хімічної небезпеки дозволяє оцінити його з точки зору не­безпеки для населення, сільськогосподарських тварин і навколишнього середовища та розробити засоби їх захисту. На території України у 140 містах та 46 населених пунктах знаходиться 877 хімічно небезпечних об'єктів та 287000 об'єктів використовують у своєму виробництві СДОР чи їх похідні.

Внаслідок аварій із СДОР утворюється зона хімічного зараження та осередок хімічного зараження.

Зона хімічного зараження СДОР включає територію, на яку розпов­сюджується хмара СДОР. Площі хімічного зараження СДОР визначають­ся напрямком і швидкістю вітру та іншими параметрами.

Осередок хімічного ураження включає територію, на якій відбулися масові ураження людей, тварин та рослин.

У системі цивільної оборони розроблена "Методика прогнозування масштабів зараження СДОР при аваріях". Методика дозволяє розраху­вати можливу площу хімічного зараження та оцінити можливі втрати лю­дей.

Існують різноманітні способи та засоби захисту населення при ава­ріях з СДОР.

Хімічна зброя. Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до якої відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організми. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у при­міщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі.

Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких еколо­гічних і генетичних наслідків.

Вперше хімічна зброя була застосована під час першої світової війни. Наприкінці вересня 1914 р. німецька армія (порушивши угоди Гаазьких

конференцій 1899 та 1907 р.) використала артилерійські хімічні снаряди із подразнюючими отруйними речовинами. За час першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис. тонн ОР, використано на полі бою 125 тисяч тонн. Загальна кількість ура­жених становила близько 1 млн. 300 тис. осіб.

Згодом хімічну зброю використали італійці в Ефіопії у 1935-1936 роках, де серед усіх 50 тис. загиблих втрати від ОР становили 15 тис. Використову­валась хімічна зброя у Китаї у 1937-1943 р., у В'єтнамі у 1951-1952 р.

Розрізняють наступні специфічні особливості впливу хімічної зброї на життєдіяльність людини:

• біохімічний характер вражаючої дії ХЗ на живий організм;
• здатність ОР проникати в укриття, техніку, будинки, споруди
• та уражати людей, котрі там перебувають;
• тривалість впливу ОР завдяки їхній здатності зберігати певний час свої уражаючи властивості на місцевості, техніці та в ат­мосфері;
• труднощі щодо своєчасного виявлення ознак використання хімічної зброї
• необхідність використання для захисту людей та ліквідації наслідків застосування ОР великого та різноманітного комплексу спеціальних засобів.

Отруйні речовини можуть потрапляти до організму багатьма шляхами:

• через дихальний апарат;
• крізь шкірний покрив;
• безпосередньо у шлунково-кишковий тракт;
• у кров при пораненнях, порізах.

Це зумовлює великі уражаючи властивості ОР.

Хімічна зброя зберігається та застосовується у вигляді хімічних боєприпасів:

• артилерійські хімічні снаряди та міни, обладнані рідинними татвердими ОР;
• авіаційні хімічні бомби та касети;
• хімічні фугаси, шашки, гранати та набої.

Більш ефективним є використання хімічних приладів - засобів бага­торазового використання: виливних авіаційних пристроїв та механічних

генераторів аерозолю. Останнім досягненням науки та техніки стали бінарні хімічні боєприпаси та пристрої. В цих боєприпасах є два компо­ненти ОР, кожен із яких нетоксичний.

Хімічні боєприпаси мають спеціальне забарвлення, маркування та кодування. В армії США - забарвлення темно-сіре, маркування включає тип ОР, модель, шифр та інші відомості. Кодування здійснюється за допо­могою кольорових кілець: зеленими кільцями позначені боєприпаси, об­ладнані смертельними ОР (нервово паралітичні) - 3 кільця; шкірнона­ривні - 2 кільця; загально отруйні та задушливі - 1 кільце; 1 червоне кільце - боєприпаси, обладнані ОР подразнюючої дії; 2 червоних кільця - хімічні боєприпаси і ОР, які тимчасово виводять з ладу.

Хімічна зброя може застосовуватися наступними засобами:

® вогневі нальоти та прицільний вогонь артилерії і мінометів;

® залпи реактивної артилерії;

® окремі та групові пуски ракет;

® одиночне та групове бомбометання;

® виливання ОР із поливальних пристроїв;

® випуск ОР за допомогою аерозольних генераторів;

® кидання гранат та набоїв;

® застосування хімічних фугасів.

При дії хімічних боєприпасів чи пристроїв виникає хмара ОР, яка називається первинною хмарою. Вміст хмари залежить від типу ОР та засобу його переведення у бойовий стан. Первинна хмара може складати­ся із парів (ОР типу АС чи СВ), аерозольних часток (для УХ, В, О). Із хмари випадають краплі ОР, які, опускаючись, заражають місцевість, тех­ніку, джерела води, людей тощо.

Аерозолі та краплі, які знаходяться на поверхні, з часом випарову­ються. Внаслідок цього виникає повторна хмара, яка складається лише із парів ОР. Хмара під впливом вітру поширюється, а з часом розсіюється.

Ознаками застосування хімічної зброї є:

• поява на місцевості туману, диму у момент застосування ОР;

• у місці вибуху боєприпасів, що містять ОР, з'являється біла чи злегка підфарбована хмара диму, туману чи пари;
• у випадку застосування ОР за допомогою авіації за літаком з 'яв­ляється темна смуга, яка швидко розсіюється і осідає на землю.
• на поверхні землі, рослин, будівель ОР осідають у вигляді олійних крапель, плям чи потоків;
• зелена трава змінює свій колір, листя жовкне та буріє.

Зона хімічного зараження ОР включає територію, яка підлягала без­посередньому впливу ХЗ та територію, на яку розповсюдилася хмара із вражаючими концентраціями ОР.

Розміри зони залежать від типу ОР та метеорологічних умов. При слабкому вітрі хмара здатна розповсюдитися на велику глибину (до 10 км). Сильний вітер сприяє випаровуванню та зменшенню тривалості дії ОР. Тривалість дії ОР зменшується також при збільшенні температури повітря та фунту. Дощ змиває краплі ОР, сприяє їх проникненню всере­дину ґрунту та гідролізу. При випаданні снігу на заражену ділянку ОР зберігається більш тривалий час.

Рослинність сприяє застою повітря і збільшує тривалість зараження. Заражене повітря довший час застоюється у кварталах щільної забудови населених пунктів.

Захист від застосування ХЗ досягається застосуванням засобів інди­відуального та колективного захисту.

Серед причин виникнення надзвичайних ситуацій особливе місце займають пожежі і вибухи протягом року у світі реєструється понад 5млн. пожеж. Безпосередньо при пожежах гине 60 тис осіб.90 % пожеж виникають з вини людини, 7-8% -від блискавок, 2-3% -з інших причин.

Під вибухом розуміють процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об’ємі за короткий інтервалом часу. В результаті вибуху речовина перетворюється в дуже нагрітий газ із дуже високим тиском. Утворений газ із великою силою діє на навколишнє середовище, викликаючи його рух. Породжений хвилею тиск називається вибуховою хвилею. В міру віддалення від місця вибуху механічна дія вибухової хвилі слабшає.

Типовими прикладами вибухів є вибухи хімічних вибухових речовин. Вибухи можуть бути тепловими, за яких теплота, що виділилася, не встигає відводитися за межі вибухової речовини. Завдяки підвищенню температури розвивається процес хімічного розкладу, який самоприскорюється. Цей хімічний розклад називають тепловим вибухом.

Такий процес хімічного перетворення вибухової речовини, який утворюється ударною хвилею і супроводжується швидким виділенням енергії, називається детонацією.

Вибухи бувають: народно-господарські, воєнні, науково-дослідницькі тощо. Небезпеку становлять неконтрольовані вибухи.

Пожежа – це неконтрольоване горіння, яке супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. Пожежа, погашена у самій початковій стадії розвитку, називається загорянням. Пожежі завдають великої матеріальної шкоди, наприклад, у США близько 11 млрд. доларів на рік. Причини пожеж: необережне поводження з вогнем, недотримання правил експлуатації, самозаймання речовин та матеріалів, розряди статичної електрики, грозові розряди, підпали.

Залежно від місця виникнення розрізняють пожежі: на транспортних засобах, степові та польові, підземні у шахтах та рудниках, торф’яні та лісові, а також у будівлях і спорудах (зовнішні та закриті).

Простір, охоплений пожежею, умовно ділять на 3 зони: зона активного горіння (вогнище), теплова дія, задимлення.

Основною характеристикою, що характеризує руйнуючу дію пожежі, є температура, яка розвивається під час горіння. У житлових будинках та громадських будівлях температури всередині приміщень досягають 800–900 ⁰С, але розподіляються нерівномірно. Найвищі температури виникають під час зовнішніх пожеж і в середньому складають 1200–1300 ⁰С.

Припинення горіння досягається дією на гарячі поверхні охолоджуючими засобами, що гасять вогонь, розбавленням гарячих речовин або повітря, яке надходить у зону горіння, негорючими парами або газами; створенням між зоною горіння та горючим матеріалом ізолюючого шару із засобів, що гасять вогонь. У якості основного засобу, що гасить вогонь, використовують воду. Крім води, використовуються хімічні та повітряно-механічні піни, вуглекислий газ, азот, порошки, водяну пару, інгібітори.

Засоби для гасіння вогню подають у вогнище пожежі за допомогою пожежної техніки стаціонарними установками гасіння пожежі, пожежними автомобілями, поїздами, кораблями, мотопомпами, вогнегасниками. Заходи з пожежної безпеки поділяються на пожежну профілактику та гасіння пожеж.

Горінням називається хімічна реакція окислення, яка супроводжується виділенням великої кількості тепла.

Існують такі види горіння, як вибух, спалах, займання, тління, самозаймання та горіння.

За походженням пожежі діляться на:

• екзогенні, що виникають від зовнішнього теплового джерела (відкритого вогню, короткого замикання та вибуху);

• ендогенні, що виникають від самонагрівання, самоза­палення (наприклад, вугілля або руди).

Вибухове горіння - це швидке перетворення речовини в газо- або пилоподібний стан із виділенням великої кількості тепла. У цьому випадку об'єм речовини збільшується в сотні, а то й тисячі разів. У техніці цю властивість використовують для здійснення певної роботи (постріл, вибух породи та ін.)

Спалах - це швидке згоряння пальної суміші без утво­рення стиснених газів.

Займання - це загоряння речовини з появою полум'я. Загоряється лише частина речовини, а інша (основна) її частина залишається холодною (запалена скалка, горіння сірника).

Тління - це горіння речовини без явного утворення полум'я. При тлінні, як правило, виділяється більша кількість диму (тління мокрих дров у вогнищі).

Горіння - це швидкодіюча хімічна реакція сполучення речовини з окиснювачем, що супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Щоб горіння виникло і підтри­мувалося, необхідна наявність паливної речовини, окиснювача і джерела енергії для запалювання. Енергія для запалювання може бути у вигляді полум'я, іскри, випромінювання або тепла від короткого замикання електролінії, тертя або різкого стиснення газової суміші.

Неорганізоване і неконтрольоване горіння, у результаті якого знищуються матеріальні цінності, називається пожежею. Температура у вогнищі пожежі може досягати 700 - 900 °С або навіть і вище.

Залежно від агрегатного стану пального чи окисника роз­різняють три види горіння:

• гомогенне горіння газів і пароподібних горючих речо­вин у середовищі газоподібного окисника;

• гетерогенне горіння твердих горючих речовин у сере­довищі газоподібного окисника;

• горіння вибухових речовин і порохів.

Для можливості горіння в повітрі необхідно певне кіль­кісне співвідношення горючої речовини та повітря, в якому по­винна бути достатня кількість кисню.

Загоряння твердої або рідкої горючої речовини можливе лише за певних температур.

Займання речовини можливе не тільки при піднесенні до неї полум'я, а і внаслідок нагрівання зовнішнім джерелом тепла, нідкритим полум'ям або розжареними продуктами горіння, що стикаються з речовиною, яка загоряється. Саме так відбувається теплове самозапалювання (самозаймання) речовини.

При хімічному самозапалюванні теплота, що виділяється в результаті самоокиснення, якщо вона не передається в навко­лишнє середовище, призводить до поступового підвищення температури самозапалювання.

Біологічне самозапалювання вологих рослинних продук­тів відбувається в результаті інтенсивної діяльності мікроорга­нізмів (за певних температур і вологості), яка призводить до підвищення температури до 70 °С. При цій температурі мік­роорганізми гинуть, а їх розклад супроводжується подальшим підвищенням температури, початком самоокиснення речовини та ще більшим зростанням температури. Так може загорітися скирта соломи, тирса в купі тощо.

Група горючості - це класифікаційна характеристика ре­човин (матеріалів) за горючістю, що визначається встановле­ними умовами випробувань.

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи (будівельні матеріали - на дві):

негорючі (неспалимі) - під впливом вогню або високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються. Деякі негорючі речовини можуть бути пожежовибухонебезпечними, наприклад, окисники або речовини, що виділяють горючі про­дукти при взаємодії з водою, киснем повітря або один із одним;

важкогорючі (важкоспалимі) - під впливом вогню або високої температури спалахують чи тліють, чи обвуглюються та продовжують горіти або тліти чи обвуглюватися за наявності джерела запалювання, а після його видалення горіння або тління припиняється;

важкогорючі (важкоспалимі) - під впливом вогню або високої температури спалахують чи тліють, чи обвуглюються та продовжують горіти або тліти чи обвуглюватися за наявності джерела запалювання, а після його видалення горіння або тління припиняється;

горючі(спалимі) –під впливом вогню або високої температури спалахують чи тліють, чи обвуглюються та продовжують горіти, або тліти чи обвуглюватись після видалення джерела запалення.

Температура спалаху - це найменша температура речо­вини, за якої згідно з установленими умовами випробування над її поверхнею утворюється пара, здатна викликати спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

Вогнестійкість - це здатність конструкцій, матеріалу затримувати поширення вогню, пожежі та температури, вираже­на в годинах. Будинки та споруди належать до одного з п'яти ступенів вогнестійкості.

Багато неорганічних матеріалів хоча й не горять, але мають порівняно невелику термічну стійкість. Наприклад, вап­няки та мармур руйнуються при температурі 300 - 400 °С, ши­фер і азбоцементні вироби - при температурі 300 °С втрачають воду, стають крихкими, а при температурі 600 °С при потрап­лянні на них води розтріскуються (при гасінні пожежі розлі­таються в різні боки); керамічні плити зберігають свої влас­тивості при нагріванні до температури 1400 °С.

Дата добавления: 2014-01-04