Культурне життя України у 18 ст

3.1. Київська академія як центр української науки і культури. Протяном тривалого часу КМА була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу. Повний курс навчання в ній тривав 12 років, однак студенти мали право навчатися в ній скільки бажали. Всього в академії було 8 класів, а предметів більше 30. У перших 4 класах вивчали мови: українську, церковнослов’янську, грецьку, латинську й польську. Всі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладались, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Дбали в академії і про належне знання україгнської мови: саме наукова діяльність викладачів академії, а також її студентів сприяла розвитку тогочасної книжної (літературної) української мови. Згодом в академії викладали російську, французьку, німецьку мови. Студенти оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку й римську, частково й середньовічн літературу, історію, географію. З часом було впроваджено курси математики та медицини. Надавалась художня й музична освіта. У вищих класах 2 роки вивчалась філософія.

В історії КМА було кілька періодів піднесення. Перший повязаний з діяльністю Петра Могили (1633-1647). Розквіту КМА сприяла підтримка гетьмана Івана Мазепи (1687-1709). Новий етап розвитку КМА пов'язаний з діяльністю київського митрополита Рафаїла Заборовського (1743-1747). У др.пол. 18 ст. заходами імперського уряду КМА бло перетворено на становий духовний навчальний заклад, а в 1817 р. взагалі закрито. Київська академія мала вирішальне значення для становлення й розвитку української науки, культури й літературного процесу в 17-18 ст. У ній сформувався один із центрів філософської думки словянського світу. Філософські праці Й. Кононовича-Горбацького, І. Гізеля, Й. Кроковського, Ф. Прокоповича, М. Козачинського, Г. Кониського залишили яскравий слід в українській культурі. Філософом світового рівня був вихованець академії Г. Сковорода.

КМА давала студентам і медичні знання. Офіційно клас медицини було відкрито лише 1802 р. Проте багато випскників КМА, маючи добрі знання латини, і раніше студіювали медицину в західноєвропейських університетах. Вихованці академії стали знаними медиками, засноьвниками лікувальних закладів не лише в Україні, а й у Білорусі, Росії, Грузії (Нестор Амбодик-Максимович (1743-1812) – доктор медицини Лейпцигського уніврситету, працював у госпіталях Петербурга й Кронштадта, основоположник вітчизняного акушерства, ботаніки й фізіотерапії. Данило Самойлович (1742-1805), уродженець Чернігівщини – доктор наук з епідеміології, військовий лікар діючої армії в російсько-турецькій війні, почесний член 20 академій. Вперше обгрунтував можливість та необхідність протичумного щеплення).

В академії навчались літописці С. Величко, Г. Граб’янка, П. Симоновський, історики М. Бантиш-Каменський, М. Берлінський, художники І. Мигура, Г. Левицький, Л. Тарасевич, композитори М. Березовський, А. Ведель, архітектор І. Григорович-Барський. Її вихованцями були гетьмани країни: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол.

Київська академія сприяла становленню української літературної мови, тт склалася поетична школа, представлена іменами К. Саковича, Л. Барановича, І. Максимовича, Д. Туптала, Ф. Прокоповича, Г. Кониського, М. Довгалевського, Г. Сковороди. Професори академії написали десятки курсів поетики, в яких розробили теорію українського поетичного мистецтва. В Київській академії виник і розвинувся український театр. Для нього писалися драми, діалоги й інтермедії. Так у 1704-1705 рр., викладаючи в академії поетику, Ф. Прокопович створив першу історичну драму на теми рідної історії – трагикомедію «Володимир».

3.2. Розвиток науки. Протягом 17-18 ст. в Україні зростала зацікавленіість природничими науками. У лекціях провідних професорів КМА використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини. Набувала значення фізика, до якої вводили розділи: «рух», «космологія», ін. З’явилися курси натурфілософії – попередниці природознавства. До вивчення природних явищ закликав Феофан Прокопович, який навіть виголосив спеціальну промову перед студентами і професорами «Про заслуги і користь фізики». Фізика, на думку вченого повинна перейматися не вигадування, а вивченням реального світу. Велика увага надавалася вивченню математики. Зокрема Феофан Прокопович у 1707-1708 рр. Прочитав курс, основу якого становили арифметика і геометрія. У др.пол. 18 ст. в КМА було відкрито класи математики (алгебра й геометрія), та змішаної математики, де викладалась цивільна й військова архітектура, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, астронмія тощо. Розвиток природничих наук у ті часи відбувався у тісному зв'язку з розвитком філософії. Саме тому на 17-18 ст. припадає розвиток української філософської думки. Усі відомі церковні діячі, вчені, поети за тих часів висловлювали філософські ідеї або філософських трактатах, або творах інших жанрів. Головним осередком розвитку філософії ибула КМА.

Найвидатнішим поетом та філософом України др.пол. 18 ст. був Г.Сковорода (1722-1794). Провідна ідея його філософського вчення стосується проблеми людського щастя й сенсу життя. Вона втілена у словах «пізнай себе», «поглянь у себе». («Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ»). Він був переконаний, що людина щаслива тільки тоді, коли вона вільна і може перейматися тією справою, до якої має природні здібності, хист. Він вважав, що людське щастя творить злагода між особистим життям людини і громадським покликанням. На думку філософа, без свободи не може запанувати справедливість. Філософські ідеї Г.Сковороди втілені в його літературних творах. Найскладніші з них – філософські трактати. Філософські ідеї він втілював у мистецькій формі – у віршах та байках. Збірник поезій «Сад божественни х пісень» складається з 30 віршів. Байки зібрані в книгув «Байки харківські».

3.3. Музичне мистецтво. КМА була провідним осередком музичної культри, де навчання музиці і співу вважалося обов’язковим предметом. Ще в 50-х рр. 17 ст. тодішній ректор академії Лазар Баранович організував спеціальну музично-хорову школу. Студентський хор налічував близько 300 осіб та бв найкращим київським хором. Музичні класи відкривалися і в колегіумах. Перший спеціалізований заклад музичного профілю організовано в Глухові(1729 р. - указ про створення співацької школи). За часи гетьманування Кирила Розумовського Глухів став музичною столицею України. Тут, при дворі гетьмана, діяли професійний оркестр та оперний театр, основу репертуару яких становили найкращі зразки західноєвропейської музики. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.

З епохою бароко пов’язані імена композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя. Після навчання в Глхівській співацькій школі Д.Бортнянський потрапив до петербурга, де навчався під опікою найвідоміших вчителів (зокрема й українців). Вдосконалював освіту за кордоном. Протягом 30 років Бортнянський очолював придворн капел, написав більше сотні творів хорової духовної музики, багато світських творів різних жанрів. Його музика мала в собі країнські мотиви. М. Березовський після навчання в Глухівській співацькій школі та КМА потрапив у науку до Болонської академії, невдовзі отримав там звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонічного товариства. Перебуваючи в Італії поставив оперу «Демофонт». Юний Артемій Ведель, який навчався тоді в КМА, був знаний як найталановитіший київський диригент і віртозний виконавець музичних творів. Ще до закінчення академії його забрали до Москви, де він протягом кількох років керував хором московського генерал-губернатора. Автор тридцяти хорових церковних концертів.

Отже, в др.пол. 18 ст. відбувається становлення професійної музики. Стиль «бароко» в українській музиці виявляється в мистецтві партесного співу, канту. Український партесний спів поширюється на Східну Європу. Триває розвиток народної музично-вокальної майстерності. Це був час розквіту пісенних і танцювальних жанрів народної музики. Творцями народної музики були самі її виконавці і розповсюджувачі (кобзарі, лірники, сопілкарі, скрипалі, цимбалісти). Започатковується музична обробка народних пісень (збірники-кантички, ірмологіони).

3.4 Особливості архітектри та образотворчого мистецтва у др.пол. 18 ст. На Правобережжі на західноукраїнських землях бароко розвивалося на основі європейської традиції. У європейському бароковом стилі виконано Домініканський костел (1745-1749) та собор св. Юра у Львові (1747-1762), Успенський смобор Почаївської лаври (60-70-ті рр.18 ст.).

Найвідоміший архітектор українського бароко – Іван Григорович-Барський. Він був вихованцем КМА. Архітектурну діяльність розпочав наприкінці 40-х рр.18 ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спордою якого став фонтан «Самсон». У 60-70-х рр. 18 ст. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим. Без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі. Він спорудив: надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву і церкву Миколи Набережного, брав участь у будівництві церкви Різдва Богородиці та Магістрату в Козельці. Іншим визначним будівничим був Степан Ковнір. Спорудив: корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім’ям.

Риси барокової архітектри набули на країнських теренах настільки значного поширення, що виявлялтися навіть у дерев'яних спорудах народних майстрів. Найвизначнішою пам’яткою дере’вяної церковної архітітектри 18 ст. є запорізький собор Самарі (нині Новомосковськ), зведений народним майстром Якимом Погребняком.

Найвідомішим скульптором др.пол. 18 ст. був Сисой Шалматов – автор численних іконостасів і скульптур (у Хрестовоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі у Лубнах, у церкві св. Покрови в Ромнах). Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні: Йоган Пінзель – автор скльптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.

З середини 18 ст. на Україні з’являються споруди з виразними елементами класицизму. Цей стиль харатеризується світлими барвами, стриманими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздобленя. Це палац Петра Рум’янцева-Задунайського в с.Качанівці на Чернігівщині та палац Кирила Розумовського в Батурині.

На ХVІІІ ст. припадає виникнення нових художніх напрямків – рококо і романтизму та утвердження класицизму. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва, але насамперед знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві. Стиль рококо (франц. [Рокайль «скальный», рок «скала»] - элемент, напоминающий завиток раковины) був продовженням стилю бароко в мистецтві. Виник на початку ХVІІІ ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця ХVІІІ ст. Таку назву він отримав за манірність, легкість, декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливих форм. Цей стиль був досить популярним у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближений до бароко. Існує погляд на рококо як відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його.

Рококо мав переважно світський характер. Він більш камерний й інтимний, щирий, пов’язаний з побутом людини. Найбільшого свого розвитку він набув у галузі прикладного мистецтва. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, шпалерах, оформленні інтер’єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії, грі уяви. Сюжетна тематика часто еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні та жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку життя.

Дата добавления: 2014-01-04