Оцінка ризиків суттєвого викривлення

Кінцевою метою розуміння та опису внутрішньогосподарського контролю є - оцінка ризиків суттєвого викривлення в показниках фінансової звітності підприємства, що перевіряється.

МСА 315 говорить про те, що аудитор повинен виявити і оцінити ризики суттєвого викривлення на рівні фінансових звітів і на рівні твер­джень за класами операцій, залишками на рахунках та на рівні розкриття інформації. З цією метою аудитор повинен:

- визначити ризики шляхом отримання розуміння підприємства і його середовища, в тому числі відповідні функції контролю, пов'язані з ризиками, а також шляхом розгляду класів опера­цій, залишків на рахунках та розкриття інформації у фінансо­вих звітах. Кожне діюче підприємство має свою індивідуальну специфіку здійснення господарської діяльності. Ця специфіка полягає в тому, що поряд з проведенням звичайних операцій, протягом звітного року можуть здійснюватися такі, що їх нас­лідки можуть мати невідповідне відображення у фінансовій звітності. Наприклад, підприємство у звітному році стало влас­ником пакета акцій 40% акцій іншого підприємства, що потре­бує спеціальних правил оцінки інвестицій за методом участі у капіталі, а також визнання доходів (втрат) від участі у капіталі. Або підприємство створило мережу філій, які функціонують як в середині країни, так і за її межами.

- з'ясувати, як виявлені ризики можуть вплинути на твердження (показники фінансової звітності). Наприклад, створення мережі філій за наявності гармонізованих процедур контролю може не мати впливу на процес складання достовірної звітності по під­приємству в цілому.

- вивчити значущість ризиків, а відтак їх здатність призвести до суттєвих викривлень у фінансових звітах. Наприклад, встанов­лено, що підприємство реалізує власну продукцію за договора­ми комісії, але на дату балансу не отримує звіту від комісіонера про результати інвентаризації фактичних залишків продукції. Цей факт може свідчити про можливу невідповідність у показниках балансу про залишки запасів.

Проте з урахуванням того, що питома вага обсягів продажу за договорами комісії протя­гом року є несуттєвими у співвідношенні до загальної суми до­ходів, а облікові залишки продукції, яка знаходиться у комісіо­нера, також не впливає на загальну оцінку запасів, то відповід­ний факт ризику суттєвого викривлення не є значущим - суттє­вим.

Внутрішніми стандартами аудиторської фірми визначаються спе­ціальні стандартизовані процедури, за допомогою яких робиться висно­вок про рівень ризику суттєвого викривлення щодо фінансової звітності відповідного об'єкта аудиту. Як відомо, з цією метою можуть застосову­ватись кількісні та якісні показники. Найчастіше в практиці аудиту оцінка ризиків проводиться за допомогою якісних характеристик. Тобто ризик суттєвих викривлень визначається як: низький, середній або високий.

На практиці вивчення системи внутрішнього контролю клієнта і оцінювання рівня ризику контролю суттєво різняться залежно від клієнта. При роботі з невеликими підприємствами аудитори досягають тільки пе­вного рівня розуміння, достатнього для оцінювання можливості аудиту фінансової звітності і середовища контролю. Це потрібно, щоб виявити ставлення адміністрації підприємства до контролю і також визначити рі­вень адекватності облікової системи клієнта. Часто, щоб провести аудит найбільш ефективно, процедурами проведення тестів контролю зне­важають, а ризик контролю визначають максимально високим.

Процес оцінки ризиків суттєвого викривлення можна поділити на два основних етапи.

Перший етап - це визначення слабких місць у процедурах СВК підприємства, які можуть мати вплив на достовірність фінансової звітно­сті, а отже формують ризики суттєвого викривлення.

Другий етап - це визначення того, які з ідентифікованих складових ризиків суттєвого викривлення вимагають особливого розгляду ауди­тором, тобто є суттєвими ризиками.

Важливим моментом у процесі визначення складників та оцінки ризиків суттєвого викривлення є ідентифікація виявлених ризиків з конк­ретними класами операцій, показниками фінансової звітності та інформа­цією, яка підлягає розкриттю. З цієї точки зору всі контрольні процедури, які має СВК підприємства, можна поділити на такі групи:

перша група процедур СВК: це процедури, виконання яких безпо­середньо пов'язано з твердженням, яке містить конкретний показник фі­нансової звітності, або інформація, яка підлягає розкриттю. Наприклад, процедура інвентаризації товарів напряму пов'язана з твердженням про існування запасів (товарів) на дату складання балансу.

друга група процедур СВК: це процедури, які можуть вплинути на фі­нансові звіти в цілому або потенційно впливають на багато тверджень. Як пра­вило, це процедури, які визначають якість функціонування середовища контро­лю. Наприклад, на підприємстві нерегулярно відбуваються засідання ради ди­ректорів, розпорядчі документи адміністрації можуть мати нечіткі формулю­вання, протягом року керівництво видавало багато усних розпоряджень, які отримували документальне оформлення більш пізньою датою. Зрозуміло, що такі факти навряд чи будуть мати вплив на ризики суттєвого викривлення за класами операцій, залишками на рахунках та розкриття інформації. Більш знач­ний вплив може мати недостатня компетентність управлінського персоналу.

Після того як встановлено складові частини ризику суттєвого ви­кривлення, починається другий етап - оцінка їх суттєвості.

Ідентифікація суттєвих ризиків є справою професійного судження аудитора. При вивченні характеру ризиків аудитор розглядає низку пи­тань, в тому числі таких як:

- чи пов'язаний ризик з нещодавніми подіями в бухгалтерському обліку, економічними або іншими подіями, а отже, вимагає особливої уваги,

складність здійснюваних господарських операцій,

- чи стосується ризик суттєвих операцій, які здійснюються, зі зв'язаними сторонами,

- рівень суб'єктивізму в процесі оцінки фінансової інформації, яка пов'язана з цим ризиком, особливо тієї, що містить широ­кий діапазон оцінки невизначеності,

- чи стосується ризик суттєвих операцій, що виходять за межі звичайної діяльності підприємства або ж виглядають незвичай­ними з інших причин.

Після того коли аудитор виділив ризики, які на його професійне судження є суттєвими, йому необхідно оцінити структуру відповідних процедур контролю на підприємстві, якщо до цього вони не були ним проведені. Це є необхідною умовою для того, щоб прийняти ефективне рішення стосовно складу, обсягу та часу проведення майбутніх процедур отримання доказів, на підставі яких буде формуватись аудиторський ви­сновок.

Результати ідентифікації складників та оцінки ризиків суттєвого викривлення повинні обов'язково бути задокументовані аудитором.

Визначальною характеристикою процесу оцінки ризиків суттєвого викривлення є те, що він є перманентним. Це означає, що протягом всьо­го процесу аудиту фінансової звітності аудитор постійно переглядає зроблені висновки про склад та оцінку рівня ризиків суттєвого викрив­лення на підставі інформації, яка ним отримується в ході перевірки. Та­кий підхід дозволяє проводити коригування у програмі аудиту, що має на меті зменшення ризику невиявлення та формування відповідного виснов­ку щодо повноти та достовірності фінансової звітності.

Важливим моментом, який прописаний МСА №315, є те, що на аудитора покладається обов'язок якнайшвидшого ознайомлення найви­щого управлінського персоналу з суттєвими слабкими сторонами в струк­турі або реалізації внутрішнього контролю, які привернули увагу аудито­ра. Ця вимога реалізується на практиці шляхом складання спеціального звіту на ім'я керівництва або включенням у аудиторський звіт про ре­зультати перевірки спеціального розділу, у якому:

- коментуються недоліки організації внутрішнього контролю, внаслідок чого виникають або можуть виникнути суттєві по­милки у фінансових звітах, викладаються конкретні поради щодо їх усунення.

Звіт повинен бути лаконічним, викладати факти у чіткій, логічній послідовності, починатися з найбільш вагомих питань, з достатньо обґру­нтованими пропозиціями. При його адресуванні слід вибрати такий рі­вень управління, який має відповідні повноваження, щоб прийняти необ­хідні рішення.

Дата добавления: 2014-01-04