Феноменологічна структура та динаміка особистості

Перш за все, слід розглянути підходи до розуміння і опису особистості.

1. Тлумачення особистості як психофізіологічної єдності. Ця єдність передбачає синтез фізичних та соціальних характеристик.

2. Особистість як система рис. Риса інтерпретується як певна стійка особливість поведінки, яка повторюється в різноманітних ситуаціях. Головний акцент ставиться на стійкості проявів особистості.

Види рис особистості:

Конституціональні. Обумовлюють психофізіологічну особливість організму, які співвідносяться з поняттям індивід (людина, як представник роду людського).

Індивідуальні. Визначаються досвідом життєдіяльності людини. Індивідуальні риси характеризують особистість в плані її індивідуального співвідношення з поняттям індивід.

Власне особистісні. Риси зі сторони реалізації різних соціальних ролей та досвіду діяльності людини. Відноситься до поняття особистість.

Ці три види рис визначаються особистісними питальниками.

Порівнюючи два, описані вище підходи, можна зробити висновок, що вони не суперечать, а лише доповнюють один одного.

3. Особистість як певний тип чи поєднання типів. Тип розглядається як характерна особливість поведінки. До типів слід відносити: тип акцентуації, тип характеру, темперамент, спрямованість особистості.

4. Особистість як система конструктів. В даному випадку конструкт виділяється як певні полюсні характеристики особистості. Наприклад: екстровертованість – інтровертованість. Описуючи особистість, психолог спочатку визначає певні полюсні характеристики, а потім вказує місце обстежуваної особистості на даній шкалі.

5. Особистість як система особистісних смислів. Акцент робиться на потребово-мотиваційній сфері. Потрібно описати зміст потреб, мотивів, намірів особистості тощо.

6. Особистість як суб’єкт персоналізації. Особистість описується зі сторони її бажань і здатності викликати бажані зміни в фізичному і соціальному оточенні. Підкреслюється вагомість особистості. Особистість визначається тим, який внесок вона зробила в фізичний чи соціальний світ, який її оточує. Іншими словами значущість впливів особистості в світі.

Види розвитку особистості:

Розрізняють фізичний та психічний розвиток, які перебувають у постійному і безперервному контакті. Якщо відбувають порушення в фізичному розвитку, то неодмінно страждає психічний і навпаки.

Психічний розвиток людини поділяють на:

ЕМОЦІЙНИЙ. Розвиток емоційної сфери. Часто його визначають як емоційно-вольовий. Керує емоційною сферою особистості.

КОГНІТИВНИЙ. Розвиток пізнавальної сфери (розум).

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ.

МОРАЛЬНИЙ. Визначає ставлення особистості до соціуму і до самої себе.

СОЦІАЛЬНИЙ. Соціалізація особистості, її роль і місце в соціумі.

Проводячи діагностику особистості психолог повинен обов’язково вказати усі ці особливості психічного розвитку. Крім того, психолог повинен враховувати основні сфери особистості.

Основні сфери особистості:

Мотиваційно-потребова: інформація про основні потреби, мотиви, інтереси, нахили людини тощо.

Емоційно-вольова: включає в себе набір емоцій як станів (активність, апатія, стомлюваність), типових для особистості, так і певні емоційні характеристики (емпатія, чуйність, щирість), певні вольові якості (довільність).

Когнітивно-пізнавальна: (когніція – пізнавання інформації) відображення певних пізнавальних можливостей особистості.

Моральна: особистісно-репрезентативні основи нормативних регуляцій, що закріплені в звичках, традиціях, принципах соціального життя людини. Тобто наскільки людина сама для себе визначає істину свого буття, переживає свою унікальність, самобутність.

Дієво-практична: включає прояви людини як діяча, який практично себе реалізує в оточуючому світі, включає в себе демонстрацію своїх здібностей і певні прагматичні аспекти.

Міжособистісно-соціальна: відображає особливості взаємодії особистості, її ставлень та самоставлень. Ставлення буде проявлятися як відношення до людей, проти них, з ними, самоставлення – ставлення до себе, своїх здібностей тощо.

Кожна особистість характеризується наявністю певних потенціалів, що пояснюють сфери особистості.

Пізнавальний потенціал, який визначається об’єктом та якістю інформації, якою володіє особистість. Пізнавальний потенціал не завжди можна спрогнозувати.

Моральний потенціал проявляється в світогляді особистості, прагненнях, світовідчуттях. Потрібно, щоб людина володіла моральним потенціалом, якщо людина рано стає скептиком – вона стає обмеженою в інтересах, поглядах нічого її не цікавить, не хвилює; людина починає постійно і швидко втомлюватися.

Творчий потенціал характеризується як здатність людини створювати щось нове. Визначає наскільки людина спроможна створити щось нове в той чи інший проміжок часу свого життя в різних галузях. Одні люди розвивають свій творчий потенціал, інші – ні, тоді він у них лишається постійно на одному й тому ж місці, або ж спостерігається вичерпаність потенціалу.

Комунікативний потенціал визначає комунікабельність людини, міцність її контактів, які встановлює особистість протягом життя і проявляється у здатності грати різні соціальні ролі. Це потенціал людини, який завжди є в запасі, але також може спостерігатися явище вичерпності комунікативного потенціалу людини.

Естетичний потенціал визначається рівнем змісту та інтенсивністю потреб в прекрасному і тим як людина їх задовольняє, що взагалі людина визначає як прекрасне чим вона насолоджується. Наскільки людина розвиває свій естетичний потенціал, наскільки проявляє у повсякденному житті. Людина найактивніше проявляє себе у пошуку прекрасного у 18 – 30 років.

Кожна людина має свій життєвий план, який пов’язаний зі самовизначенням особистості.

В залежності від цього розрізняють професійне самовизначення та моральне самовизначення. Професійне самовизначення людини дає відповідь на питання ким бути? Моральне самовизначення дає змогу людині зрозуміти яким бути?

Професійне та моральне самовизначення керують потребою самореалізації, яка полягає в тому, що людина прагне реалізувати свій особистий потенціал. Слід зазначити, що потреба у самореалізації є базовою, похідною якої є потреба в персоналізації, що передбачає встановлення соціальних зв’язків і намагання зайняти активне положення в соціумі. Життєвий план людини – те, на що спрямована особистість, якими цілями вона керується у житті, в діяльності.

Основні утвори особистості:

1. Тип атрибуції – тип приписування причин успіхів та невдач. Цей тип пов’язаний із локус контролем. Розрізняють інтернальний тип атрибуції (приписування собі як заслуг так і причин невдач, в залежності від своїх сил та можливостей) і екстернальний (приписування причин успіхів та невдач іншим людям).

2. Ставлення до перешкод. Ставлення до внутрішніх та зовнішніх перешкод різного характеру.

До зовнішніх перешкод належать несприятливі обставини, дії інших людей. До внутрішніх – занижена самооцінка, небажання діяти, лінь, відсутність знань тощо. Говорячи про цей аспект, слід відмітити вольові та моральні якості особистості.

Вольові: цілеспрямованість, сміливість

Моральні: тут важливим є які засоби використовуються для досягнення поставлених цілей, як людина долає проблеми, що виникають на шляху досягнення мети.

Людину потрібно вчити відчувати баланс між собою і соціумом, показувати, що однобокі погляди не є правильними.

3. Інтегральна характеристика – стійкість особистості. Обумовлення формування мотивів, активності реакцією в несприятливих умовах (наприклад в ситуації стресу), фрустрація обумовлюється пластичністю чи ригідністю особистості.

Зі стійкістю особистості пов’язані проблеми:

Переоцінки установок,

Прийняття рішень,

Наполегливості при задоволенні потреб.

Крім того, психолог повинен пам’ятати, що стійкість не може бути універсальною і повністю захищати людину.

Стійкість, в даному контексті, розглядається як міра спроможності людини добиватися того, що вона запланувала і як це буде впливати на неї. Але це не означає, що людина повинна змінюватись залежно від своїх планів, основа, її «стержень» повинен залишатися без змін.

4. «Я – концепція» – це сукупність уявлень про себе, які пов’язані з самооцінкою і проявляються в поведінці. До «Я – концепції людини входить декілька аспектів», зокрема:

Когнітивний аспект («Я – образ»), що складає комплекс уявлень людини про себе і дає відповідь на питання Хто я? «Я – образ» включає в себе: „Я – реальнее”, „Я – соціальне”, ”Я – комунікативне”, „Я – індивідуальне”, „Я – рефлексивне”, „Я – майбутнє”, „Я – минуле”, тощо.

Оціночний (самооцінка) – те, як людина оцінює свій образ, може бути адекватна і неадекватна оцінка. Неадекватна самооцінка може бути завищеною або заниженою. В ідеалі самооцінка повинна бути адекватною зі спрямованістю до завищеної, що забезпечує аванс успіху для людини.

Поведінковий (безпосередня реалізація двох попередніх аспектів) – як людина себе уявляє, яке її ставлення до цих уявлень.

Функції «Я – концепції»

1. Сприяє досягненню внутрішньої узгодженості.

2. Визначає характер і особливості інтерпретації набутого досвіду. (Якщо людина вважає себе невдахою, то причина полягає в «Я – концепції»).

3. Це джерело очікування відносно своєї поведінки і відносно самого себе. Момент очікування є дуже важливим, його часто недооцінюють, в результаті чого не готові прийняти на себе відповідальність за негативні наслідки. Людина схильна недооцінювати того, що отримала і адекватно співвідносити те чого вона чекала з тим, що отримала в кінцевому результаті.

4. Здійснюється регуляція соціальної поведінки. Залежно від того, як людина ставиться до себе, так вона і буде себе проявляти в соціумі. Якщо людина себе недооцінює, то вона буде намагатися владно підкорити інших, якщо ж вона буде «в ладах з собою», то нікому нічого не потрібно буде доводити.

Дата добавления: 2014-01-04