Стадії розвитку конфлікту та причини його виникнення

Будь-який конфлікт, як правило, реалізується у процесі свого розвитку за певними стадіями, серед яких за однією із класифікацій виділяють латентну стадію та стадію зовнішнього вияву конфлікту.

Так, у низці випадків, виділяючи так звану латентну (приховану) стадію, спостерігаємо, що в цей період розвитку конфлікту наявні усі його елементи, за винятком зовнішніх дій: виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення одним із суб´єктів своїх інтересів у ній і перешкод для їх задоволення; визначення персоніфікованого суб´єкта, який саме цьому перешкоджає; усвідомлення своїх інтересів і відповідних перешкод іншою стороною; нарешті, стадія, коли ще не вчиняється конфлікт, але скоєно конкретні дії, що започатковують відкритий конфлікт — прийнято негативне для однієї зі сторін рішення (відмова у наданні квартири, невизнання права особи на власність, права нації на національний суверенітет тощо).

Наступною стадією є зовнішні дії: спрямовані на захоплення і (або) утримання спірного об´єкта, створення завад, заподіяння непрямої шкоди, образливі слова і дії, підкорення і захоплення суб´єкта, нанесення прямої фізичної шкоди (насильство).

Серед іншого, охарактеризуємо стадії конфлікту, запропоновані С.С. Фроловим.

• Передконфліктна стадія включає ідентифікацію, тобто визначення суб´єктів, які перешкоджають досягненню мети, вважаються винними тощо, яка може бути дійсною або неправильною, а також формування стратегії та тактики розвитку конфлікту.

• Інцидент, тобто здійснення дій, спрямованих на зміну поведінки суперників, їх блокування (затримання, переривання). Продовження дій, тобто відступ (отримання — відмова від продовження дій, або придушення — припинення дій під тиском зовнішніх обставин) або агресивна поведінка, спрямована на інших суб´єктів, та їх відповідна агресивна реакція. Ці дії поділяють на ті, які мають відкритий характер, тобто безпосередньо спостерігаються, усвідомлюються, оцінюються як ворожі, агресивні, шкідливі тощо, та приховані (латентні, таємні), які включають маскування власних дій, провокування необхідних дій супротивників, їх дезінформацію тощо.

• Досягнення у розвитку конфлікту критичної точки, тобто максимальної гостроти, сили та напруженності.

• Розв´язання конфлікту внаслідок — зміни умов конфліктної ситуації, установок суперників, одно- або двосторонніх поступок, усунення суперника, втручання третьої сили.

Серед засобів впливу на супротивника часто використовують погрозу, що в окремих випадках з позиції права може характеризуватись як злочин і тягнути за собою певні наслідки. Погроза не є прямим вступом у боротьбу у звичайному розумінні, зовні вона має вигляд нібито звернення до здорового глузду і почуттів супротивника, свідченням жорстокості й безкомпромісності. По суті погроза є зброєю суб´єктів деструктивного типу, звичайним методом авантюристів, терористів.

За динамікою конфлікти багато в чому відрізняються один від одного — можуть припинятися досить швидко, але водночас чимало конфліктів набувають тривалого характеру. Про це вже зазначалося з позицій класифікації конфлікту за ознакою часу, однак у цьому випадку слід звернути увагу на взаємозв´язок динаміки та часу розвитку конфлікту в ході визначення його основних параметрів. Розуміння такого взаємозв´язку дає можливість більш точно визначити ту чи іншу стадію у розвитку конфлікту, передбачити можливу послідовність подій, своєчасно застосувати превентивні заходи.

Швидке завершення конкретного зіткнення не завжди слід сприймати як свідчення ліквідації конфліктної ситуації, часто трапляється, що конфлікт незабаром спалахує з новою силою, а такі спалахи свідчать про тривалість конфлікту. Довготривалий характер мають міжнаціональні конфлікти, конфлікти на політичному, релігійному ґрунті, міжособистісні, сімейні та ін. У разі тривалого продовження конфлікт може розвиватися і в позитивному напрямі та завершитися повним або тимчасовим розв´язанням наявної суперечності. Однак нерідко в ньому переважають тенденції дещо іншого характеру: боротьба посилюється, загострюється, а конфлікт поширюється на коло суб´єктів та соціальних відносин. Такий варіант динаміки боротьби називають ескалацією конфлікту. Ескалація відбувається тоді, коли стикаються деструктивні моделі поведінки. Для такого явища характерна прогресуюча у часі зміна масштабів конфлікту, коли наступні руйнівні дії сторін щодо інтересів кожної з них вищі за інтенсивністю, ніж попередні.

Механізм соціальних конфліктів безпосередньо зумовлений характером причин, які визрівають у суспільному середовищі. У загальному вигляді ці причини зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси. Користь, помста, ненависть, недоброзичливість, образа, незадоволеність прийнятим рішенням, намагання забезпечити себе матеріально — найбільш типові мотиви побутових конфліктів. Іншою, не менш різноманітною, є мотивація групових конфліктів (за кількістю учасників), де слід назвати такі причини: економічні труднощі, політичні симпатії і антипатії, прагнення до лідерства, національна гордість та ін. Найбільш характерні причини можна згрупувати так.

1. Соціальна нерівність суб´єктів. Вона виявляється у різниці майнового становища і, відповідно, у ставленні до власності, відмінностях соціального статусу. Ці особливості відображено у соціальній структурі суспільства, де фіксується нерівність у відносинах між соціальними групами або окреми­ми індивідами. Звичайно, в основі безпосереднього зіткнення конфліктуючих сторін у цьому разі лежить тверде переконання однієї сторони, що право на певні матеріальні й культурні блага належить їй, тоді як протилежна сторона несправедливо обмежує доступ до них. Це неминуче веде до напруженості у відносинах між соціальними групами, а іноді до відкритого конфлікту.

2. Інтереси і потреби. Цей фактор виявляється як у міжособистісних відносинах, так і на більш високих рівнях, наприклад, суперечка між подружжям за гроші, конфлікт між різними релігійними конфесіями за вплив на віруючих, зіткнення між державами за право володіння певною територією, ресурсами тощо.

3. Депривація. Це стан, для якого характерна розбіжність між очікуванням і можливостями його задоволення. Із часом депривація може посилюватися або зменшуватися чи залишатися незмінною. Характерний приклад депривації — надії і пов´язані з ними очікування громадян на поліпшення соціального стану, які поступово переростають у незадоволення за умов поглиблення політичної та економічної кризи суспільства. Деякі громадяни вклали свої кошти на рахунки фінансових компаній, а згодом не тільки не отримали дивідендів, а й втратили свої заощадження, що призвело до соціальної напруженності, виникнення конфліктних ситуацій.

4. Ірраціональні елементи. До них належать зіткнення, конфлікти, що викликані не вагомими причинами, а приховані у характерах людей, настроях, смаках, дріб´язкових примхах та інших суб´єктивних факторах.

Дата добавления: 2014-01-04