Стан культури України в сучасних умовах

Кіно.

Театр.

Музика.

З 1923 р. в Києві існувало Товариство ім. Леонтовича В його складі:

Ревуцький, Лятошинський, Косенко, Вериківський та ін. В 1928 перетворено у

Всеукраїнське Т-во революційних музикантів (ВУТОРМ), яке об'єднало майже

всіх видатних композиторів. Ліквідовано у 1932 і замінено Спілкою

композиторів УРСР.

Лев Ревуцький (1889-1977), фортеп'янні твори, кантати, симфонії,

концерти, хорові та сольні обробки укр.нар.пісень. Редакція опери Лисенко

"Тарас Бульба". З 1934 викладач Київської консерваторії.

Борис Лятошинський (1895-1968), опери, симфонії, симфонічні балади,

симфонічні поеми, хори, обробки пісень, музика для п'єс та кінофільмів.

Віктор Косенко (1896-1938), симфонічні поеми, сонати, фортепьянні

п'єси, увертюри, концерти, обробки пісень.

Михайло Вериківський (1896-1962), опери, перший український балет,

симфонічні композиції, вокально-симфонічні твори, хори, пісні.

До 1917 в Україні один театр Садовського в Києві. В 1918 - 3 театри:

1)Держ. драм. театр - вихованці МХАТ, реалістично-психологічна школа;

2)Держ. народний театр Саксаганського; 3)"Молодий театр" Леся Курбаса та

Гната Юри - розрив з традиціями старого побутового театру, орієнтація на

західний театр модерна.

Курбас Лесь (1885-1942), син галицького актора, вивчав філософію у

Віденському ун-ті, театр. мистецтво, в "Молодому театрі" пошуки форми,

вирішальна роль режисерського задуму, грав провідні ролі, широко ставив

свої інсценізації. Ці традиції продовжив заснований ним у 1922 р. театр

"Березіль" (Київ, потім Харків): експресіонізм, конструктивізм, національна

лірика, патетика, сатира. В 1933 репресований і засланий на Соловки.

Звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві від сучасної дійсності,

російського театру. "Березіль" перетворено у театр ім. Т.Шевченка (реж.

Мар'ян Крушельницький).

Київський театр ім.І.Франко, створений Г.Юрой у Вінниці в 1920, з

1926 у Києві.

Одеська Держдрама (1925), перший в Одесі стаціонарний український

театр, реж. Терещенко, Василько, актори Ужвій, Нятко, Шумський.

Театри робітничої молоді (ТРОМ'и), дитячі театри.

Драматурги: Іван Дніпровський, Яків Мамонтов, Мирослав Ірчан, Іван

Микитенко, Микола Куліш, Олександр Корнійчук, Іван Кочерга.

Оперні театри: Одеса, Харків, Київ, Вінниця, Дніпропетровськ.

Оперні співаки: Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут,

Оксана Петрусенко, Зоя Гайдай.

У 20-і роки Одеса на певний час стає столицею українського

кінематографу

Тут працювали видатні кінорежисери Петро Чардинін /Красавчиков/ (1873-

1934), Володимир Гардін (1877-1965), Георгій Тасін /Розов/ (1895-1956),

дебютували як кінорежисери Олександр Довженко (1894-1956), Іван Кавалерідзе

(1887-1978), Лесь Курбас (1887-1942), знімалися актори Амвросій Бучма,

Наталя Ужвій, Юрій Шумський, Іван Замичковський.

В.Гардін поставив в Одесі фільми "Остап Бандура", "Поміщик", "Слюсар

і канцлер", "Отаман Хміль" (1924) за сценарієм Льва Нікуліна. С.Тасін -

автор фільмів "Ордер на арешт", "Джиммі Хіггінс", "Кармалюк", "Нічний

візник" (1929, з А.Бучмою і І.Замичковським), "Назар Стодоля", "Велика

гра". Як кінорежисер пробував себе в Одесі видатний український театральний

режисер і актор Лесь Курбас. Він поставив фільми "Шведський сірник",

"Макдональд", "Вендетта", "Арсенальці" з А.Бучмою у головній ролі.

На Одеській кіностудії в 1926 р. зняв свій перший фільм "Вася-

реформатор" О.Довженко. Потім з'явилися фільми "Ягідка кохання" (1926),

"Сумка дипкур'єра" (1927), "Звенигора" (1928, сценарій Й.Йогансена, художнє

оформлення В.Кричевського), "Арсенал" (1929). Наступні фільми, О.Довженко

знімав уже в Києві.

У багатьох фільмах в Одесі знявся А.Бучма ("Укразія", "Вендетта",

"Тарас Шевченко", "Арсенальці", "Макдональд", "Микола Джеря", "Нічний

візник", "Назар Стодоля", "Арсенал", "Джиммі Хіггінс", "Тарас Трясило",

"Проданий апетит", "Напередодні"). Як режисер він поставив тут фільм "За

стіною". Плодотворно працював в Одесі і іншій видатний український актор

Юрій Шумський (кінофільми "Вася реформатор", "Тарас Шевченко", "Беня Крик",

"Борислав сміється", "Буря", "Напередодні", "Нічний візник"). У фільмах

"Тарас Трясило", "Назар Стодоля" знімалася Наталя Ужвій, у той час акторка

Одеської Держдрами.

У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські

кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм С.Ейзенштейна

"Броненосець Потьомкін", що увійшов в десятку кращих фільмів світового

кінематографу і став візитною карткою Одеси.

Київська кінофабрика ВУФКУ створена в 1928 р. Тут поставлені фільми

"Земля" О.Довженко (1930, на Всесвітній виставці в Брюсселі 1858 р.

визнаний одним з 12 кращих фільмів світу), перший український кольоровий

фільм "Сорочинський ярмарок" Екка (1939), "Щорс" О.Довженко (1939), "Велике

життя" Лукова (1939), "Богдан Хмельницький" Савченка (1941).

Висновки.

Внаслідок національної революції 1917-1920 рр., за діяльності

українських національних урядів, розпочався новий етап національного

відродження в Україні, Він продовжився і за перше десятиліття радянської

влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, з початку 30-

х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції.

Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження".

Авангардизм. Після завоювання незалежності в літературі та мистецтві

України стверджується плюралізм, сама думка про можливість існування якого

у тоталітарному суспільстві була ірреальною. Пануючим стилем у творчому

житті стає авангардизм, який імперативно насаджується творчими

угрупуваннями, як свого часу партія насаджувала соцреалізм. Високий рівень

політизації суспільства привів до того, що в галузі літератури найбільшого

поширення набула публіцистика.

Література. З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по-

новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним

процесом. Це - дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, Оксана Забужко, Юрій

Андрухович, К.Москалець, Є.Пашковський та ін. Жанр історичної романістики

розвивають, Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Роман Р.Іваничука "Орда"

продовжує традиції П.Куліша, А.Кащенка, Б.Лепкого. Поет М.Вінграновський

написав яскравий роман "Наливайко". Повертаються в Україну твори

українських емігрантів - Є.Маланюка, У.Самчука (Волинь), В.Барки,

І.Багряного("Сад Гетсиманський", "Тигролови"), Юрія Тарнавського та ін.

Історія. Заповнюються "білі та чорні плями" в історії, розкрита

правда про штучний голодомор 1932-33 рр., який був геноцидом проти

українського народу, переоцінена роль національних героїв України

П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи та ін. У широкий

вжиток увійшли твори П.Куліша, М.Грушевського, Д.Яворницького, Д.Дорошенка,

М.Хвильового та ін.

Музика. Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс

піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.

Живопис. Отримала визнання творчість одного з засновників нового

напрямку в монументальному живописі Г.Синиці, ("українська національна

колористична школа"), яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Театр. Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторськими

пошуками режисерів Романа Віктюка, Бориса Шарварка, які отримали світове

визнання. Р.Віктюк починав у Львові, згодом створив власний театр у Москві

(спектаклі "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга та

"Лоліта" за романом Володимира Набокова).

Хореографія. Україна перетворилася у визнаний центр хореографічного

мистецтва, тоді як за радянської влади це була прерогатива Москви,

Ленінграда та хіба що Пермі. З 1994 р. в України провадиться міжнародний

фестиваль імені уславленого французького танцюриста українського походження

Сержа Лифаря (художній керівник паризької Гранд Опера). Далеко за межами

України стали відомі імена Інни Дорофєєвої та Вадима Писарєва.

Естрада. Невиданих успіхів за роки незалежності досягла українська

естрада, яка заснована на національних музичних та пісенних традиціях та

широко користується українською мовою, про що не можна було мріяти в роки

формування "єдиного радянського народу з російською мовою міжнаціонального

спілкування". Великою популяністю користуються у молоді і людей старшого

покоління Софія Ротару, Таісія Повалій, Ірина Білик, Василь Зінкевич, Алла

Кудлай, Попович, Зібров, Сандулеса, Іво Бобул і молоді виконавці: Руслана

та ін.

Реституція. Великого значення набуває проблема реституції -

повернення в Україну з Росії, Німеччини, Польщі, Румунії та інших країн,

вивезених свого часу культурних цінностей. За допомогою українських

дипломатів повернуто в Україну особисті речі В.Винниченка, архів О.Ольжича.

Згідно Гаагської конвенції 1954 р. підлягають поверненню законним власникам

всі художньо-історичні цінності, вивезені під час другої світової війни.

Релігія. Відновлюється в Україні діяльність УГКЦ та УАПЦ. В 1991 р. в

Україну з Рима повертається патріарх Іван, кардинал Мирослав Любачівський.

Греко-католикам повернуто Собор св. Юра, яки знову став резиденцією УГКЦ. В

1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнський собор відновленої УАПЦ, який обрав

патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом "Патріарх

Київський та всієї України." Того ж року у Софійському соборі відбулася

його урочиста інтронізація.

Негативні тенденції. Стара тенденція фінансування культури за

залишковим принципом набула всеохоплюючих розмірів. В декілька разів

скоротилися тиражі періодичних видань. Випуск українських книжок знизився

до рівня, якого він не досягав у найгірші часи сталінізму. Брак коштів веде

до перепрофілювання або закриття багатьох культосвітніх установ. Під

загрозою повного знищення опинився український кінематограф. Загрозливих

форм для української духовності набуло поширення західної, особливо

американської поп-культури (зокрема через телебачення) з її розгулом

насильства, сексу, аморальності, бездуховності, саме те, проти чого вже

багато років ведуть боротьбу громадськість та уряди багатьох європейських

країн. Для молодої української держави, яка фактично заново створює власну

політичну та економічну систему, національні моральні цінності та

пріоритети, зрештою державну українську націю, таке неконтрольоване

поширення низькопробної іноземної (сучасної американської та російської)

культурної продукції становить серйозну загрозу для національної безпеки.

Висновки.

Післявоєнний період української культури був неоднозначним. Він

проходив в умовах боротьби за незалежність, за право на художню творчість

без ідеологічного контролю та обмежень. Досягнення незалежності, через

фінансові та інші негаразди, не дозволяє використати можливості нового

державного стану України для розвитку національної культури.

Література: Історія світової та вітчизняної культури Я. В. Яртися, 2005,

Львів.

Українська та зарубіжна культура Закович М.М. Київ; 2000

Історія світової культури Левчук Л.Т.- Київ; 1999

Дата добавления: 2014-01-04