Класифікація екотипів

Освітленність, % від повного денного освітлення

0,1 1,0 10 100

Рис. 1. Особливості розподілу вільних еконіш в лісовому угрупованні залежно від будови фітоценозу та його освітленості.

Основними факторами, які дозволяють видам рослин займати вільні екологічні ніші – різний тип розподілу кореневих систем, що особливо чітко представлений в лісових фітоценозах; різний час вегетації – прояви аспективності видів у степових угрупованнях; різна пристосованність до освітленності, властива видам рослин у лісових угрупованнях; різна потреба в елементах мінерального живлення – властива видам лучних угруповань, коли рослини, які мають на кореневих системах азотфіксуючі бактерії, можуть існувати без азоту ґрунту (так звані "конюшинові" роки, які проявляються на природніх луках без внесення мінеральних добрив раз на 4-5 років з масовим розвитком бобових трав).

За рахунок можливості видів рослин займати різні екологічні ніші як в просторі, так і в часі можуть формуватися досить складні, рослинні угруповання, як, наприклад, степові та лісові. Разом з тим екстремальність екологічних умов (водне середовище, сильно-засолені екотопи) викликає формування фітоценозів з недостатньо реалізованою сукупністю еконіш.

Також близьким до визначення та значення екологічної ніші є поняття гільдії (Джиллер, 1988), яка визначається як група видів, використовуючих та ділячих один і той же ресурс, а тому пов'язаних відношеннями найбільшої конкуренції. Визначаються гільдії візуально з використанням морфологічних ознак (життєва форма) або особливостей фізіологічних відправлень у рослин. Широке застосування гільдій при дослідженні структури рослинних угруповань в наш час ще не є можливим, як як немає достатньо повних знань по структурно-функціональній організації фітоценозів.

Термін "екотип", який у сучасній геоботанічній літературі вико­ристовується досить часто, вперше запропонував ще у 1922 р. Турессон. На його думку, вид є екологічною категорією; він дав еко­логічну диференціацію виду, виділивши в його межах окремі близькоспоріднені екотипи.

Екотип Турессон охарактеризував як групу близькоспоріднених біотипів виду, приурочених до певних географічних (кліматич­них, едафічних) умов, що мають загальні спадкові ознаки, властиві їм у даних умовах середовища. Оскільки екотип є носієм генів, то одночасно він є і генотипічною відповіддю на певні умови середо­вища. Цікаво відзначити, що в багатьох поліморфних видів до кожного типу умов місцезростання приурочений специфічний, тільки йому властивий екотип. Застосувавши морфолого-екологічний принцип, який відображав природну різноманітність форм виду, Ту­рессон виділив тіньові, світлові, лучні, лісові та інші групи біотипів, які відрізняються певними ознаками.

Відповідно до сучасних уявлень екотип, або екологічна раса, визначається як сукупність кількох чи багатьох однорідних або близькоспоріднених за своїм походженням популяцій (груп біоти­пів) одного і того ж виду, пристосованих до умов даної кліматич­ної області або до самовідтворення при дії відносно постійного комплексу екологічних факторів.

Отже, екотип розглядається як тип однорідних споріднених ценопопуляцій, який сформувався під впливом умов місцезростання.

Ценопопуляції, які входять до складу одного екотипу, назива­ються екотипічними популяціями.

Якщо ценопопуляцію розглядати як сукупність біотипів, відіб­раних даними умовами середовища, то й екотип також складаєть­ся з однорідних біотипів, які можуть різнитися деякими несуттєви­ми ознаками.

Розрізняють такі екотипи:

Ø кліматичні, або географічні,

Ø едафічні,

Ø ценотичні.

Дата добавления: 2014-01-04