Загальна характеристика історії міжнародного права

Лекція №13. Міжнародне право України.

Існує декілька поглядів на проблему визначення часу виникнення міжнародного права. Основними з них є такі:

• міжнародне право з'явилося ще на стадії міжплемінних відносин до виникнення перших держав;

• міжнародне право з'явилося одночасно з виникненням найдавніших держав;

• міжнародне право з'явилося в кінці середньовіччя, коли в Європі утворилася система суверенних держав.

Найбільш коректною видається думка про те, що міжнародне право виникло саме з утворенням перших держав. Зрозуміло, що певні відносини між племенами існували і до зародження в них держави, однак ці відносини регулювалися не правом, а т.зв. "мононормами", а з утворенням найдавніших держав і виникненням права мононорми, за допомогою яких регулювалися міжплемінні відносини, переростають у правові норми та стають найдавнішими нормами міжнародного права.

Підходи до періодизації розвитку міжнародного права можуть бути найрізноманітнішими. Слід звернути увагу на те, що використання формаційного підходу навряд чи доцільне, оскільки динаміка міжнародних відносин і міжнародного права більшою мірою пов'язана із значними історичними подіями (війни, перемир'я, географічні відкриття тощо), ніж із певним способом виробництва.

У процесі історичного розвитку міжнародного права доречно виділяти такі основні етапи:

1. Від часу виникнення перших держав до падіння Римської імперії (476 p.).

На додержавній стадії відносини між племенами не мали систематичного характеру. Перші систематичні міжнародні відносини виникають у період зародження найдавніших держав (кін. III -поч. II тисячоліть до нашої ери). Учасниками міжнародних правовідносин в той час були не народи і не держави, а їх монархи. Найдавніший відомий міжнародний договір був укладений у XIII ст. до н.е. між єгипетським фараоном і царем хетів і передбачав встановлення миру між ними, а також надання військової допомоги та допомоги у придушенні повстань рабів. Особливістю цих відносин були спонтанність та вузько регіональний характер. Крім того, народи ранніх держав вважали себе обраними, а всі інші - неповноцінними, варварськими, тому норми, що регулювали міжнародні відносини відзначалися високим рівнем жорстокості та ксенофобії. Наприклад, давньоіндійські Закони Ману (II ст. до н.е. -1 ст. не.) усі сусідні племена та держави визнає ворогами.

Саме в цей час виникають перші правила війни, засновані на звичаях і традиціях. Зокрема, у Стародавніх Римі, Індії та деяких інших державах заборонялося використовувати отруйну зброю. Велике значення для тогочасних міжнародних відносин мали релігійні норми. Зокрема, у Давньому Римі акт оголошення війни завжди супроводжувався релігійним обрядом.

Уже на стародавньому етапі розвитку міжнародного права простежуються зародки дипломатичного та консульського права. Навіть сам термін "дипломатія" походить з античних часів: грецькі держави постійно направляли одна одній посольські місії. Повноваження посольської місії підтверджувалися "дипломаток)" - двома стуленими разом дерев'яними дощечками, покритими воском. Тоді ж виник і звичай недоторканності послів. Зокрема, коли у Карфагені були вбиті римські посли, Рим не вжив відповідних заходів, гарантувавши недоторканність карфагенським послам. У давньогрецьких полісах існували проксени - спеціальні посадові особи, діяльність яких спрямовувалася на створення сприятливих умов для іноземців, перш за все купців. Діяльність давньогрецьких піроксенів фактично є прообразом сучасних консульських відносин між державами.

Характерними ознаками правового регулювання міжнародних відносин на першому етапі є антигуманність, спонтанність, епізодичність, відсутність єдиної системи міжнародного права у світі, що зумовлювалося відсутністю єдиної системи міжнародних відносин. Головними центрами міжнародних відносин були Стародавні Єгипет, Індія, Китай, Греція та Римська імперія. Основними

джерелами відповідних правових норм були звичаї та міждержавні мирні, торгові та консульські договори.

2. Від падіння Римської імперії до Вестфальського мирного договору 1648 р.

Міжнародне право у середньовічній Європі зазнало значного впливу католицької церкви та римського права, однак за своєю сутністю воно мало чим відрізнялося від міжнародного права, що регулювало стосунки між рабовласницькими державами. Єдиного міжнародного права, загального для всіх не існувало, утворилося кілька центрів міжнародних відносин у Західній Європі, Візантії, арабських халіфатах, Індії та Китаї. Поступово Європа стає центром міжнародних відносин та міжнародного права. Виникають погляди про необхідність відмови від війни як способу розв'язання міждержавних спорів, про необхідність правового регулювання воєн, вільний характер світового океану. Цікавим є той факт, що ще у XV ст. чеський король Іржі Подебрат висунув ідею про утворення єдиного союзу європейських держав та організації колективної безпеки у Європі. В цей час продовжують розвиватися право міжнародних договорів, дипломатичне та консульське право.

На завершення другого етапу склалися такі основні положення міжнародного права:

• Світовий океан має бути вільним для судноплавства всіх держав.

• Кожна держава володіє суверенітетом.

• Ведення війн має підпорядковуватися певним правилам і звичаям.

• Деякі держави можуть не брати участь у війнах, а зберігати нейтралітет.

3. Від Вестфальського мирного договору 1648 р. до Віденського конгресу 1815 р. Міжнародне право розвивається під впливом здобутків першого етапу, філософських поглядів

Нового Часу, ідей природного права, котрі знайшли своє закріплення в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. та Конституціях Франції 1791 та 1793 рр. Найбільший вплив на тогочасне міжнародне право справила робота Гуго Гроція "Про право війни та миру", у якій він розглядав міжнародне право як право, засноване на звичаях та угодах держав, не заперечуючи, проте, і ролі природи та божественних законів як джерел права.

Вестфальський мирний договір 1648 р. заклав основи класичного міжнародного права. Цим договором встановлювалася система Європейських держав, їх кордони, принцип політичної рівності, закріплювалося право держав на територію і територіальне верховенство, на рівноправ'я європейських держав незалежно від державного ладу та панівної релігії. На цьому ж етапі відбуваються так звані великі географічні відкриття та колонізація Європою країн Африки, Азії, Америки. Саме відтоді і до нині міжнародне право залишається євроцентричним, а європейські цінності набули універсального характеру.

Цей етап ознаменувався такими здобутками міжнародного права:

• Народ розглядається як джерело влади в державі. Звідси змінюються уявлення про державну територію. Якщо в епоху феодалізму це була приватна власність монарха, то тепер територія набуває публічно-правого статусу.

• До міжнародного права входить поняття прав людини як основної, універсальної цінності.

• Остаточно формується принцип свободи відкритого моря.

• Відбувається активний розвиток дипломатичного права.

• Сформувалися основні уявлення про міжнародно-правове визнання.

• З'явилося поняття постійно нейтральних держав.

4. Від Віденського конгресу 1815 р. до наших днів.

На цьому етапі відбувається становлення та розвиток сучасного міжнародного права. В цілому він поділяється на три періоди:

а) від Віденського конгресу 1815 р. до першої світової війни.

Значний вплив на розвиток міжнародного права цього періоду мали французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. та Декларація незалежності СІЛА 1776 р.

Віденський конгрес 1815 р. завершив боротьбу союзників проти режиму Наполеона. Підсумковий Акт конгресу та додатки до нього закріплювали нові кордони між європейськими країнами, оголошували вільним судноплавство по міжнародних ріках, забороняли торгівлю неграми, фіксували поділ дипломатичних агентів на класи.

Значно зростає роль міжнародних договорів, крім мирних та торгових широке розповсюдження здобули консульські договори, договори про мореплавство, правову допомогу, боротьбу з піратством, торгівлею жінками тощо. Для розв'язання спорів між державами починає використовуватися міжнародний арбітраж.

Розвиток техніки та промисловості у другій половині XIX ст. призвів до включення до сфери міжнародного права норм, спрямованих на регулювання міжнародної системи транспорту та зв'язку. Зокрема, був встановлений режим свободи судноплавства на міжнародних ріках - Рейн, Дунай, Ельба в Європі, Міссісіпі та Св. Лаврентія в Америці, Конго і Нігер в Африці. У 1874 р. було засновано Всесвітній поштовий союз та встановлено свободу транзиту поштових відправлень. У 1875 р. прийнято конвенцію про Телеграфний союз, а у 1890 р. - багатостороння Залізнична конвенція.

Починаючи з другої половини XIX ст. значна увага приділялася попередженню війни, врегулюванню порядку ведення бойових дій та забороні окремих видів зброї. Однак більшість досягнень цього періоду була перекреслена першою світовою війною. Так, у 1856 р. була прийнята Паризька декларація про право морської війни. Низку міжнародних конвенцій з права війни і миру було прийнято на Гаазьких конференціях 1883, 1899, 1907 pp., зокрема, Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, про заборону розривних куль, про бомбардування під час війни за допомогою морських сил, про права та обов'язки нейтральних держав у морській війні тощо. Проте підчас війни практично усі держави вели бойові дії із застосуванням заборонених видів зброї та недозволеними способами.

б) між світовими війнами (1919-1939 p.).

Головною метою міжнародного права на цьому етапі було підтримання системи миру, встановленої Версальською мирною угодою. З метою підтримки миру і безпеки у 1919 р. створено Лігу Націй. Проте через політичний тиск з боку різних країн ця організація не стала дієвим механізмом попередження війни.

Найбільшим недоліком Ліги Націй була відсутність механізмів забезпечення примусового виконання прийнятих рішень та істотний політичний тиск на неї з боку провідних держав. Зокрема, через такий тиск на фактично було зірвано спробу встановити інститут притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності військових злочинців, оскільки західні держави не сприймали ідею засудження кайзера Вільгельма II. З боку СРСР мала місце спроба дати визначення агресивної війни та розробити механізми запобігання агресивних воєн, але через протидію західних держав відповідну конвенцію підписали лише СРСР та його сусіди (Естонія, Латвія, Польща, Румунія, Туреччина, Персія та Афганістан) і особливого значення вона не мала.

В цей же час стає очевидним необхідність систематизації міжнародного права та визначення його основних принципів. У 1930 р. була скликана Гаазька конференція з кодифікації міжнародного права, проте її робота не дала результатів, що не в останню чергу зумовлювалося небажанням держав зв'язувати свої руки в умовах загальної мілітаризації.

в) після другої світової війни (з 1945 p.).

Цей етап розпочався зі створенням ООН і отримав назву сучасного міжнародного права. Головною тенденцією сучасного міжнародного права є спрямованість на захист прав людини та забезпечення міжнародної безпеки. Рисами сучасного міжнародного права є:

• гуманізм;

• універсальність - міжнародне право єдине для всіх держав і народів;

• євроцентризм;

• наявність міжнародно-правових механізмів, які дозволяють примушувати ту чи іншу державу виконувати норми міжнародного права, наприклад, заходів міжнародної відповідальності;

• загальна спрямованість на захист прав людини;

• відсутність регіональних систем міжнародного права. Це не означає відсутності регіональних особливостей, наприклад, європейського чи мусульманського права, але всі регіональні норми мають бути підпорядковані загальним принципам міжнародного права.

Дата добавления: 2014-01-04