Особистість як об’єкт та суб’єкт соціальних відносин

Тези лекції

Розгорнутий план лекції

ІІ. Основний етап

1. Особистість як об’єкт та суб’єкт соціальних відносин.

2. Предмет соціології особистості.

3. Сутність процесу соціалізації: етапи; компоненти: освіта, виховання; фази. Соціальна адаптація, інтеріоризація.

4. Соціальний статус особистості, соціальна роль, соціальна поведінка.

Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин.

Особистість - це стійка система соціально значущих рис і властивостей людини, котра реалізується в процесі соціаль­них зв'язків через активну предметну діяльність та спілку­вання.

Особистість є об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.

Особистість як об'єкт соціальних відносин характери­зується через:

• соціалізацію - процес входження в суспільство, включен­ня особистості в соціальні зв'язки, в різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;

• соціальну ідентифікацію — усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відпо­відно до усталених у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентич­ності залежить від широти та значущості набору ролей, що їх реалізує людина в межах певної спільності, від ступеня згуртованості й форм регламентації поведінки в суспільстві.

Особистість як суб'єкт соціальних відносин характери­зується:

• самоусвідомленням особистості як соціально-психо­логічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;

• системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприй­має та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;

• потребами, мотиваціями, соціальними настановами й соціальною поведінкою. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.

Мотивації - це внутрішні збудники поведінки людини. Найпоширенішими мотивами діяльності є матеріальна зацікав­леність, бажання досягти успіху, самореалізуватися у творчо­сті тощо.

До мотиваційної структури особистості належать на­станови, що визначають схильність людини до певних дій, реакцію на об'єкти.

Соціальні настанови - це соціально визначені можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Складові елементи на­станови:

• когнітивна частина, тобто усвідомлення ставлення до об'єкта;

• афективна частина, тобто емоційне ставлення до об'єкта;

• поведінкова частина, тобто послідовна поведінка щодо об'єкта.

У соціологічній літературі соціальні настанови називають "аттітюдами" (від англ. - attitude - позиція, ставлення до будь-чого). На думку відомого російського соціолога В. Ядова, настанови не існують окремо, а становлять ієрархічну систему. На першому рівні містяться елементарні настанови, що по­в'язані із задоволенням життєвих потреб. На другому рівні -соціальні настанови, які формуються на основі оцінки соціальних об'єктів і ситуацій. На третьому рівні - узагаль­нені соціальні настанови, що визначають загальну спрямо­ваність особи. Четвертий рівень - система ціннісних орієнта­цій на цілі життєдіяльності та досягнення цих цілей.

Соціальна поведінка - це усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на взятті до уваги потреб, інтересів і дій інших людей, існуючих соціальних норм.

Дата добавления: 2014-01-04