Соціальний статус особистості, соціальна роль, соціальна поведінка

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі. називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.

Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж. Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

Соціальна адаптація — це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація — процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості. Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.

Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:

Рівні соціалізації

• об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти; • функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей; • нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти; • міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним

Знаходячись в одній із вказаних вище структур, індивід разом з тим посідає в ній певне місце. Місце індивіда в соціальній системі називається статусом. Це дуже загальне визначення цього поняття. Якщо говорити конкретніше, то соціальний статус можна визначити за характеристикою певних сторін діяльності індивіда. Досить чітко цьому поняттю дав визначення П. Сорокін. На його думку, статус - це сукупність прав і привілеїв, обов'язків і відповідальності, влади і впливу, які має індивід. І дійсно, ми можемо оцінити положення кожного індивіда у суспільстві за цими характеристиками.

Кожна людина має декілька статусів, але частіше лише один із них визначає його положення у суспільстві. Він і називається головним або інтегральним. Крім того, відрізняють два види статусів: наслідувані і набуті.

Наслі­дувані статуси - це ті, які індивід отримує без своєї власної волі, вони дістаються йому у спадщину або при народженні. Так, якщо людина народилася у селі, вона автоматично отримує статус мешканця села, а якщо у місті - мешканця міста. У минулі роки в Росії дитина, яка народжувалась у сім’ї дворян, отримувала статус дворянина, у сім’ї кріпаків - кріпака. У рабовласницькому суспільстві діти рабів від народження мали статус раба.

Набуті статуси - це такі, які індивід отримує завдяки власній діяльності. Так, абітурієнт отримує статус студента завдяки власному бажанню, знанням, успішно складеним іспитам. Дитина робітника не обов'язково залишається робітником. У разі бажання вона може піти вчитись на вчителя, художника, музиканта і отримати зовсім інший і статус.

Але й, знаходячись серед представників одного статусу, людина може посідати різне місце, яке називається рангом.

Ранг - це місце індивіда серед представників одного статусу. Так, серед робітників заводу існує сітка розрядів, що позначають ступінь їх кваліфікації. Чим вищий розряд має робітник, тим вища його кваліфікація, тим вищій його ранг і, відповідно, вища заробітна плата. Те ж можна сказати про майстра цеху, за статусом він теж робітник, але має вищий ранг, який характеризується як відповідною зарплатою, так і деякими іншими обов'язками, відповідальністю, пов'язаними з певною сходинкою влади. Теж саме спостерігаємо в армії, де серед офіцерів (пред­ставників одного статусу) відрізняють індивідів різного рангу - від лейтенанта до маршала. У морфлоті це навіть зафіксовано у термінології (капітан першого, другого та третього рангів). Про різницю у житті представників кожного з цих рангів не варто говорити, вона досить красномовна і відома кожному.

Кожен індивід, займаючи певне положення у суспільстві і маючи певний статус і ранг, відповідно з ними здійснює ту чи іншу діяльність. Сукупність дій, які він виконує на своєму місці у суспільстві, називається соціальною роллю. Т. Парсонс визначив соціальну роль як одиницю соціальних відносин. Це здається дуже точним і всеосяжним визначенням. Дійсно, якщо суспільство є системою соці­альних відносин між людьми, то ці відносини відбуваються завдяки тим ролям, які кожен виконує на своєму місці. Людина виконує роль, вона діє, але кожна дія людини викликає ту чи іншу реакцію інших людей. Виконуючи ту чи іншу дію, індивід очікує певної реакції на свою поведінку, на виконання своєї ролі. Так, як актор, промовляючи певну кумедну фразу, сподівається на сміх у залі. Якщо індивід досить вправно контролює свою поведінку і веде себе так, що реакція оточуючих його людей на його дію позитивна, то складаються і нормальні соціальні відносини між ними. Якщо ж поведінка людиною або не контролюється, або навмисне направляється у бік отримання негативної реакції суспільства, то соціальні відносини набувають конфліктного характеру і роблять людські стосунки негативними.

Кожен індивід на своєму місці виконує безліч різних ролей. Депутат Верховної Ради виконує роль депутата, крім того, він може бути керівником якоїсь політичної партії і фати роль політичного діяча. Одночасно може бути викладачем в університеті і виконувати роль викладача, науковця, а вдома - роль батька сім'ї тощо. Студент в аудиторії виконує роль учня, слухача, а вийшовши на вулицю, виконує роль перехожого; зайшовши у магазин, виконує роль покупця; увечері, будучи присутнім на футбольному матчі, - роль болільника, а після матчу, якщо він із товаришами, збуджений емоціями, ламає трамваї, б'є скло, ліхтарі - виконує роль хулігана. Прийшовши ж додому, він стає чуйним і уважним сином своїх батьків і тут уже грає позитивну роль. Отже, кожна людина може виконувати різні як позитивні, так і негативні ролі.

Як суб’єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємопов’язана з оточуючими і має соціальний характер.

Соціальна поведінка – це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей. Діяльність і поведінка соціально обумовлюються, обмежуються не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії, потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.

Соціальна норма – правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством в цілому.

Суспільство намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у повній мірі не вдається.

За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: егоїстичною, законослухняною, серйозною, легковажною… У наслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою – поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів. (Поняття девіації у соціологічну систему ввів Еміль Дюркгейм)

Розділяють позитивну (самопожертва, над працездатність, героїзм) і негативну девіацію (тероризм, крадіжки, суїцид, наркоманія, алкоголізм…).

Суспільство намагається всіляко протидіяти негативним проявам девіантної поведінки, здійснювати її профілактику. Головною альтернативою цим негативним явищам є розвиток соціальної творчості, удосконалення форм і засобів виховання особистості.

ІІІ. Завершальний етап:

1. Резюме лекції, загальні висновки
2. Відповіді на запитання.

· Як відбувається соціалізація особистості?

· Що таке соціальна адаптація та інтеріоризація як складові процесу

· соціалізації?

· Що відбувається в результаті інтеріоризації?

· Як взаємозв'язані соціальний статус і соціальні ролі особистості?

1. Завдання для самопідготовки слухачів.

Діяльність і поведінка особистості.

Механізм детермінації поведінки особистості: потреби, інтереси, цінності орієнтації, настанови. Спрямованість особистості. Девіантна поведінка, її основні типи.

Список навчальної літератури:

1. Жоль К.К. Соціологія – К., 2005

2. Піча В.М. Соціологія – К, 2008

3. Соціологія. за ред. Юрій М.Ф.-. К.,- Кондор- 2007-с.8-38,43-66

4. Основи загальної та галузевої соціології. Лукашевич М.И. К, МАУП--2007-с.9-26

5. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. – К., Академія - 2005. – С. 9-99.

6. Соціологія під редакціею П.Городяненка.К.1999,с. 5-27

Викладач: Скворцова О.Д.

Дата добавления: 2014-01-04