За юридичним оформленням розрізняють громадянські (вільні, юридично не засвідчені) і офіційні (оформлені відповідними документами) шлюби

Треба зауважити також, що там, де церкву відокремлено від держави (наприклад в Україні), церковний шлюб (вінчання чи інший канонічний спосіб оформлення подружніх стосунків) не вважається офіційним.

Останнім часом набрало поширення укладання так званих фік­тивних шлюбів і розлучень з метою розв’язання різних економічних проблем. Проте така практика здебільшого підлягає кримінальному покаранню.

За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:

- патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;

- матрілокальні — у батьків дружини;

- неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;

- унілокальні — чоловік і жінка проживають разом.

Соціологія вивчає сім’ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім’я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну ціліс­ність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім’ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:

- наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв’язки;

- переважанням неформальних довірчих відносин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;

- особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім’ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім’ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім’ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.

На функціонування сім’ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздо­ровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.

У своєму життєвому циклі сім’я проходить такі фази:

-зашлюбини — утворення сім’ї;

-поява першої дитини — початок періоду дітонародження;

-народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;

-одруження й відокремлення від сім’ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

-смерть одного з подружжя — припинення існування сім’ї.

Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обов’язки членів сім’ї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов’язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.

Типологія і струк-тура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

ü характером спорідненості:

· консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

· кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

ü кількістю представлених поколінь:

· однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

· проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному су-
спільстві;

· розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

ü типом подружжя:

· проста — моногамія;

· складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с. 274), що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

· розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

ü наявністю батьків:

· повна, коли є батько і мати;

· неповна, коли відсутній хтось із батьків;

ü кількістю дітей:

· бездітна — немає дітей;

· однодітна — одна дитина;

· багатодітна — троє і більше дітей;

ü розподілом ролей:

· партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

· матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

· патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

ü ступенем самостійності:

· автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

· гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін «структура сім’ї».

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сес­три, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нор­мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктив­ною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.

Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

В Україні, як і в інших країнах, простежується тенденція до зростання ролі незареєстрованих шлюбів у формуванні сімейної структури населення, що є наслідком складних процесів трансформації шлюбно-сімейних відносин. Стають звичними й не засуджуваними в суспільстві «дистанційний (гостьовий) шлюб», незареєстрований шлюб (за даними соціологічних опитувань таких є десята частина фактичних шлюбів). До незареєстрованого шлюбу відносять також «випробувальний шлюб» (у процесі соціологічних досліджень кожен шостий респондент із числа тих, хто наразі перебуває в зареєстрованому шлюбі, проінформував, що спочатку перебував у шлюбі незареєстрованому).

Однією з найскладніших і найактуальніших проблем у шлюбно-сімейній сфері є нестабільність шлюбних відносин, високий рівень розлучуваності шлюбних пар, у тому числі з неповнолітніми дітьми. Негативні наслідки розпаду шлюбу в тій чи іншій формі впливають на життя всіх членів родини. У більшості шлюбних пар, які розпадаються, є спільні діти, і відповідно щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. Головними причинами розлучень є проблеми, що виникають у морально-психологічних, емоційних відносинах членів подружжя, зміни в суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці.

Високий рівень розлучуваності населення сформувався в Україні ще в 70-ті роки минулого століття, і всі наступні роки зберігалась ця модель демографічної поведінки – «легкий» вступ до шлюбу й «легкий» розрив шлюбних відносин. За рівнем загального коефіцієнта розлучуваності Україна поряд із Росією лідирує в Європі.

Нестабільність шлюбу, поширеність неповних сімей із дітьми в умовах соціально-економічної трансформації породжують такі небезпечні явища, як соціальне сирітство, безпритульність та бездоглядність частини дітей. Зниження рівня розлучуваності населення, зміцнення шлюбу, підвищення його стабільності є одним із найважливіших завдань сімейної політики в нашій країні.

Сприяти формуванню та розвитку шлюбно-сімейного способу життя молоді можуть економічні, інформаційні, ідеологічні, освітні заходи. Серед першочергових економічних заходів можна виділити такі: здійснення заходів щодо суттєвого підвищення рівня оплати праці; створення умов для вирішення молодою парою проблеми забезпечення житлом; реформування системи "доходи - податки - кредити". Ця система має створювати умови, за яких сім’ї могли б самі ефективно підтримувати фамілістичний (сімейний) спосіб життя. Система оподаткування, надання кредитів має бути орієнтована більше на сім’ю, а не на індивіда. Ідеться про політику зміцнення саме сім’ї з дітьми, а не просто захист інтересів жінок, дітей чи чоловіків окремо; створення більш гнучких умов зайнятості молодих матерів (батьків); здійснення заходів щодо розвитку ринку соціальних послуг по догляду за дітьми, їх вихованню та навчанню, зокрема, модернізації системи дошкільних закладів і поліпшенню умов їх діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04