Верховний Суд України

Вищим судовим органом України є Верховний Суд України. Суддів Верховного Суду України обирає Верховна Рада України безстроково. Одним з головних завдань Верховного Суду України є здійснення спостереження за судовою діяльністю судів країни.

Верховний Суд України має такі повноваження: переглядає в касаційному порядку у межах своїх повноважень рішення судів загальної юрисдикції і справи у зв'язку з ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому процесуальним законом, а також розглядає справи, піднесені до його компетенції Конституцією та законами України: водночас узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і роз'яснення судам і питань, котрі виникають під час розгляду судових справ щодо застосування законодавства; вирішує п межах своїх повноважень питання, які випливають з міжнародних договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому законом.

Для організації роботи з розгляду та перегляду справ, не віднесених ДО підсудності вищих спеціалізованих судів, у Верховному Сулі України діють судові палати. Судові палати Верховного Сулу України також узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику та здійснюють інші повноваження, надані їм законом.

У складі Верховного Суду України скликається Пленум Верховного Суду України.

У засіданнях Пленуму беруть участь Генеральний прокурор України та міністр юстиції України. Участь Генерального прокурора у засіданнях обов'язкова. Пленум Верховного Суду України розглядає питання, віднесені до повноважень Верховного Суду України Конституцією України та законами України; розглядає матеріали узагальнень судової практики і судової статистики та дає роз'яснення судам з питань застосування законодавства; затверджує чисельний і персональний склад судових палат, обирає Голову Верховного Суду України, його першого заступника, заступників Голови — голів судових палат, їхніх заступників і секретаря Пленуму та ін.

На проведення судової реформи працювали також закони "Про внесення змін до Закону України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" під 21 червня 2001 р., "Про внесення змін до законів України" Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 21 червня 2001 р.

Якісні зміни у реформуванні системи судочинства України відбулися з прийняттям нового Закону "Про судоустрій України" (2002). який набув чинності 1 червня 2002 р. Це насамперед виявилося в конкретизації ланок цієї системи, включно з органами апеляційного та касаційного судочинства, починаючи з процесу створення адміністративних судів для розгляду спорів, які виникають з адміністративно-правових відносин, уточнення компетенції всіх судових ланок на чолі з Верховним Судом України, включно зі спеціалізованими, апеляційними та місцевими судами. У Законі визначено порядок формування складу народних засідателів і присяжних та вимоги до них. Таким чином, реалізовано положення Конституції України стосовно впровадження суду присяжних. Було також вирішено низку питань пов'язаних із діяльністю кваліфікаційних комісій та органів суддівського самоуправління.

На розвиток положень закону про судоустрій було прийнято Закон України "Про порядок обрання на посаду і звільнення з посади професіонального судді Верховною Радою України" (2004).

Окремі кроки реформування судової влади були поспішними і недостатньо продуманими, здійснювалися методом спроб і помилок. Тому в окремі законодавчі акти відразу після їхнього прийняття вносилися численні зміни та доповнення, а деякі з них ("Про арбітражний суд", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію та дисциплінарну відповідальність суддів України") були визнані такими, що втратили силу і не були замінені іншими. Між окремими законами виникли розбіжності, через що їх не можна було застосувати.

Реформування системи судоустрою відбувалося швидше, ніж приймалися нові процесуальні кодекси. Після прийняття закону про судоустрій Верховна Рада України прийняла, нарешті, Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судоустрою, а прийняття нових Кримінально-процесуального та Господарського процесуального кодексів знову затягнулося.

Як свідчить практика, застосування положень розділу VIIІ Конституції України, законодавчих та інтерпретацій них актів, не всі вони втілилися в життя, а деякі взагалі були помилковими. Це, зокрема, стосується визнання рішенням Конституційного Суду України (2003) такими, що не відповідають Конституції України, положень закону про судоустрій у частині функціонування касаційного суду України з посиланням на непередбаченість цього судового органу Конституцією України. Виникла курйозна ситуація: Конституція забезпечує право громадян на касаційне оскарження судових рішень, а орган, який вирішує ці питання, вольовим рішенням ліквідується. І це в умовах, коли Верховний Суд України не в змозі "у розумні строки" розглянути більшу частину справ, що підриває конституційний принцип гарантування права на касаційне оскарження судових рішень.

22 лютого 2007 р. Верховна Рала України прийняла Закон "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ", яким цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, не розглянуті Верховним Судом України до 1 січня 2007 р., передавались для розгляду і вирішення до колегії суддів відповідних апеляційних судів, склад яких мав формуватись президіями цих судів. Цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, подані до Верховного Суду України після 1 січня 2007 р., розглядаються та вирішуються Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України.

Поступово стає зрозумілим статус так званих третейських судів, які не є державними структурами. Особливістю третейських судів і подібних їм формувань є обрання суддів для кожного конкретного правового конфлікту безпосередніми учасниками спору, які зобов'язуються підкоритися будь якому їхньому рішенню. По суті — це прояв життєдіяльності громадянського суспільства, члени якого схильні до вирішення проблем, які їх стосуються, без допомоги державних органів.

Проте діяльність третейських судів не можна залишати поза правовим полем, а тому слушною є думка про те, щоб закріпити в Конституції України можливість, зі згоди учасників господарських відносин, вирішення спорів недержавними судовими органами (третейськими, арбітражними та ін.), інтегрувавши їх, таким чином, у судову систему України. Саме на це й спрямовані положення Закону "Про третейські суди" (2004).

З 1998 р. в Україні діє Вища рада юстиції, статус і повноваження якої визначено Конституцією України та Законом України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 р. Вища рада юстиції—колегіальний, незалежний орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу. До його ведення належать внесення подання про призначення суддів на посади та про звільнення їх із посад; прийняття рішень про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несу місництва; здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів; розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Закон визначає такий порядок її формування: 1) Верховна Рада, Президент, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають по три члени Вищої ради юстиції; 2) всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів Вищої ради юстиції; 3) Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України входять до Вищої ради юстиції за посадою. На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України віком від тридцяти п'яти до шістдесяти років, який проживає в Україні не менше ніж десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права, не менший десяти років.

Організовує роботу Вищої ради юстиції та головує на її засіданнях Голова Вищої ради юстиції. Його обирають із членів Вищої ради юстиції терміном на три роки без права переобрання таємним голосуванням. Головою не може бути обраний член Вищої ради юстиції, який входить до неї за посадою. Рішення Вищої ради юстиції вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більш як половина його конституційного складу.

Важливим органом у системі правоохоронних органів залишається прокуратура.

Правовий статус прокуратури України визначається Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. зі змінами, внесеними Законом України від 12 липня 2001 р.

Дата добавления: 2014-01-04