Тема № 3

План.

Витоки та історичні умови формування української культури.

1. Витоки української культури, що стали підгрунттям її формування.

2. Трипільська культура – база української культури.

3. Джерела української культури, характеризують її культурні епохи

4. Язичницька культура та її значення у формуванні традиційної української культури.

Українська культура розвивалась в руслi світового культурного процесу, оскільки вона постійно перебувала під впливом інших народів. Проте, хибно вважати культуру українського народу прямим продовженням культури тих народів, які проживали на нашій території. Український народ хоча зазнав різних впливів на розвиток i становлення своєї культури, однак сліди культурного розвою знаходимо в найархаїчніший період. В історії культури певною мірою досліджено дві групи витоків чи джерел, що вплинули на формування та розвиток української культури:

1. Витоки, що дали базу українській культурi: Доiндоєвропейськi, Індоєвропейські, Праслав’янськi, Балканськi, Iранськi та Алтайськi.

2. Витоки, які виражають культурнi епохи, що їх пережила українська культура в своєму розвитку: Античнi, Германськi, Вiзантiйськi, Захiдно-Европейськi.

Доiндоевропейські витоки походять з часiв пiзнього палеолiту (25-15тис.рокiв до н.е.) Добу палеолiту характеризують знахiдки артефактів духовної i матеріальної культури, знайденi в Чернiгiвськiй i Черкаськiй обл. Hайбiльша кiлькiсть знахiдок характеризують матерiальну культуру: знаряддя працi, посуд. Археологами знайденi першi поселення, хати з дерева, а також речi, що успадкувалися українцями.

Доба Неолiту (3 - 4 тис.р. до н.е.) дає одну з найдавніших культур, яка проiснувала протягом Бронзового та Залiзного вiку - Трипільська культура.

Hазва культури походить вiд назви села Трипiлля Київської обл. де вперше дослiдником Хвойкою в ХІХ ст. були знайденi залишки житла, речей домашнього вжитку, знарядь працi, прикрас, тобто елементи духовної і матеріальної культури. Назва культури археологічна. Племена, що населяли Поднiпров’я, Днiстер, Прут, Сян, Десну, Вiслу, Прип’ять мали схожiсть (сенкритизм). У виготовленнi знарядь працi, речей домашнього вжитку був один стиль.

Трипiльська культура мала свою писемнiсть - піктографічне письмо, за допомогою якого передавалася iнформцiя.

Трипiльцi були хлiборобами, скотарями, їх культура була типова тобто вони вели осiлий спосiб життя. Жили великими родовими групами, об’єднаними жiнкою-матiр’ю, тому в суспiльствi iснував МАТРIАРХАТ.

В духовнiй сферi трипiльцi залишили культ богинi-матерi, що символiзувала плодороддя, родючiсть, любов до землi. Вони мали ряд звичаїв, вiрувань, ритуалiв.

В матерiальнiй культурi трипiльцi були хорошими будiвничими. Про це свiдчать знайденi будiвлi, якi дали форму українськiй хатi. Археологами знайдено велику кiлькiсть знарядь працi: молоти, сохи, ножi, сокири. Hайбiльшою групою знахiдок Трипiльської культури є посуд та речi домашнього вжитку. Посуд в основному керамiчний, якiсть та стиль виробiв був на високому рiвнi. Орнамент накладався такими способами: розмальовування і заглибленим рисунком.

Розпис робили такими кольорами: чорним, червоним, бiлим, жовтим, брутально-жовтим. При розписах посуди, використовували зображення Сонця, води, небесних свiтил. Розписи були овальнi, напiвовальнi i шнуровi. Трипiльцi були хорошими землеробами, вони знали 4 фази Сонця, вирiзняли 4 пори року. В духовнiй сферi трипiльцi заклали основи звичаїв, традицiй, обрядiв. В кожнiй порi року вони святкували свята, якi характеризували цю пору (Коляда - зиму, Купайло - лiто, Калита - осiнь.) Трипiльська культура поклала основу українськiй лiтературi. Також стала базою української культури. Трипiльцiв називали протослов’янами або автохтонним (корiнним) населенням. Вони є предками українцiв.

Iндоєвропейські витоки. В добу бронзи (2 тис.р. до н.е.) на поселення трипiльських племен вторглися племена зi Сходу, накинули свою владу корiнному населенню. Спочатку вони нищили трипiльську культуру, а згодом злилися з мiсцевим населенням, успадкували землеробство (вони були кочовими), будiвництво, ремiсництво. Вони принесли з собою такi три важливi елементи: в суспiльнiй сферi - патрiархат, в духовнiй сферi - культ Сонця з символом колесо (до того поклонялися Мiсяцю), в культурнiй сферi - розвинено гнучку флективну мову, що лягла в основу слов’янських мов. Багато слів з цього періоду увійшли в українську мову наприклад: лице, ніс, око, уста, зуби, борода; мати, син, дочка, брат, сестра; дім, двері, піч, вікно; череда, вівця, ягня; м'ясо,вода, молоко, дріжджі, сіл; влада, володіти, слава, мудрий. Індоєвропейці принесли десяткову систему числення та обряд поховання на санах серед літа, який довго зберігався в княжу добу.

Праслав’янські випоки. В залiзному вiцi (1000 р.до н.е.) вiд Вiсли до середнього Днiпра, вiд Прип’ятi до Карпат жили слов’янськi племена - автохтонне населення сучасної України. Слов’яни займались землеробством, розведенням домашньої худоби - скотарством, полюванням, рибальством, промислами, вирощували всi злаковi культури, плодовi дерева. У суспiльному устрої зберегли патрiархальну родину. Слов’ яни не були творцями держави, а організаторами й виконавцями (так й утворилась Київська держава). Вони виробили риси характеру, які й нині відрізняють українця в світі: гостинність, свободолюбивість, відвагу, брак згоди між собою, любов до співу й музики, чеснотливість і вірність жінок. Головним джерелом словянських складників української культури є мова. Такі слова, як: соха, коса, граблі, лопата; шкіра, черевик, кожух, міх, рукавиці залишились в українськiй мові.

Іранські та Балканські витоки. В першому тисячолiттi до н.е. племена iранського походження завоювали пiвденно-причорноморськi степи i залишили по собi пам’ять у виглядi писемних знахiдок. Це були кiмерiйцi, вони вели кочовий спосiб життя, займалися землеробством i скотарством; були прекрасними металургами (знаряддя працi i зброю виготовляли з бронзи), займалися виробництвом скла. Їх культуру необхiдно вважати продовженням Трипiльської культури.

У 7 столiттi до н.е.на народи Схiдної Європи та Близького Сходу вторглися скiфськi племена. Скiфи були нащадками древнiх цивiлiзацiй, мали свою мiфологiю, обрядовiсть, поклонялись богам. Скiфська держава була першим полiтичним об’єднанням у ранньому залiзному вiцi. Скiфи були войовничим народом, який вiв постiйнi вiйни. У 4-му столiттi до н.е. Скiфiя занепадає як держава, в зв’язку з нашестям сарматiв. Якi в 2-му столiттi до н.е. утворили свою державу у пiвнiчному причорномор’ї - Сарматiю, до якої входили слов’янськi племена. Сармати були на бiльш нижчому рiвнi розвитку i створили свою власну культуру, яку успадкували сьогоднiшнi кавказькi осетини. Українська мова належить до тієї самої групи сербо - хорватська. Про безперервні культурні зв’язки з балканами є багато історичних описів, проте, ще немає ґрунтовних досліджень щодо балканських традицій в українській культурі.

Алтайські витоки. Hа територiї України проживали племена хозарiв, тюркiв. Хозарський каганат проiснував до 8 столiття н.е. Цi племена мали вплив на українську культуру, зокрема, в зовнiшньому виглядi князів а пізніше козаків та гетьманів (гоління волосся, чуб, жупан, клейноди). Також танці, які зараз окреслюють самоідентичність нашого народу «Гопак», «Метелиця» принесли народи алтайських племен. Окрім цього вони залишили в спадок українськiй мові багато слів, зараз вживаються - козак, отаман, кошовий, осавул; майдан, кіш; чайка, каюк; китайка, шаравари; аркан, гарбуз, чабан, чума, яр.

Античні витоки. В серединi VII столiття до н.е. на узбережжя Чорного моря прибувають греки-колонiсти, якi шукали вiльних земель, ринки збуту своїх товарiв, вигiдних партнерiв для торгiвлi i притулок пiсля поразок в полiтичнiй боротьбi в Грецiї. Першi мiста виникли там, де була вода до пиття, зручний порт, мiсцевiсть, яку зручно було захищати. Одним з перших грецьких поселень була Ольвiя (що означає - щасливий) на Бугзькому лиманi, яке зараз називається Очакiв. У IV - V столiттi до н.е. розбудувалися грецькi мiста-держави: Херсонес, Пантiкапей (Керч), Тiра (Тiрас), Теодосiя (Феодосiя), Танаїс. Античнi мiста-держави були самостiйними, добре укрiпленими фортецями. Житловi будинки розмiщувались кварталами, у центрi мiста була центральна площа - Агора - пiдвищення. Hа нiй виставлялись кам’янi брили, скульптури, тут вiдбувались рiзнi церемонiї, збори, торги, гуляння. Hавколо площi розташовувались суди, гiмназiї, храми, святилища, скарбницi, жертовники, священнi дерева, будiвлi, лавки для торгiвлi. Греки займалися хлiборобством, вирощували виноград, мали високорозвинене ремiсництво, гончарство (виробляли амфори -високi глечики з двома вухами для олiї, вина, меду, збiжжя.) В українськiй культурi успадкованi зразки будiвництва, гончарних виробiв, прикрас з бронзи, кiстки. Протягом III - IV столiття пiд ударами готiв i гунiв античнi мiста-держави припиняють своє iснування.

Рим мав деякі зв’язки, доказом чого є численні знахідки римських монет на території України. Такі слова в українській мові як вино, оцет, тополя, черешня, коляда римського походження.

Германські витоки. Першi германськi впливи на українську культуру датуються першим тисячолiттям до н.е., але найбiльшого впливу українська культура вiдчула в IV - VII ст. н.е.- це епоха великого переселення народiв. В той час багато рiзних племен рушили з мiсця первинного проживання у пошуках нових земель. Особливо активними виявились германськi племена: готи, гуни, якi проживали на узбережжi Балтики. Прабатькiвщиною готiв була Скандинавiя. Германцi прийшли на береги Чорного моря i утворили тут союз племен - Готську державу (знищивши антiв) в 200 - 375 рiк н.е. У IV столiттi готи прийняли християнство, виготовили свiй ручний альфабет, розпочали свою писемнiсть, почали перекладати Бiблiю. У 341 р. в Константинополi було висвячено першого готського єпископа Ульфила. В 370 роцi нашестя гунiв поклали край державному утворенню готiв. Готи пiд ударами гунiв вступили на територiю сучасної Iспанiї, Францiї, а частина племенi укрилася в Криму (звiдси походять кримськi татари). Гуни мали великий вплив на слов’ян у виготовленнi вiйськової технiки. В українськiй мовi залишився ряд германських слiв: князь, тин, хижа, варяг, стяг, полк, шолом, тин, скло, хрест, щогла, піп, піст, мито.

Візантійські витоки. Давньоруська держава не стояла осторонь соціальних процесів, що відбувалися в Європі. На цей час склалася могутня Візантійська імперія IX – X ст., в якій завершився процес формування сакральної символіки, наближення мистецтва до віри, нового переосмислення античної спадщини. Набуті знання з політики, історії, географії, медицини та інші, зводяться в енциклопедії. У суспільній свідомості формується культ винятковості візантійців, різко зростає місіонерська діяльність візантійської церкви, остаточно формуються сутнісні відмінності між православними і католиками (1054 р.). Зв’язки з Вiзантiєю починаються від князювання князя Кия (433 р.) Офiцiйне прийняття християнства, яке стає загальновизнаною системою поглядів, культурологічною концепцією української спільноти Київська Русь успадкувала церковний устрiй, лiтургiчний спiв, писемнiсть (Кирило i Мефодiй якi заснували азбуку, були виходцями з Вiзантiї), лiтературу. Hайбiльшого впливу Вiзантiї українська культура зазнала в будiвництвi монастирiв, церков, соборiв (хрестокупольна будiвля). З поширенням християнства набувають розвитку такi форми образотворчого мистецтва, як iконопис, стiнопис, фрески, мозаїка, що спочатку носили суто вiзантiйський характер, а в перiод могутнього розквiту держави (X - XII ст.) набувають нацiонального колориту. Візантія вплинула на концепцію держави і політичного життя, дала початок українській науці також такі слова мають візантійське походження як: планета, океан, діалект, астрономія піраміда. Зв’язки з Вiзантією тривали до 1453 року, поки вона була як iмперiя.

Західно-європейські витоки. Не дивлячись на те, що Київська Русь прийняла християнство східного обряду культурні зв’язки із захiдною Європою існували з найдавніших часів. На територiю України поширювались рiзнi впливи в галузi мистецтва: стилi архiтектурного будiвництва, напрями в лiтературi, музиці, форми навчання та зразки освiти. Першi зв’язки з Захiдною Європою носили економiчний характер – торгiвля, вивозили хлiб, мед, шкiру; привозили прикраси i тканини. Найбільш посилюються впливи від XVI ст. коли українська молодь почала навчатись в університетах Англії, Франції, Італії, Польщі.

Напрям романтизму, що поширився зі Заходу вплинув на використання народної мови в літературі. Українська культура набула широкого визнання в світі, її поширювали митці різних історичних періодів, представники української діаспори.

3. Вплив язичницької культури на формування українського характеру.

Найбільшим надбанням кожного народу є його духовна культура. Прадавня віра слов’янських племен, що проживали на території сучасної України, мала назву “поганська” або “язичницька”.

“Язичництво ” - означає “ віра племені людей, пов’язаних спільним походженням”. Українське язичництво - прадавня національна віра нашого народу, збережена в обрядах, звичаях, переказах, легендах, міфах, заповітах.

Світосприймання у слов’ян було своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи. Найвищою ідеєю українського язичництва була філософія вічного життя, обожнювання природного начала Всесвіту, радість існування на землі. В українців існувала своя ієрархія богів: на чолі всього світу стояли найстарші боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі боги, а також демони, які надавали послуги старшим богам; внизу стояли люди обдаровані великою силою, що могли конкурувати з демонами.

Так, творцем Всесвіту, богом над богами українців вважали Рода - який жив на небі, дарував життя людям, звірям, птахам, дарував дощ на посіви, давав людині долю.

Жіночі божества Рожаниці були пов’язані з народженням дитини і мали таємничий зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку бог запалює при народженні і гасить коли людина помирає. Роду і Рожаницям приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, куті (каші). З глибини архаїки походить Різдво. Пізніше за часів патріархату культ Рода і Рожаниці втілюється в образи Лади і її доньки Лелі.

Лада - матір світу символізувала природу, життєве начало, була матір’ю Сонця, богинею кохання, шлюбу, розваг, краси, всілякого благополуччя. В народі її ототожнювали з сузір’ям Великої та Малої Ведмедиці. Вона зображалась з колесом і квітами, а також з немовлям, на голові з виноградною лозою чи яблуком. Ім’я Лади зустрічається в українському фольклорі: в щедрівках, колядках, веснянках.

Сварог - бог світла, назва походить від давньоіндійського “сварога”, що означає - небо, вихід у небо. Від Сварога, бога світла і небесного вогню походять інші боги - Сварожині. Вшанування вогню на Україні має давнє коріння, сягає трипільської доби, кожна родина молилася до свого Овина - домашнього вогню. В жертву приносили півня.

Зображень Сварога не знайдено, вважають, що це були форси рівнобічних хрестів, які знайдено на вишивках, кераміці, це різні форси свастики - сварги. Сварог - бог ковальства, золотий плуг, золоту обручку, оспівується в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.

Дажбог (Даждьбог) - сонячний бог - податель добра, багатства (“дай” - і “бог”). В українській обрядовій поезії знайдено безліч звертань “Ой дай, Боже, дай Боже”. У філософському розумінні Дажбог - датель буття, духа і матерії, які є близнюками. Дажбог пов’язаний з небом, Сонцем, син Сварога. Він є богом земного достатку, що символізувався врожаєм жита і пшениці.

Найархаїчніші обряди і молитви до Дажбога пов’язані з проханням багатого урожаю. В новорічних обрядах зберігся дідух - останній сніп жита. Дідух - це дух поля, дух Дажбога. Символом Дажбога пізніше стала квітка соняшника, яка реагує на рух сонця. В жертву Дажбогу приносили паляниці, калачі, медяники.

Перун - володар блискавок і грому, покровитель воїнів (ідентичний з грецьким Зевсом і римським Юпітером).

Оберігав дружину на війні, завідував блискавкою і громом. Його роль у християн перебрав Ілля. Перун мав позитивне (викликання плодотворного дощу для урожаю), і негативне значення (страх бути вбитим блискавкою), тому існувало безліч повір’їв пов’язаних з громом і блискавкою: під час грому заборонялося свистіти, співати, спати, їсти, не слід ховатися під деревом, не піднімати в гору гострих предметів (списів, мечів, ножів), не можна швидко бігти.

Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим з луком і стрілами в руках чоловіком. Біля Перуна завжди палало вогнище, яке постійно підтримували спеціально призначені служителі культу. Символами вважають дуб, калину, цвіт папороті, сокиру, стрілу, коня. В жертву приносили бика, червоного півня, міцний напій. В договорах Перун, як бог зброї.

Стрибог - родоначальник всіх вітрів, кумир Стрибога стояв поруч з Перун. Він був не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Саме “подих вітру”- дихання дмухання в музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки і т.д.) - створювало музику.

Велес (Волос) - бог достатку, опікун купецтва, торгівлі (ідентичний з римським Меркурієм, грецьким Аполлоном). У договорах з греками Велес сприймався як бог золота. Назва походить від “волох - волохатий”. (Пам’ятник Велесу було встановлено на Подолі, де жили ремісники, торговий і простий люд. Він був покровителем ремесла, торгівлі, багатства. Новорічні обряди донесли до нас відгомін колишніх “волових свят”- вивернуті кожухи - символізують багатство. Дві сили йшли обіруч людини - Білобог і Чорнобог, що уособлювали Добро і Зло. Один народжений світлом, а інший тьмою. Білобог - будував, а Чорнобог - руйнував.

Особливу шану мали жіночі божества. У пантеоні Володимира Макоша була єдиною представницею жіночих божеств. Макоша - була богинею рукоділля, прядіння, ткання. Їй приносили жертви: снопи льону, вишиті рушники. Мокоша походить від культу богині води Дани. Зображення на рушниках: богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднесеними руками (поза Оранти). Обабіч два вершники на конях. Богиня Дана - “да”- вода, “на” - мати - богиня води.

Дані приносили жертви - кидаючи коштовності в воду річок, озер, криниць, джерел. Культ богині Дани розвивався до Мокоші, а від Мокоші, до християнської Параскеви - опікунки рукоділля, води. Зображення ставили біля криниць. Основний пантеон супроводжувала ціла низка божеств: Лель, Леля, русалії, домові, водяні, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, “просили”, приносили жертви. Кожний був покровителем певного виду діяльності роду сім’ї. Разом з віруванням в істот, які слов’яни обожнювали, вони вірили в духи і сили природи - місяць, зірки, повітря.

Особливу шану віддавали деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем’я, заборонялося їх вирубувати. Шанували дуб - символ міцності, ясен - присвячений Перуну, клен, липа - символи подружжя, береза - символ чистої матері природи, ліщина - святе дерево, під липи приносили жертви. Слов’яни мали священні гаї, до лісових богів належить Святий Бог.

Священними вважалися птахи і тварини. Символічне значення мала зозуля - провісниця майбутнього, голуб - символ кохання, ластівка - доля людини, ворони - священні птахи, сова - символ смерті і пітьми.

З тварин священними були - віл, кінь, з комах - бджола, сонечко. Разом з матеріалізованими уособленнями божої суті слов’яни вірили у присутність єдиної душі, яка в їх розумінні продовжувала своє існування по смерті і залежно від чеснот ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха (тотемізм, анімізм) чи людини.

Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським побутом наших предків.

З приходом нової християнської релігії вірування наших предків не зникли безслідно. Довго серед слов’ян зберігався релігійний дуалізм або двовір’я. І на сьогодні всі християнські свята мають народну основу. Звичаї, обряди, повір’я слов’ян лягли в основу сучасних.

КУЛЬТУРА КНЯЖОЇ ДОБИ

План

1. Особливостi розвитку київської держави, прийняття християнства.

2. Писемнiсть, лiтописання, лiтературнi пам’ятки Київської Русi.

3. Мистецтво Київської Русi.

1.Київська Русь, як держава сформувалась в VI ст., хоча початок утворення припадає на 430-тi роки, коли при владi стояв князь Кий. Вiн став засновником київської династiї i новоствореної держави Руська Земля, з центром у мiстi Києвi. Зпочатку Русь була невеликим об’єднанням племен: полян, древлян, з центром - Київ. У 882 роцi, пiсля загибелi Аскольда, до влади прийшов Олег, який вбивши Аскольда здiйснив вiйськовий переворот, першим об’єднав племена схiдних слов’ян з племенами на Пiвночi i Пiвднi. Iншими словами об’єднав Славiю з племенами вятичiв, сiверян, радимичiв, з Куявiєю та її племенами: тиверцiв, уличiв, бiлих хорватiв, дулiбiв i бужан в єдину державу Київську Русь. Київська Русь як держава не була визнана на мiжнароднiй аренi тому, що була язичницькою i жодна християнська захiдно-європейська держава не знаходила дипломатичних вiдносин. Прийшовши до влади князь Володимир (980-1015 роки правлiння) здiйснив ряд реформ: адміністративну - лiквiдував племеннi княжiння; військову - замiнив племенну органiзацiю свого вiйська на феодальну; оборонну - провiв широке будiвництво оборонних фортець навколо мiст; релігійну - офiцiйно проголосив акт “Про введення християнства як державної релiгiї” - 14 серпня 988 року.

Причини введення християнства: 1. Язичництво не могло дати освiти, поширити свою культуру, а християнство об’єднало племена в єдину вiру i це позбавило державу племенних мiжусобиць. 2. Князь, для здiйснення своєї влади запозичив християнство схiдного обряду, де релiгiя пiдпорядковувалась державi. 3. Вивести державу на мiжнародний рiвень та особиста причина Володимира Великого (iмперетор Вiзантiї дав згоду на одруження Володимира з Анною при умовi прийняття християнства).

Hаслiдки введення християнства: 1. Пiсля запровадження i поширення християнства в Київська Русь змiцнилась центральна влада великого князя. 2. Християнство стало єдиним свiтогядом i iдеологiєю (релiгiєю) для рiзноплеменного населення держави. 3. Християнство дало можливiсть Київській Русі на рiвних увiйти до кола наймогутнiших держав Європи, i пiдтримувати полiтичнi, економiчнi, воєннi, культурнi зв’язки з ними. 4.Християнство сприяло бурхливому розвитку торгiвлi, кам’яного будiвництва. 5.Змiнились звичаї, мораль, вони стали бiльш гуманними i розвининеми. 6.Християнство позбавило соцiальних суперечок мiж племенами, об’єднало їх у мiцну державу.

Християнський моністичний світогляд став передумовою формування філософського освоєння дійсності. Відбулася підготовка ідейного підгрунтя для сприйняття і засваєння духовної культури людства.

Посередником у поширенні на Русі досягнень світової культури стала Візантія, яка синтезувала культурні надбання Сходу і Заходу. Цей факт, не потрібно трактувати так, що завдяки християнству Київська Русь одержала від Візантії у готовому вигляді головні здобутки світової цивілізації, у тому числі античності. Не треба перебільшувати і вплив на Русь західної культури. Культурні здобутки не були наслідком запозичення чужих традицій, насправді культурні зв’язки між Руссю і Візантією та країнами Заходу відзначалися взаємовпливами. Освоєння цінностей візантійської та західної культурами відбувалося у взаємодії з процесами внутрішньої еволюції давньоруського суспільства, наявними досягненнями у сфері його духовного життя традиціями дохристиянської культури. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі поширювався, особливо на будівництво і оформлення храмів, богослужіння та церковну літературу. Церква об’єктивно сприяла розвиткові писемності, при церквах, монастирях створювалися школи, отже поширилась освіта, наука.

2.Писемність та освіта.

З літописів дізнаємося, що після офіційного запровадження християнства князь Володимир розпорядився на Старокиївській горі біля Десятинної церкви збудувати школу і "почав брати у визначних людей дітей і давати їх на книжну науку". Писемність, яку використовували в дохристиянський період (це примітивні знаки, риски і зарубки) було замінено, а точніше виникла історична необхідність у буквенно-звуковому письмі, що відповідає природі та практиці слов’янського мовлення. Упорядкування слов’янського письма пов’язують з просвітницькою діяльністю Кирила і Мефодія.

Існує ряд версій щодо писемності, адже виникнення писемності на Русі - справа доволі складна і остаточно ще не розв’язана, бо нові історичні досліди довели, що вже наприкінці IX і на початку X ст. на Русі користувались письмом і що в тому часі було вже чимало грамотних людей, так що дату охрещення (988 р.) не можна прийняти за абсолютне започаткування розвитку писемності.

Так перша пам’ятка IX ст. "Велесова книга" написана на дубових дощичках розміром 38 х 22 см, тип письма близький до півустава, алфавіт близький до кирилиці, підтверджують появу писемності ще до офіційного запровадження християнства. Але якщо припустити, що найдена Кирилом і Мефодієм в Криму мова літургійних книг, в поєднанні з поширеною тоді в письменстві грецькою мовою, стала основою для створення поширеної пізніше слов’янської кириличної азбуки. То слід зазначити історичну дату (863 р.), яку більшість учених вважає, що Кирило створив для старослов’янської мови глаголицю та кирилицю.

Глаголиця стала першою міжслов’янською літературною мовою. Щодо дати появи кирилиці не існує єдиної думки. Серед її творців називають Кирила, Мефодія, болгарського царя Семиона й Клемента Охридського (учня солунських братів). Маючи своє письмо, починає розвиватись освіта, яка грунтується на власних національних традиціях. Шкільна освіта стає частиною загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Школи організовувались за грецьким зразком. Програма античної (початкової) освіти поєднувала інтелектуальне, музичне і фізичне виховання. За програмою середньої школи вивчалися "сім вільних мистецтв" - граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Вищу освіту визначали філософія та риторика. Шкільна система княжих часів нараховувала три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що отримувався за рахунок князя); школа "книжного вчення" (для підготовки священиків); світська (приватна) приватна школа домашнього навчання в якій навчалося купецьке й ремісниче населення міста. Виходячи з державних потреб у школах вивчали основи письма, читання, рахунку (арифметики), спів, музику, поетику, іноземні мови (грецьку для церкви, латинську як дипломатичну). В середньовічній освіті на Русі стають популярними такі галузі знань, як філософія, діалектика, граматика (вони домінують майже до XVII ст.). Одним з джерел формування у давньоруській філософській думці античних уявлень про людину були твори Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура та ін. З періоду княжої Русі бере початок власний оригінальний науковий досвід. Це розвиток історії, медицини. Непересічне значення має перший законодавчий збірник "Руська Правда" (XI ст.) Ярослава Мудрого. В галузі медицини в середині XII ст. Євпраксія (онука Мономаха) написала перший науковий медичний трактат "Алімма" ("Мазі"). Були поширені знання природничих наук; астрономія і математика. Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови - "Фізіолог" - зоологія; "Шестиднев - про створення світу"; "Християнська топографія" - відомості з географії й космографії (автор Козьма Індикоплов). Центрами науки і освіти на Русі в період розквіту Київської держави стали такі міста як Київ, Новгород, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там були школи, бібліотеки. Першу бібліотеку заклав Ярослав Мудрий при Софійському соборі, яка на думку спеціалісті, налічувала понад 950 томів рукописних книг. До нашого часу дійшли лише 494 рукописних книги X-XIII ст. Книги писались, перекладались при монастирях, де були споруджені спеціальні приміщення - скрипторії. Всі рукописи писались такими видами письма: устав - простолінійні букви відзначались великою простотою, переважали прості лінії, правильні кути і кола; півустав - більш вільний часто похилий почерк; скоропис - похилий почерк характерний меншою правильністю літер, скороченням слів, розрахований на прискорене переписування книг.

Література носила церковно-релігійний характер. Вплив християнства на літературний розвиток знайшов відбиток майже в усіх рукописах, було звернення до Бога, святих церкви. Як у перекладних так і в оригінальних творах було відчутне посередництво Візантії. Перекладну літературу завозили з Візантії, Болгарії. Перекладна література: богослужебні книги - Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники, Апокрифи, повісті. Основним джерелом викладу філософських, соціальних та морально-етичних проблем на Русі була Біблія, особливо Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше перекладалося Євангеліє, Апостол ("Дії святих апостолів" і "Послання апостолів"), Псалтир, П’ятикнижжя Мойсеєве, Буття. До найдавніших книг Святого Письма належить "Остромирове Євангеліє" 1056 - 1057 р.р. Назву має в честь Новгородського посадника Остромира, для якого було перекладено і написано в Києві, тому і належить до українських пам’яток.

Важливим джерелом древньоруської християнської філософсько-літературної думки була візантійська література, патристичні твори так звані "Писання отців церкви": Василя Великого, Іоана Златоустого, Афанасія Александрійського, Єфрема Сірина, Івана Дамаскіна, а також матеріали перших Вселенських соборів (325-787 р.р.). Улюбленою лектурою в княжу добу були збірники, які мали різний характер, збірники були релігійні - це Мінеї, в яких розписаний життєпис святих по місцях на рісі; патерики - життєпис по окремих краях (Синарський, Єгипетський, Скидський патерик). Хроніки носили історичний характер, описувались важливі події по періодах, зокрема:

-хроніка написана Іоаном Маламою від початку світу до 563 р., викладена історія;

- хроніка написана Юрієм Гамартолем (Грішник) описані історичні від 563 до 842 р.;

-хроніка Констянтина Манасії доведена до 1081 р.

Найдавнішою рукописною пам’яткою є "Збірник Св'ятослава", "Золотий ланцюг" 1073 р. та "Ізмарагд" 1076 р.

До перекладної літератури відносять палеї - подавали старозвітну біблійну історію, переплітаючи її апокрофічними переказами. Їх поділяють на два роди: "Толкові палеї", та "Історичні палеї". Апокрифи - це перекази на біблійні теми про книгою була "Мандрівка Богородиці по муках".

Інший характер мала збірка "Бджола" - унікальна пам’ятка філософсько-світоглядної думки Русі. "Бджола" мала велетенську популярність протягом ХІІ-ХVІІ ст., була улюбленою книгою, широко цитувалась письменниками і філософами. Збірка велика за обсягом, складається з понад 70 статей, або розділів та містить близько 2,5 тисячі висловів на різноманітні теми: античних письменників та філософів, отців церкви, фрагментів із Святого Письма, історичних діячів. Весь зміст "Бджоли" відповідає на актуальні питання: як жити в цім світі? Ця книга формувала в читача філософсько-етичну свідомість розсувала, тобто поширювала світоглядний обрій, навчала чіткому, логічному мисленню, лаконічності думки. Повісті, які завозилися з інших держав, перекладались, поширювались серед населення. Літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська. Серед повістей були знамениті "Живе озеро", "Олександрія", "Троянська війна", "Варлаам і Йосааф", "Індійське царство".

Вчені підрахували, що 10 тисяч церков, монастирів, які були побудовані на Русі з кінця Х початку ХІІІ ст. знаходилось близько 85 тисяч примірників перекладної та оригінальної літератури.

Оригінальна література мала свою специфіку, при її написанні використовувалась власна творчість, смак в оформленні книги та у виборі виду письма. Зразком оригінальної літератури є раніш згадана "Велесова книга", літературна пам’ятка ІХ ст.

В літературній творчості слід відзначити творців оригінальної літератури: митрополит Ілларіон - церковний діяч, оратор, автор "Слова про Закон і Благодать" (1037-1050 р.) - риторико-публіцистичний твір, де розкрита ідея рівноправності всіх народів, а також культурна і церковна незалежність Київської Русі від Візантії.

Кирило Турівський - давньоруський письменник, релігійно-політичний діяч. Залишив різноманітну спадщину. За жанровими ознаками до його творів належать: молитви, притчі, канони, казання, слова.

Клим Смолятич - митрополит Києва, письменник і церковно-політичний діяч (1147-1154 р.р.) - призначений митрополитом. Йому приписують велику кількість праць, з яких до нас дійшло тільки "Посланіє пресвитеру Фомі", що є прикладом обізнаності книжників Русі з античними філософами Арістотелем, Платоном, Гомером та візантійським ораторським мистецтвом.

Прикладом світської спрямованості літератури є творчість давньоруського письменника ХІІ-ХІІІ ст. Данила Заточника. Його вважають автором послання до князя Ярослава Володимировича, відомого у літературі як - "Слова" Данила Заточника і близького до нього за текстом "Моленія". Оригінальною літературною пам’яткою є "Повчання своїм дітям" (1125 р.) князя київського Володимира Мономаха. Твір складається з трьох частин: перша - "Релігійні вказівки"; друга - "Обов’язки князя"; третя - "Розповіді князя". "Слово о полку Ігореві" (1187 р.) - твір, якому немає аналогів у світі, написаний невідомим автором, має високу мистецьку ціну.

В літературній творчості слід відзначити монахів: Якова Мниха, написав "Пам’ять і похвала князю Володимиру", "Життєпис Бориса і Гліба"; Нестор - монах Печерського монастиря, про його життя відомо мало, але про літературний талант свідчать його твори "Печерський Патерик", "Життєпис св.Теодозія", "Повість минулих літ" (1113 р.).

У Київській Русі досить швидко виник свій жанр літератури - літописання, який у такому вигляді не був відомим ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи - це не лише історичні, але й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, легенди, посольські нотатки. На даний час збереглося близько 1500 тис. літописних списків, які є величезним надбанням культури східнослов’янських народів.

Найдавнішим збірником літописів є Іпатіївський збірник літописів, котрий складається з трьох частин:

- "Повість минулих літ" - відображає історичні події від початку заснування Київської Русі до 1112 р.;

- "Київський літопис" - доводить історичні події до 1201 р.;

- "Галицько-Волинський літопис" - описує події з часу заснування 1169 р. Галицько-Волинського князівства до 1292 р.

Отже, література Київської Русі не була простим наслідуванням візантійської й зокрема релігійної християнської літератури. Виникнувши як наслідок християнізації Русі і розвиваючись спочатку в руслі церковної літератури, давньоруська література пішла самобутнім шляхом, відмінним від літератури культової. Поширення у Київській Русі досягнень світової літератури, в тому числі філософської, є цінним історичним наслідком християнізації.

3.Мистецтво Київської Русі.

Християнство вплинуло на розвиток духовної культури. Хоча в цій ділянці духовного життя український народ має глибокі і багаті традиції. Основу художньої культури Київської Русі становить народна культура, яка завжди відзначалася яскравою самобутністю. Те, що Київська Русь вільно і цілком свідомо сприйняла культурні здобутки Візантії, пояснюється високим рівнем розвитку дохристиянської культури. Разом зі священиками та єпископами на Русь прибули візантійські майстри, котрі брали участь в будівництві храмів. Від них русичі запозичали техніку цегляної та кам’яної кладки стін, побудови склепінь, здійснення купольних покриттів, вміння прикрасити церковні споруди фресками, мозаїкою. Форми і прийоми візантійського культового будівництва сприймались нашими майстрами з урахуванням національних традицій і власного досвіду. Прикладом є Софійський собор у Києві (1037 р.), в якому поєдналась візантійський стиль та архітектура інших народів з місцевими традиціями. Як вважають дослідники, велика кількість овальних куполів (бань) у кам’яних храмах засвідчує вплив дохристиянських традицій спорудження каплиць (язичеських культових споруд). Тільки в наслідок реставрацій Софія Київська набула рис української національної архітектури. Центром архітектурного сакрального будівництва був не тільки Київ, а й Чернігів, Галич, Володимир-Волинський.

Визначною пам'яткою архітектури був храм Успіння Пресвятої Богородиці при Києво-Печерській Лаврі (1078р.), Золоті Ворота з церквою Благовіщення ХІ ст., Видубецький монастир з церквою св.Михаїла (1070-1088 р.р.), Михайлівський Злотоверхий монастир (1093 р.), Кирилівська церква, П’ятницька церква у Чернігові, св.Василія в Овручі, св.Пантелеймона в Галичі (1200 р.). Нині налічується понад 200 архітектурних пам’яток княжої доби.

Східні слов’яни мали розвинутий живопис, пісенне та музичне мистецтво. Церковний спів, іконопис, фрески, мозаїки - форми візантійського мистецтва творчо сприйнялися в Київській Русі. Релігійне мистецтво, насамперед образотворче та пісенне, виконуючи культову функцію, водночас мало естетичну цінність, задовольняло художні вподобання людей. Традиційною формою виразу і стимулювання релігійних почуттів та настроїв є наочно-художній образ, реалізований в іконі - живописному зображенні Христа, Богородиці, святих. Для віруючої людини ікона - джерело благодаті у храмі і в домашній молитві. В Україні ікона здавна стала атрибутом національного інтер’єру, своєрідною національною прикрасою житла. Іконопис з його візантійським каноном дав великий поштовх розвиткові образотворчого мистецтва на Русі. Ченці Києво-Печерського монастиря Амімпій і Григорій були першими живописцями, котрі осягнули мистецтво іконографії і розвинули самобутні національні традиції. Крім іконопису були поширені такі форми мистецтва, як стінопис, фреска, мозаїки. Найкращі зразки мозаїки збереглися в соборі св. Софії (мозаїчна картина вівтарної стіни "Оранта" заввишки 5,45 м) мозаїки Десятинної церкви не збереглися. В розписах панує ідея милосердя, миру. Філософсько-догматична основа розпису, - це уславлення Софії - премудрості християнського вчення.

З ІІ половини ХІ ст. провідну роль у розвитку духовної культури відіграв Печерський монастир, що став видатним мистецьким центром. Тут сформувалась так звана "друга київська художня школа". Подібно до Софії Київської оздоблювались Успенський собор Печерського монастиря (ХІ ст.), Михайлівський Золотоверхий собор (ХІІ ст.).

Вплив християнства поширився на музичну культуру. Ще в дохристиянську добу слов’яни мали розвинену пісенну обрядову творчість. Це колядки, щедрівки, веснянки, гагілки, гаївки. Землеробські свята, обряди, військові походи супроводжувались піснею. Були на Русі і свої професійні виконавці, котрі речетативом передавали билини та перекази. Скоморохи - музиканти пропагували народно-видовищну культуру, мандруючи по Русі й країнах Європи - Польщі, Німеччині, Італії, Франції. Наприкінці Х ст. виник церковний спів. Він набув самобутніх місцевих традицій. Основою церковного співу став - гомофонний спів (одноголосся) унісонний чоловічий спів обмеженого діапазону. Давньоруська професійна музика залишилася виключно церковною. Майстрів церковного співу готували у школах при монастирях. Нотне писання з’явилися в ХІ ст. у Західній Європі. Народна музика розвивалася через усну традицію. Це календарно-обрядові, весільні, колискові пісні.

Релігійні мотиви знайшли свій відбиток і в таких формах мистецтва як різьба, ювелірне мистецтво, книжкова мініатюра. Саме оформлення титульних сторінок, так званих "форт" "Євангелія", "Апостол", "Біблії" та графічні розписи на сторінках між текстом в кінці та на початку тексту відображали біблійні сюжети.

Отже, християнство стало своєрідним ретранслятором, з допомогою якого Київська Русь приручилася до світової культури, освоїла все краще з її надбань, в наслідок чого зробила великий крок у культурному прогресі. Християнізація Русі позначилась на зміцненні її міжнародного авторитету, розвитку економічних, політичних, культурних зв’язків з іншими країнами. Втілені у християнські релігії загальнолюдські цінності поглибили зміст національної за формою й духом української культури, яка, в свою чергу власними самобутніми традиціями і досягненнями примножує здобутки світової цивілізації. Проблема впливу християнства на розвиток української культури не втрачає своєї актуальності і сьогодні.

Дата добавления: 2014-01-04