Порядок укладання та виконання міжнародного комерційного контракту

Констатуючим елементом зовшіньоторговельних операцій є контракт. Його предметом може бути: купівля-продаж товару; виконання підрядних робіт; оренда; обмін.

Міжнародний комерційний контракт (МКК) – це правова форма, що відображає міжнародні комерційні операції (МКО); договір (угода, пакт, конвенція) між двома або кількома контрагентами, які знаходяться в різних країнах, про обмін товарами, послугами та результатами творчої діяльності.

Міжнародна комерційна операція (МКО) – це дії, спрямовані на організацію, проведення і регулювання процесу обміну товарами, послугами і результатами творчої діяльності між двома або кількома контрагентами різної національної належності.

Головним змістом міжнародного контракту є перелік якісних та кількісних параметрів, які характеризують товарні поставки, а також визначення фінансових зобов’язань покупця перед продавцем, які він повинен виконати.

Основні ознаки міжнародного комерційного контракту:

1) контрагенти знаходяться в різних країнах;

2) товар перетинає кордон, якщо це матеріальний об’єкт (виняток – реекспортна операція, коли товар не завозиться в країну реекспорту);

3) розрахунки в іноземній валюті (виняток – товарообмінні операції);

4) комерційний характер.

МКК виконує такі функції:

Ø юридично закріплює відносини між партнерами, надаючи їм характер обов’язків, виконання яких захищене законом;

Ø визначає порядок, способи і послідовність здійснення дій партнерами;

Ø передбачає способи забезпечення обов’язків.

Основні принципи МКК:

1) свобода;

2) обов’язковість;

3) добросовісність і чесна ділова практика.

Свобода контракту – це основний принцип укладання контрактів, який виражається у свободі регулювання відносин відповідно до законодавчих норм держави.

Цей принцип повинен виражатися у наступному:

Ø вільне рішення про укладення чи неукладення контракту;

Ø вільний вибір контрагентів;

Ø вільне визначення змісту майбутнього контракту;

Ø вільне вирішення питання про спосіб і форму укладення контракту;

Ø свобода зміни контракту в цілому чи окремих його положень;

Ø право вирішення питання про розірвання контракту.

Обов’язковість контракту означає, що належним чином укладений контракт є обов’язковим для сторін. Сторони узгодили волю і розробили для себе правило, яким врегулювали конкретні взаємні відносини.

Добросовісність і чесна ділова практика – це обов’язок сторін протягом чинності контракту, включаючи і процес переговорів, діяти добросовісно та чесно.

Порядок укладання контракту – це встановлена процедура, відповідно до якої угода сторін про встановлення контрактних відносин вважається досягнутою, а контракт оформленим. Ця процедура складається з двох частин: пропозиції про укладання контракту (оферти) однієї сторони і прийняття цієї пропозиції іншою стороною (акцепт).

Розрізняють два види оферти: тверду і вільну.

Тверда оферта – це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту і визначено термін дії оферти.

Вільна оферта – це документ, який може бути виданий на одну і ту ж саму партію товару кільком можливим покупцям: не зв’язує продавця своєю пропозицією і не встановлює терміну для відповіді.

Згідно з Віденською конвенцією про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) і Принципів міжнародних комерційних контрактів (UNI DROIT, 1994 р.) оферта може бути відмінена, якщо повідомлення про відміну отримано адресантом оферти раніше або в той самий момент, коли оферта отримана.

Відповідно до міжнародного права оферта може бути відмінена, якщо повідомлення про відкликання буде отримане адресантом оферти до відправки ним акцепту.

Акцепт – заява або інша поведінка адресата оферти, яка виражає його згоду з офертою. Розрізняють такі форми прийняття пропозиції (оферти):

1) безумовний акцепт (оферта повинна бути прийнята без жодних обмовок або обмежень);

2) акцепт контроферти (за наявності обмежень або обмовок можна говорити про нову пропозицію, де сторони помінялись місцями: ініціатор виступає в ролі особи, що приймає пропозицію, а той, хто приймає пропозицію, перетворюється на ініціатора);

3) прийняття пропозиції і мовчання протилежної сторони (за загальними правилами мовчання або бездія самі по собі не є акцептом. Ситуація може виглядати інакше у тому разі, коли сторони узгодили між собою те, що мовчання означатиме акцепт або коли це випливає з дійсної ділової практики чи звичаю);

4) прийняття пропозиції із запізненням (трактується так чи інакше в законодавстві інших країн. Наприклад, за італійським правом в ініціатора пропозиції є право затвердити запізніле прийняття оферти, причому достатньо тільки заявити контрагенту, що контракт укладено).

Порядок укладання контракту включає наступні етапи (рис. 3.1) [40, с. 381].

1) Переддоговірний період, який включає:

1.1. Попередні переговори.

1.2. Підготовка проекту контракту.

2) Комерційні переговори, які включають:

2.1. Узгодження умов контракту.

2.2. Парафування тексту контракту.

2.3. Підписання контракту.

Основними шляхами попередніх переговорів вважають поштове, телеграфне, телетайпне листування, особисті зустрічі, розмови по телефону та різні комбінації з них. Найпоширеніший з них – це поштове листування.

У практиці міжнародних економічних відносин не має чіткої регламентації щодо того, хто готує текст контракту. Такою підготовкою можуть займатися представники обох сторін – при масштабних операціях, пов’язаних з рухом великих грошових мас і матеріальних цінностей; представники однієї сторони – коли це рядовий контракт; покупець – при укладанні контрактів на машини та устаткування. Проект тексту контракту готують працівники, які мають відповідний досвід і знання у цій сфері. Проект узгоджується зі службами організації, які відповідають за фінансову діяльність, організацію постачання, перевезення, пакування, спеціалістами сфери міжнародних валютно-позичкових відносин, права тощо.

Комерційні переговори – це вивчення об’єктивних аргументів сторін і знаходження на цій основі взаємозадовільняючих компромісних рішень.

При узгодженні умов контракту одна сторона відсилає іншій проект контракту. На цьому етапі складається низка передконтрактних документів: Протокол розбіжностей, Протокол узгодження розбіжностей, Протокол про залік взаємних вимог, Угода про зміну договору, супровідний лист до проекту договору та до самого контракту.

Парафування тексту контракту – візування кожної сторінки підписами повноважних представників сторін.

Кінцевим етапом укладання контракту є його підписання керівниками або їх заступниками, тобто особами, які уповноважені довіреністю, підписаною керівниками компаній, юридичні адреси яких вказані в контракті.

У цілому міжнародний комерційний контракт складається з семи частин, які поєднують відповідні умови контракту і розміщені у певній логічній послідовності:

1. Преамбула.

2. Предмет контракту та його характеристика.

3. Права та обов’язки сторін.

4. Додаткові умови контракту.

5. Інші умови контракту.

6. Юридичні адреси сторін.

7. Додатки.

Преамбула – вступна частина контракту, визначення сторін. Ця частина складається з таких основних положень: назва контракту (купівлі-продажу, комісії, оренди); номер контракту; дата підписання, відсутність якої є неприпустимою, оскільки з датою пов’язані правильне визначення моменту укладання контракту, встановлення завершення терміну дії, а отже, і тих юридичних наслідків, які з цим пов’язані; місце підписання контракту; повна назва партнерів, під якою вони зареєстровані в реєстрі державного обліку; назва сторони за контрактом (продавець, покупець, агент, постачальник); докладна назва посади, прізвище, ім’я, по батькові особи, що підписує контракт, а також назва документів, які засвідчують повноваження вказаної особи щодо підписання контракту.

Предметами міжнародного комерційного контракту можуть бути купівля-продаж товарів (готова продукція, напівфабрикати); послуг (консультативний, технологічний, будівельний інжиніринг, оренда, аудит, перевезення, збереження, страхування, фінансування); результатів творчої діяльності (ліцензування, торгівля ноу-хау, об’єкти авторського права). Залежно від предмета контракту наводиться і його характеристика.

Частина “Права та обов’язки сторін” об’єднує такі умови:

а) обов’язки та права першої сторони за контрактом;

б) обов’язки та права другої сторони за контрактом;

в) термін виконання зобов’язань сторонами;

г) місце виконання зобов’язань кожного з партнерів;

д) спосіб виконання зобов’язань контрагентами (порядок, послідовність їх дій і терміни).

Додаткові умови контракту: термін дії контракту; відповідальність сторін (визначаються різного роду санкції у вигляді неустойки, що сплачується тією стороною, яка не виконала своїх зобов’язань стосовно передбачених контрактами умов); способи забезпечення зобов’язань (це ефективні додаткові заходи майнового впливу на контрагента – неустойка, застава, поручительство (гарантія), завдаток); підстави передчасного розірвання контракту; умови про конфіденційність інформації; порядок розв’язання спорів між сторонами.

Інші умови контракту: переддоговірна робота та її результати після підписання контракту; умови про узгодження зв’язку між сторонами (телефон, факс, телекс, телеграф, телетайп із зазначенням їх номерів); реквізити сторін (поштові, банківські, відвантажувальні реквізити, адреси підприємств партнерів); кількість примірників контракту; порядок виправлень за текстом контракту.

Умови контракту – це узгоджені сторонами і зафіксовані в документі статті, які відображають взаємні права та обов’язки контрагентів.

Умови платежів контрактів – це комплексне поняття, зміст якого відповідає характеру платіжних зобов’язань, термінам розрахунків і гарантіям партнерів.

Виконання міжнародного комерційного контракту – це процес, який включає певну систему послідовних дій, пов’язаних з реалізацією сторонами взятих на себе зобов’язань: з боку продавця – щодо передачі (поставки) покупцеві предмета контракту, з боку покупця – в оплаті встановленої ціни.

Зобов’язання – правові взаємовідносини контрагентів, врегульовані нормами зобов’язуючого права.

Процес виконання контракту можна поділити на дві стадії: матеріальну та техніко-юридичну (рис. 3.2) [40, с. 422].

Матеріальна стадія включає:

1. Термін виконання контракту – узгоджені сторонами та передбачені в контракті періоди, протягом яких сторони повинні виконати свої зобов’язання перед партнерами.

2. Місце виконання – місце, яке визначене для виконання зобов’язань контрактом або ж законом.

3. Вартість виконання контракту визначає, що кожна сторона несе затрати щодо виконання своїх зобов’язань, які можуть мати різний характер: затрати щодо перевезення товарів, банківська комісія за здійснення грошового переказу, збори при отриманні різного роду дозволів та інші.

4. Спосіб виконання контракту – це передбачений договором порядок дії сторін у процесі виконання зобов’язань.

У двосторонніх контрактах, коли обидві сторони мають обов’язки між собою, виникає складне питання, яка із сторін повинна першою виконати своє зобов’язання. Якщо сторони про це не домовились, то на практиці багато залежить від звичаїв. З огляду на необхідність виконання сторонами контракту інколи його виконання здійснюється відразу повністю (наприклад, поставка автомобіля) або по-іншому, протягом певного періоду (наприклад, будівництво). Однак бувають випадки, коли виконання зобов’язань може бути одночасним або ж частинами (наприклад, поставка товарних партій).

Техніко-юридична стадія включає:

1) підготовку предмета контракту;

2) оформлення документації;

3) організацію технічного обслуговування.

Підготовка товару до відправки передбачає виконання продавцем визначених вимог до пакування та маркування товару.

Маркування – це умовні позначки, зображення, написи, які розміщуються на упакованому товарі для забезпечення належного перевезення товару до покупця.

Основні цілі документації при виконанні контракту це: забезпечення поставки, забезпечення оплати, спрощення передачі прав власності і можливостей фінансування.

До основних способів забезпечення виконання зобов’язань належать:

Ø неустойка;

Ø завдаток;

Ø застава;

Ø поручительство;

Ø банківська гарантія;

Ø резервування права власності.

Неустойка – визначена в контракті чи в законі грошова сума, яку боржник зобов’язаний сплатити кредитору при невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язань.

Завдаток – грошова сума, що видається одним з контрагентів у рахунок майбутніх платежів за контрактом іншому контрагенту як доказ укладення контракту та забезпечення його виконання.

Застава – відокремлення боржником конкретного майна, яке переходить у володіння кредитора, для забезпечення першочергового задоволення його можливих витрат.

Поручительство – це зобов’язання поручника відповідати перед кредитором за виконання контракту боржником при його невиконанні чи неналежному виконанні.

Банківська гарантія – письмове зобов’язання банку (іншої фінансової установи), яке видається на прохання принципала сплатити кредитору принципала згідно з умовами гарантії грошову суму по надходженню письмової вимоги кредитора принципала про її сплату.

Резервування права власності – у контракті робиться застереження про збереження за продавцем права власності на проданий товар до того моменту, поки покупець не здійснить останній платіж згідно з контрактом (у випадках продажу товарів у кредит).

Література

1. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 2000.
2. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело: Практикум: Учеб. пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ-ДАНА, 1999.
3. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело: Учебник. – М.: ЮНИТИ, 1996.
4. Дахно І. І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 296 с.
5. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.
6. Дашков Л. П. Бризгалін А. В. Комерційний договір: від укладання до виконання. – К.: А.Л.Д., 1996. – 172 с.
7. Кандыба А. Н. Мировая экономика, международные отношения и внешнеэкономическая деятельность. – К.: Аграрная наука, 1996. – 213 с.
8. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. – Ч. І. Международная микроэкономика: движение товаров и чинников производства. Учеб. пособ. для вузов. – М.: Международные отношения, 1997.
9. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. – Ч. ІІ. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учеб. пособ. для вузов. – М.: Международные отношения, 1999.
10. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 676 с.
11. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
12. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 4-те вид. – К.: Знання-Прес, 2003.
13. Коломойцев В. Є. Сучасний етап економічного розвитку країн та світовий досвід структурних зрушень. – Київ, 1997.
14. Коммерческий договор: от заключения до исполнения / Сост. Л. П. Дашков, А. В. Брызгалин. – М.: ИВЦ “Маркетинг“, 1997. – 324 с.
15. Курс экономики. Под ред. Б. А. Райзберга – М.: ИНФРА – М, 1999.
16. Лук’яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.:КНЕУ, 1999. – 73 с.
17. Луцишин З. О. Міжнародні валютно-фінансові відносини.: Тернопіль, 1997.
18. Мазаракі А. А. Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура: Навч. посіб. – К.: КДТЕУ, 1998.
19. Мазаракі А. А., Ващенко Н. П. Світовий ринок товарів і послуг. – Київ, 1996.
20. Международная торговля / Под ред. Гольцберга М. А. – М.: Бином, 1994.
21. Международные экономические отношения: Учебник / Под ред. Жукова Е.Ф. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.
22. Международные коммерческие контракты: Краткий курс лекций для студентов магистерской программы “Управление международным бизнесом“ / Сост. Л. П. Марчак. – К.: КНЭУ, 1996.
23. Мировая экономика: Учебник / Под. ред. А. С. Булашова. – М., 1999.
24. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Козака Ю. Г., Новацького В. М. – Київ: АртЕк, 2002.
25. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін. – Львів: Львівська політехніка, 1999.
26. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
27. Носкова И. Я., Максимова Л. М. Международные экономические отношения. – М.: ЮНИТИ, 1995.
28. Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособ. – СПб: Изд.-во Михайлова В. А., 1999.
29. Покровская В. В. Международные коммерческие операции и их регламентация: Внешнеторг. практикум. – М.: ИНФРА-М, 1996.
30. Принципы международных коммерческих контрактов: Пер. с англ. А. С. Комарова. – М.: Междунар. центр фин.-эконом. развития, 1996.
31. Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. у 2-х кн.: кн.1: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – К.: ТАКСОН, 2000. – 320 с.
32. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довідник. Київ, 1998.
33. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Международная экономика. – К.: МАУП, 1999.
34. Рут Ф. Р., Філіпенко А. С. Міжнародна торгівля та інвестиції: Підручник. – Київ: Основи, 1998.
35. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. – Тернопіль: Економічна думка, 2001.
36. Система світової торгівлі: Практичний посібник. – К.: К.І.С., 2002.
37. Соколенко С. И. Современные мировые рынки и Украина. – К.: Демос, 1995.
38. Устинов И. Н. Мировая торговля: статист. - аналит. справочник. – М.: Экономика, 2000.
39. Філіпенко А. С., Рогач О. І., Шнирков О. І. Світова економіка – К.: ЛИБІДЬ, 2001.
40. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.
41. Чубукова О. Ю. Економіка інформації: ринок продуктів та послуг. – Київ: Нора-Принт, 2001.

Дата добавления: 2014-01-04