Чи можна обійтися без суперечок?

Мистецтво полеміки

Операція спростування (а тим більше — доведення) може застосовуватися за відсутності опонента. Особливої гостроти вона набуває в явному особистісному протистоянні, в процесі суперечки, учасники якої змушені брати до уваги не тільки надбання логіки (зокрема теорію доведення і спростування), а й досягнення інших наук, насамперед психології, мовознавства тощо. Мистецтво суперечки впродовж багатьох століть перебувало в компетенції риторики (теорії красномовства, ораторського мистецтва).

Позитивну відповідь на це запитання деякі люди вважають само собою зрозумілою, своєрідним принципом гуманної поведінки людини. Так, за словами А. Лінкольна, жодна людина, яка вирішила досягти успіху в житті, не повинна витрачати час на особисті суперечки. При цьому він радив іти на поступки і при вирішенні значних питань, якщо й опонент по-своєму правий, а при вирішенні дрібних — навіть за умови, що опонент неправий.

Правда, захисників тези про необхідність суперечки значно більше.

Суперечка проходить у формі доведень та спростувань, і можна дійти висновку, ніби «непотрібні» суперечки (якщо такі існують) мають виявлятися в недосконалості названих логічних операцій, тобто в порушенні вимог логіки або в наявності фактичних помилок. Та, розмірковуючи над цією думкою, доходиш парадоксального висновку: якби учасники суперечки вдавалися лише до істинних думок і суворо керувалися вимогами логіки, то вони були б однодумцями, а їх суперечка була б зайвою, «непотрібною», оскільки необхідною умовою суперечки є наявність протилежних думок, які, як відомо, не можуть бути одночасно істинними. Звідси випливає не менш парадоксальний висновок: «потрібні» суперечки треба шукати серед логічно недосконалих чи таких, за яких вдаються до хибних положень. Проте характер ні логічних, ні фактичних помилок під час суперечки не може бути основою поділу суперечок на «потрібні» і «непотрібні». Звичайно, суперечки бувають алогічними до абсурду, що свідчить про їх непотрібність, навіть безглуздість. Ілюструючи думку, як не слід сперечатися, часто вдаються до позову двох вельмож, яскраво змальованого в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». Ця пародія справді переконливо доводить, якою не повинна бути суперечка. Проте відрізнити «потрібні» суперечки від «непотрібних» в реальному житті дуже важко, доводиться рахуватися з багатьма обставинами. Щоб з'ясувати це питання, розглянемо сутність суперечки та її різновиди.

Дата добавления: 2014-01-04