Розвиток співробітництва в медичних галузях в ХІХ ст

З розвитком капіталістичних міжнародних відносин почався другий період розвитку вже регулярних науково-медичних зв'язків і співробітництва в боротьбі з епідеміями. Цей період продовжувався більш сторіччя. У XIX столітті були досягнуті великі успіхи в розвитку медичної і біологічної науки, особливо у області мікробіології, эпидемиологии, загальної патології.

Активно вивчалися етіологія, патогенез і эпидемиология багатьох важких інфекційних захворювань: сказ (Л.Пастер), туберкульоз (Р.Кох), холера(Э.Пачини), малярія і жовта лихорадка (До. Фінлей); проти ряду ряду інфекцій з'явилися ефективні вакцини і сироватки. Пошуки і вивчення збудників стали проводитись не тільки в Європі, але і в інших країнах, де ці хвороби були особливо поширені. В цьому відношенні важливу роль зіграли наукові експедиції Р.Коха в Єгипті і Індії, багаторічна робота В.А.Хавкина в Бомбеї, експедиції Д.К.Заболоцкого і В.К.Високовіча в Індію і Аравію, Китай, Східну Монголію, Манчжурію, Месопотамію і Персію.

У XIX столітті і початку XX століття сформувався ряд

Л.Пастер дійсно міжнародних наукових шкіл. Найбільш відомими з них стали мікробіологічна школа Луї Пастера, Р.Коха, П.Эрлиха. В морфології висувалася школа Р.Вірхова, у фізіології - І.П.Павлова і К.Бернара, в гігієні -М.Петенкофа, Ф.Ф.Эрісмана, в терапії - С.П.Боткина, в хірургії -

Н.І.Пірогова

У XIX столітті наголошується і значне зростання відчуття соціальної і

міжнародної відповідальності лікарів. Це було пов'язано не тільки з гуманізмом ідеї медицини, але і з проникненням в середу медиків либе-ральных ідей, а також з організацією товариства Червоного Хреста.

Правда ще в XVII столітті під час війн з Польщею і Швецією Ф.М.Ртіщев організував винесення з поля бою поранених російських воїнів і надання їм медичної допомоги, а також запропонував воюючим сторонам укласти договір про збереження життя пораненим і догляді за ними, проте ця думка не мала подальшого розвитку. Пізніше суспільна Н.І.Пірогов (1810-1881) і це відчулося вже під час наполеонівських кампаній і Вітчизняної війни 1812 р. Широко розгорнулася суспільна допомога пораненим і хворим воїнам під час Кримської війни 1853-1855 рр., коли Н.І.Пірогов не тільки організував діяльність сестер милосердя, але і висунув ідею про створення Міжнародного полевого військово-лікарського комітету (у анлийской армії в цей час з"явились медичні сестри, що працюють під керівництвом Флоренс Найтінгел)

Досвід Пірогова високо оцінив А.Дьюан. Він на підставі своїх спостережень(битва при Сольферіно) у австро-італійській війні 1859 роки створив в Швейцарії Міжнародний комітет допомоги пораненим, перейменований в 1876 року в Міжнародний комітет Червоного Хреста. Обрання червоного хреста на білому полі є як би знаком пошани до Швейцарії, державним прапором якої є білий хрест на червоному полі.

У 1864 році женевська дипломатична конференція виробила декілька конвенцій про поліпшення долі поранених під час війни. До цих конвенцій Росія приєдналася в 1876 році. Було створено Російське товариство піклування про хворих і поранених воїнах, перейменоване в 1879 р. в Російське Товариство Червоного Хреста (РОКК). У його роботі приймали активну участь Н.І.Пірогов, Н.В.Ськліфосовській, Н.А.Вельямінов

а пізніше С.І.Спасокукоцкий, Н.Н.Бурденко та ін.

Історичне коріння соціально-гігієнічних досліджень в Росіїбули пов'язані також з прогресивними природно-научними ідеями передовых вітчизняних і зарубіжних вчених, що виступали за материалистичну біологію, фізіологію і медицину. Так, вчення про єдність организма і зовнішнього середовища, про провідну роль природних і соціальних умов в виникненні і розповсюдженні хвороб, а також вчення про соціальні основи профілактики захворювань були тісно пов'язані з материалистичною філософією А.І.Герцена, В.Г.Белінського, Н.Г.Чернишевського, що йдуть від Н.І.Пірогова і І.М.Сеченова, С.П.Боткина і І.П.Павлова і інших вчених. Соціально-гігієнічні дослідження другої половини XIX століття з'явилися не просто продовженням "медико-топографічних описів" XVIII століття і першої половини XIX століття, а були абсолютно новим етапом, що має важливе міжнародне значення в розвитку медичної науки.

У XIX столітті розширилося також видання медичної літератури - не

тільки книг і окремих трактатів, але і регулярних наукових і практичних журналів. При цьому в першій половині XIX століття переважали загальні медичні журнали, а пізніше набули поширення спеціальні теоретичні, клінічні, гігієнічні журнали. За підрахунками Паризької академії медицини, до 1880 року в світі було створено більше 180 тис. медичних книг, 1147 медичних наукових журналів в різних країнах. До кінця XIX століття щорічно публікувалося вжебільше 1500 книг і 750 дисертацій по медицині, виходило більше 1000 медичних журналів. Зростання випуску медичної літератури продовжувалося вельми активно і в XX столітті, так що до 1940 року загальне число надрукованих до цього часу книг по медицині складало від 1,5 до 1,8 млн.назв.

Проте вже в XIX столітті медична література не змогла задовільнити всі потреби науки і практики і на додаток до неї з'явиласянова форма спілкування - національні і міжнародні конгреси і конференции. Після скликання в Лейпцігу в 1822 році першого з'їзду німецьких природодослідників і лікарів з'їзди і конференції з окремих меди-

цинским спеціальностям стали періодично скликатися не тільки в Нім еччині, але і в Англії, Франції, Італії, Австрії, а дещо пізніше в Росії, Угорщині і інших країнах.

Міжнародні медичні конгреси почали проводитися з 1852 р., коли в Брюсселі відбувся 1-й Міжнародний конгрес з гігієни і демографії. У 1857 році там же відбувся Міжнародний конгрес офтальмологів. У 1865 році в Брауншвейге відбувся 1-й конгрес з фармації. За ініціативою 3-го з'їзду французьких лікарів стали періодично проводитися міжнародні конгреси лікарів. Перший конгрес відбувся у 1867 році в Парижі за участю більше 1200 лікарів з багатьох країн світу, а потім міжнародні конгреси лікарів скликалися через 2-4 роки аж до останнього, 17-го, конгресу в Лондоні. Міжнародні конгреси лікарів полегшували встановлення постійних регулярних контактів між національними загальнонауковими, лікарськими і спіалізоаними товариствами і утворення низки міжнародних наукових медицчних товариств і асоціацій. Мабуть, першою була створена Міжнародна зуболікарська федерація (Лондон, 1901 р.); потім з'явилися Міжнародне товариство хірургів (Брюссель, 1902г.), Міжнародне товариство

офтальмологів (Париж, 1904 р.), Міжнародна педіатрична ассоціація (Цюріх, 1912 р.), Міжнародне товариство тропічної медицини і малярії (Лондон, 1913 р.) і ін.

У другій половині XIX століття стали розвиватися і міжурядові медико-санітарні контакти, головним чином в Європі, оскільки успіхи науки у вивченні збудників інфекційних захворювань показали недостатність і дорожнечу тих заходів захисту нацио-

нальных меж, які раніше використовувалися кожною країною, щоб відгородитися від небезпечних ендемічних зон і інфекційних вогнищ. Особливо витверезними виявилися епідемії холери, що вважалася ендемічною хворобою

південних країн до тих пір, поки що спалахнула в Індії в 1817 році епідемія

азіатської холери не розповсюдилася на Африку і не проникла через Китай і Персію до Закавказзя, Астрахані і Європейської частини Росії. До 1830 року холера досягла Москви, потім була занесена у Німеччину, Францію і Англію, а звідти до Північної Америки. І хоча транспортні засоби того часу обумовлювали порівняно повільне розповсюдження холери, вона періодично поверталася. Всього в XIX столітті було зареєстровано 6 пандемій холери.

Одночасно стала ясною не тільки небезпека завезення інфекцій в Європу, але і вивіз "звичних" європейських захворювань в ти географичні райони, де вони раніше не зустрічалися, - до Австралії, Полінезії, і т.д. Це також сприяло поступовому розумінню важливості переходу від національних дій до міжнародних заходів по захисту про-

ти епідемій.

Після довгих переговорів в 1851 р. в Парижі була скликана 1-а Міжнародна санітарна конференція за участю 12 європейських країн, на якої після шестимісячних дискусій була прийнята 1-а Міжнародна санітарна конвенція, ратифікована згодом лише п'ятьма країнами

Не дивлячись на обмежений успіх першої зустрічі, з 1851 по 1885 р. було скликано шість конференцій, яким так і не вдалося прийти до порозуміння і прийняти єдину Міжнародну санітарну конвенцію.

Лише через ряд років на конференціях 1892 р. (Венеція), 1893 р. (Дрезден), 1894 р. (Париж), 1897 р. (Венеція), 1903 р. (Париж) і 1911 р.(Париж) стали послідовно узгоджуватися окремі питання карантинної служби. Розробка санітарних конвенцій і спостережень за дотриманням карантинних угод були полегшені створенням в 1907 р. у Парижі Міжнародного бюро суспільної гігієни (МБОГ) - першої постійно діючої міжурядової організації по санітарним і протиепідемічним питанням. У західній півкулі аналогічні функції стало виконувати з 1902 р. Панамериканське бюро, як орган Панамериканських санітарних конференцій.

В цілому можна сказати, що в перебіг XIX століття міжнародні зв'язки з

охорони здоров'я, не дивлячись на те, що на них позначалися суперечності і

коливання в політиці окремих держав, міждержавні військові і економічні конфлікти, кризи і революційні потрясіння в різних частинах Європи,особливо в Росії, розвивалися більш менш послідовно аж до початку першої світової війни, яка увергнула народи миру на декілька років в кріваву бійню – найбільшу "травматичну епідемію" за всю попередню історію людства.

Дата добавления: 2014-01-04