Моделі механізму управління фінансовою санацією

В залежності від особливостей економічного і соціального розвитку держави, принципів побудови фінансової системи та її складових формуються різні моделі вирішення проблеми санації та банкрутства підприємств. Механізм здійснення фінансової санації в конкретних галузях різний, але він має безпосередній зв'язок з класичною моделлю санації.

Класична модель санації – це процес фінансового оздоровлення підприємства, що базується на даних санаційного аудиту, контролінгу і починається з ідентифікації кризи, виявлення зовнішніх, внутрішніх факторів її утворення та передбачення можливих наслідків. Саме за можливими наслідками підтвердженими експертами формується рішення щодо доцільності проведення санації чи ліквідації підприємства. Класична модель фінансової санації являється цілісним поглядом на процес проведення фінансового оздоровлення підприємства та його етапи (Рис.12.2).

1. Виявлення (ідентифікація) фінансової кризи.

2. Причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи (визначають фактори, вид кризи, її глибину, якість фін.стану підприємства).

3. Прийняття рішення про санаційну спроможність боржника (проводять санацію) або щодо ліквідації (добровільна - на підставі рішення власників або їх угоди з кредиторами та за контолю останніх; примусова -за рішенням суду у процесі провадження справи про банкрутство).

4. Рішення про розробку санаційної концепції (впровадження першочергової (Crach) програми: зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості шляхом лізингу замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами і т. д.

5. Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей (відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді) і тактики проведення санації. Узгодження тактичних цілей включає в себе:

· сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

· основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність...);

· соціальні цілі.

Рис. 12.2. Класична модель санації

Стратегія діяльності підприємства – це визначення основних його довгострокових цілей та завдань, обрання курсу дій (розподіл і формування ресурсів), необхідних для досягнення поставлених цілей. Практика показує, що успішна фінансова діяльність підприємства майже на 70% залежить від стратегічної спрямованості, на 20% - від ефективності оперативного управління і на 10% - від якості виконання поточних завдань.Процес санації підприємства розглядається як процес вирішення конфлікту між підприємством та навколишнім середовищем.

Розрізняють чотири види стратегії санації підприємства в разі вирішення конфлікту між підприємством та навколишнім середовищем:

1) наступальна стратегія – передбачає активні дії: модернізацію обладнання, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та втілення прогресивної стратегічної концепції контролінгу;

2) стратегія делегування повноважень – передбачає делегування проблем, які виникли на підприємстві, термін особам: власникам, кредиторам, державі. За цією стратегією підприємство прагне отримати додаткові фінансові ресурси завдяки збільшенню статутного фонду, одержанню державних гарантій, а також добитися захисту в рамках політики протекціонізму;

3) стратегія компромісів та консенсусів базується на двох принципах: Jin-Lstsu (стратегія компромісу) та Tai-Chi (стратегія консенсусу). стратегія консенсусу передбачає альянс між кількома учасниками ринку з метою блокування дій сильного конкурента. Стратегія консенсусу спрямована на злиття двох підприємств в одне ціле з метою більш повного використання ефекту синергізму та взаємодоповнення сильних і подолання слабких сторін партнерів;

4) захисна стратегія (втеча) передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, консервацію та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зниження відпускних цін та скорочення обсягів реалізації.

Після визначення виду стратегії санації підприємства складається стратегія подальшого його розвитку:

1) корпоративна (загальна) стратегія, що вказує на загальний напрямок діяльності підприємства (стратегія зростання, стратегія обмеженого зростання, стратегія скорочення);

2) конкурентна стратегія – ділова стратегія або стратегія конкурентоспроможності (вказує на шляхи завоювання сильних довгострокових конкурентних позицій в бізнесі);

3) функціональні стратегії розробляють для кожного функціонального напрямку певної сфери діяльності. У кожній сфері діяльності передбачається стратегія науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), стратегія виробництва, маркетингу, фінансів, ринкова стратегія та стратегія управління персоналом і інші;

4) операційна стратегія – складається для основних структурних одиниць: заводів, підприємств, торгових регіональних представників і відділів. Операційні стратегії розробляються всередині функціональних напрямків.

Успішна санація розвиток підприємства можливий лише при обґрунтованому виборі стратегії і тактики підприємства.

6. Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації.

7. Програма санації включає послідовний перелік основних етапів та санаційних заходів (на підставі аналізу причин кризи, внутрішніх резервів та можливості залучення капіталу). Конкретизація програмних заходів здійснюєть в пані санації.

8. На базі санаційної програми розробляється проект. Проект санації містить вступ і два розділи у них: техніко-економічне обгрунтування фін. санації, розрахунок обсягів необхідних фінансових ресурсів для її проведення, графіки і методи мобілізаціі фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів та прогнозовані результати виконання проекту).

9. Реалізація, координація і нагляд шляхом впровадження оперативного санаційного контролінгу. Завданням якого є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод. Використовуються такі основні інструменти та методи: бюджетування (інструмент), бенчмаркетинг (порвнюють з конкурентами), система раннього попередження та реагування, вартісний аналіз, портфельний аналіз, аналіз точки беззбитковості, імітаційне моделювання, система планово-контрольних розрахунків і т. д.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. У чому суть антикризового фінансового менеджменту?

2. Які принципи лежать в основі антикризового фінансового управління?

3. Що розуміють під фінансовою кризою підприємств?

4. Як внутрішні і зовнішні фактори впливають на фінансову кризу підприємства?

5. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств?

6. Які основні функціональні блоки уособлюють процес менеджменту фінансової санації підприємств?

7. Розкрийте сутність інституційного та функціонального аспекту менеджменту санації.

8. У чому суть чотирьох видів стратегії фінансової санації?

9. Які джерела фінансової санації ви знаєте?

10. Розкрийте сутність класичної моделі фінансової санації підприємств?

ТЕСТИ

1. До головних факторів, що зумовлюють стратегічну кризу на підприємстві, слід віднести такі:

1) дефіцити в організаційній структурі;

2) незадовільна структура капіталу;

3) зайві виробничі потужності;

4) незадовільна робота з кредиторами;

5) низький рівень контролю якості.

2. Санація підприємства — це:

1) надання підприємству зовнішньої фінансової допомоги;

2) задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом;

3) сукупність усіх заходів, які здатні привести до фінансового оздоровлення;

4) те саме, що й реструктуризація;

5) система заходів фінансового характеру.

3. До складу ендогенних факторів фінансової кризи відносять (вкажіть декілька правильних варіантів)

1) значний рівень інфляції 5) прорахунки в інвестиційній політиці

2) низька якість менеджменту 6) дефіцити у фінансуванні підприємства

3) посилення конкуренції в галузі 7) низька кваліфікація персоналу

4) політична нестабільність 8) недоліки у виробничій сфері

4. Криза підприємства, за якої зруйновано його виробничий потенціал та відсутні довгострокові фактори успіху, називається:

1) стратегічною;

2) кризою прибутковості;

3) кризою ліквідності;

4) поточною.

5. Криза підприємства, за якої систематичні збитки зменшують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу, називається:

1) стратегічною;

2) кризою прибутковості;

3) кризою ліквідності;

4) поточною.

6. Криза, за якої у підприємства виникає загроза втрати платоспроможності або воно є неплатоспроможним, називається:

1) стратегічною;

2) кризою прибутковості;

3) кризою ліквідності;

4) поточною.

7. Фінансова санація включає в себе:

1) рефінансування дебіторської заборгованості;

2) призначення тимчасової адміністрації;

3) реалізацію соціального плану;

4) реструктуризацію заборгованості;

5) технічне переобладнання виробництва.

8. До функціональних завдань менеджменту санації відносять такі:

1) проведення санаційного аудиту;

2) організація реалізації проекту санації;

3) розробка санаційної концепції;

4) пошук альтернатив;

5) організація контролю за виконанням проекту санації.

9. Модель проведення санації підприємства включає в себе:

1) причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи;

2) оголошення підприємства банкрутом;

3) формування санаційної стратегії;

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - Т.1., Т.2., – К.: Ника-центр, Эльга, 2001. – 592 с., 512 с.

2. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент. – СПб.: 1998, т. 1, стр. 36 – 101.

3. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту: К.: Ніка-центр, Эльга, 1999.

4. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика,1997.-799 с. Давиденко Н.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – 332 с.

5. Давиденко Н.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – 332 с.

6. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. –М.: Финансы и статистика, 2003. – 768 с.

7. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. Посіб. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.: Знання, 2005. – 485 с.

8. Савчук В.П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент. – К.: Издательский дом «Максимум», 2005. – 884 с.

9. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – К.: Издательский дом «Максимум», 2001. – 600 с.

10. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

11. Управління корпоративними фінансами: Навч. посіб. / за ред. Дєєвої Н.М. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 200 с.

12. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Стояновой Е.С. – М.: Перспектива, 2004. – 656 с.

13. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.

14. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. / за ред. Кірейцева Г. Г. – Житомир: ЖІТІ, 2004. – 531 с.

15. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт.. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогінн. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.

16. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. – 2-ге вид., перероб. та доп. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – 432 с.

Додаткова:

17. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 260 с.

18. Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування. Навчальний посібник. – Львів: Компакт-ЛВ, 2005. – 312 с.

19. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента. - Т.1. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр, 2001. – 512 с.

20. Бочаров В.В., Леонтьев В.Е. Корпоративные финансы: Управление капиталом. Планирование инвестиций. Бюджетирование. — СПб.: Питер, 2004. — 591с.

21. Господарський кодекс України №436-ІV від 16.01.2003.

22. Гриньова В.М., Корда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004.

23. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. – Львів: Видавництво „Центр Європи”, 1997. – 576 с.

24. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» (ВВР), 2006, №31, ст.268.

25. Информационные технологи фінансового планирования и экономического анализа: Практическое пособие, М., ООО “1С-Паблишинг”, 2003. –165 с.

26. Керимов В.Э., Батурин В.М. Финансовый леверидж как эффективный инструмент управления финансовой деятельностью предприятия / Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - № 9. – стр. 16-18.

27. Ковтун С. Бюджетування на сучасному підприємстві, або Як ефективно управляти фінансами. –Х.: Фактор, 2005. – 340 с.

28. Ли Ч. Ф., Финнерти Дж. И. Финансы корпораций: теория, методы и практика. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 686 с.

29. Лихачева О.Н. Финансовое планирование на предприятии: Учеб. пособие – М.: Проспект, 2003. – 263 с.

30. Лытнев О.Н. Финансовый леверидж. / Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. - №5. – с.36-38.

31.Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV // Все про бух. облік. - 2000. - № 11. - С. 3-6.

32.Про обіг векселів в Україні: Закон України вiд 05.04.2001 № 2374-III // Уряд. кур'єр. - 2001. - №78.

33.Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР // ВВР України. - 1995. - № 4.

34. Сергеев И.В., Шипицын А.В. Оперативное планирование на предприятии. –М.: Финансы и статистика, 2002. –288 с.

35. Финансовое управление фирмой / Под ред. В.И. Терехина. – М.: ОАО “Издательство “Экономика”, 1998, стр. 130 – 154.

36. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. посіб. // А.М. Поддєрьогін та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 294 с.

37. Хелферт Э. Техника финансового анализа – М.: ЮНИТИ, 1996. - 663 с.

38. Ченг Ф. Ли, Джозеф И. Финнерти. Финансы корпораций: теория, методы и практика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 2000. – ХVIII. – 686 c.

39. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика фінансового анализа. – М.: ИНФРА – М, 1999. – 686 c.

40. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібн. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 240 с. (Університетська бібліотека).

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Ажіо — відхилення ринкового курсу цінних паперів від їх номінальної вартості в бік перевищення. Визнача­ється у процентах до номіналу. На противагу ажіо розглядають дизажіо.

Активи – це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Альтернативна санація — форма фінансової санації з допомогою влас­ників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінаці­єю чи консолідацією своїх корпора­тивних прав, з одного боку, та здійс­ненням безповоротної фінансової до­помоги підприємству — з Іншого. Перед власниками постає проблема вибору: або вони роблять цільові вне­ски для погашення непокритих збит­ків підприємства і зберігають належ­ну їм частку (в абсолютному і від­носному розмірах) номінальної вар­тості статутного фонду, або погоджу­ються на зниження номінальної вар­тості своїх корпоративних прав, уни­каючи будь-яких доплат.

Альтернативний фінансовий ринок: а) більш ризиковий; б) використовується молодими і швидко зростаючими компаніями, або для операцій управлінського персоналу по викупу компанії при приватизації. Переваги та недоліки самостійного виходу підприємства з своїми цінними паперами на ринок: а) витрати по розміщенню; б) необхідність виконувати затверджені правила; в) більша відкритість підприємства і, як результат можливість критики діяльності; г) “розпорошення” (dilution) права власності.

Аналіз грошових потоків — це сукупність методів формування і обробки даних про грошові потоки, які дають об'єктивні оцінки стану, тенденцій розвитку, виявлення резервів підвищення ефек­тивності використання грошових коштів та шляхів їх реалізації.

Андеррайтери — фінансові посеред­ники, професійні торгівці цінними паперами, до послуг яких вдаються емітенти корпоративних чи боргових прав, щоб швидко та ефективно роз­містити цінні папери (акції, облігації). Посередники можуть взяти на себе зобов'язання з розміщення всієї емісії або ЇЇ частини. При цьому емітенту надається гарантія розміщення емісії.

Ануїтети або рента - надходження або платежі одного розміру, які здійснюються через однакові інтервали часу протягом визначеного періоду.

Арбітражний керуючий — розпоря­дник майна, керуючий санацією, лік­відатор — фізична особа, яка має лі­цензію, видану в установленому зако­нодавством порядку, і діє на підставі ухвали арбітражного суду. Одна і та сама особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпоряд­ника майна, керуючого санацією, лік­відатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Аудит — незалежна експертиза пуб­лічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фі­нансово-господарської діяльності су­б'єкта господарювання, яка має на меті визначити достовірність його звітності, з'ясувати повноту обліку й відповідність чинному законодавству, сформувати висновки щодо реального фінансового стану цього суб'єкта.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал.

Балансова (залишкова) вартість основних фондів — первісна вар­тість основних засобів за відрахуван­ням їх зносу.

Банкрутство — пов'язана з недоста­тністю активів у ліквідній формі не­спроможність юридичної особи задо­вольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредито­рів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» справа про банкрутство порушу­ється арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до борж­ника становлять разом не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені протягом трьох місяців після визначеного для їх погашення строку.

Банкрутство приховане — навмис­не приховування факту стійкої фінан­сової неспроможності поданням не­достовірних даних кредиторам, дер­жавним органам та Іншим зацікавле­ним особам. Має на меті одержання кредиту, вигідного державного за­мовлення і т. ін. Якщо приховуван­ня банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство умисне — це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової не­платоспроможності, до якого з кори­сливих мотивів вдається власник або посадова особа підприємства, вжива­ючи протиправних заходів або не ви­конуючи чи неналежно виконуючи свої службові обов'язки і яке істотно зашкоджує державним або громадсь­ким інтересам чи законним правам власників та кредиторів. Винні в до­веденні до банкрутства особи караю­ться згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство фіктивне — явно не­правдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підпри­ємства про фінансову неспромож­ність виконати зобов'язання перед кредиторами та бюджетом. Такі дії мають на меті: порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в рамках провадження справи про банкрутство; приховати незаконне ви­трачання коштів; ліквідацію, реорга­нізацію чи приватизацію підприємст­ва з метою зміни форми власності; увести в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан під­приємства. Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних зби­тків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Безнадійна заборгованість — забор­гованість, яка відповідає одній з на­ведених далі ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо якої минув строк позовної дав­ності; заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банк­рутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується; заборгованість, яка лишилася непо­гашеною через нестачу коштів, одер­жаних від продажу на відкритих аук­ціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого в заставу як забезпечення зазначеної заборго­ваності, за умови, що інші юридичні дії кредитора стосовно примусового стягнення іншого майна позичальни­ка не привели до повного покриття заборгованості.

Вартість (або ціна) капіталу -це відношення витрат з обслуговування залученого капіталу до величини цього капіталу.

Вартість бізнесу — це вартість дію­чого підприємства або вартість ста відсотків корпоративних прав у діло­вому підприємстві.

Вартість власного капіталу – це грошовий дохід, який планують одержати власники звичайних акцій. Існує декілька моделей оцінки вартості власного капіталу.

Власний капітал — це вартість засобів, які належать влас­никам підприємства. Значення власного капіталу розкривається через його функції: довгострокове фінансування, відповідальність і захист прав кредиторів, компенсація понесених збитків, забезпечення кредитоспроможності, фінансування ризику, незалежність та вплив власників на підприємство, розподіл доходів і активів. До складу власного капіталу відносять: статутний капі­тал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Збільшити статут­ний капітал підприємства можна шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції, збільшення номінальної вартості акцій. І навпаки, зменшити статутний капітал можна за рахунок змен­шення номінальної вартості акцій і викупу акцій з метою їх ану­лювання.

Власний капітал – частина в активах, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Вторинний фондовий ринок (secondary stock market) – ринок, де постійно обертаються цінні папери, які вперше були продані на первинному фондовому ринку. Вторинний фондовий ринок охоплює частину біржового і позабіржового фондового ринку, забезпечуючи постійну ліквідність і розподіл ризиків. Без вторинного фондового ринку не може ефективно функціонувати первинний фондовий ринок.

Глобальні ризики – це ризики на рівні народного господарства, викликані зміною політичної ситуації в країні та макроекономічних параметрів її розвитку.

Грошові потоки — це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів у результаті виробничо-господарської діяльності підприємств.

Доходність – це відносний показник, що показує, який відсоток приносить 1 гривня інвестованих коштів за певний період.

Ефект фінансового лівериджу (важеля) показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприєм­ства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла у результаті минулих подій і погашення якої, призведе до зменшення ресурсів підприємства. Вона складається з поточних зобов’язань, які будуть погашені протягом 12 – ти, починаючи з дати балансу, і довгострокових.

Капітал — це матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою забезпечення здійснення його статутної діяльності. Залежно від джерел залучення капітал буває власним і позиковим, постійним і змінним, а за напрямками розміщення — основним і оборотним.

Ліквідаційна процедура — це здійс­нення щодо визнаного банкрутом під­приємства заходів, пов'язаних із за­доволенням вимог кредиторів прода­жем його майна та ліквідацією юри­дичної особи боржника.

Ліквідаційний баланс — це баланс підприємства, який складається після проведення ліквідаційних процедур, тобто після реалізації майнових об'єк­тів, які входять до складу ліквідацій­ної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та після розподілу виручених сум між кредиторами.

Ліквідні активи — майно підприєм­ства, що користується високим попи­том на ринку та може бути швидко реалізоване.

Ліквідність — здатність окремих ви­дів активів (майнових цінностей) до швидкої реалізації на ринку та пере­творення на грошові активи.

Локальні ризики – це ризики, що виникають на рівні підпри­ємства.

Маржинальний прибуток — різни­ця між виручкою від реалізації та змінними витратами. Це та сума при­бутку, який спрямовується на покрит­тя постійних витрат та на формування прибутку. Маржинальний прибуток можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продук­ції. Цей показник використовується в ході аналізу точки беззбитковості.

Мирова угода — це процедура дося­гнення домовленості між боржником і кредиторами щодо пролонгації стро­ків сплати належних кредиторам пла­тежів або щодо зменшення суми бор­гів. Мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона укладається в письмовій формі і підлягає затвер­дженню арбітражним судом.

Надзвичайний прибуток — це різниця між доходами і витра­тами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Неплатоспроможність — це по­в'язана з недостатністю активів у лік­відній формі нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати платіжні зобов'язання, строк сплати яких настав.

Номінальна відсоткова ставка - це відсоткова ставка без врахування інфляції. В якості номінальних виступають відсоткові ставки банківських установ. Номінальна ставка свідчить про абсолютне зростання грошових коштів інвестора.

Об'єктами ризик-менеджменту є ризикові вкладення капіта­лу і система фінансових відносин.

Первинний фондовий ринок (primary stock market) – ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення звичайно здійснює андеррайтер (інвестиційний дилер) або їх група, які самостійно купують всі або основну частину емітованих цінних паперів з метою їх подальшого продажу інвесторам більш меншими партіями.

Планування грошових потоків — це процес визначення їх об­сягів за видами діяльності, часовими інтервалами та напрямами використання з метою забезпечення максимальної синхронізації надходжень і витрат та платоспроможності підприємства.

Позиковий капітал формує зобов'язання підприємства. До складу позикових коштів відносяться: довгострокові кредити банків, довгостроковий позиковий капітал, короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, кредитор­ська заборгованість, інші короткострокові зобов'язання.

Політика управління фінансовими ризиками є складовою за­гальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження неба­жаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залучен­ням посередників – інституціональних інвесторів.

Потреба в капіталі — виражена вгрошовому еквіваленті потреба під­приємства у грошових та матеріаль­них засобах, необхідних для виконан­ня поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги. Базою для кла­сифікації форм потреби в капіталі є класифікація вихідних грошових по­токів підприємства. Виникнення по­треби в капіталі зумовлене незбігом у часі моменту здійснення грошових ви­трат та моменту надходження грошо­вих коштів за продукцію, виробницт­во якої потягло за собою витрати.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – це за­гальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яка жодним чином не відбита в його балансі. Роз­мір прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майно­вих об'єктів підприємства та їх ре­альною (вищою) вартістю.

Реальна відсоткова ставка - це ставка, що скоригована на відсоток інфляції. Реальна ставка свідчить про приріст купівельної спроможності коштів інвестора.

Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні й нематеріальні активи.

Реорганізація підприємства — це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окре­мих структурних підрозділів або ство­рення на базі одного підприємства кількох. Найпоширенішими формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення.

Реструктуризація активів — сана­ційні заходи, пов'язані зі зміною структури та складу активної сторони балансу (нерідко ці зміни супрово­джуються також змінами у складі й структурі пасивів).

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-еконо­мічних, правових, виробничо-техніч­них заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управ­ління, форм власності, організаційно-правових форм, які можуть забезпе­чити підприємству фінансове оздоро­влення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, під­вищення ефективності виробництва.

Рефінансування дебіторської за­боргованості — це форма реструк­туризації активів, яка полягає в пе­реведенні дебіторської заборгова­ності в інші, ліквідні форми оборотних активів; грошові кошти, корот­кострокові фінансові вкладення то­що. До основних форм рефінансу­вання дебіторської заборгованості належать факторинг, форфейтинг, облік векселів.

Ризик-менеджмент – це система заходів щодо виявлення, оцін­ки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і так­тику управлінських дій.

Ринок грошей (money market) – сегмент фінансового ринку, на якому продаються-купуються кредитні ресурси та депозитні зобов’язання на строк до одного року. Ринок грошей обслуговують як грошові, так і фондові інструменти (цінні папери з періодом обігу до одного року). Функціювання ринку грошей дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатніх грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективно використовувати тимчасово вільні грошові залишки.

Ринок капіталу (capital market) – сегмент фінансового ринку, на якому продаються-купуються довгострокові кредитні ресурси, а також цінні папери з періодом обігу понад 1 рік. Фунціювання ринку капіталу дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як формування інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного довгострокового фінансового інвестування. Ринок капіталів підрозділяється на: а) біржовий і позабіржовий; б) ринок кредитних ресурсів та пайових цінних паперів. Ринок кредитних ресурсів підрозділяється на ринок банківських кредитів і ринок боргових цінних паперів. Ринок боргових та пайових цінних паперів створює ринок цінних паперів, або фондовий ринок, який підрозділяється на первинний і вторинний ринки.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок – security market) – сегмент фінансового ринку, на якому продаються-купуються всі види фондових інструментів (короткострокові і довгострокові цінні папери, первинні і вторинні). Розрізнюють організований (фондова біржа) і неорганізований (позабіржовий, альтернативний) ринок цінних паперів, а також первинний і вторинний фондовий ринок. Основними учасниками фондового ринку є: емітенти (ті, що випускають цінні папери для залучення фінансових ресурсів), інвестори (ті, що купують цінні папери і в такій формі вкладають свої грошові кошти у виробництво), інвестиційні інститути, банки. Інвестиційний інститут - юридична або фізична особа, яка здійснює діяльність з цінними паперами, як виключну, несумісну з іншими видами діяльності. Маркет-мейкери здійснюють операції з цінними паперами по своїй ініціативі і за свій рахунок; фінансові брокери виступають в якості агентів.

Розпорядник майна — фізична осо­ба, на яку в установленому порядку покладаються повноваження щодо нагляду і контролю за управлінням та розпорядження майном боржника на період провадження у справі про бан­крутство. Повноваження розпорядни­ка майна припиняються з дня затвер­дження арбітражним судом мирової угоди, призначення керуючого сана­цією або ліквідатора.

Санатор — фізична або юридична особа, яка має намір узяти (або бере) фінансову чи іншого роду матеріаль­ну участь у санації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.

Сила дії фінан­сового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого при­бутку підприємства перевищують темпи приросту його операцій­ного прибутку за рахунок ефекту фінансового важеля.

Система раннього попередження та реагування — це особлива інформа­ційна система, яка сигналізує керів­ництву про потенційні ризики та шанси, які можуть вплинути на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загро­зи для існування підприємства чи втрати потенційних шансів. Вона є одним із інструментів контролінгу.

Спонтанне фінансування – це спосіб кредитування діяльності підприємства, що ґрунтується на використанні системи знижок.

Статутний фонд (статутний капі­тал, номінальний капітал) — суку­пність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підпри­ємства для забезпечення його діяль­ності в розмірах, визначених установ­чими документами. Отже, це сума вкладів власників підприємства в йо­го активи за номінальною вартістю відповідно до засновницьких доку­ментів, тобто сума капіталу, у межах якої засновники підприємства (АТ, ТОВ) несуть матеріальну відпові­дальність перед його кредиторами.

Стратегія ризик-менеджменту є сукупністю обраних підприєм­ством управлінських заходів, спрямованих на досягнення постав­леної мети управління ризиком і допомагає сконцентрувати зу­силля і ресурси на найоптимальніших варіантах рішення.

Тактика ризик-менеджменту включає практичні методи і прийоми фінансового менеджменту для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. (вибір найбільш конструктивних і оптимальних способів зниження ризику та нейтралізації їх негативних наслідків)

Управління прибутком — складна бага­торівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення.

Факторинг — операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи друго­му кредитору (фактору) з попере­дньою або наступною компенсаці­єю вартості такого боргу першому кредитору.

Фінанси (finance) -система економічних відносин по формуванню, розподілу та використанню грошових коштів в процесі їх кругообігу. Сфера фінансів охоплює такі рівні: 1) загальнодержавні фінанси (державний бюджет всіх рівнів та державні позабюджетні фонди); 2) фінанси окремих суб’єктами господарської діяльності; 3) фінанси населення.

Фінансова ідеологія підприємства (financial ideology of company) – система основотворчих принципів здійснення фінансової діяльності підприємства, яка визначається його “місією” (головною метою функціювання) та фінансовим менталітетом його засновників та менеджерів. Фінансова ідеологія підприємства реалізується у фінансовій стратегії та політиці по окремим аспектам фінансової діяльності.

Фінансова криза на підприємст­ві -— це кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати (під впливом зо­внішніх і внутрішніх факторів) по­тенціалу розвитку, у ході котрого структура капіталу та ліквідність під­приємства погіршується настільки, що це загрожує його подальшому іс­нуванню.

Фінансова політика (financial policy) – форма реалізації фінансової ідеології та фінансової стратегії підприємства в межах окремих аспектів його фінансової діяльності. На відміну від фінансової стратегії в цілому, фінансова політика розробляється лише по окремим напрямкам фінансової діяльності підприємства, з метою забезпечення ефективного управління досягненням головної стратегічної мети цієї діяльності.

Фінансова рівновага — стан фінан­сів підприємств, за якого грошові надходження дорівнюють потребі в капіталі для виконання поточних пла­тіжних зобов'язань суб'єктів госпо­дарювання або перевищують її.

Фінансова санація — покриття по­точних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збере­ження ліквідності й платоспроможно­сті підприємств, скорочення всіх ви­дів заборгованості, поліпшення струк­тури оборотного капіталу та форму­вання фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санацій­них заходів виробничо-технічного ха­рактеру.

Фінансова стратегія (financial strategy) – виходячи з фінансової ідеології, сформована система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства та найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Фінансова структура капіталу – це співвідношен­ня власних та позикових засобів, що використовуються підприєм­ством у процесі господарської діяльності.

Фінансовий аналіз (financial analysis) – процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою з’ясування резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку. Фінансовий аналіз підрозділяється на певні види в залежності від слідкуючих ознак.

Фінансовий менеджмент (financial management) - система управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів різними суб’єктами господарської діяльності.

Фінансовий ринок (financial market) -ринок, на якому продаються і купуються фінансові інструменти. Фінансовий ринок складається з ринку грошей та ринку капіталу, кожний з яких в свою чергу ділиться на окремі сегменти. Фінансовий ринок - організована або неформальна система торгівлі фінансовими інструментами, включає в себе валютний ринок, ринок золота, ринок капіталу. На основних сегментах фінансового ринку зупинимося нижче.

Фінансові інвестиції — це вкладення активів у різноманітні гро­шові та фондові інструменти.

Фінансові інститути (financial institution) – основні оператори на фінансовому ринку, виключним видом діяльності яких є залучення вільних грошових коштів та їх використання для фінансування, кредитування та інші операції з використанням різноманітних фінансових інструментів. Фінансовий інститут може здійснювати свою діяльність в якості: посередника, інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Основні фінансові інститути: банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, пенсійні фонди та інші.

Фінансові інструменти (financial instruments) – документи, що мають грошову форму (або підтверджуючі рух грошових коштів), за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. Існує три основні категорії фінансових інструментів: грошові кошти, кредитні інструменти, способи участі у статутному капіталі. До основних фінансових інструментів належать первинні і вторинні цінні папери (документи, що засвідчують майнові права, здійснення або передача яких можливі лише при їх пред’явленні,), свідоцтва про депозитний вклад, кредитні договори, страхові поліси та інші.

Цілісний майновий комплекс — го­сподарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комп­лексами можуть бути структурні під­розділи підприємств (цехи, виробни­цтва, дільниці тощо), які виокрем­люються в установленому порядку в самостійні об'єкти у разі реорганіза­ції підприємства з подальшим скла­данням розподільного балансу.

Чистий прибуток є сумою, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підля­гає перерозподілу за напрямами використання.

Навчальне видання

Дата добавления: 2014-01-04