Фінансовий механізм та його характеристика

За найзагальнішим визначенням фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і за­конодавчо закріплених в державі форм і методів створення й ви­користання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян.

Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визна­чених відповідними програмами цілей і завдань.

Фінансовий механізм є складовою частиною господарсь­кого механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Спе­цифічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяль­ності в державі.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох ос­новних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Слід зауважити, що вказані функції є повною теоретичною аб­стракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одно­часно виконує функцію регулювання так само, як регулюван­ня може здійснювати функцію фінансового забезпечення.

Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосеред­жується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачан­ня. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих про­цесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінан­сових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів гро­шових засобів.

Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом вико­ристання методів бюджетного фінансування, самофінансу­вання, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фі­нансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансу­вання, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо.

При кредитуванні визначаються умови надан­ня кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо.

Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавчо встано­вити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, збо­рів, інших платежів. Це дуже важлива складова фінансового механізму в цілому. Вона є самостійною ланкою господарсь­кого механізму і називається податковим механізмом.

Фінансове регулювання — це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так,

надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за раху­нок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобі­лізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягаєть­ся прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

Фінансовий механізм у цілому — це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприєм­ницької структури, фінансового інституту чи групи громадян.

Склад і структура фінансового механізму.

Фінансовий механізм — це сукупність форм і методів ство­рення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забез­печення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове плануван­ня й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами.

Важливими елементами фінансового механізму є фінансо­ві нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фі­нансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витра­ти в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функ­ціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню фондів фінансових ресурсів.

Фінансові показники

Фінансові показники — це абсолютні величини, які характе­ризують створення й використання фінансових ресурсів в еконо­міці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допо­могою фінансів.

Вони визначають кількісну й якісну характе­ристику господарських явищ і процесів при функціонуванні фінансів як складової частини економічної системи.

  Відміна наданих пільг

Надання фінансової підтримки та допомоги

Валютні резерви Національ-ного банку

Розміри дотацій, субсидій, субвенцій

Вилучення до бюджету коштів, викор. не за призна-ченням

Списання заборгова-ності за податками

Резервні фонди комерцій-них банків і страхових компаній

Норми бюджет-ного забезпеч-чення

Розробка проекту державного пенсійного фонду

Рис.3. Фінансовий механізм

До числа зведених фінансових показників належать: за­гальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці держави, розміри фонду споживання та фонду нагромадження тощо. Ці показники дають змогу визначити загальноекономічні про­порції, рівень фінансового забезпечення показників економіч­ного й соціального розвитку, рівень збалансованості прогноз­них показників.

Зведені фінансові показники, крім сказаного вище, повин­ні давати оцінку фінансового аспекту ефективності суспільно­го виробництва протягом певного періоду в розрахунку на одиницю всіх затрат, які необхідні для його одержання. Про­те ці зведені показники потребують додаткових розрахунків. До їх числа належить показник фінансових результатів вироб­ництва. Він розраховується як відношення загальної суми одержаних фінансових ресурсів у державі до вартості основних і оборотних фондів і фонду заробітної плати. Показник фінан­сових результатів виробництва дає змогу оцінити ефективність використання залучених до виробничого процесу ресурсів. Відносна або абсолютна їх економія приводить до зростан­ня нагромаджень.

Заслуговує на увагу показник фінансової віддачі матеріаль­ного виробництва, який доцільно вираховувати як відношення затрат на розширення виробництва до суми приросту фінансо­вих ресурсів. Важливим також є й показник фінансової міст­кості валового внутрішнього продукту. Він вираховується як відношення загальної величини фінансових ресурсів до вели­чини створеного валового внутрішнього продукту. Аналогічно може вираховуватися фінансова місткість валового внутріш­нього продукту. Ці показники досить точно характеризують ре­зультати матеріального виробництва розподілу й перерозподі­лу, що здійснюється за допомогою фінансів. Більшість із наведених показників може розраховуватися на рівні території або підприємства відповідно до певної модифікації.

Кожний із наведених вище зведених показників деталі­зується за індивідуальними. Так, зведений фінансовий показ­ник — загальний обсяг фінансових ресурсів може деталізува­тися за показниками прибутку, різними видами податків та відрахувань, які щодо відповідної бази вирахування характе­ризують окремий бік фінансової діяльності держави, регіону, підприємства. Аналогічно зведений показник доходів або ви­трат бюджету можна деталізувати за індивідуальними показ­никами, такими, як платежі населення, підприємницьких структур тощо. Витрати бюджету також можна деталізувати в розрізі певних напрямків витрат — на соціальні гарантії, соціально-культурні потреби, народне господарство, управлін­ня, оборону тощо.

Слід зазначити, що показники, які характеризують фінан­сове забезпечення соціального розвитку, заслуговують на те, аби їх виділити в окрему групу. Зведений фінансовий показ­ник видатків на соціальний розвиток має бути деталізований у показниках за джерелами фінансування, тобто за рахунок бюджету, коштів підприємницьких структур та інших джерел. Крім того, доцільно розраховувати показники витрат на душу населення в розрізі окремих видів — на освіту, соціальний за­хист, підготовку кадрів, охорону здоров'я.

Впровадження в практику управління економікою більшо­го переліку фінансових показників дасть можливість приймати більш обґрунтовані рішення щодо підвищення ефективності ви­робництва, удосконалення його структури, здійснення структурної перебудови економіки, забезпечення соціального захис­ту населення тощо. Крім того, буде створено підґрунтя для вдосконалення нормативної бази планування і прогнозування, контролю за використанням фінансових ресурсів.

Фінансовий механізм — явище об'єктивне, зумовлене на­явністю фінансів в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової полі­тики, яку вони проводять.

Слід враховувати, що фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна було б знехтувати чи застосувати без взаємозв'язку з іншими складовими. Разом із тим деякі складові цього механізму можна вважати вихідними. Це, зок­рема, фінансове планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансово­го механізму,

У процесі фінансового планування й прогнозування визна­чаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприєм­ницьких структур і населення.

Важливого значення при функціонуванні фінансового ме­ханізму набуває система фінансових норм і нормативів. Її розробка й використання пов'язані з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов'язаних насамперед із тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить на їхню абсолютну величину впливає безліч факторів, які треба врахувати. Необхідно також відпрацювати методи коригуван­ня норм залежно від зміни факторів у кожному певному пе­ріоді часу.

Наявні фінансові норми за методом їх формування умов­но можна розподілити на чотири групи.

До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законо­давчої та виконавчої влад — ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань.

До другої групи належать норми, що повністю ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в до­шкільних та інших закладах освіти й охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо.

Третю групу складають норми, що визначаються міністер­ствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні принципи створення й ви­користання фінансових ресурсів. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо.

Четверту групу складають фінансові нормативи, що вико­ристовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена й остаточно не сформована.

Важливою складовою фінансового механізму є також сти­мули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного над­ходження коштів до бюджету, найбільш економного і найефектив­нішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає, в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне й неефективне використання бюджетних асигнувань.

Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено в системі взаємовідносин бюджету з господарськими структу­рами й населенням. Причому платежі до бюджету й система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися в економічні стимули, якщо методи мобілізації, напрямки й порядок використання бюджетних коштів будуть пов'язані з інтересами суб'єктів господарювання.

Доходи бюджету — це ще не стимули, незважаючи на те, що їх формування зачіпає матеріальні інтереси всіх, хто вно­сить відповідні платежі. Саме собі вилучення коштів у платни­ка не може заохотити його до кращих результатів діяльності. Скоріше навпаки, ці платежі не зацікавлюють платника в одержанні високих прибутків. Проте завдяки вдосконаленню порядку стягнення платежів можна зацікавити того, хто спла­чує, в кращих результатах своєї діяльності.

На відміну від бюджетних доходів, що не завжди можуть бути економічними стимулами, витрати бюджету потенційно завжди мають таку властивість. Все залежить від того, наскіль­ки повно вдається реалізувати цей потенціал у конкретних формах бюджетного фінансування.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох за­рубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Дата добавления: 2014-01-04