Китайської філософії, ідея вселенської гармонії, котру необхідно досягти

Дао-шлях –основоположний принцип

Свобода –не робити іншому нічого, чого собі не бажаєш

Конфуціанство

Даосизм

Характеристика Давньокитайської філософії

Людина з самого початку невільна:

Вона не вибирає ні місце, ні час, ні сімю свого народження

Свобода – нічого не робити, а досягати всього

Таблиця2 Конфуціанство і Даосизм

Даосизм Істинне Дао визначально наявне в нашому світу. Парадокс полягає в тому, що, намага­ючись його досягти, ми у своїх шляхетних намірах тільки віддаляємося від нього. -Природність як відповідність діяльності людини до природного стану речей як найповнішого втілення гармонії Дао. Приміром, найкращий правитель — той, про якого відомо тільки те, що він існує: як відсутністьправителя, так і його управлінські дії, на думку даосів, є по­рушенням порядку Дао -Недіяння — заборона вчиняти будь-які дії, здатні порушити наявну в природі гармонію Дао. • - Символ природності і недіяння - засновник даосизму Лао-цзи, який за легендами 80 років провів в утробі матері й народився вже старим і вельми мудрим.

Конфуціанство Найповніше гармонія Дао втілюється в розумно облаштованому людсь­кому суспільстві, де всі, включно з правителем, дотриму­ються чотирьох великих принципів: лі, і, синь, жєнь • лі (ритуал). Правильність суспільного устрою забез­печується тим, що кожна людина бездоганно виконує всі обов’язки зумовлені її соціальним становищем, в якому вона знаходиться від народження. • І – обов’язок.Людина повинна зразково виконувати свої родинні та соціальні обов'язки — не через страх пока­рання, а на основі глибокого етичного переконання у необ­хідності цього; • сін ь -взаємність. Необхідно дотримуватися взаємності у виконанні соціальних зобов'язань; -жень - шанобливість, людинолюбство. Відносини між людьми в гармонійному суспільстві мають будуватися на повазі до старших з боку молодших, на добровільному порядкуванні нижчих верств вищим. Якщо людина шаноблива, то її не презирають.Якщо людина правдива, то їй доверяють. Якщо людина кмітлива, вона добивається успіхів.Якщо людина добра, то може використовувати інших.

В історії давньокитайської філософії важливе місце посідає конфуціанство, засновни­ком якого був Конфуцій (латинізована версія імені Кун-Фу-цзи - вчитель Кун, 551- 479рр до н.е.). Йому нале­жить укладання низки давніх книг («Книга пісень», літопис «Весна і осінь» та ін.), у яких зібрана культурна спадщина минулого.

Він висловлював низку глибоких думок з питань виховання. Наприклад: «всі люди близькі одне одному за своєю природою, а різняться між собою у процесі виховання», треба «вивчати старе для того, щоб пізнати нове», «вчення без роздумів - марне, а роздуми без вчення – пусте».Виховання молоді повинно орієнтуватися на протиставленні «шляхетної людини» «низькій людині». «Шляхетна людина» виконує обов’язок і закон, вимоглива до себе; живе у злагоді з іншими, але не слідує за ними; готова йти на смерть заради інших людей, блага народу і держави. «Низька людина» думає тільки про свою вигоду, вимоглива тільки до інших, йде за іншими людьми, але не живе у злагоді з ними, закінчує життя самогубством, у канаві.

Головним у етиці Конфуція є поняття «жень» (гуманність) – моральний закон, який визначає взаємини людей у сімях, суспільстві і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. Згідно з конфуціанством воля людини визначається «небес­ною волею», тому поділ суспільства на «шляхетних» і «низь­ких» не може бути змінений. Кожна людина повинна точно знати своє місце в суспільстві і сумлінно виконувати покладені на неї обов'язки. Конфуцій висуває вчення чжень-мін {виправ­лення імен), суть якого полягає в тому, що назва речі повинна відповідати її сутності. Це значить, що місце кожної людини у суспільстві, її поведінка мають суворо відповідати соціальному стану людини. Розробляючи теорію держави, Конфуцій оперував також принципом сяо — уподібнення держави до родини: прави­тель виконував функції батька, а підданці були слухняними дітьми, якими він опікувався. Зразком такого устрою, гід­ним наслідування, Конфуцій вважав монархію. Не дивно, що поступово вчення Конфуція розповсюдилося по всьому Китаю. Позаяк у певні історичні періоди воно піддавалося жорстоким переслідуванням, від II ст. до н. є. конфуціан­ство почало зводитися в ранг офіційної ідеології і залиша­лося нею — незважаючи на численні злети і падіння — до революційних подій 1913 р. Найбільшого свого впливу воно досягло наприкінці XVII ст. Тому особистість Конфуція, міс­ця, пов'язані з його життям і діяльністю, вважаються в Китаї священними.

Від 1980-х рр. у Китаї були розпочаті ліберально-рин­кові економічні реформи. Вони більш-менш у гармоній-ноконфуціанському дусі співіснують з консервативним комуністичним ладом країни, який забезпечує політичну стабільність і жорстко контролює всі соціальні процеси. Завдяки цьому за 25 років китайська економіка ввійшла в трійку світових лідерів, а пересічним китайцям обіцяно вже до 2025 року «середньозаможне суспільство». Дещо схожий досвід мав і Радянський Союз, коли у 1920-х рр. намагав­ся проводити нову економічну політику (НЕП). Але через конфлікт із диктаторським більшовицьким режимом його було вже за декілька років згорнуто на користь неефектив­ної планової економічної моделі.

. Найбільші видатним послідовником Конфуція був Мен-цзи(372 -289 рр дон.е.), який стверджував, що людське життя підкорене небесній волі, носієм якої є мудрий цар - «син неба». На його думку, людина народжується доброю, їй властиві чотири вроджені якості: співчуття, почуття сорому, скромність і уміння відрізняти істи­ну від брехні. Але вроджені якості людини внаслідок поганого впливу суспільства швидко втрачаються. Мен-цзи бачив своє завдання в тому, щоб шляхом виховання і вдосконалення осо­бистості захистити народ від впливу противників конфуціанства.

Проти конфуціанської школи виступив Мо-цзи(479 – 381р.р. до н.е.) Він висунув ідею загальної любові, закликав людей надавати одне одному допомогу незалежно від соціального стану. Піддаючи критиці конфуціанство, він стверджував, що наперед визначеної долі немає. Доля людини залежить від того, як вона здійснюватиме в житті принцип «загальної любові». Залежно від цього «небес­ний володар» відповідним чином нагороджує або карає її. Мо-цзи виступав проти загарбницьких війн, проповідував мир та взаємодопомогу між державами. Стосовно теорії пізнання у вченні Мо-цзи містяться деякі елементи матеріалізму. Наприклад, знання виникає з безпосереднього вивчення дійсності.

В подальшому послідовники Мо-цзи – моїсти - звільнили раціональні ідеї свого вчителя від містичної оболонки і розвинули їх з позиції наївного матеріалізму. Вони розробляли головним чином логіку і теорію пізнання. Вихідне положення в їх філософському вченні – визнання об’єктивного існування речей поза нашою свідомістю. Всі наші знання – наслідок спільних зусиль наших органів чуття (у-лу) і мислення (сін).

У розвитку філософії Давнього Китаю видатне місце посідає даосизм, вчення Лао-цзи про Дао, про загальний природний закон світу речей. Основна ідея філософського вчення Лао-цзи (Vi-Vcт. до н.е.) полягає в том, що життя природи і людей не керується «волею неба», а плине за визначеним природним шляхом. Дао - це природний закон самих речей, який разом із субстанцією «ці» становить підвалини світу. Сутність Дао полягає в тому, що в світі все знаходиться в русі й зміні, і в процесі цієї зміни всі речі обов'язково переходять у свою протилежність. При цьому в процесі безкінечних змін «у світі найслабші перемагають найсильніших». Людина не повинна втручатись у природний процес розвитку речей. Хто намагається змінити цей процес, підкорити його особистим інтересам, той неминуче зазнає поразки.

Із вчення Лао-цзи про дао логічно витікає, що все зло і нещастя в житті людей походять від того, що, втручаючись у природний плин речей, вони порушують закон Дао.

Через декілька століть даосизм із філософського вчення почав поступово перетворюватися на релігію, яка доіснувала в Китаї до XX ст. Останніми десятиліттями в розвинених країнах, а судячи з повідомлень ЗМІ, віднедавна й в Україні, шириться рух екопоселенців. Молоді та старі, поодинці й подружніми па­рами люди покидають великі міста, оселяються в мальов­ничій сільській місцині й намагаються позбутися всіх атри­бутів «цивілізованого» способу життя. Наслідуючи певною мірою принцип лаоської «природності», вони вважають себе щасливими, хоча зрозуміло, що панацеєю, тобто універсаль­ним лікувальним засобом, від проблем сучасного суспільс­тва такий підхід не буде.

Прихильники даосизму з «Палацу науки Цзися» Сун Цзін, Інь Вень розвивали вчення про матеріальну субстанцію. Вони вважали, що основою всіх речей є ці (повітря, ефір), яким внутрішньо притаманний рух і зміна. Ці у них поділяються на дві групи - на «найтонші і «грубі». Людина, на їх думку, народжується внаслідок поєднання вказаних двох родів ці. Причому душа людини складаєтьс з «найтонших» ці, а тіло - з «грубих». Головну роль в організмі людини відіграють перші, від них залежать і розумові здібності людини. Мудрість їй не дається від Бога, а є дією тонких ці. Давні матеріалісти вважали, що тонкі ці можуть залишати людину, коли вона «вмирає», і утворювати те, що люди називають «демоном» або «богом».

Наївно - матеріалістичні погляди отримали подальший розвиток у вченні одного з найвидатніших представників конфуціанства Сюнь-цзи(288 -238 рр до н.е.)На відміну від інших конфуціанців вважав, що небо – складова частина природи,. Матеріалістичний початок. Долі людей е визначаються небесною волею, її немає в дійсності, все залежить від самих людей.

Сюнь-цзи стверджував, що на відміну від тварин люди вміють об’єднувати свої зусилля і жити суспільним життям. Крім того, людина вміє пізнавати явища, що її оточують, і використовувати їх у своїх інтересах. Пізнання в неї починається з відчуттів. Проте, органи чуття підкоряються нашому мисленню і дотримуються природних законів. Згідно з вченням Сюнь-цзи, всі люди рівні за своєю природою. У природі людини закладено не добрі, а злі якості. Вона народжується егоїстом. Обов’язок мудреця полягає в тому, щоб виховати в людині добрі якості в дусі конфуціанства, конфуціанської етики.

Фацзя («законники») були прихильниками державних реформ як знаряддя перетворення старого суспільства. Повні положення школи сформулював Шан-Ян (IV ст., н.е.). У людському суспільстві, як і у природі, існують закони(Фа), що є для людей критерієм їхніх дій. Ці закони повинні стати мірилом у визначенні добрих і злих намірів людини, змінюватися згідно з вимогами часу, зробитися мо­гутньою зброєю в укріпленні країни.

Один з найвидатніших представників цієї школи, учень Сюнь-цзи - Хань Фей (НІ ст. до н.е.), стверджував, що найкоротший шлях розвитку дао є підґрунтям усіх законів природи - лі. Він говорив, що існування богів не може бути доведене: люди часто посилаються на волю неба лише для того, не дотримуватися державних законів.

Хань Фей виправдовував поділ суспільства на багатих і бідних, проповідував ідею необмежного збагачення меншості за рахунок експлуатації більшості, ідею подальшого зміцнення класової нерівності.

Виходить, що і даосизм, і конфуціанство легковажили однобічністю: даосизм віддавав перевагу природним чинникам, а конфуціанство — соціальним. Натомість антична філософія обстоювала принцип гармонійного поєднання природного з соціальним.

Дата добавления: 2014-01-04