Політична думка європейського Середньовіччя. Вчення Фоми Аквінського

ЛИТВИН В.С., ас. каф. політології, к.п.н.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА

Лекційне заняття провів:

План лекційного заняття:

1. Політична думка європейського Середньовіччя. Вчення Фоми Аквінського.

2. Політичне вчення Марсилія Падуанського і Вільяма Оккама.

3. Політичне вчення Нікколо Макіавеллі.

4. Вчення Жана Бодена про державу.

5. Політичні ідеї утопічного соціалізму.

Особливість політичної думки доби феодалізму полягала в богословському трактуванні політики. Проте водночас навіть і видатні теологи тієї епохи часто посилалися на Аристотеля, роблячи свої узагальнення щодо розвитку сучасного їм політичного життя.В епоху Середньовіччя людська сутність із політичної зведена щодо релігійної. Християнство перетворило гнучкі ідеали античних філософів на легкозасвоювані догмати. Релігійні догми одночасно стали політичними аксіомами. Їх суть досить чітко визначив А. Августин, який писав, що весь рід людський, життя якого від Адама до кінця цього віку є життям однієї людини, визначається божими законами.., а керують ті, котрі піклуються, як чоловік – жінкою, батьки – дітьми, пани – рабами. Підкоряються ті, про кого дбають, як жінки – чоловікам, діти – батькам, раби – панам.

Політичні вчення Середньовіччя наділені наступними особливостями: розвиток політичної думки зусиллями релігійних діячів; обґрунтування теологічної теорії політичної влади; з'ясування ролі релігії держави в політиці.

Політична думка раннього християнства

Раннє християнство реалізувало "першу комуністичну революцію" у мисленні людства, проголосивши принципи свободи й рівності, незалежно від походження, майнового та політичного стану людей. Це відкривало шлях до становлення царства Божого на Землі. Але згодом (особливо, коли християнство було офіційно визнане й перетворилось на пануючу релігію Римської імперії) у отців церкви були судження, що суперечили Новому Заповіту. За допомогою патристів імператори представляли себе намісниками Бога на Землі; а державна влада зі свого боку надавала церкві допомогу у боротьбі з єресями. У політичних доктринах патристів формувалася ідея про зверхність священної влади над світською. Особливу роль у відстоюванні цієї концепції відіграв згаданий єпископ Аврелій Августин (354-430).

Розвиток середньовічної політичної думки на початку II тисячоліття

Середньовічні ідеологи і діячі церкви активно розробляли питання суті людини. Батько схоластики англієць А. Кентерберійський (XI ст.), використавши постулати логіки, обґрунтував необхідність втілення Бога в людині. Француз І. Солсберійський (XII ст.) високо оцінив роль римського права у вихованні людини. Німець Альберт Великий (XII ст.) вважав особливим досягненням людини її сумління, завдяки якому особа втілює універсальні принципи моральної поведінки. Шотландець Д. Скотт (XIII ст.) поставив проблему свободи волі у центр свого політичного вчення: тільки в умовах абсолютної свободи можна створювати велике. Провісником же свободи совісті став у XIV ст. Марсилій Падуанський, який був переконаний, що Євангеліє – це не закон, а повчання, тому у справах віри не може бути примусу, тобто вона була, є і буде справою сумління кожного. Марсилій першим у середньовічній політичній думці підтримав ідею суспільно договору та народного суверенітету.

Вершини своєї могутності і вплив римо-католицька церква, папство досягли у XIII ст. Тоді же завершилось створення системи схоластики – релігійної філософії католицизму, спрямованої на виправдання постулатів віри раціональними, а також формально-логічними засобами. У створенні цієї філософії велику роль відіграв домініканський монах, учений-богослов Фома Аквінський (Аквінат) (1225-1274), котрий намагався пристосувати вчення Аристотеля для обґрунтування католицьких догматів. Його політичні погляди викладені у працях "Про панування владик" (1265-1266) та "Сумма теології" (1266-1274). Наслідуючи Аристотеля, Фома Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, адже в них від природи закладене прагнення об´єднатися та жити в державі.

Із цієї природної причини й виникає держава як політична спільність людей. Метою державності є спільне благо, забезпечення умов гідного життя. Здійснення цієї мети, на думку мислителя, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців, багатіїв і дотримання всіма усталеного Богом обов´язку підкорятися правителям, які уособлюють собою державу.

Питання походження, сутності і форми держави Фома Аквінський розглядає з позицій та в інтересах католицької церкви. За його тлумаченням, сутністю влади є такий порядок відносин панування та підкорення, за якого воля осіб із верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер. Саме в цьому сенсі теолог тлумачить вислів апостола Павла про те, що "всяка влада від Бога". Вважаючи владу за її природою благом, Фома Аквінський, однак, застерігає, що конкретні форми та способи її походження і здійснення можуть бути недосконалими, несправедливими. Правитель може бути узурпатором влади, тираном, дбати лише про себе. Наскільки дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та інтересам церкви, настільки піддані мають право чинити діям опір. Оскільки тиран опікується лише власною, а не спільною користю, нехтує закони та справедливість, народ може повстати проти нього. Проте остаточне судження про законність походження та використання влади та припустимість боротьби із нею належить церкві. Цим самим обґрунтовується право церкви у втручання у світські, державні справи. Серед форм державного правління Фома Аквінський вирізняє монархію, аристократію, тиранію, різновидом якої є демократія. Перевагу віддає монархії, бо її влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створеного і керованого одним Богом, так і людський організм, різні частини якого об´єднуються і спрямовуються одним розумом. Крім того, на його думку, історичний досвід свідчить про стабільність та успіхи саме тих держав, де владарювали не багато людей, а одна. Теолог розрізняв два різновиди монархії: абсолютну і політичну. Симпатії його були на боці другої, в якій влада правителів залежить від закону та не виходить за його межі.

Політична влада існує де (при правлінні одного або кількох осіб) виконуються закони і договори. Влада деспотична нічим не обмежена і подібна до влади власника над рабами. Тома Аквінський виділяє ще й третій різновид влади – це королівська влада – влада правителя, який опирається не на закони, а на мудрість, причому в цій мудрості правитель знаходить виправдання своїм діям, бачить в ній "свою свободу". Власне, такий володар виступає не тільки як правитель держави, але і як її творець.

В державній владі Тома виділяє три головні моменти: по-перше, відношення пануючих до підданих і можливість встановлювати закони; по-друге, набуття влади; по-третє, користування нею. Таке виділення різних моментів влади необхідне йому задля того, щоби підкреслити людський аспект в набутті і користуванні державною владою. Згідно з Аквінським, влада, за своєю суттю, має божественний характер, і це не стосується її набуття і користування, оскільки як набуття, так і користування владою може виявитися таким, що суперечить божій волі. Первинним же джерелом людської влади, яка вручається одній або кільком особам, є політична спільність людей, народ.

Тома Аквінський розрізняє два види людських спільностей: спільність людей в державі, спільність віруючих у церкві. Держава регулюється правилами політичного правління, а влада є обмежена законами, а також "волею народу", на яку правитель повинен необхідно зважати. Тому Тома виправдовує непокору тим монархам, котрі узурпували владу або ж примушують підданих щодо неправедних дій. При цьому, у випадку нестерпної тиранії правомірним є тирановбивство, тобто народ в інтересах загальної користі і порядку має право повстати проти тирана і скинути його.

Розумінням вільної волі та свободи обумовлюється і розуміння закону та права. Закон є, на думку Томи, певне правило та мірило дій, яким хто-небудь спонукається до дії чи утримується від неї. Конкретизуючи характеристику закону, як спільного блага, мислитель підкреслював, що закон повинен виражати загальне благо всіх членів суспільства і повинен встановлюватися або суспільством безпосередньо, або тими, кому воно довірило турботу про себе. Окрім того, до суттєвих характеристик закону Тома відносить і необхідність його обнародування, без чого неможлива сама дія, як мірила людської поведінки. Він обґрунтовує наступну класифікацію законів: 1). вічний закон; 2). природний закон; 3). людський закон і 4). божественний закон.

Досягнення Аквінського: органіцизм Аквінського набрав форми ієрархізованих уявлень про суспільство – все повинно підпорядковуватись цілому; оскільки світ збудований на основі ієрархічності, а на чолі цього порядку стоїть Бог, тоді всі види влади на Землі від Бога; на чолі держави стоїть світська влада, котра є вторинною щодо релігійної; ідеал форми державного правління – влада одного, монархія; він теологізував розуміння права – його джерелом визнавав вічне право (божественний розум), а його проявом – природне право; конкретизацією ж природнього права є людське право. Римо-католицька церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського, котре дістало назву "томізм", проголосивши його автора святим, присвоївши йому титул "доктора ангельського".

Дата добавления: 2014-01-04