Характеристика забезпечувальної частини ЕІС

Забезпечувальна частина ЕІС складається з:

Ø інформаційно­го,

Ø технічного,

Ø програмного,

Ø організаційного,

Ø правового,

Ø ерго­номічного видів забезпечення тощо.

Інформаційне забезпечення. Інформація так само необхідна управлінському апаратові, як об'єктові управління — сирови­на і ресурси. Вона формується у результаті обробки специфіч­ної сировини, відомої під назвою даних.

Останні відображають конкретні фінансово-господарські факти, стан або процеси і мають власний матеріальний носій (бухгалтерські документи, магнітні носії тощо).

Будь-яка система управління має справу з двома видами інформації:

· зовнішньою

· внутрішньою.

Для зовнішньої інформації характерна наближеність, не­точність, суперечливість. В основному вона стосується стану ринку і конкурентів, прогнозів процентних ставок і цін тощо. За своєю суттю така інформація має ймовірнісний характер, і тому обробляти її стандартними програмними засобами важ­ко. Це зумовило створення особливих інформаційних систем, які одержали назву експертних.

Внутрішня інформація формується у самій системі управлін­ня і відображає у різні часові інтервали розвитку об'єкта управління, його фінансово-господарський стан і директивні цілі на випадок відхилень від установлених параметрів. Як пра­вило, ці дані вимірюються і в управлінських документах, в яких фіксується точна інформація.

Технічне забезпечення. Технічні засоби служать основою побудови ЕІС. Потужність цих засобів значною мірою зумов­лює склад задач управління, які розв'язуємо. До технічних засобів ІС належать засоби передачі, нагромадження та оброб­ки інформації. Зауважимо у зв'язку з цим, що всі використову­вані в країні технічні засоби ІС складають поняття "національні інформаційні ресурси", які поряд із матеріальними й енерге­тичними на теперішній час необхідно відносити до оцінки еко­номічної потужності країни. Оцінки національних інформа­ційних ресурсів ще вимагають свого уточнення, але вхідними можна використати, наприклад, оцінки інформаційної продук­тивності й ефективності всіх засобів передачі та переробки інформації в країні, віднесені до кількості населення.

Інформаційні ресурси необхідно виробляти. У зв'язку з цим виникло поняття "промисловість обробки даних" (ПОД). Дамо визначення ПОД.

Уся сфера проектування, виробництва і промислової експлу­атації інформаційних ресурсів одержала назву промисловості обробки даних (ПОД).

На теперішній час серед великої різноманітності ЕОМ виді­ляють три основних класи:

великі,

міні-ЕОМ,

мікро-ЕОМ.

Назва "ЕОМ" уже не зовсім точно відображає суть процесів, що відбуваються в них. В ЕОМ останніх поколінь переважна кількість виконуваних дій пов'язана з пошуком, сортуванням і розміщенням даних у пам'яті, редагуванням і перетворенням текстів програм і документів, забезпеченням передач повідом­лень і даних у діалоговому режимі роботи користувача з ЕОМ. Власне обчислювальні операції виконуються на ЕОМ дуже швидко і займають у загальному балансі машинного часу 15-20%. Отже, під час еволюції обчислювальні машини фактично стали інформаційними системами, які за традицією, що вста­новилася, продовжують називати ЕОМ.

Велика ЕОМ — це комплекс значної кількості стойок різних пристроїв, який містить зовнішню пам'ять на дисках і стрічках загальним об'ємом у кількох сот Мбайт, внутрішня розрядність подання даних — 32-64 біти, вартість — від декількох сот тисяч до кількох мільйонів гривень. Як підклас великих ЕОМ можна виділити середні, порівняно невеликої вартості, але програмно й апаратно сумісних з великими ЕОМ. Серед класу великих ЕОМ виділяють ще підклас супер-ЕОМ, яких на сьо­годні є лише близько 1000 машин у світі. Такі ЕОМ застосову­ють, в основному, для керування польотами космічних ко­раблів, дослідження навколоземного простору тощо.

Міні-ЕОМ разом із зовнішньою пам'яттю на стрічках і мало­габаритних дисках об'ємом до десятків Мбайт розміщуються в одній або кількох стойках і оперують даними розрядністю 16-32 біти. Загальна вартість міні-ЕОМ від кількох десятків до сотень тисяч гривень.

Мікро-ЕОМ, як правило, виконана у вигляді компактного настільного приладу. Процесор і оперативна пам'ять розміщені в корпусі дисплею, зовнішня — на міні-диску або касетному магнітофоні, об'єм пам'яті — від декількох сот Кбайт до кількох Мбайт, розрядність представлення даних — 8-16 біт. Вартість мікро-ЕОМ — від кількох тисяч до десятків тисяч гривень.

Наприкінці 70-х — початку 80-х років XX ст. розпочався пе­ріод масового використання простих настільних мікро-ЕОМ, які реалізують режим персональних обчислень, і названих персо­нальними комп'ютерами (ПК).

Персональним комп'ютером, або персональною ЕОМ, нази­вається діалогова система індивідуального використання, яка реалізується на базі мікропроцесорних засобів, малогабаритних зовнішніх запам'ятовувальних пристроїв і пристроїв реєстрації даних, що забезпечує доступ до всіх ресурсів ЕОМ через розви­нуту систему програмування мови високого рівня.

Серед ПК виділяють три основні групи:

1. Побутові персональні комп'ютери (ПБПК).

2. Професійні персональні комп'ютери (ППК).

3. Персональні обчислювальні системи (ПОС); призначені для автоматизації експериментальних досліджень у наукових і га­лузевих лабораторіях, коли групи приладів і макетів безпосе­редньо підключаються до індивідуальної ПОС дослідника і за­безпечують автоматичний збір і обробку даних у реальному часі за індивідуальними алгоритмами. Класифікацію ЕОМ зображено на рис. 1.2.

За функціональним призначенням ППК поділяють на шість груп:

1. ППК системи освіти, до яких входять автоматизовані ро­бочі місця (АРМ) учнів і робочі місця викладачів, об'єднані в локальні мережі.

2. ППК для обробки текстів, що спрощують редагування і нагромадження утворювальних документів на безпаперових носіях.

3. ППК сфери ділової графіки, які використовують для підго­товки, формування і тиражування різних документів, а саме графіків, діаграм, таблиць тощо.

4. ППК для автоматизації управлінської діяльності, праці планових і бухгалтерських працівників.

5. ППК інженерної графіки для автоматизації основних етапів проектування і розробки технічної документації.

6. ППК для автоматизації наукових досліджень, що мають усі риси обчислювальних систем, які дозволяють прискорити проведення експериментів і досліджень на макетах і стендах.

Програмне забезпечення (ПЗ) — це сукупність програм си­стеми обробки даних і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм. Розрізняють загальне і прикладне ПЗ. До загального належать операційні системи, системи про­грамування, сервісні програми. Операційна система — це орга­нізована сукупність прийомів і процедур, які дозволяють авто­матизувати процес програмування і підготувати його (процес) до виконання виробничих функцій. Крім операційних систем, для функціонування будь-якої ЕІС необхідні також:

1) тестові та діагностичні програми;

2) програмні засоби телекомунікації;

3) програмні засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу та дій. Організаційне забезпечення. ЕІС включає в себе власний апарат управління, який забезпечує функціонування всіх її, підсистем як єдиного цілого. Такий структурний підрозділ, як і будь-який інший, повинен виконувати:

1. збір первинної інформації про об'єкт управління і навко­лишнє середовище на основі використання документів, засто­сування допоміжних засобів або засобів автоматичної реєстрації даних;

2. передачу інформації кур'єром або її розсилку за допомо­гою локальних, регіональних чи інших мереж;

3. зберігання і підтримку в працездатному стані інформації в центральній базі даних або розподіленої по вузлам мережі;

4. обробку інформації на основі централізованої або розпо­діленої технології.

Головні функції персоналу ЕІС полягають у розробці:

Ø юридичних і правових норм для роботи управлінського апарату в умовах комп'ютеризації;

Ø документації, що регулює порядок обміну інформацією з іншими комп'ютерними системами, правила виходу із нестан­дартних ситуацій;

Ø методичної документації для підготовки управлінських працівників в умовах комп'ютеризації тощо.

Як правило, персонал ЕІС складається з працівників відділу розробок, впровадження і супроводження нових програм, відділу розробок і відділу експлуатації.

Правове забезпечення ЕІС є сукупністю норм, виражених у нормативних актах, які встановлюють і закріплюють органі­зацію цих систем, їх цілі, задачі, структуру, функції та право­вий статус ЕІС. Правове забезпечення ЕІС здійснює правове регулювання розробки ЕІС і взаємовідносини розробника й за­мовника. Інакше кажучи, головна мета правового забезпечен­ня — підвищення рівня керування народним господарством і закріплення законності в державному управлінні на етапі його автоматизації за допомогою створення ефективної системи пра­вового регулювання процесів розробки ЕІС і взаємодії цих си­стем між собою.

Ергономічне забезпечення. В енциклопедичному словнику вказано, що ергономіка (гр. ergon — робота і nomos — закон) є науковою дисципліною, що вивчає людину (або групу людей) і її (їхню) діяльність в умовах сучасного виробництва з метою оптимізації знарядь, умов і процесу виробництва. Ос­новний об'єкт дослідження ергономіки — система "людина— машина". Виходячи із вищесказаного, можна зробити висно­вок, що ергономічне забезпечення ЕІС — це сукупність методів і засобів, що використовуються на різних етапах розробки і функціонування ЕІС, призначених для створення оптималь­них умов з метою високоефективної та безпомилкової діяль­ності людини в ЕІС, а також для швидшого освоєння інформа­ційної системи.

До складу ергономічного забезпечення ЕІС входять:

комплекс різної документації, яка забезпечує формулю­вання ергономічних вимог до робочих місць, інформаційних моделей і умов діяльності персоналу, а також вибір найбільш доцільних способів реалізації цих вимог і здійснення ергоно­мічної експертизи рівня їх реалізації;

комплекс методів, навчально-методичних документів і технічних засобів підготовки, які забезпечують обґрунтоване

формулювання вимог до рівня підготовки персоналу, а також формування системи відбору і підготовки персоналу ЕІС;

комплекс методів і методик, які забезпечують високу ефек­тивність діяльності людини в ЕІС.

Дата добавления: 2014-01-04