Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розгортання національно-політичного життя східної Галичини в другій половині 19 століття. Народовці та москвофіли. 15 страница




Насамкінець, під час фестивалю в Судацькій фортеці живе й працює спеціальна група акторів-аміматорів, які створюють у відвідувачів відчуття реальності існування середньовічного міста, відтворюють сцени середньовічного побуту, сперечаються, працюють, знайомляться з туристами й затягують їх у вир фестивальних подій.

Організатор цього масштабного анімаційного дійства – Федерація історичного фехтування і реконструкції (м. Київ) – відкрита для взаємовигідної співпраці щодо анімаційного “відродження” багатьох інших величних замків нашої країни. Крім уже освоєних Кам'янець-Подільської, Хотинської й Мукачівської фортець є ще понад 30 привабливих фортифікацій Західого Поділля й Волині, які здатні “ожити” з появою у них досвідчених аніматорів з клубів історичого фехтування, а відтак – і туристів, ласих до поправді цікавих історичних постановок та шоу-програм.. Справа за малим – порозумінням між усіма сторонами, зацікавленими у туристичному відродженні замків і фортець України.

Місцева влада, підприємці, турагенти й краєзнавці можуть продовжувати песимістично нарікати, мовляв, у всім відому Судацьку фортецю і без анімаційного заохочення “плинуть” юрби туристів, а от чим затягнути їх до напівзруйнованих фортець-пусток того ж Західного Поділля. Відповідь таким песимістам одна – якісна, яскрава анімація у поєднанні з ефективним рекламно-туристичним просуванням здатна “оживити” й наповнити відвідувачами навіть ті фортечні руїни України, де залишилося лише по дві-три напівзруйовані башти і нічого більше. Характерний приклад є у тому ж Криму. Це досвід (свій, український!) туристичного загосподарювання фортеці Чембало над м. Балаклава.

Від Чембало нині залишилося три напівзруйновані башти та фрагменти фундаментів обороних стін і окремих приміщень. Однак, територія фортеці упорядкована і щорічно відвідується десятками тисяч туристів, які приїжджають на літній відпочинок у Крим. Для пожвавленя туристичного інтересу до цієї атракції під стінами башти-донжону Чембало влітку кожної неділі організовуються театралізовані анімаційні шоу і святкування. Туристи мають змогу спостерігати за перипетіями показових рицарських герців, змаганнями “середньовічних” лучників й арбалетників, помилуватися салютами з гармат середньовічного типу. При бажанні, кожен турист має нагоду приміряти на себе рицарські обладунки (чи середньовічні жіночі костюми), схрестити мечі в навчаль-ому двобої зі “справжнім” рицарем, випробувати свою вправність у стрільбі з лука й арбалета.

Отже, висновок напрошується недвозначний: український і закордонний турист має потребу, бажання і готовність із задоволенням відвідати фортифікації нашої країни на обширі від Закарпаття до Південного берега Криму. Однак, він прагне не стільки бачити похмурі сірі руїни й запустіння, його вабить бажання “відчути” (“спожити”) ефект емоційного “занурення” у середньовічну епоху з її легендами, привидами і незабутніми враженями від участі (хоча б в якості глядача) в анімаційних програмах лицарських шоу.

Втім, запити сучасного культурного туриста, який прагне пізнати історію і культуру України, у XXI ст. вже не обмежуються відвідинами одних лише замків, фортець й прадавніх монастирів.

Нині Україні вкрай потрібні музейно-туристичні об'єкти нового типу – історико-анімаційні скансени, які б репрезентували світові понад п'ятитисячолітню історико-культурну спадщину нашої країни.

Козацькі скансени в Україні вже є (Національний заповідник “Хортиця”, Гетьманська столиця Батурин), і розвиток їх триватиме й надалі. (Скажімо, в одній лише Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів – Музею козацького побуту під відкритим небом на Савур-могилі та укріпленого меморіального комплексу “Козацька пристань” в с. Райгородок).

Що ж до попередніх історичних епох формування українського етносу, проблема їх адекватної туристичної репрезентації стоїть набагато гостріше.

Нині українська громадськість впритул наблизилася до усвідомлення необхідності початку реалізації проекту історичної реконструкції трипільського протоміста.

У наші дні зусиллями археологів Інституту археології НАН України й членами товариства “Коло-Ра” реалізується проект з відкриття на околиці м.Ржищева на високому правому березі Дніпра скансену – міста-музею трипільців Аррати-Оріяни на базі історичних реконструкцій реальних одно-дво-поверхових будинків IV тис. до н.е. з традиційною ужитковою й сакральною керамікою, печами тощо.

Проектом передбачено здійснити історичну реконструкцію чотирьох поселень (трипільської культури, епохи бронзи, селища слов'ян черняхівської культури та давньоруського селища). У поселеннях будуть відтворені ремесла, знаряддя праці, по мешкання, традиції та побут минулих поколінь. Тут туристів знайомитимуть із зразками давнього одягу, прикрас, зачісок і навіть татуювання, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити міжнародний туристичний центр з готелем у трипільському стилі на 100 місць. Вартість проекту комплексу становить 3,15 мільйонів доларів.

Анімаційну складову скансену першої землеробської культури над Дніпром визвалися забезпечувати ентузіасти-шанувальники давньоукраїнської релігії. З початку XXI ст. стало доброю традицією щоліта на Івана Купала (з 3 по 7 липня) у м. Ржищеві проводити фольклорно-етнографічний “трипільський” фестиваль “Ржищівський вінок”, який здобув славу найбільш масового туристично-анімаційного шоу у Середньому Подніпров'ї. У цьому місті створено також оригінальний Трипільський сквер, в якому вишикувані чотири фігури трипільських богинь, реконструйовані й збільшені в десять разів (на повний зріст) Л.Смоляковою, а також височить 5-ме-трова біноклевидна культова посудина трипільців.

Ржищівська міська адміністрація вже прийняла рішення про виділення 6 гектарів землі для створення “Трипільського містечка”.

Зазначимо, що за умови втілення цього проекту у життя й активного інформаційно-рекламного просування нового тур-продукту, Трипільське протомісто-скансен одразу стане наймасовішим об'єктом туристичного інтересу України, особливо серед школярів та студентської молоді. Історично-анімаційний комплекс “Трипільське містечко” має стати чільною ланкою діючого археолого-туристичного маршруту “Трипільське намисто Київщини (або Золотий вінок Київщини)”: Київ-Трипілля-Ржищів-Канів-Переяслав-Хмельницький-Київ. Тим паче, що Ржищів вже є доволі популярним рекреаційним центром Київщини із своїм Яхт-клубом та чудовим піщаним пляжем на березі Дніпра. І звідси всього 1,5 год. їзди до Києва та Канева.

Існує потреба в організації Скіфського скансену, що репрезентуватиме чергову яскраву сторінку історії нашої країни. Оптимальним чином для ціє потреби може підійти частина території Більського городища на р.Ворсклі – найбільшого міста Європи першої половини І тис. до н.е., довжина валів якого сягає 35 км., а висота перевищує 10-12 м. (описане Геродотом як дерев'яне місто Гелон у глибинах Великої Скіфії). Діяльність подібного скансену слід розвивати в руслі пропагування ахтивного кінного туризму й анімаційних фестивалів за участю членів українських клубів історичного фехтуваня.

І зрештою, якщо Україна є “дитям” найбільшої середньовічної держави Європи – Київської Русі – існує потреба належним чином знайомити й репрезентувати нашу квітучу давньоруську спадщину як іноземним, так і українським туристам. На наше переконання, доцільно організувати щонайменше два давньоруські скансени: “Фортеця Тустань” й “Замок князя Володимира Великого”.

Тустань – це унікальна для слов'ян наскельна фортеця з висотою наземних дерев'яних стін 13,0 і 15,27 м та висотою споруд житлової забудови – 17,50 м. Скажемо більше – наявність п'ятиповерхового житлового комплексу з розмірами поверхів 3,5-4,0 м. та чотириповерхових оборонних стін є сенсаційним підтвердженням високого рівня інженерно-будівничої думки Київської Русі. Понад 4000 пазів і врубів, висічених на скелях у місцях кріплення дерев'яної забудови, дають можливість провести наукову реконструкцію фортеці IX – XIII ст. з вірогідністю до 90%.

Комплексна оцінка археологічного матеріалу дала М.Рожку підстави датувати будівлю перших оборонних споруд Тустані IX ст., а останній період дерев'яної забудови – часом будівлі кам’яної стіни у XIII ст. Матеріали археологічних досліджень території “окольного граду” виявили існування тут виробничих майстерень. Архівні документи і матеріали археологічних досліджень підтверджують існування фортеці Тустань до XVI ст. включно.

Археологічний матеріал дав змогу з'ясувати ще одну оригінальну особливість цього оборонного комплексу. На території фортеці Тустань проживали лише чоловіки – гарнізон, на відміну від більшості інших прикордонних фортець Київської Русі, де гарнізони проживали з родинами і займалися додатково господарською діяльністю. На озброєнні захисників Тустані виявлені всі зразки середньовічної зброї, причому особлива увага приділялася важким арбалетам, здатним крізь стрільниці пробивати щити і захисні обладунки нападників на відстані до 100 м.

Уся необхідна проектна документація щодо відродження унікальної наскельної давньоруської фортеці Тустань у Карпатах біля с. Урич на Львівщині вже розроблена дослідником пам'ятки – археологом Михайлом Рожком. Даний скансен має вигідне транспортне положення, завдяки чому притягуватиме до себе масові туристичні потоки рекреантів, які відпочиватимуть в Карпатах і курортних закладах Трускавця, Моршина й Східниці, а також значну частку українських і іноземних туристів, які приїжджатимуть на кілька днів у Львів.

І, певна річ, повноцінний давньоруський скансен з усіма елементами туристичної анімації варто організувати на околиці Києва, зорієнтувавши його турпродукт на самих киян (уїк-ен­дові виїзди з дітьми) та численних гостей столиці України. Гадаємо, оптимально для цієї цілі підійде грандіозне давньоруське городище літописного Білгорода - резиденції князя Володимира Великого – у с. Білогородка (22 км від Києва). Тут над р. Ірпенем збереглися потужні укріплення - рів і вал заввишки 10-12 м, вздовж гребеня якого тягнулася фортечна стіна-забороло висотою 4-5 м. з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Велич збережених укріплень ілюструє така цифра: від урізу р. Ірпеня до вершини валів князівського замку-дитинця -60 м. скосу крутістю близько 60°.

У X – XI ст. Білгород був одним з найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром (120 га) перевершував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями. Він був головною богатирською заставою князя Володимира Красне Сонечко, де постоєм стояв гарнізон новгородців на чолі з билинним Альошею Поповичем. Тож саме тут, після організації анімаційно-історичпого скапсеиу, мають “ожити” й розважати туристів знайомі усім нам з дитинства персонажі давньоукраїнських билин “Київського циклу”, грунтовно опрацьованих сучасним українським дослідником і письменником Валерім Шевчуком.

Креслення історичних реконструкцій літописного Білгорода підготовані завдяки багаторічній праці Білгородської археологічної експедиції Київського національного університету ім. Т.Шевченка під керівництвом Г.Г.Мезенцевої.

У відновлених фортифікаціях замку-дитинця варто розмістити цілий комплекс споруд історичного й туристичного призначення. Зокрема, в одному крилі княжого палацу доцільно розгорнути музейну експозицію, а в другому крилі – обладнати ресторан з давньоруською кухнею, у вежах розмістити панормні туристичні майданчики, відкрити туристичний готель 3* у стилі боярських хоромів, збудувати діючі ремісничі майстерні кожум'яків, гончарів, ковалів і зброярів, чинбарів тощо з можливістю вільного залучення туристів у майстер-класи з опанування того чи іншого ремесла, обладнати полігон для богатирських ристалищ за участю активістів Київського клубу історично­го фехтування з можливістю для будь-якого відвідувача скансе-ну приміряти на себе давньоруські обладунки та випробувати себе у володінні мечем, булавою, сулицею й луком.

Альтернативним до описаного може бути проект “Богатирська застава” з відродження на високому правому березі Дніпра неприступного літописного міста-фортеці X – XIII ст. Витичева (біля суч. с.Витачів на Київщині). Ця могутня фортеця багато разів згадується на сторінках давньоруських літописів у зв'язку з бойовими діями руських князів. Так, у 1085 р. Володимир Мономах побив половців біля стін Витичевої фортеці. А 30 серпня 1110 р. руські князі зібралися у Витичеві на з'їзд, скликаний Святополком Святославовичем і Володимиром Всеволодовичем Мономахом, на якому володарям удільних земель Київської Русі вдалося помиритися перед лицем спільної половецької загрози.

Для відродження дерев'яно-земляної фортеці-скансена тут теж існують усі необхідні передумови – збереглися вали зі зрубами, фундамент надбрамної башти, обмірні креслення наукових реконструкцій укріплень і внутрішньої житлової забудови, здійснені після комплексного вивчення пам'ятки експедицією під керівництвом акад. Б.Рибакова.

Комерційна окупність названих інвестиційних проектів організації в Україні історично-туристичних скансенів, з огля­ду на невпинне пожавлення туристичного руху в державі, не перевищує 10 років (для Білгорода – 5-6 років). Тож справа лише за урядовою підтримкою даних проектів у рамках Державної програми збереження і використання замків.

Золота книга медицини Пастер – відкрив світ мікробів, що дозволило встановити природу інфекційних хвороб, їх попередження та лікування. Ерліх – синтезував перший антимікробний хіміопрепарат, заклав основи хіміотерапії інфекційних хвороб. Кох – відкрив Mycobacterium tuberculosis. Мєчніков – показав матеріальний субстрат імунітету. Лістер – зробив хірургічні операції безпечнішими від інфекційних ускладнень. Пірогов – заклав класичні основи клінічної та військово-польової хірургії. Павлов – заклав методики нової експериментальної фізіології, вчення про вищу нервову діяльність. Рентген – зірвав покриви з таємниць хвороб. Майнот – відкрив спосіб лікування перніціозної анемії, яка в 100% призводила до смерті. Бартінг, Берст – відкрили інсулін. «Доля обдаровує тільки підготовлений розум» (Л.Пастер) «Потрібні абсолютно виняткові обставини, щоби ім’я вченого потрапило з науки в історію людства» (О.Бальзак)

 

УСПІХИ МІКРОБІОЛОГІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Вивчаючи праці Пастера, англійській хірург Джон Лістер (1827-1912) прийшов до висновку, що причина високої смертності після операцій пов’язана із зараженням ран бактеріями. Він запропонував стерилізувати медичні інструменти та приміщення карболовою кислотою, тим самим суттєво знизив післяхірургійний сепсис.

Велике значення для розвитку мікробіології мали роботи німецького вченого Роберта Коха (1843-1910), який відкрив збудників туберкульозу (паличка Коха, Mycobacterium tuberculosis), холери (Vibrio cholerae), дослідив збудника сибірської виразки (Bacillus antracis). Кох розробив ряд спеціальних методів дослідження мікроорганізмів: виділення бактерій у чисту культуру на твердому поживному середовищі, забарвлення мікробних препаратів аніліновими барвниками, метод макрофотографування.

На основі спостережень Генле розробив критерії встановлення патогенності мікроорганізмів (тріада Коха).

Роботи Пастера і Коха дали значний поштовх розвитку медичної мікробіології. За наступні 25 років була відкрита та описана більшість хвороботворних бактерій, одержані ефективні вакцини проти багатьох збудників захворювань.

Значний вклад у розвиток медичної мікробіології вніс російський вчений І. І. Мєчніков. Він розробив фагоцитарну теорію імунітету, досліджував антагонізм мікроорганізмів, зокрема молочнокислих бактерій і гнильної мікрофлори кишечника людини.

Значний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки зробили Д. К. Заболотний, А. М. Безредка, Л. О. Тарасевич.

Великий внесок у розвиток загальної мікробіології зробив російський вчений С. Н. Виноградський і голландський мікробіолог Бейерінк. Виноградський відкрив здатність деяких мікроорганізмів використовувати енергію окиснення неорганічних сполук (явище хемосинтезу). Виноградський та Бейерінк виділили з ґрунту мікроорганізми – фіксатори молекулярного азоту – Clostridium pasteurianum (анаероб) і Azotobacter chroococcum (аероб).

Для виділення окремих фізіологічних груп мікроорганізмів із природних умов вони розробили метод елективних середовищ, який дозволяє шляхом створювання специфічних умов виділяти з мікробних популяцій певні групи мікроорганізмів.

Розвиток екології ґрунтових мікроорганізмів пов’язаний з ім’ям В. Л. Омелянського, який дослідив нітрифікувальні, азотфіксувальні, пектин- та целюлозоруйнуючі бактерії.

Подією в науці стало відкриття в 1892 р. Д. Й. Івановськими вірусу тютюнової мозаїки (ВТМ) – представника нової групи мікроскопічних істот. З того часу встановлена вірусна природа багатьох захворювань рослин, тварин і людини, а віруси стали об’єктом дослідження нової науки – вірусології.

РОЗВИТОК МІКРОБІОЛОГІЇ В ХХ СТ.

ХХ ст. характеризується великими відкриттями в галузі фізіології, біохімії та генетики мікроорганізмів.

Порівняльне біохімічне дослідження різних груп мікроорганізмів дозволило А. Клюйверу і К. Ван-Нілю в 1954 р. сформулювати теорію біохімічної єдності життя. Вони писали, що «всі біохімічні процеси, цілком незалежно від роду організмів, які вивчаються, можуть бути зведені до ланцюгів елементарних реакцій, що належать до невеликої кількості типів».

Дослідження В. С. Буткевича в галузі фізіології грибів привели до розробки мікробіологічного способу одержання лимонної кислоти.

С. П. Костичев при вивчення хімізму дихання та бродіння показав зв’язок між цими процесами.

Геологічну діяльність мікроорганізмів досліджували вчені М. Г. Холодний, Б. Л. Ісаченко, В. О. Таусон.

Визначним досягненням ХХ ст., яке мале визначне значення для медицини, було відкриття шотландцем О. Флемінгом у 1928 р. пеніциліну, вторинного метаболіту міцеліального гриба Penicillum notatum. Але лише в 1940 р. Г. Флорі і Е. Чейн одержали перші чисті препарати пеніциліну. Р. notatum був вперше знайдений шведським фармакологом Вестлінгом на гісопі, який загнив (гісоп – це лікарська рослина, напівчагарник, містить велику кількість ефірних олій). Псалом 50, у якому говориться: «Окропи мене ісопом - і очищуся, обмий мене - стану білішій від снігу» - можливо, перша згадка про пеніцилін.

Пізніше (1940-1944 р.р.) Зельман Ваксман виділив культури актиноміцетів – продуцентів стрептоміцину та інших антибіотиків.

У 40-50 – ті роки формується новий напрямок мікробіології – генетика мікроорганізмів.

Дослідження О. Ейвері, К. Мак-Леода, М. Мак-Карті довели, що передачу спадкових ознак у прокаріот здійснює ДНК. Роботи Дж. Леденберга, Е. Татума, Н. Ціндлера дозволили встановити статеву диференціацію у бактерій. Дослідження Ф. Жакоба і Е. Вольмана (1958) призвели до відкриття плазмід. Успіхи генетики мікроорганізмів обумовили появу нового розділу біології – молекулярної генетики.

Багатоплановість досліджень, які проводяться у сучасній мікробіології пояснюють необхідність її диференціації на ряд самостійних наукових дисциплін: загальну, медичну, ветеринарну, сільськогосподарську, промислову, водну, геологічну, космічну мікробіології, вірусологію, генетику мікроорганізмів.

 

 

Створення перших політичних партій. Було створено дуалістичну австро-угорську імперію.

Створилося два табори:

Народовці – зародився в 60-х роках 19 століття серед молодої галицької інтелігенції. Народовці вважали українців окремою нацією зі своєю мовою, виступали за об’єднання всіх українських земель від Карпат до Кавказу. Газета «Діло» (1880-1939 рр.). Анатолій Вахнянин – перший голова «Просвіти» (була створена 1868 р.), Володимир Барвінський, Володимир Шашкевич і інші. 1885 році народовці утворили політичну організацію під назвою «Народна рада».

Москвофіли – зародилися ще в 30-х роках 19 століття. Це були консервативні сили, які виступали спочатку за культурну, а згодом і за політичну переорієнтацію галицької інтелігенції на Російську імперію. Вони мали свій друкований орган, це був журнал під назвою «Слово». Публікували 1861 – 1887 рр. політичне товариство москвофілів під назвою «Руська Рада». Ця організацію була створена в 1870 році. Товариство імені Михайла Качковського створено 1884 рік. Іван Наумович, Яків Головацький, Адольф Добрянський.

 

Політичні партії:

1890 р. «Русько-українська радикальна партія», до складу ввійшли: Іван Франко, Михайло Павлик, Микола Ганкевич. Ця партія в подальшому була поділена на 3 частини (1899 р.):

1. Українська національно-демократична партія. До неї ввійшли Іван Франко, Михайло Грушевський.

2. Українська соціал-демократична партія. До неї ввійшли Микола Ганкевич, Семен Вітик.

3. Українська радикальна партія.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 498; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.04 сек.