Юридична психологія в системі наукового знання

Психологія - це наука, що вивчає закономірності й механізми психічної діяльності людей. Назва науки "психологія" походить від грецьких слів: "психу" (душу), "логос" (навчання), тобто наука про душ, точніше, про внутрішній, суб'єктивний світ людини. Термін "психологія" був запропонований німецьким схоластиком Гокленіусом наприкінці XVI століття.

Довгий час психологія розвивалася як складова частина філософії, і тільки в середині XIX століття вона виділилася в самостійну науку. Це стало можливо тому, що психологія поступово перетворювалася з науки описової в науку експериментальну. У цей час психологія являє собою досить складну й розгалужену систему дисциплін. Крім обший психології, що вивчає загальні закономірності психічної діяльності, існують і швидко розвиваються частки, прикладні галузі психології. Так, групу прикладних галузей, які вивчають закономірності й механізми психіки людей, зайнятих конкретними видами діяльності, становлять: психологія праці і її відносно самостійні розділи - інженерна, авіаційна й космічна психологія; психологія пізнання; педагогічна, військова, юридична психологія й ін.

Перед оперативними, слідчими, прокурорськими й судовими працівниками постійно виникає безліч питань, рішення яких вимагає не тільки широкого кругозору, юридичної культури, спеціальних пізнань і життєвого досвіду, але й гарного знання юридичної психології. Щоб правильно розбиратися в складних відносинах людей, їхніх переживаннях і вчинках, у заплутаних ситуаціях, які знаходять своє відбиття в кримінальних справах, треба знати закономірності психічного життя.

Юридична психологія містить у собі різні області наукових знань, є прикладною наукою й рівною мірою належить як психології, так й юриспруденції. В області суспільних відносин, регульованих нормами права, психічна діяльність людей здобуває своєрідні риси, які обумовлені специфікою людської діяльності в сфері правового регулювання. Психологія - єдина наука, здатна забезпечити не тільки пізнання психічної діяльності, але й керування нею. З розвитком суспільства її значення буде усе більше зростати.

Потреба звертанні до психології, її методам, досягненням виникає тоді, коли конкретна наука, суміжна із психологією або тісно пов'язана з нею, включається в рішення практичних завдань. Має це місце в педагогіці, медицині і юриспруденції. Практична діяльність, як правило, реалізується в конкретних діях конкретних людей, і те, як це відбувається, залежить значною мірою від їхніх психологічних особливостей. Тільки необхідність рішення практичних завдань привела до того, що на границі із суспільствознавством виникли й розвиваються соціальна, етнічна, історична й інша галузі психології. Було б, однак, зменшенням ролі природного в житті й розвитку особистості обіг винятково до соціальних аспектів її прояву. Безумовно, вивчення біології людини (анатомії, фізіології, антропології) нерозривно пов'язане з дослідженнями в області психофізіології, нейропсихології, психофізики й інших наук, прикордонних із психологією й природознавством.

Вся система наукового знання відчуває потреба у використанні психологічного знання, воно стає сполучною ланкою різних галузей науки. Психологія зв'язує суспільні науки й природні, біологію й історію, медицину й педагогіку, керування і юриспруденцію й ін. Цим визначається її місце в системі наукового знання.

У вітчизняному наукознавстві домінуючої є об'єктно-орієнтовна система класифікації наукового знання, розроблена академіком Б.М. Кедровим. Побудовано вона на обліку процесів не тільки диференціації, але й інтеграції наук, їхньої координації й субординації, суб'єктивності й об'єктивності в їхньому розвитку, відособленості й міждисципліновості. Система Б.М. Кедрова відбиває багатопланові зв'язки між науками, обумовлені головним чином їх предметною й об'єктивною близькістю, методами дослідження, їхніми напрямками, організацією, кооперуванням, координуванням окремих областей, всім складним комплексом взаємин між теоретичною й практичною діяльністю в умовах сучасного етапу розвитку наукового знання. Схематично вона виглядає як трикутник, вершини якого займають природні, суспільні, філософські науки. Їхня взаємодія здійснюється за принципом субординації або розвитку більше високих форм із нижчестоящих, а не координації, заснованому на формально-логічному розподілі понять. Суб'єктивістському принципу тут протиставляється принцип об'єктивності, відповідно до якого, науки повинні розташовуватися послідовно й зв'язувати між собою предмети, ними досліджувані. Слід зазначити й принцип розвитку, що є ведучим стосовно іншим, полягає він у тім, що класифікація наук є розташуванням відповідно до внутрішній властивій їм послідовності їхніх форм руху. Такий принцип класифікації наук допомагає уникнути різких розривів між ними, припускає виникнення численних проміжних наук і дисциплін.

У системній класифікації психологія розташовується усередині "трикутника" й утворить зв'язку з усіма трьома групами наук. Через ці основні групи наук психологія пов'язана з медициною, педагогікою, соціологією й іншими науками, у сферу досліджень яких входить людина. Розвиток цих зв'язків, формування проміжних галузей наукового знання, вироблення їх понятійного й категоріального апарата на базі понять і категорій "материнський наук" відбуваються не тільки поза, але й усередині самої психології, оскільки наука по своїй істоті єдина.

З урахуванням викладених моментів Б.М. Кедрів розвив "трикутник наук" у багатогранник, що допомагає більш повно представити місце психології в системі наукового знання. Відзначимо, однак, що в наведені вище даних не зазначене місце юридичної науки й крапки взаємодії з нею психології, у якій вона позначалася б як юридична психологія. Природно, що юриспруденція повинна перебувати в блоці суспільних наук.

Розглянувши загальні характеристики психології як науки про закономірності розвитку й функціонування психіки, для того щоб більш повно представити базис виникнення юридичної психології, звернемося до питань, що ставиться до юриспруденції.

Юриспруденцію ми розуміємо як теоретичну й практичну діяльність в області права, а не тільки як юридичну науку. Як наука юриспруденція вивчає право як особливу систему соціальних норм, правові форми організації й діяльності держави, інших структурних елементів політичної системи суспільства. Юридична наука підрозділяється на ряд галузей, серед яких методологічна функція належить теорії держави й права. Це: нормативні науки (цивільне, адміністративне, карне, муніципальне, сімейне, господарське, фінансове, банківське, екологічне право), прикладні науки (криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, етика, правова кібернетика й ін.), теоретичні науки (теорія держави й права, історія політичних і правових навчань, історія держави й права батьківщини й т.д.).

Юридична наука вивчає державу й право в їхній єдності з погляду внутрішніх закономірностей виникнення й розвитку, зв'язку й взаємного впливу із соціально-економічною структурою суспільства. Вона вивчає також специфіку суспільного усвідомлення державно-правових явищ, правосвідомість, практичне функціонування державно-правових відносин й інших правових зв'язків суб'єктів права. Юридична наука вивчає, отже, державно-правову організацію суспільства й тому входить у систему суспільних наук.

Вплив права на соціальне середовище здійснюється двома шляхами: діяльністю правоохоронних і правозастосовних органів і впливом, надаваним на свідомість особистості, соціальних груп, суспільства вже самим фактом наявності, закріплення певного порядку належного поводження. У цей час все більша вага здобуває підхід, відповідно до якого юридична наука - це дослідження не тільки суспільних інститутів, але й діяльності людини в його державно-правових зв'язках і відносинах. Передумовою ефективності досліджень в області юриспруденції й ефективності правоохоронної й правозастосовної діяльності є орієнтація на реальних людей з їхньою складною свідомістю, вивчення впливу державно-правових інститутів на розвиток їхньої свідомості. Тому необхідно соціально-психологічних підхід до трактування права як основи юриспруденції.

Юридична наука, безумовно, не може замикатися у власних вузьких рамках і не враховувати економічних, демографічних, культурних, соціально-психологічних й інших факторів при рішенні проблем правоохоронної й правозастосовної діяльності. На стиках юриспруденції із зазначеними науками можуть розвиватися нові галузі наукового знання, що мають двоїсту природу і єдину мету - забезпечення правоохоронної й правозастосовної діяльності. Інтеграція юриспруденції й психології досить чітко проявляється на трьох рівнях:

- застосування психологічного знання в юриспруденції в "чистому" виді;

- використання в юриспруденції психологічного знання шляхом його "трансформації";

- синтез психології і юриспруденції, властиво їхніх стиків, і виникнення нової галузі науки - юридичної психології.

Перший напрямок - це безпосереднє використання психологічних знань у вигляді методу експертних психологічних оцінок. У цьому випадку психолог виступає в ролі експерта, консультанта або фахівця в карному, цивільному, адміністративному процесі або в ході виконання покарання або інших заходів правового впливу на особистість.

Другий напрямок - це уточнення, розширення, удосконалювання юридичних понять й інститутів за рахунок залучення психологічних категорій і понять, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правозастосовній, правоохоронній й інший юридичній практиці, використання даних психології в організаційній і процесуальній діяльності, професійному відборі, розслідуванні правопорушень, виправленні й перевихованні засуджених. Застосовують психологічні знання й при встановленні професійної придатності до роботи в правоохоронних органах, профорієнтації й ін.

Третій напрямок взаємодії психології і юриспруденції має більше виражений, чим два попередніх, двосторонній характер. Потреби юриспруденції в психологічному знанні визначають виникнення юридичної психології, що є двоєдиною наукою, одночасно й психологічної і юридичної, що аналізує психологічні особливості в сфері застосування права. Безумовно, виникнення такий інтегративної науки одночасно стимулює розвиток й удосконалювання знання як психологічного, так й юридичного.

Вченими-правознавцями традиційно в юриспруденції виділяються наступні три форми її взаємодії із суміжними науками:

1. Використання даних суміжних з юриспруденцією наук для рішення актуальних специфічних проблем правотворчості й правового регулювання.

2. Використання наукових ідей і принципів суміжних наук для аналізу системи державно-правового регулювання.

3. Використання в соціально-правовому пізнанні конкретних прийомів, методів, способів, наукового дослідження, запозичених з тієї або іншої конкретної науки.

Нам представляється, що запропонована перша модель взаємодії юриспруденції й психології більш повно, ніж друга, традиційна, відображає об'єктивний характер процесу, у результаті якого й формується юридична психологія.

Дата добавления: 2014-01-04