ПИТАННЯ 3. Форма господарського договору

Правове регулювання форми договорів виражається у встановленні вимог до неї і наслідків їх недотримання. Мета відповідних вимог полягає в тому, що всі вони дозволяють зробити стосунки сторін більш визначеними, зняти підстави для суперечок в майбутньому щодо самого факту вчинення правочину та його змісту.

Любі додаткові вимоги щодо форми договорів об’єктивно призводять до ускладнення і сповільнення процедури укладення договору, і як правило, викликають додаткові витрати по їх оформленню.

Як очевидну реакцію на формалізм національних законодавств країн можна розцінити позицію міжнародних актів про договори, зокрема, ст.11 Віденської конвенції «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» встановлено у вигляді загального принципу: не вимагається, щоб договір купівлі-продажу був укладений або підтверджений у письмовій формі чи підпорядковувався іншій вимозі по відношенню до форми. При цьому договір може доказуватися любими засобами, в тому числі і показами свідків.

Позиція вітчизняного ЦК і ГК суттєво відрізняється від тої, що окреслена міжнародними актами. В них достатньо багато статей, які вимагають письмової форми, в т.ч. нотаріальної.

Обидва джерела слідують традиційному двочленному поділу форми правочинів: усна і письмова, а в межах письмової форми – ті, що вчиняються в простій і /або в нотаріальній.

Господарський кодекс України не містить спеціальних статей щодо форми господарських договорів. Лише ст.181 ГК, присвячена загальному порядку укладання господарських договорів у ч.1 визначає, що «Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефоно-грамами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів». Таким чином, з даного формулювання очевидним є застосування у питанні щодо форми господарських договорів норм ЦК.

Ст.205 ЦК встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, вимога до форми означає тільки недопустимість обрання більш простої форми порівняно з передбаченою законом. В той же час застосування більш складної форми залежить від волі сторін. Свобода вибору форми правочину тим самим складає правило, а передвказанність форми – законний виняток.

Після того як сторони обрали більш сувору, ніж випливає із закону, форму, - нотаріальну замість письмової чи усної, або письмову замість усної, підстава обов’язковості відповідної форми, - є більш сувора форма обов’язкова в силу закону чи домовленості сторін, втрачає силу. По цій причині передбачені у законі наслідки порушення вимог про просту письмову форму або нотаріальну застосовуються незалежно від того, чи стала відповідна форма обов’язковою в силу вказівки закону чи досягнутої контрагентами домовленості.

Серед всіх видів договорів, що розрізняються за формою, усні займають особливе місце. Ст.206 ЦК встановлює правила та вимоги до правочинів, які можуть вчинятися усно. Так, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Можливість укладення правочину в усній формі обмежена за ознакою його суб’єктного складу і суми, яка складає його предмет. Із ст.208 ЦК випливає недопустимість укладення в усній формі перш за все правочинів, які укладаються між юридичними особами, а також правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК.

Обмеження усних договорів по сумі (ч.3 ст.208 ЦК) встановлена наступна: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК.

Як вбачається із наведених статей ЦК, в ньому виділено особливу можливість усного укладення двох видів правочинів: перш за все мова йде про правочини, які виконуються при їх вчиненні (напр., придбання товарів в роздрібних магазинах коли передача і оплата здійснюються одномоментно); як і спеціально оговорена можливість усного укладення правочину на виконання письмового договору при умові, якщо ні в законі, ні в іншому правовому акті або в самому договорі з приводу цього правочину нема вимоги обов’язкової письмової форми (до прикладу, немає перешкод до того, щоб згідно з письмовим договором поставки, якщо інше у ньому не передбачено, відпуск товарів проводився шляхом усної заявки по мірі виникнення потреб у покупця; але навпаки, видача кредитів на основі відкритої кредитної лінії допускається тільки шляхом здійснення письмового кредитного договору).

Письмовий правочин укладається шляхом складання відповідного належним чином підписаного документа.

Ст.207 ЦК визначено вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою
не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Як випливає з означеного змісту норми ЦКУ кодекс врахував і визнав існуючу практику застосування різних способів факсимільного відтворення підпису з допомогою засобів механічного та іншого копіювання, електронно-цифрового підпису і інших аналогів власноручного підпису. Проте слід дотримувати певної обережності: використання цього способу визнається допустимим, якщо в законі, іншому правовому акті або згоді сторін будуть встановлені сама можливість такого підпису і певний їх порядок. Порушення хоч би одної з цих вимог може слугувати достатньою підставою для оспорювання правочину.

Нотаріальне посвідчення є обов’язковим у випадках, передбачених законом і домовленістю сторін. Ст.209 ЦК має назву: «Нотаріальне посвідчення правочину». В ній встановлено наступні приписи:

1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до ЗУ "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

В самому ЦК України нотаріальне посвідчення договорів вимагається для договорів: купівлі-продажу (міни) земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст.657 ЦК, 716 ЦК); дарування нерухомої речі, валютних цінностей на суму, що перевищує 50 кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч.2, ч.5 ст.719 ЦК); ренти (ст.732 ЦК); довічного утримання (ст. 745 ЦК); найму (позички) будівлі та іншої капітальної споруди строком на 1 рік і більше (ст.793,828 ЦК); найму (позички) транспортного засобу за участю фізичної особи (ст.799,828 ЦК); управління нерухомим майном (ст.1031 ЦК); заповіт (ст.1247 ЦК); спадковий договір (ст.1304 ЦК).

Порядок посвідчення договорів, угод визначено ЗУ «Про нотаріат».

Елементом письмової форми договору крім підпису, можуть бути й інші вимоги, зокрема – печатка.

Як зазначалося, ч.1 ст. 181 ГК встановлено: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Тобто скріплення печаткою правочину представляє собою одну із додаткових умов. На сьогодні немає жодного нормативно-правового акту про печатку. Наказ МВС України №17 від 11.01.1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів» – скасовано 11.01.2011 року.

В ЦК – ч.2 ст.207 і в ГК - ч.1 ст.181 вказано, що договір складається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками.

Тобто, скріплюють печатками договір, а не підпис.

Держкомітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики затверджено ДСТУ 4163-2003, в якому сказано, що печатка закриває декілька букв не підпису, а посади (слова директор, президент).

Що має бути на тексті печатки, чи це - гербова, чи якась інша – суд цим не переймається.

Певний текст на печатках вимагає ДПІ.

(Додатково: Див. постанова ВГС України від 1.11.2011 року по справі №21/235-09, а також: Наказ Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55

НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ

Державна уніфікована система документації

УНІФІКОВАНА СИСТЕМА

ОРГАНІЗАЦІЙНО-РОЗПОРЯДЧОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ

Дата добавления: 2014-01-04