Київ XVIII ст., як і раніше, складався з трьох частин: Нижнього (Поділ), Верхнього міста (Старе місто) і Печерська

Магістрат розміщувався в ратуші на Подолі, на давньому Торговищі, яке з XV ст. стало називатись, як у містах Центральної Європи, Ринковою площею (або Ринком). Будинок ратуші спочатку був дерев'яним, а з 1697 р. — кам'яним, і мав два поверхи. Він стояв на місці теперішнього скверу між Контрактовим будинком і Гостинним двором. Головний фасад ратуші, що виходить до фонтану «Самсон», був прикрашений мідною скульптурою богині правосуддя Феміди, а також 30-метровою чотириярусною вежею з годинником. Під час пожежі 1811 р. будинок зазнав серйозних руйнувань. Його залишки пізніше були розібрані і використані для будівництва Контрактового будинку.

З кінця XV ст. кияни стали масово переходити в козацтво. Влітку вони спускалися в пониззя Дніпра, де займалися відхідницькими промислами, а на зиму поверталися до Києва. Міська влада насторожено ставилась до козацької вольниці, і тому забороняла козакам селитися в межах Києва. Через це козаки змушені були споруджувати свої житла — курені — за містом. Звідси назва міського району — Куренівка.

Після Люблінської унії (1569) Київ став королівським містом. При цьому збереглося традиційне міське управління. Поляки, чисельність яких значно зросла, селились переважно в північній частині Подолу, поблизу резиденції католицького єпископа — біскупа, що знаходилась неподалік від Житнього ринку.

У середині XVII ст. Київ увійшов до складу Московської держави. В 1654 р. у Верхньому місті, по лінії оборонних укріплень XI ст., зведено нову фортецю. Для забезпечення будівництва необхідними матеріалами вирубували ліси, що примикали до міста з південного заходу. Укріплення були оточені підземними ходами, заповненими порохом. Ці галереї — потерни споруджувалися з фортифікаційною метою, через них під час облоги можна було вийти з ворожого кола оточення. Виявлено близько 300 підземних, порожнин штучного походження. В середні віки вони обростали легендами, формуючи у киян уявлення, що міські підземні галереї тягнуться на сотні кілометрів, з'єднуючи Київ з іншими руськими містами.

Історія Києва ХVIІ ст. тісно пов'язана з історією Києво-Могилянської академії. Садиба на Подолі була пожертвувана Гальшкою Гулевичівною. У 1615 р. була заснована Братська школа, де вивчали «сім вільних наук», як і в усіх школах Західної Європи. В 1631 р. Петро Могила відкрив школу в Лаврі. А вже в 1632 році ці дві школи об'єдналися в Братсько-Лаврський (згодом — Києво-Могилянській) колегіум, Протягом усього існування колегіуму змінювалась його структура, вдосконалювалася програма.

Перелік навчальних дисциплін, що вивчалися в колегіумі, не відрізнявся від програми Кембріджського, Краківського та інших західноєвропейських університетів.

Зі створенням у 1708 р. Київської губернії Київ став губернським містом. До складу губернії увійшли такі міста, як Ніжин, Переяслав, Чернігів, а також значна частина території сучасних Чернігівської, Орловської, Курської і Брянської областей.

В XVIII ст. в місті пожвавилось цивільне будівництво. Численні архітектурні пам'ятки цього періоду і сьогодні прикрашають Київ. Зберігся навчальний корпус Києво-Могилянської академії на Контрактовій площі. Перший його поверх зведений у 1703 р., а другий надбудований Й. Шеделем у 1740 р.

Серед пам'яток архітектури XVIII ст., що збереглися до наших днів – Андріївська церква, зведена в 1747 - 1753 рр. І. Мічуріним за проектом Б.Ф. Растреллі.

В цей самий період І. Мічуріним і П. Неєловим побудований Царський (государів) палац, що являв собою копію підмосковного палацу, спорудженого за проектом Б.Ф. Растреллі. Палац був дерев'яним, зведеним на кам'яному цоколі і:І кам'яними флігелями. Поруч було розбито великий парк і закладено фруктовий сад з виноградником. У 1819 р. другий поверх палацу був знищений пожежею, і з 1834 р. до кінця 1860-х років це приміщення орендувалось акціонерним товариством, що виробляло штучні мінеральні води. В головному корпусі було обладнано 10 кімнат для прийняття ванн, приміщення для виробництва і продажу мінеральних вод.

У флігелі були кімнати для приїжджих. У 1870 р. палац було відреставровано у зв'язку з приїздом до Києва імператора Олександра II (відмінив кріпосне право). Тоді ж на честь імператриці Марії Федорівни палац одержав назву Маріїнського.

Наприкінці XVIII ст. в місті налічувалось біля 100 цегляних будівель, здебільшого церковних і монастирських. Житлових цегляних будинків було всього 12, а дерев'яних — 2692.

Як і в попередні періоди подільський ринок був головним центром міської торгівлі різними товарами і продуктами. На Подолі проводились великі ярмарки — Соборний (на другий тиждень після великого посту), Миколаївський (у травні) і Успенський (у серпні). У 1797 р., після входження Правобережної України до складу Київської губернії, із міста Дубно на Волині був переведений Хрещенський контрактовий ярмарок. Цей останній, у свою чергу, був переведений до Дубно зі Львова, що після першого поділу Польщі в 1772 р. відійшов до Австрії.

Київські контракти тривали два тижні (з 15 січня до 1 лютого). Тут можна було купити все. Для участі в ярмарку з'їжджалося до 5 тисяч чоловік, і значна їх частина — заради розваг. Під час ярмарку відбувались бали і концерти.

У XVIII ст. продовжувався розвиток промислів, передусім виноробства. Великим попитом користувалася продукція кондитерських підприємств, що знаходила збут не лише в Києві, Москві, Петербурзі, а й за кордоном. Найбільш відомими кондитерами були Балабухи і Григоровичі-Барські, на фабриках яких вироблялися славнозвісне сухе варення, пастила, цукати тощо.

На схилах Андріївської гори, від урочища Чортове беремище (неподалік від фунікулера) і майже до самої Дитинки (над Гончарами і Кожум'яками), вирощували лікарські рослини для забезпечення сировиною аптеки міста, вивезення до Москви і Петербурга.

З XVIII ст. в Києві набуває розвитку виробництво шовку. На Подолі і у Кловській долині були закладені великі тутові сади. З 1725 р. на Подолі почав діяти державний шовковий завод.

Київ славився виробництвом художнього скла. На початку XVIII ст. тут було відкрито один із перших державних заводів кришталю.

В 1775 р. Указом Сенату Київ було включено до складу Малоросійської губернії, а в 1780-1796 рр. він був центром намісництва. З 1797 р. Київ було перетворено на центр новоствореної Київської губернії, що включала землі Правобережжя, переданого Росії після другого поділу Польщі.

Як і раніше, Київ залишався значним торговельним центром. Тут постійно розширювалась мережа торговельних закладів. Якщо в 1817 р. їх налічувалося 316, у 1846 р. — 846, то в 1890 р. — вже 4648. При цьому спостерігалось поглиблення їх спеціалізації: бакалійні (92), галантерейні (64), готового одягу (53), суконно-мануфактурні (52), взуттєві (23), булочні та кондитерські (22), тютюнові (14), книгарні (50) та ін.

В Києві функціонувало дев'ять базарів: Олександрівський, Бессарабський, Галицький, Житній, Либідський, Львівський, Лук'янівський, Печерський, Сінний. Як і раніше, значна роль належала ярмарковій торгівлі. Щорічно в Києві проходило шість ярмарків. Найбільшим з них був Контрактовий, під час якого Київ відвідували 10-15 тисяч приїжджих, у тому числі представники іноземних фірм — з Австрії, Франції, Великої Британії та ін. У 1850-і роки він перетворився на головний ринок збуту цукру, торгівля яким набула біржового характеру.

З 1869 р. в Києві почала діяти торгова біржа для здійснення регулярного зв'язку між оптовими постачальниками товарів і покупцями — власниками постійних торговельних закладів, її спеціалізація передбачала операції з торгівлі цукром і хлібом.

Продовжував розвиватися транспорт. У 1823 р. на Дніпрі з'явився перший пароплав, а в 1838 р. було створено Дніпровську судноплавну кампанію, яка володіла 17 пароплавами. У 1858 р. було засновано «Товариство пароплавства по Дніпру та його притоках». У 1884 р. по Дніпру ходили 74 пароплави, а в 1900 р. — 208.

У другій половині XIX ст. в Києві помітно зросла кількість банків — як державних, так і комерційних. Зручність географічного положення міста була фактором, що зумовлював вкладення приїжджими підприємцями, в тому числі й іноземними, своїх капіталів.

На початку XIX століття забудова Києва здійснювалася за планом А. Меленського, який у 1799 р. був призначений міським архітектором і перебував на цій посаді протягом 30 років. Він — автор проектів багатьох житлових і громадських будівель, церков, споруджених в перші десятиліття XIX ст.: приміщення першого міського театру на Європейській площі, церкви-ротонди на Аскольдовій могилі, за його проектом на Поштовій площі на місці старого дерев'яного храму було зведено церкву Різдва Христового, в якій у 1861 році стояла домовина Т. Шевченка перед її відправленням до Канева. У 1802-1808 рр. з нагоди підтвердження Києву магдебурзького права за проектом архітектора А. Меленського було збудовано кам'яну каплицю, увінчану 18-метровою колоною з хрестом. Вона піднялася над Хрещатицьким джерелом, де, за переказами, князь Володимир хрестив 12 своїх синів. Здавна на цьому місці зводили невеликі дерев'яні каплички.

У радянські часи каплицю було знищено і перетворено на звичайну арку під колоною, джерело замкнено в колектор, хрест знято. І лише до тисячоліття хрещення Русі пам'ятник було відреставровано, встановлено хрест. Хоча каплиця не була відновлена, цілюще джерело не звільнено з бетонного ложа.

Значних руйнувань завдала Подолу пожежа 1811 року, яка протягом трьох днів знищила понад дві тисячі будівель, у тому числі ратушу, 12 церков, 3 монастирі: Братський, Петропавлівський, Фролівський. Густий дим, за свідченням окремих джерел, застилав обрій аж до Ніжина. Забудова Подолу після стихійного лиха здійснювалася за планом Вільяма Гесте, шотландця за походженням, автора проектів різних споруд у Василькові, Катеринославі, Черкасах. Цим проектом передбачалось розширення Контрактової площі (з 1869 — Олександрівська, в 1919-1990 рр. — Червона), на якій за проектом В. Гесте в 1815-1817 рр. зведено Контрактовий будинок у стилі класицизму. На другому поверсі розміщувався зал для концертів, у якому виступали відомі виконавці.

В місті збереглись будинки початку XIX ст., які мають архітектурну цінність. Це, зокрема, особняки С. Стрельбицького (Покровська, 5) і Н.Сухоти (Покровська, 8) на Подолі.

Відомий військовий інженер Тотлебен розробив проект, що передбачав оточення Печерської фортеці полем земляних фортів. Споруджено було лише один Лисогорський форт (1872) неподалік від впадіння р. Либеді у Дніпро. Лиса гора — це підвищення між Теличкою (промзоною уздовж Дніпра між Видубичами, Звіринцем і Саперною слобідкою, в районі залізничної станції Київ-Московський) і Багриновою горою (уздовж проспекту Науки; назва відома з XI ст. і походить від селища Багринів). Лисою горою називають також «Чортове беремище» на території Володимирської гірки; Юрковицю (Юрківку) між Подолом, Щекавицею і Плоским підвищенням (район сучасних вулиць Нижньо-юрківської, Юрківської, О. Шмідта); місцевість між Микільською слобідкою (масив Лівобережний, ліворуч від станції метро «Лівобережна») і Вигурівщиною.

Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглись види, занесені до Червоної книги — чорний аполон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечорниця.

З кінця XVIII ст. почав забудовуватися Хрещатик. В 1807 р. на Хрещатику було вже 13 будівель, у тому числі перший київський театр і поштова контора.

Володимирський собор закладений з нагоди 900-річчя хрещення Русі, він будувався протягом 34 років (1862-1896). Серед художників, що розписували храм під керівництвом А. Прахова — М. Врубель, М. Нестеров, В. Замирайло, С. Костенко, В. Котарбинський, Н. Пимоненко, П. Сведомський. Головні живописні роботи виконані В. Васнецовим. Серед них 15 великих композицій («Хрещення Русі», «Хрещення Володимира» та ін.) і 30 портретних фресок (портрети князя Володимира, княгині Ольги та ін.).

Дата добавления: 2014-01-04