Відродження. Сучасний етап: можливості новоїстратегії оздоровлення

ВНЕСОК ЛІКАРІВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ЕПОХИ

План

1. Досягнення лікарів Середньовіччя у вирішенні проблем здоров'я людини.

2. "Ера розуму і досліджень" (XVII — XIX ст.): культурні передумови й основні здобутки в галузі оздоровлення людини.

3. Кінець XX століття: проблеми, знахідки та пошуки шляхів вирішення питань здоров'я людини.

1. Досягення лікарів Середньовіччя у вирішенні проблем здоров'я людини

У прагненні визначити досягнення Середньовіччя щодо вирішення проблем здоров'я спеціалістам доводиться вирішувати важкі завдання оцінки складних і різнорідних тенденцій. У цю епоху переплелися досить суперечливі течії: греко-римські ідеї, що розвивалися, відродження ранньохристиянського руху, регресивне ставлення до надприродної демонології і вплив Сходу.

Можна оцінювати досягення цієї епохи за окремими напрямками.

Для середньовічного Заходу в історії розв'язання проблем збереження і відновлення здоров'я характерне повернення до містицизму, магії, демонології, від яких людство сім століть тому було звільнене генієм грецьких мислителів. Порівняно рідкісні приклади раціональних підходів були лише пережитками минулого, а не оригінальними науковими напрямками.

Протягом перших п'яти віків після падіння Риму монахи взяли у свої руки справу лікування людини. Вони були однаковою мірою і теологами, і медиками. Тільки в ХТ-ХП ст. університет в Салерно діяльністю своїх членів сприяв вивільненню медицини від теології і повернув справу лікування хворих у руки неклерикальних лікарів. Середньовічні вчені вважали своєю основною діяльністю збереження наукової спадщини, а не розробку нових ідей. Лише зрідка помічалися спроби арабських учених внести нове в науку авторитетів, яка суворо охоронялася схоластиками та монахамиНайвідомішим ученим серед арабських лікарів був Разі (865-925), котрого називали персидським Галеном. У своїй практиці він поєднував терапевтичні і психологічні методи, як це робили лікарі школи Гіппократа Згідно з уявленнями середньовічних лікарів кожною частиною тіла людини керувало сузір 'я. Тому при лікуванні хвороби зцілювач зважав на положення зірок на небі Але все ж найбільшої популярності і серед сучасників, і серед нащадків здобув Авіценна (980 - 1037). Його книга "Канон лікарської науки" систематизувала і зіставила філософію Арістотеля, спостереження Гіппократа і висновки Галена. Авіценна, як і Разі, звернув увагу на взаємообумовленість самостійного та психічного і запропонував у досягненні здоров'я думати як про здоров'я тіла, так і про здоров'я душіОднак практичні психотерапевтичні методи Авіценни й Разі мало використовувалися у практиці європейців. Оскільки монахам ввіряли людину і її хвороби, вони однаково лікували і душу, і тіло. З цієї опіки з'явилася система гуманізованих лікарень. І все ж, якщо деякі духовні страждання і могли полегшуватися з допомогою віри, то органічні (тілесні) порушення — ні. Відомі університети, що були засновані у середні віки, сприяли розповсюдженню інформації, але не схвалювали винаходів. Схоластики захоплювалися логікою Арістотеля, світські лікарі благоговіли перед Гіппократом і Галеном. Але наука не просувалася вперед.

До кінця XIII століття тоненька течія ідей із грецьких манускриптів перетворилася у могутній потік.У Європі настала епоха ВідродженняУ період Ренесансу спостерігалось повернення західної людини у світ реальності. Хоча боротьба з релігійними забобонами в цю епоху продовжувалася, проте чітко окреслювалися майбутні зміни. Людина була захоплена пошуком правди про саму себе. Цей пошук стосувався багатьох галузей -— науки, філософії, політики, художньої творчості. Століття стимулювало широкі комплексні дослідження людини, які стали основою подальших наукових знахідок. Були відроджені принципи об'єктивного спостереження, що й стало найціннішою складовою частиною спадщини Ренесансу.

На шляху до пошуку істини найактивнішу протидію тих, хто притримувався старих авторитетів, витримав видатний анатом — Андреас Везалій (1514-1564). Його праця "Про будову людського тіла" заклала підвалини сучасної анатомічної науки.

2. "Ера розуму досліджень" (17-19 ст.) каультурні передумови і здобутки в галузі оздоровлення людини

Формування зовнішніх і внутрішніх матеріальних впливів сприяли розвитку асоціативної теорії і вчення про рефлексиДослідження проблем взаємозв'язку тілесного і психічного у формуванні здоров'я належали відомому вченому-медикові Уільяму Гарвею, У своєму 'Т)е Моїй Согсіів" (1628) Гарвей писав: "... будь-які психічні афекти різного змісту можуть супроводжуватися розладами здоров'я або бути пов'язані з порушеннями хімічних процесів і їх недостатністю, з загостренням усіх проявів хвороби і виснаження тіла людини".

Емпіричне раціональне спрямування і схильність до спостереження, характерні для XVII ст., слугували стимулом для розвитку досягнень ХУП-ХІХ століть. До кінця XVII ст. експеримент витіснив дедуктивну абстракцію з наукових і біологічних досліджень. Найголовнішою рисою цього періоду можна вважати те, що віра в розум оволоділа всіма верствами суспільства.

Вітчизняна історія пізнання людиною проблем власного здоров'я і підходів до його збереження й зміцнення є невід'ємною частиною світової науки і медичної практики. Досить згадати про багатовіковий досвід монастирів, створення спеціальних лікарень і притулків. Існуюча практика базувалася на міцних природничо-наукових традиціях, закладених І.Сєченовим, І.Павловим, В.Бехтерєвим, І.Пироговим та іншими.

Головне, що характеризує XIX і початок XX ст. — це зниження впливу магічних систем на медицину, домінування емпірики та раціоналізму, їх поєднання з точними методами спостереження і класифікації. Але це не означає, що помилкові системи мислення не залишили ніяких слідів як у науковій, так і у сфері буття сучасної людини.

3. Кінець XX століття: проблеми, знахідки та пошуки шляхів вирішення питань здоров'я людини

В останні роки століття, що минає, проблеми духовного, психічного й фізичного здоров'я і нездоров'я людини опинилися в центрі уваги прогресивного співтовариства в нашій країні, яка порівняно недавно (в історичному контексті) втратила свої звичні кордони, стійкі ціннісні орієнтації, набула проблем соціально-економічного характеру. Питання здоров'я громадян постали також з разючою гостротою. Виявилася небувала неврівноваженість суспільства, котра знайшла вияв у вибухах немотивованого насильства, агресивності, у відродженні масової віри "в чудеса", можливостей екстрасенсорних методів впливу. Багато в чому питання здоров'я індивідів і суспільства в цілому втратили ілюзорну стійкість, що виявляється, зокрема в зростаючому процесі

депопуляції в Україні. Це потребує негайної зміни ситуації, але не дилетантами і гіпнотизерами, а кваліфікованими соціальними реформаторами, просвітителями і лікарями.

Неблагополучна обстановка в країні погіршується широкою психологічною, медичною й історико-культурною безграмотністю населення, Люди мають лише елементарні уявлення про біологію власного тіла, фізіологічні процеси, які в ньому відбуваються, способи профілактики недуг, збереження свого фізичного стану в нормі. Гірша ситуація з наявними уявленнями людини про свій внутрішній світ, про сфери душі й духовного, методи наукової психотерапії та регулювання власних емоцій. Люди потребують спеціальної просвіти. І корисним у цьому плані стане введення курсу "Валеологія" в систему середніх і вищих навчальних закладів саме як просвітницько-культурологічного курсу, який будуть вести педагоги-професіонали, ті, що віками були покликані сіяти "розумне, добре, вічне" Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте основні тенденції у вирішенні проблем здоров'я людшш епохи
Середньовіччя. Що було в цих тенденціях позитивного, а що гальмувало розвиток
оздоровчої практики?

2. Що було характерним для досліджень проблеми здоров'я душі й тіла на початку XVII
століття?

3. Які культурні передумови сприяли розвитку теорії та практики лікування у XVII-XIX
століттях?

4. Чим визначаються суперечливі підходи до вирішення проблем здоров'я людини у XX
столітті взагалі та в Україні зокрем

5. Література

1. Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Валеологія як наука //Валеологія: Науково-практичний журнал.

— № 1. — Київ-Тернопіль, 1996. — С. 4-9.

2. Бобрицька В.І Духовна і тілесна сутність людини: від древності до сучасної тактики
оздоровлення //"Духовний світ людини і суспільство"; Матер. міжвуз. студ. наук.-практ. конф.

— Кіровоград, 1998. — С. 5-7.

3. Валеологія //Інформаційно-методичний збірник. — К.> 1996. — 336 с.

4. Диагностика здоровья (практическое пособие по оздоровленню). — Херсон, 1994. — 207 с.

Франц Александер, Шелтон Селесник. Человек и его душа: познанис и врачевание от древности и до наших дней, — М., 1995. — С, 80

Дата добавления: 2014-01-04