Методичні рекомендації з викладу теоретичного матеріалу

Основні цілі.

1. Познайомити учнів зі способами представлення й організації текстів у комп'ютерній пам'яті.

2. Розкрити призначення текстових редакторів.

3. Навчити основним прийомам роботи з текстовим редактором.

Згідно з шкільною програмою з інформатики в 9-12 класах відводиться годин на вивчення данної теми:

9 кл. – 6 год.;

10 кл. – 5 год.

До теоретичних основ комп'ютерних технологій роботи з текстом відносяться питання кодування текстової інформації, структури текстових документів і текстових файлів.

Почати пояснення слід з нагадування того факту, що комп'ютер може працювати з чотирма видами інформації: текстовою, графічною, числовою і звуковою. Одним із самих масових додатків ЕОМ є робота з текстами. Терміни «текстова інформація» і «символьна інформація» використовуються як синоніми. З погляду комп'ютера, текст — це будь-яка послідовність символів з комп'ютерного алфавіту. Зовсім не обов'язково, щоб це був текст на одній із природних мов (українській, англійській та ін.). Це можуть бути математичні або хімічні формули, номери телефонів, числові таблиці та ін. Саме головне, щоб усі символи, що використовувалися, входили б у комп'ютерний алфавіт.

Перша задача — познайомити учнів із символьним алфавітом комп'ютера. Вони повинні знати, що алфавіт комп'ютера містить у собі 256 символів; кожен символ займає 1 байт пам'яті.

Ці властивості символьного алфавіту комп'ютера уже знайомі учням. Вивчаючи алфавітний підхід до виміру інформації, вони довідалися, що один символ із алфавіту, потужністю 256, несе 8 біт або байт інформації, тому що 256 = 2⁸. Але оскільки будь-яка інформація представляється в пам'яті ЕОМ у двійковому вигляді, то це означає, що кожен символ представляється 8-розрядним двійковим кодом. Існує 256 різних 8-розрядних комбінацій, складених із двох цифр «0» і «1» (у комбінаториці це називається числом розміщень з 2 по 8 і дорівнює 2⁸): від 00000000 до 11111111.

Зручність побайтового кодування символів очевидна, оскільки байт — найменша адресуєма частина пам'яті і, отже, процесор може звернутися до кожного символу окремо, виконуючи обробку тексту. З іншого боку, 256 символів — це цілком достатня кількість для представлення найрізноманітнішої символьної інформації.

Далі варто ввести поняття про таблицю кодування. Таблиця кодування — це стандарт, що ставить у відповідність кожному символові алфавіту свій порядковий номер. Найменший номер — 0, найбільший — 255. Двійковий код символу — це його порядковий номер у двійковій системі числення. Міжнародним стандартом для персональних комп'ютерів стала таблиця ASCII. На практиці можна зустрітися і з іншою таблицею — КОІ-8 (Код Обміну Інформацією), що використовується в глобальних комп'ютерних мережах, а також на комп'ютерах деяких типів.

Від учнів не потрібно вимагати запам'ятовування кодів символів. Однак деякі принципи організації кодових таблиць вони повинні знати. Можна розглянути разом з учнями таблицю коду ASCII, приведену в деяких підручниках. Вона поділяється на дві частини. Міжнародним стандартом є лише перша половина таблиці, тобто символи з номерами від 0 до 127. Сюди входять рядкові і прописні букви латинського алфавіту, десяткові цифри, розділові знаки, різні дужки, комерційні й інші символи.

Символи з номерами від 0 до 31 прийнято називати керуючими. Їхня функція — керування процесом виведення тексту на екран або друкуванням, подача звукового сигналу, розмітка тексту та ін. Символ із номером 32 — пробіл, тобто порожня позиція в тексті. Всі інші відображаються визначеними знаками.

Важливо звернути увагу учнів на дотримання лексикографічного порядку в розташуванні букв латинського алфавіту, а також цифр. На цьому принципі заснована можливість сортування символьної інформації, з яким учні вперше зустрінуться, працюючи з базами даних.

Друга половина кодової таблиці може мати різні варіанти. У першу чергу вона використовується для розміщення національних алфавітів, відмінних від латинського. Оскільки для кодування російського алфавіту — кирилиці застосовуються різні варіанти таблиць, то іноді виникають проблеми з переносом російського тексту з одного комп'ютера на іншій, з однієї програмної системи в іншу. Можна повідомити учням, що таблиця кодування символів 128-255 називається кодовою сторінкою і кожен її варіант має свій номер. Так, наприклад, у MS DOS використовується кодова сторінка номер 866, а в Windows — номер 1251.

Як додаткову інформацію, можна розповісти про те, що проблема стандартизації символьного кодування вирішується введенням нового міжнародного стандарту, що називається Unicode. Це 16-розрядне кодування, тобто в ньому на кожен символ приділяється 2 байти пам'яті. Звичайно, при цьому обсяг зайнятої пам'яті збільшується в 2 рази. Але така кодова таблиця допускає включення до 65536 символів. Ясно, що в ній можна внести всілякі національні алфавіти.

Текстовим документом будемо називати файл, створений за допомогою текстового редактора. Текстовий документ повинен мати визначену структуру. Він повинен поділятися на рядки, абзаци, сторінки, розділи. Може мати виділені заголовки, нумерацію сторінок, колонтитули й ін. Саме в такому вигляді користувач бажає бачити текст на екрані або роздрукованим на папері. Для комп'ютера ж текст — це безперервна послідовність байтів. Зовнішній вигляд, що здобуває текст при виведенні на екран або папір, називається форматом тексту. Інформацію про формат тексту несуть керуючі символи, ті самі символи, що розташовані на початку кодової таблиці. Серед них є символи, що відзначають кінець рядка, кінець сторінки, кінець файлу. Є символи, що переводять до початку нового рядка курсор при виведенні на екран або друкуючу голівку при виведенні на друк. Є символи, що забезпечують пропуск рядка, прогін листа папера; керуючі абзацним відступом, табуляцією та ін.

Специфічною властивістю структури для комп'ютерного тексту є наявність гіперзв'язків. Можна сказати так: гіперструктура документа — це система посилань за ключовими словами, що є присутніми у тексті. Працюючи в ОС Windows, учні познайомилися з гіпертекстом на прикладі вбудованої довідкової інформації як для самої операційної системи, так і для її додатків.

Текстові файли — дуже важливий для комп'ютера спосіб організації даних. Велика кількість системної інформації зберігається в текстових файлах (файл конфігурації, файл автозавантаження та ін.). Програми на мовах програмування високого рівня (Паскаль, Бейсік й ін.) також зберігаються в текстових файлах. Тексти листів, передані за допомогою електронної пошти, являють собою текстові файли.

Для роботи з текстовими файлами існують прості текстові редактори. Для MS-DOS це редактори Editor, Norton Editor; в операційній системі Windows таким редактором є «Блокнот», “WordPad”, у пакеті Microsoft Office - “Word” (не забувайте, що MS DOS і Windows використовують різні кодові сторінки і тому їх текстові файли не сумісні за російським алфавітом). Часто в іменах текстових файлів використовується розширення.ТХТ і DOC.

Текстовий редактор (ТР). Вибір ТР, що використовується в навчальних цілях, залежить від технічного і програмного забезпечення шкільного комп'ютерного класу. При використанні IBM PC і операційної системи MS DOS доцільно познайомити учнів з одним із простих текстових редакторів (наприклад, Norton Editor) і будь-яким більш досконалим редактором: Лексикон та ін. Якщо в класі працює операційна система Windows, то почати можна з ТР «Блокнот». Використання на наступному етапі текстового процесора MS Word зовсім не обов'язково. Безумовно, MS Word — це один із найбільш розвитих ТР, у якому реалізована найсучасніша технологія обробки тексту.

Проте, є аргументи, що ставлять під сумнів необхідність використання Word. По-перше, MS Word входить до складу дорогого офісного програмного пакета Microsoft Office, що може виявитися «не по кишені » для законослухняних навчальних закладів, що допускають використання тільки ліцензійного програмного забезпечення (на жаль, такий аргумент викликає лише посмішку в більшості).

Другий аргумент — методичної властивості. MS Word — дуже складний програмний продукт. За час, відведений під дану тему навчальною програмою, не можна освоїти навіть половину його можливостей. Багато елементів інтерфейсу Word (пункти меню, інструменти, кнопки) виявляються незадіяними і створюють визначений «інформаційний шум», що відволікає учнів.

Третій аргумент - робота з MS Word на комп'ютерах з відносно повільним процесором і невеликим обсягом оперативної пам'яті, як правило, відбувається з помітними затримками. Це занадто «громіздкий» текстовий процесор для використання в навчальних цілях.

Відзначені вище проблеми знімає використання текстового редактора WordPad, що завжди мається в стандартному постачанні Windows. Практично всі прийоми роботи з текстовими редакторами, які можна освоїти в рамках базового курсу, реалізовані в WordPad. Інтерфейс цього редактора близький до інтерфейсу Word, але «без надмірностей».

Освоївши WordPad, учні легко зможуть перейти до роботи з MS Word. При наявності навчального часу такий перехід можна зробити наприкінці даної теми, при необхідності познайомити учнів з деякими можливостями текстового процесора, не підтримуваних WordPad (наприклад, многовіконний режим роботи, перевірка орфографії, робота з таблицями).

Аргумент на користь Word – на сьогодні це стандартний, визначений у суспільстві текстовий процесор, який використовується майже всіма користувачами ПК. Багато учнів мають домашні комп’ютери і вже давно для підготовки рефератів з інших предметів використовують Word. Тому доцільно їх знання систематизувати та доповнити для подальшої осмисленної роботи з текстовими документами.

Можна сказати, що комп'ютер на якому запущений на виконання текстовий редактор, стає спеціалізованим виконавцем для роботи з текстовою інформацією. Вивчення текстового редактора (як і будь-якого іншого прикладного засобу інформаційних технологій) можна проводити за традиційною методичною схемою, що властива для вивчення будь-якого виконавця:

[ дані: структурні одиниці тексту,

[ середовище ТР,

[ режими роботи ТР,

[ система команд.

Під режимом роботи розуміється визначений стан виконавця (у даному випадку текстового редактора), у якому можливе виконання визначеного виду роботи. Режим введення-редагування — основний режим роботи ТР. Ознакою того, що ТР знаходиться в цьому режимі, є наявність курсору на робочому полі (для Word — миготлива вертикальна риска). У цьому режимі можна вводити і видаляти символи, слова, рядки; переміщатися по тексту; розривати і зливати рядки.

Після виділення фрагмента тексту відбувається перехід у режим роботи з фрагментом: його можна переміщати, вирізати, копіювати, вставляти, переформатувати.

Робота з файлами — це самостійний режим. У ньому можна відкривати документи і зберігати файли на диску. У старих версіях текстових редакторів орфографічний контроль здійснювався в окремому режимі роботи тільки за спеціальною командою. У сучасних ТР режим орфографічного контролю можна сполучати з введенням тексту. У такому випадку поява помилки відразу ж відзначається підкресленням або звуковим сигналом.

Процес створення текстового документа за допомогою ТР носить комплексний характер: у ньому задіяні всі основні пристрої комп'ютера. В рамках даної теми учні повинні не тільки розвити практичні навички роботи з різними апаратними компонентами ЕОМ, але і поглибити свої знання про їх устрій, про принципи їх роботи. У цьому виявляється перетинання змістовної лінії «Комп'ютер» з лінією «Інформаційних технологій».

Клавіатура — основний пристрій для введення тексту, для керування текстовим редактором. Знайомство з клавіатурою за допомогою клавіатурних тренажерів дозволяє учням освоїти тільки її центральну частину — символьні клавіші. При роботі з ТР активно задіяні всі інші групи клавіш:

[ функціональні,

[ керуючі,

[ переключення режимів,

[ переміщення курсору,

Дисплей. По-перше, учні повинні довідатися, що будь-яке зображення на екрані отримується із сукупності світних крапок — пікселей. Символи тексту формуються не з безперервних ліній, а з окремих крапок. Цю дискретну структуру символу можна розглянути при уважному розгляді екрана.

Операційна система MS DOS і всі її додатки розрізняють два режими роботи дисплея: символьний і графічний. Усі текстові редактори, що працюють під DOS, використовують символьний режим екрана. У цьому режимі на екрані строго визначені позиції і розміри виведених символів. Можна говорити про те, що екран розділений на клітинки, вбудовані в рядки і стовпці, подібно листу з зошита в клітку. Кожна така клітка екрана — знакомісце для одного символу. У кожній клітці утримується однакове число пікселей, сукупність яких називають матрицею пікселей. Зображення символу створюється світінням визначеного сполучення пікселей у межах знакомісця. Наприклад, якщо розмір знакомісця 8х10 пікселей (перше число — горизонтальний розмір, друге — вертикальний), а розмір усієї сітки пікселей екрана 640х200, то на екрані міститься 20 символьних рядків, а в кожнім рядку по 80 символів.

Текстові редактори, що орієнтовані на символьний режим екрана, не дозволяють змінювати розміри символів, використовувати різні типи шрифтів. Існує один стандартний шрифт. У найбільш розвитих ТР можна лише змінювати накреслення символів: прямій, курсив, напівжирний. Деякі принтери надають можливість змінювати шрифт у друкованому документі. Для цього вони мають невеликий набір вбудованих шрифтів.

Операційна система Windows і всі її додатки працюють з дисплеєм тільки в графічному режимі. Наслідком цього є те, що при виведенні на екран відсутні поняття: фіксоване знакомісце, стандартний розмір символів, стандартний тип шрифту. Символи можуть виводитися на екран у різних позиціях, різних розмірів і форм.

Пам'ять ЕОМ. При роботі над текстовим документом задіяна як внутрішня (оперативна) так і зовнішня пам'ять комп'ютера. Учні повинні одержати представлення, для яких цілей використовується той чи інший вид пам'яті.

Сам текстовий редактор (як і все програмне забезпечення ПК) зберігається на жорсткому диску. Варто вказати, у якому каталозі (папці) знаходиться ТР, пояснити, що запуск ТР відбувається шляхом переписування вмісту файлу з програмою редактора в оперативну пам'ять і ініціалізації його виконання. Протягом усієї роботи програма ТР займає визначену частину пам'яті. Пам'ять звільняється тільки після виходу, закриття ТР.

Текст, що вводиться користувачем, заноситься до спеціально відведену для цього область оперативної пам'яті - робочу область ТР. Ще один розділ оперативної пам'яті займає буфер для копіювання фрагментів тексту. До нього попадають фрагменти, з якими виконуються команди ВИРІЗУВАТИ, КОПІЮВАТИ (забрати до буфера). Буфер може зберігати лише один занесений у нього фрагмент або до 12 фрагментів (у більш пізніх версіях Word). При виконанні вставки фрагменту до тексту вміст буфера зберігається. При копіюванні наступного фрагмента попередній фрагмент із буфера віддаляється (для одномісного буфера).

Збереження тексту, сформованого в робочій області оперативної пам'яті, веде до створення файлу документа на магнітному диску (МД). Користувачеві надається можливість указати місце збереження файлу на диску (ім'я диска, каталог) і задати ім'я файлу. Деякі ТР привласнюють таким файлам стандартні розширення. Це характерно для всіх додатків Windows. Наприклад, MS Word створює файли з розширенням.DOC. Текст збереженого на диску документа може бути знову викликаний у робочу область текстового редактора при виконанні команди ВІДКРИТИ.

Для пошуку в тексті граматичних помилок на магнітному диску зберігається файл з орфографічним словником. Причому таких словників може бути декілька для контролю текстів на різних мовах; наприклад, російський словник і англійський словник. Довідник по роботі з ТР також постійно зберігається на МД.

При роботі з принтером варто повідомити учням, що в принтера є своя невелика буферна пам'ять. Виведення документа до друку відбувається шляхом заповнення буфера принтера, а потім з буфера текст переноситься на папір.

Дата добавления: 2014-01-05