Основні поняття лекції: фізична культура, фізичні вправи, фізичне виховання

Тема лекції: Фізична культура в первісному світі

Лекція №1

Модуль 1

Метою лекції є вивчення задач фізичної культури і спорту, значення фізичної культури, особливостей розвитку фізичної культури в первісному суспільстві, фізичної культури старовинного Сходу, Спарти, Афін, Риму.

Завдання лекції:

1.Дати знання студентам з питань:особливості розвитку фізичної культури в первісному суспільстві, фізичної культури старовинного Сходу, Спарти, Афін, Риму, фізичне виховання феодалів, селян та городян, розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження.

2. Навчити аналізувати вивчений матеріал.

План.

1. Вступ. Дисципліна і задачі фізичної культури і спорту, значення фізичної культури.

2. Особливості фізичної культури в первісному суспільстві.

3. Фізична культура старовинного Сходу, Спарти, Афін, Риму.

4. Фізичне виховання феодалів (лицарів).

5. Фізичне виховання селян та городян.

6. Розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження.

Мета лекції: ознайомити студентів з змістом та задачами ІФК, виникненням фізичної культури та її розвитком на стародавньому Сході, у Греції, Римі,

фізичним вихованням у феодальний період.

Ключові слова: історія фізичної культури,первісний світ,фізична культура,біг ходьба, боротьба, ізда верхи, їзда на колісницях, фізичне виховання феодалів, лицарськы турныри.

По засвоєнню матеріалу лекції, студенти повинні знати задачі та значення фізичної культури і спорту, особливості фізичної культури в первісному суспільстві, старовинному Сході, Спарті, Афінах, Римі.

Історія фізичної культури являє собою спеціальну галузь історичних та педагогічних знань. Це важливий розділ науки про фізичну культуру.

Предметом вивчання є загальні закономірності виникнення, становлення та розвитку фізичної культури та спорту на різних етапах існування людського суспільства. Фізична культура розглядається як частка загальної людської культури. Науковою основою науки про фізичну культуру є діалектичний та історичний матеріалізм. На цій підставі розвиток фізичної культури розглядається в залежності від суспільно-економічної формації, географічного положення та національних особливостей. Рівень розвитку фізичної культури, її місце у житті людини завжди залежить від форми виробництва, суспільних відносин, політики, науки, культури.

При первісному устрої фізична культура мала свої особливості, які зникли з появою класів. Так, елементи системи фізичного виховання у докласовому суспільстві характеризувалися зв’язком з трудовою діяльністю людини. У іграх і вправах люди відтворювали конкретні ситуації полювання або іншого виду їх повсякденної діяльності. Особливістю фізичного виховання була його доступність для кожного члену суспільства. Походження фізичних вправ та ігор розглядалось з різних боків. Дехто розглядав з ідеологічних позицій, інші – з матеріалістичних. Перші бачили фізичне виховання як тамування біологічних інстинктів через ігри. Вони казали, що гра старша за труд. Ф. Енгельс розглядав фізичне виховання з матеріалістичних позицій. Завдяки труду, полюванню, людина отримувала необхідні навички та уміння з бігу, стрибків, кидків, лазіння, розвивала в себе витривалість, спритність, кмітливість. Трудова діяльність людини сприяла об’єктивній появі фізичного виховання у суспільстві. Нерідко, людина, перед тим, як піти на полювання, малювала на скелі тварину і наносила по малюнку удари чи кидки, або стріляла з луку. Це сприяло загартуванню волі, виробляло влучність ока, руки. Людина набувала уміння і навички, необхідні на справжньому полюванні.

З появою релігійних вірувань фізичні вправи стали пов’язувати з обрядами, танцями.

Вплив на появу тих чи інших фізичних вправ має також географічне положення, оточуюча середа та кліматичні умови, у яких мешкали первісні люди.

У народів Півночі зі стародавніх часів у праці та побуті використовувались лижі. Племена, які мешкали на берегах водоймищ, практикували плавання, веслування, а взимку ковзани, виготовлені з довгих трубчастих кісток тварин. Кочеві племена навчали дітей їзді верхи.

З розвитком свідомості почали з’являтися нові фізичні вправи, ігри, які цілком відбивали трудові дії.

З появою первісно-родового суспільства з’являється родова община. Розвиток виробничих сил та поширення трудового досвіду призвело до ускладнення фізичного виховання, яке стало носити колективний характер. Поряд з землеробством, скотарством, ремеслами, все більшу роль починає відігравати військова організація родової общини, підготування до військової діяльності.

З’являються зачатки військового виховання: стрільба з луку, кидання різноманітних предметів. Діти разом з дорослими ходять на полювання, рибну ловлю. Міклухо Маклай (папуаси Нової Гвінеї) описує їх ігри, пов’язані з бігом, стрибками, киданнями, різними танцювальними елементами.

У американців (індіанці ескімоси) ігри пов’язані з бігом, киданнями м’яча в ціль, бігом на великі відстані, підніманням камінь, боротьбою, фехтуванням на палках. У багатьох первісних народів був обряд з педагогічною спрямованістю – ініціація (посвячення при переході з однієї вікової групи до іншої, чи при прийомі у рід або плем’я і т.п.). До цього обряду молодь готували спеціально виділені старійшини роду. Готуючись, юнаки тренувались, гартувались, витримували заборони на їжу, дотримувались дисципліни, приймали участь у полюванні. Фізичне виховання починає виділятися в одну з головних функцій родової общини.. Його особливістю стає тісний зв’язок з працею, побутом, безкласовий характер та доступність для усіх членів роду.

Розвиток виробничих сил, пов’язаних з розділенням праці між землеробством та скотарством, поява приватної власності, призвели до розпаду родового строю. Фізичне виховання набирає все більш військову спрямованість. Виділення військової та родової аристократії, ігнорування нею фізичної праці, призвело фізичне виховання до розділення по класовій ознаці.

З розпадом родового строю і появою рабовласницької формації фізичні вправи й ігри все частіше проводяться у формі змагань. У мешканців Океанії у індіанських племен (інки, ацтеки, майя) популярністю користувалась командна гра з м’ячем. Суть її полягала у тому, що одна команда повинна була закинути м’яч у кільце на стіні чи на стовпі, а інша – завадити їм це зробити. Гравці команди-переможця приносилися у жертву на честь Сонця.

Найбільше розповсюдження фізична культура отримала в країнах Старовинного Сходу, античних державах Греції та Рима. Індія – полювання, їзда верхи, фехтування на мечах, перегони на колісницях, стрільба з лука. Деякі фізичні вправи дійшли до наших днів. Це кінне поло, шахи, хокей на траві, хатха-йога та інше. У Стародавній Персії були школи, де дітей навчали їзді верхи, стрільбі з лука. Виховання мало ціль готувати вмілих загартованих воїнів.

При розкопках гробниць фараонів у Давньому Єгипті знайдені поховання ХІІ ст. до н.е., де на фресках зображено більш за 400 фізичних вправ. Знайдені зображення боротьби, стрільби з лука, плавання, їзди на колісницях. Основні засоби фізичного виховання народу – ігри, боротьба, акробатичні вправи, біг, стрибки, кидання, піднімання ваги (каміння). Фізичне виховання рабовласників та аристократів проходило в школах, побуті й армії. Крім різних фізичних вправ було полювання на колісницях, їзда верхи, стрільба з лука, використовувався змагальний метод – змагання з фехтування. Фараони славилися своєю пере важністю у військово-фізичній підготовці.

Свого найвищого розвитку фізичне виховання досягає у Давній Греції VIII-IV ст. до н.е. Постійні війни між городами сприяли накопиченню рабів. Найбільш ти пічними були Спарта й Афіни, де використовувався різний підхід до фізичного виховання. Афіняни розвивали спритність поряд з фізичною силою, а спартанці розвивали силу, стійкість і витривалість воїнів. Спарта мала 10 тисяч рабовласників і 250 тисяч рабів. Діти до 7 років виховувались у сім’ї. З 7 до 18 років молоді спартанці знаходились у державних виховних установах, де займалися фізичним вихованням. Їх гартували, привчали до голоду, холоду, спраги, терпіння. Юнаки виконували вправи з метання спису, диску, бігу, боротьби, стрибків, вивчали військові ігри, полювали на диких звірів. Юнаки 18-20 років зараховувалися в загони ефебів, де продовжували військову підготовку. Потім їх брали до воїнів і вони несли службу до старості. У Спарті займались і фізичним вихованням дівчат, щоб вони народжували здорових дітей. Довгий час армія Спарти була непереможна. Атлети Спарти брали участь у Олімпійських Іграх.

Інакше було поставлено фізичне виховання у Афінах. Афіни були центром культури, торгівлі, науки. Афіняни вважали, що гармонійний розвиток людини повинен складатися з розумового, морального та фізичного виховання. В Афінах діти до 7 років виховувались у родині під наглядом раба або рабині. Потім хлопців відправляли у школу, а дівчата продовжували виховуватися вдома.

З 7 до 16 років юнаки відвідували приватну або державну школу, тобто проходили навчання в музичній (від слова муза) та гімнастичній (від слова „гімнос” - голий) школах. Гімнастичну школу ще називали Палестрою (від слова „пале” - боротьба). Починаючи з 14 років заняття у музичній школі переходили на другий план – на першому були заняття у гімнастичній школі. в Афінах гімнастика складалась з трьох розділів: палестрика, орхестрика та ігри.

У палестрику входили: біг, стрибки, метання спису, диску та боротьба – це пентатлон, п’ятиборство. Крім цього був ще панкратіон (поєднання боротьби з кулачним боєм), плавання, кулачний бій, їзда верхи, стрільба з лука.

В орхестрику входили, в основному, танцювальні вправи з музичним супроводом.

Ігри також складали розділ гімнастики. Це були вправи з палкою, колесом, ключкою, шаром, м’ячем та іншими предметами.

В 16 років діти заможних батьків поступали до гімназію. В гімнасії поряд з фізичними вправами молоді рабовласники вивчали політику, філософію, літературу.

Фізичне виховання в Давньому Римі VIII-IV ст. до н.е. На чолі роду стояли вожді, вже відокремлювалися патриції та заможні плебеї. Із-за частих війн виховання було спрямовано на укріплення римської армії. В римських школах фізичного виховання не було. Фізичне виховання дітям давали у домашніх умовах. Вчили гімнастиці, володінню зброєю, метанню списа, дротиків, їзді верхи, кулачному бою. Привчали переносити голод, спрагу, холод, навчали плаванню, подоланню річок. З 17 років починалась служба у римській армії. Навчання воїна тоді було суворим: вчили володінню зброєю бігу, стрибкам з жердиною, скелелазінню, боротьбі, плаванню – без одягу і у спорядженні. Заможна молодь займалась фізичними вправами на Марсовому полі в Римі. Разом з тим у Римі поширюються всілякі видовища та змагання, їзда на колісницях, боротьба, кулачні бої, фехтування. так в І ст. до н.е. будується величезний амфітеатр Колізей, розрахований на 50 тисяч глядачів, руїни якого збереглися і до наших часів. У Римі розповсюджуються гладіаторські бої (гладіатори – військовополонені, раби). Для гладіаторів створюються спеціальні школи. Найбільша була в Капує, де в 74-71 рр. до н.е. знаходився Спартак. З 20-их років ХХ століття на честь Спартака проводяться спортивні змагання – спартакіади, його ім’я носять спортивні товариства. В роки правління імператора Антонія Пія (138-161 рр. н.е.) під час бою гладіаторів впали верхні дерев’яні яруси в цирку Максімус, Рим, загинуло 1112 глядачів.

Фізичне виховання феодалів носило класовий і військово-прикладний характер. Виховання лицарів зводилося до оволодіння родину «лицарськими доблещами». Їх навчали: верховій їзді, фехтуванню, полюванню, плаванню, стрільбі з лука, грі в шахи, складанню віршів. З 7 до 14 років майбутні лицарі виконували роль пажа при домі знатного феодала. Після 14 років пажі провадилися в зброєносці, а по досягненню 21 року зброєносців присвячували в лицарі. Готуючись стати лицарями, юнаки багато займалися фізичними вправами. Велике значення надавалося іграм, які ділилися на рухливі, спортивні й військові.

Спортивні - прообраз тенісу, футболу, голландський гольф.

Військові ігри - штурм міських стін, облога замків, укріплення місць.

З видів спорту найбільший розвиток отримали: фехтування, верхова їзда, боротьба, метання (молота, списа), стрибки в довжину, стрільба з лука.

Розвагою й спортом для лицарів було полювання: соколине, псове, кінне, піше. З метою перевірки підготовки проводилися лицарські турніри – масові й одиночні. Перед початком одиночного турніру лицарі давали клятву, що вони готові віддати «життя – королю, серце – дамі, а честь – нікому». Найбільшого розвитку турніри досягли в часи хрестових походів. Ці турніри проводилися в Німеччині, Франції, Англії, Іспанії. В XVI столітті лицарство, як верства суспільства, занепало. Зароджуються нові буржуазні стосунки. Винахід пороху й вогнепальної зброї, найманого війська, призвели до того, що лицарська система фізичного виховання стала непотрібною й почала зживати себе.

Фізичне виховання народних мас у Європі в період феодалізму проходило стихійно. Хоча в ряді випадків приймало організовані форми. Наприклад, у Швеції в XV столітті для юнаків 16-18 років проводилися систематичні заняття з бігу, стрибків, боротьби, метання списа, фехтування на ціпках. Городяни, ремісники, з метою самооборони міст організовували фехтувального й стрілецькі «братерства». На площах і вулицях Англії грали в суль - прообраз сучасного футболу. На міських гуляннях виступали акробати, борці, кулачні бійці. В XV-XVII ст. буржуазія перетворює фехтувальні й стрілецькі братерства в аристократичні клуби.

Своєрідно фізичне виховання склалося в Китаї. Так, після масових повстань селян «Жовті пов'язки» (III-V ст.), діяв указ про здачу населенням усякої зброї. У зв'язку із цим формуються різні фізичні вправи, тобто способи самооборони без зброї. З VI століття розвивається гімнастика ушу - захват зброї голими руками, удари кулаком і долонею в сполученні з ударами ногами, що довгий час конкурує з японськими видами єдиноборств.

У цей же час у Японії розвивається лицарство самураїв, різноманітні види боротьби - джиу-джитсу, карате, фехтування одним і двома мечами, володіння списом, застосовується стрільба з лука в пішому й кінному ладі.

У середні віки (XV-XVII ст.) у європейських країнах з'явилося вчення гуманістів - інтерес до земного життя. Вони були проти аскетизму, не визнавали загробного світу. Це була ідеологія буржуазії, що розвивається.

Основною ідеєю них було використання фізичного виховання не тільки для військової підготовки, але й для зміцнення здоров'я й розвитку фізичних сил. Це була нова прогресивна ідея.

Італійський гуманіст Вітторіо да Фельтре (1378-1446 рр.) організовує школу нового типу для дітей - “Будинок радості”, у ній заохочувалися: допитливість, активність, самостійність, зубріння виключається. Тут в основному використовувалися методи наочного навчання, уперше в навчальний план школи введене фізичне виховання. Дітей у цій школі також навчали: фехтуванню, верховій їзді, іграм, правилам гігієни.

Французький письменник Франсуа Рабле (1494-1553) надає величезного значення фізичному вихованню, такому як: біг, стрибки, метання, верхова їзда, веслування, боротьба, вправи на гімнастичних снарядах, ігри, прогулянки, полювання.

Вершина розвитку гуманістичних ідей це англійці-утопісти Томас Мор (1478-1535) і Томазо Кампанелла (1568-1639), які висловлювали ідею суспільства майбутнього й виховання в ньому підростаючого покоління. У книгах “Утопія” і “Місто сонця” вони бачать головну мету фізичного виховання в зміцненні здоров'я.

Перший підручник в галузі фізичного виховання пише італійський лікар І. Меркурна (1530-1606). Книга називалася «Про мистецтво гімнастики». Він описав всі відомі фізичні вправи й методику їхнього застосування. Розділив вправи на 3 групи:

1 - вправи для зміцнення здоров'я.

2 - військові вправи.

3 - атлетичні вправи для підготовки до змагань.

Його праця більше 200 років залишалася одним з основних керівництв по фізичному вихованню.

Чеський педагог Ян Амос Коменський запровадив принцип природоподібності - він вважав, що потрібно спостерігати природу й дотримуватися її законів.

У цей же час зароджуються анатомія й фізіологія, голландський вчений Андреа Везалій (1514-1584) описує будову людського тіла. Англієць Гарвей (1578-1657) відкриває закони кровообігу, і тим самим покладає початок фізіології.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) проводить дослідження в галузі біомеханіки. У такий спосіб створюється ґрунтовний фундамент для розвитку науки про фізичне виховання.

Питання для самоконтролю:

1.Яка роль праці у виникненні фізичних вправ та ігор?

2.В чому виявляється класовий характер фізичного виховання у рабовласницькому суспільстві?

3.Як відбивались питання фізичного виховання у працях давніх філософів, лікарів, ораторів, поетів?

4.Особливості розвитку фізичної культури в середні віки.

5.Як ставилася церква до фізичного виховання?

6.Фізична підготовка феодалів, значення лицарських турнірів.

7.Фізична культура в країнах інших регіонів земної кулі.

8.Погляди гуманістів на фізичне виховання людини.

Література:

1.Столбов В.В. История физической культуры / Учебник для педагогических институтов, М., 1989.

2.История физической культуры / Учебник для институтов физической культуры / Под ред. Столбова В.В., М.: ФиС, 1983.

Дата добавления: 2014-01-05