Структурні компоненти мовної особистості

Когнітивний компонент	Емоційний компонент	Мотиваційний компонент
Мовна здатність Мовні здібності Мовні знання Мовні стратегії Мовна компетентність Мовна картина світу	Біологічні емоції Соціальні емоції Власне психологічні емоції	Мовні цілі Мовні мотиви Мовні настанови Мовна інтенціональність

Отже, мовна особистість містить три основні компоненти: когнітивний, емоційний та мотиваційний. Когнітивний компонент представлений мовною здатністю як психофізіологічною передумовою оволодіння мовою, що забезпечується фізичним субстратом мовленнєвої діяльності – мозком; мовними здібностями як індивідуально-специфічними особливостями людини, що створюють потенційні можливості для ефективного оволодіння рідною мовою як в усному, так і письмовому плані; мовними знаннями як сукупністю власне лінгвістичних (фонологічних, лексичних, граматичних, прагматичних) та енциклопедичних знань – загальною системою упорядкованих та ієрархізованих одиниць про світ; мовними стратегіями як індивідуально своєрідними способами сприймання та породження інформації, що охоплюють навички (підсвідомі автоматизовані операції з мовою), вміння (евристичні усвідомлені дії у різних мовленнєвих контекстах); мовною компетентністю як сукупністю знань та ефективних стратегій для використання рідної мови; мовною картиною світу як сукупністю знань про світ, виражених у мові та підпорядкованих етнічним уявленням носіїв конкретного національно-культурного середовища.

Емоційний компонент містить емоційне ставлення людини до мовної реальності, іншими словами – до особливостей функціонування рідної мови, ступеня її розвитку, поширення і використання у різних сферах суспільного життя. Емоційний компонент представлений поступовою генезою емоцій в ході розвитку мовної особистості: спершу біологічними емоціями, що сигналізують про задоволення чи незадоволення мовної потреби як життєво важливого засобу регуляції стосунків організму людини з фізичним і соціальним середовищем; згодом – соціальні емоції, що виражають оцінку мовних дій соціального оточення, відповідно – ступінь задоволення чи незадоволення цими діями; зрештою, власне психологічні емоції, що несуть відбиток оцінювання власної особистості як носія мови і культури певного національного середовища, ставлення до мови як смислу в процесі самореалізації і самоствердженні нації через розвиток мовної культури власної особистості.

Мотиваційний компонент охоплює цілі, мотиви, настановлення та інтенціональності. Цей компонент забезпечує закономірності переходу від оцінок мовленнєвої діяльності суб’єкта до осмислення себе як мовної особистості, що є носієм культури свого народу та виразником його національної ідентичності. Кінцевою метою саморозвитку мовної особистості, що є, відповідно, її мотивом, становить формування і вдосконалення засобів рідної мови для вираження провідних категорій своєї культури. Настановлення виражаються в готовності до певних форм мовного реагування, які складаються на підставі досвіду особистості. При цьому цільові та операційні настановлення регулюються смисловим настановленням людини, що визначається провідним мотивом діяльності мовної особистості. Інтенціональність мовної особистості надає смислу та наповнює значеннями об’єкти фізичного і соціального світу; ці значення розглядаються нами як певні семіотичні коди, що мають відбиток суспільно-історичного розвитку конкретної культури. Адже концептуальне осмислення категорій культури має своє відображення у природній мові, а відтак – у значеннях як засобах відображення фізичного і соціального світу носіями цієї культури.

Встановлення структури мовної особистості та особливості її функціонування через взаємодію визначених компонентів дає змогу окреслити основні напрями розвитку мовної особистості в сучасному соціальному просторі. Вони зосереджуються головно на тих аспектах, які забезпечуються не особливостями психофізіологічної організації людини, а зумовлюються, передусім, впливом соціальних чинників.

У межах когнітивного компонента провідного значення набуває створення умов для розвитку мовних здібностей особистості, формування предметного фонду її мовленнєво-мисленнєвої діяльності – сукупності лінгвістичних та енциклопедичних знань, розвитку мовних стратегій і відповідної компетенції. Зосередження пильної уваги на необхідності розвитку мовних здібностей як провідного чинника самореалізації особистості в усіх сферах її життєдіяльності поступово трансформуватиметься у своєрідну мовну картину світу особистості, що виражає її національну приналежність та культурну ідентичність.

Емоційна сфера мовної особистості, як необхідна складова її розвитку, передбачає, насамперед, функціонування власне психологічних емоцій, що виражають особливості реалізації як власних мовних мотивів, так і задоволення національно-культурних амбіцій свого народу через функціонування мови у світовому просторі.

Мотиваційний компонент дає широкі можливості для формування відповідних мотивів, цілей, настановлень особистості, які, у свою чергу, стають ґрунтом для багатогранного розвитку мовної особистості.

Важливим моментом у досліджуваній проблемі є те, що розвиток мовної особистості можливий не шляхом потурання чи створення меншовартості інших мов як виразників культурних категорій та архетипів, а через оптимізацію умов для функціонування рідної мови в усіх сферах суспільного життя – політичній, економічній, науковій, культурній. Адже, як зазначалося вище, реалізація мовленнєвих особистостей у різних контекстах полілінгвального спілкування створює умови для якнайповнішого розкриття та реалізації мовної особистості. При цьому важливо пам’ятати, що мова – це „найважливіший орієнтир людини у її діяльності у світі. І якщо діяльність розуміти як глибокий, усвідомлений діалог людини зі світом.., то мова є, передусім, мовою особистості”. Водночас мовна особистість – це багатовимірне утворення, що в сукупності пізнавальних, емоційних та мотиваційних ресурсів є потужним провідником національної культури свого народу.

Дата добавления: 2014-01-05