Питання 3. Міф та цінності

Третім аспектом зацікавленості соціології культури у тематиці міфу є розуміння цього феномену як наративу (розповіді), яка втілює ціннісні уявлення спільноти. Поняття цінностей, на відміну від категорій міфу, ритуалу, символу, традиційно належить соціологічному дискурсові. Воно належить до тієї частини соціологічної мови[1], яка більш нейтральна щодо етнографічних особливостей спільнот та суспільств та спрямована на винайдення універсальних механізмів мотивації людської поведінки.

Цінності – це продукт соціальної взаємодії людей та груп, у процесі якого виявляється здатність соціального явища чи процесу задовольняти потреби, інтереси, бажання індивіду, соціальної групи чи суспільства. Цінностями є уявлення про те, що корисно, важливо, дозволено або шкідливо, неважливо, заборонене. У цьому змісті поняття цінності використовується соціологією як універсальний концепт, що характеризує будь-який соціальний об'єкт: ідеї, предмети, соціальні відносини, інститути, та будь-який соціальний суб'єкт: суспільство, соціальна група, індивід. Проблема цінностей стала ключовою для соціологічних та філософських дискусій кінця XIX – початку XX ст., цінності стали основою проведення лінії розмежування світу природи і світу культури, науки про природу й науки про дух (культуру). Увів у соціологію проблематику цінностейМ. Вебер. Він довів, що кожний акт людської поведінки стає осмисленим лише в співвіднесенні з цінностями, у світлі яких визначаються норми поведінки людей та їх цілі. Цей зв'язок спостерігався М. Вебером в аналізі релігії та господарства (економічних систем).

У. Томас і Ф. Знанецький давали операціональне визначення цінності: це будь-який предмет, що має зміст і значення для членів будь-якої соціальної групи. Також до цінностей вони відносили правила поведінки, за допомогою яких група зберігає, регулює й поширює відповідні типи дії серед своїх членів. Такі нормативні елементи суспільного життя є цінностями не тому, що вони нормативні, а тому, що вони є даними людського досвіду, які мають зміст і значення для групи людей. Цінності за своєю природою не є суто суб'єктивними та існують реально. Установки індивіда визначаються в даному випадку як орієнтація члена групи стосовно цінностей.

Т. Парсонс розглядав цінності в рамках проблеми інтеграції в соціальних системах. Він розумів цінності як вищі принципи, на основі яких забезпечується згода як у малих групах, так і в суспільстві в цілому. Цінності, як «неемпіричні» об'єкти, що викликають «побожне відношення», надають відповідні якості моральним нормам, що апелюють до них, тим самим додаючи їм загальнообов'язкову значущість. Культурні системи, як елемент ситуаційного оточення дії, розуміються Т. Парсонсом як символічно організовані зразки, засновані на здатності людини говорити й передавати досвід негенетичним шляхом.

Повертаючись до розуміння міфу як наративної форми ціннісних уявлень спільноти, маємо зазначити, що частіше ця тема асоціюється із етнографічними та етнологічними дослідженнями. Бо саме ці науки працюють із фольклором, усною народною традицією, тобто доступною в наш час формою існування міфологічних уявлень. Темі української міфології присвячені багаточисельні праці дослідників в цих науках. Вони відзначають, що як і в інших народів, українська міфологія пов’язана із віруваннями, традиціями та обрядами (народними ритуалами чи народними святами, про які йшла мова вище); слов’янські корені; брак письмових джерел, в тому числі спричиненого негативним впливом християнського просвітництва; пантеїстичний характер української міфології; її зверненість до природи та зв’язок із хліборобським побутом тощо. Українські легенди, де часто язичницькі уявлення перемішені з християнськими символами, розповідають також про людину, родину, долю, а також про інші народності, з якими «українському народову доводилось і доводиться стикатися на своєму історичному та життєвому шляху»[2]. Про «хохлів» і «кацапів» («москалів»), поляків («ляхів»), татар, євреїв («жидів»), «німців» (іноземців), циганів.

Для погляду, який розгортається в даному розділі, цікавими є порівняльні оцінки й характеристики щодо української міфології. Так І. Нечуй Левицький, відомий не тільки як письменник,але й як історик та етнограф, в своєму «Ескізі української міфології» зазначає: «Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних страшних головатих та рогатих богатирів з страшними анти натуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія. Український народ в своїх міфах держиться міри; його фантазія не любить переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і естетичність»[3]. Цей уривок цікавий ще й тим, що в ньому знання науковця поєднуються із патріотичними почуттями, автор демонструє себе захопленим патріотичним міфом, який ї надихає його творчість та пошуки. Саме так й реалізується функція міфу щодо концентрації енергії та спрямовування її на об’єкт дії, в даному випадку – етнографічного дослідження.

Дата добавления: 2014-01-05