Становище дворянства (шляхти)

План

План

План

1. Наслідки навали кочовиків на землі Русі.

2. Зміни у суспільному ладі українських земель

3. Державний лад на українських землях.

Література:

[4] ст. 107-112; [7] ст. 64-66

1. Наслідки навали кочовиків на землі Русі.

Після поразки руських дружин у 1223р. на річці Калці в битві з ординськими військами над Руссю нависла грізна небезпека. У 1237-1238 рр. унаслідок спустошливих походів полчищ Батия у Володимиро-Суздальську Русь а в 1239-1241 рр. – у напрямку Південно-Західної Русі відносно розвинуті області Давньої Русі було перетворено на руїни та попелища. У 1242 р. війська Батия, знекровлені опором Русі припинили загарбницький похід на захід і повернули до пониззя Волги. Тут Батий заснував державу – Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані). Але захоплені ординцями землі Русі не припинили боротьбу за свою незалежність. Золотоординським ханам знадобилося ще більше десяти років, щоб закріпитися на Русі. Русь, героїчно відстоюючи свою незалежність, прийняла на себе головний удар і цим врятувала народи Західної Європи, її матеріальні та культурні цінності від нещадного розорення ордами кочівників.

Збитки, які завдавали Русі полчища Батия, були величезні. Завойовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна частина населення була знищена або взята у полон. У пожежах що супроводжували військові походи Батия, були зруйновані палаци, храми, архіви і бібліотеки, знищено багато інших скарбів культури давніх міст. Унаслідок захоплення земель полчищами Батия на Русі надовго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго – система владарювання ординських феодалів на руських землях. На населення руських земель було накладено дань, воно страждало від різних поборів та нескінченних грабувань.

Вітчизняні дослідники однозначно оцінюють це історичне явище. Реакційна сутність ординських завойовницьких походів і тяжкого іноземного іга розкрита в численних історико-правових працях. Переконливо доведено повну необґрунтованість тверджень окремих представників закордонної історіографії про нібито позитивний вплив держави відсталих кочівників на економічний, політичний та культурний розвиток Давньої Русі. Наслідки навали орд Батия на Русь були негативними, регресивними.

Надзвичайно негативним було іноземне іго і в політичному відношенні. Воно затримувало політичне об’єднання окремих земель Русі, сприяло їх роздробленості. Тяжкий стан південно руських земель, які були позбавлені політичної єдності і перебували під виснажливим золотоординським ігом, використали у своїх інтересах сусідні держави – Польща, Угорщина, Молдавське князівство. Внаслідок тривалої боротьби їм вдалося подолати впертий опір місцевого населення і до кінця ХІV ст. захопити українські землі. Здобиччю Польщі стали Галичина та Західна Волинь, Закарпаттям заволоділа Угорщина, Буковиною – Молдавське князівство. Східна до складу Великого князівства Литовського.

2. Зміни у суспільному ладі українських земель

Після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-землевласників, пов’язаних між собою поземельними економічними (а відповідно й політико-юридичними) відносинами сюзеренітету-васалітету, і клас феодально залежного селянства, яке ще більше закабалялося.

В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр, керуючись прагненням зберегти феодальні повинності, експлуатацію залежного населення і своє привілейоване політичне, а також правове становище, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати про ординську політику, співробітничала з ханами Золотої Орди.

Так, у Куликовській битві (1380 р.), яка мала величезне історичне значення, у складі об’єднаних військ Русі воювали народні ополчення з руських, українських та білоруських земель. Значним феодалом у цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на службу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Але й серед церковних ієрархів були такі полум’яні борці за свободу Русі, як Сергій Радонежський, та інші організатори боротьби з Ордою. Церква і в цей період збільшувала свої земельні володіння, передусім за рахунок князівських пожалувань. Так, на початку ХІV ст. князь галицький Лев Данилович пожалував церкві Святого Спаса село Страшевичі, а перемишльському єпископству – село Рушевичі.

Установлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення.

Сплачуючи золотоординським ханам данину, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянство. Кількість експлуататорів в Південно-Західних землях поповнювала верхівка міського населення – лихварі, великі та середні купці, власники ремісничих майстерень. Експлуатація трудящих у Південно-Західній Русі посилювалася внаслідок участі в ній колоністів – вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли руські міста. Основним експлуатованим класом було селянство, окремі верстви якого перебували на різних ступенях феодальної залежності. З’явилися нові категорії залежного селянства: кріпаки (закабалені селяни), неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, які змушені були через відсутність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь багатих сусідів, халупники, котрі не мали навіть своїх господарських будівель і тулилися по дворищах тих самих багатих сусідів, дольники, яким залишалася лише частка виробленого ними продукту, полоненики та данники, чиє правове становище зрозуміле вже з самих їхніх назв. Повноправні члени общини, які прийшли з інших місць, називалися „сябрами”, „товаришами”, „поплічниками”, „потужниками” та ін.

Перебуваючи у тій чи іншій феодальній залежності, селяни зазнавали подвійного гніту: місцевих феодалів та феодалів Золотої Орди. Основним видом податків була грошова рента (подимщина”). Збиралася і данина натурою (медом, воском, хутрами, зерном, сіном, худобою, птицею та ін.). На плечі трудового народу лягло також 14 видів ординських „даней” та повинностей. Основними з них були: „вихід” або „царевна дань”, податок безпосередньо для ординського хана; торгові збори („мит”, „тамка”); візничі повинності („ям”, „підводи”); утримання ханських послів („корм”); різні „дари” та „почесті” хану, його родичам і наближеним. Кожного року з руських земель виходило у вигляді данини багато срібла. Періодично збиралися великі „запити” на військові та інші потреби. Причому збирання данини з населення Русі ординські хани нерідко віддавали на відкуп так званим бесерменам, що означало для населення Русі додаткові побори, кабалу, призводило до ще більшого свавілля, а нерідко й до продажу людини, яка заборгувала у рабство.

До експлуатованих верств населення входили й низи міста: підмайстри, учні майстрів, слуги, нерідко численні позацехові ремісники та усякий інший „чорний” і „дрібний” люд. Це була найчисленніша частина міського населення, становище якої постійно погіршувалося.

3. Державний лад на українських землях

Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могло не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князівствах місцеву адміністрацію, військо. Проте тепер князі повинні були визнавати хана Золотої Орди своїм вищим сюзереном, вважати за „отця” (батька) і приймати з боку хана звернення до себе „діти наше”. Князі зобов’язувалися на вимогу хана постачати йому військові сили.

Одним із наслідків установлення золотоординського іга була зміна порядку приходу до влади. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, мусив підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242р. князі почали їздити за цим ярликом у ставку Орди – Сарай. Отримання його пов’язувалося з великими труднощами, які штучно посилюватись ординськими правителями, котрі вимагали величезних подарунків. Князі, які прибували у ставку Орди, змушені були дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від цього призводила до неминучої смерті. Наприклад, відмова виконати язичницький обряд стала приводом для вбивства князя Чернігівщини, претендента на київський стіл Михайла Всеволодовича.

На підвладній же їм території князі зберігали усі свої повноваження. Вони відносно самостійно правили своєю землею. Водночас князі перебували під постійним наглядом представників золотоординських ханів на землях Русі – баскаків. Система баскацтва була введена в Північно-Східній та Південно-Західній Русі у 1257р.

З першої половини ХІV ст. золотоординські хани припинили посилати на Русь баскаків. До цього їх змусили виступи народних мас Русі наприкінці ХІІІ – у першій чверті ХІV ст. Ліквідація баскацтва, а також ординського відкупу-данини створювала необхідні умови для відновлення, а згодом і піднесення господарського життя на землях Русі, активізації процесу їх політичного єднання.

Залишаючи практично недоторканною державну систему в князівствах Русі, в тому числі у південно-руських землях, ординські хани мали при цьому певні цілі. Вони прагнули поставити собі на службу державно-правові порядки, які склалися на Русі протягом ряду століть, видаючи ярлики на займання столів тим князям, які здавалися їм надійними. Ненадійні ж, з погляду ординських правителів, князі ліквідовувалися. Для ординських ханів була традиційною політика на Русі, яка полягала в тому, щоб приборкати одного князя з допомогою іншого, сіяти між ними чвари, доводити сили князів до рівноваги і не давати змоги жодному з них зміцнитися. Робилося це з метою закріплення політичної та економічної влади Орди над руськими землями. Крім цього, Орда привласнила собі право збирати данину (наприкінці ХІІІ ст. збирання данини доручалося руським князям), а також затверджувати князів у руських землях. Однак вона неспроможна була домогтися глибших змін у внутрішньому устрої земель Русі.

Завдання для самоконтролю

1. Як змінилося становище українських земель з часу монголо-татарського іга?
2. Які зміни відбулися у державному і суспільному ладі?
3. Становище яких земель було порівняно кращим і чому?

Розділ ІV. Суспільно-політичний лад на українських землях в литовсько-польський період та особливості права (ХІV ст. – 1648 р)

Тема: 9. Захоплення українських земель Литвою і Польщею (сер. ХІV– сер. ХVІІ ст.).

1. Колонізація українських земель.

2. Роль Кревської (1385р.), Городельської (1413 р) та Люблінської (1569 р.) уній у зміні правового статусу українських земель.

Література:

[1] ст. 48-49; [3] ст. 67-69; [4] ст. 126-131; [5] ст. 94-98;

[9] 38-44

1. Колонізація українських земель.

Галицько-Волинська держава в сер. ХІV ст. втратила свою незалежність. У цей час почали змінюватись сусідні з Україною держави – Литва, Польща, Московія.

1340р. литовський князь Ольгерд проголосив, що вся Русь повинна належати литовцям. У 1362р. литовці зайняли Київ і рушили на Поділля, завдали нищівної поразки Золотій Орді. В той час до Литви відійшла приблизно половина земель Київської Русі. Велике князівство Литовське стало найбільшим у Європі.

Більшість українських князівств, щоб звільнитися від васальної залежності від Золотої Орди, воліли увійти до складу Князів. Литовського, яке активно розширювало свої володіння. Литовці здобули прихильність місцевого населення, бо воювали з татарами, виганяли їх з України. велике значення мало однакове віросповідання (литовці прийняли спочатку православну віру, а з кін. ХІV ст. – католицтво). Українська мова була в широкому вжитку, а українські князі зберігали всі свої привілеї і багатства.

Після приєднання українських земель населення Великого князівства Литовського на 90% складалося з українців та білорусів.

Характеристики вчених про це приєднання:

- Кульчицький – литовці виконували загарбницькі цілі;

- Полонська-Василенко, Юшков – м’який характер входження земель до Литви.

На І етапі, у ХІV і в першій пол. ХV ст. литовська влада дотримувалась правила „ми старину не рушимо, а новину не вводимо”. Між Великим князем і місцевою знаттю укладалися договори („ради”), за якими українські князі та бояри зобов’язувались служити Великому князю, а князь – боронити землю від татар. Руські князівства зберігали у складі Великого князя Литовського автономний Державний устрій, суспільний лад, прав. система залишились такими ж, як і до входження в Литву.

Державною мовою була давньоруська, столицею князівства стало м. Вільно. Вже великий князь Гедимін, що титулував себе „королем Литовським і Руським”, був православним, а мати його – „руська”. З часом „руська віра”, мова, звичаї настільки поширюються в Литві, що за словами М. Грушевського, робляться вірою, мовою і звичаями князівського двору. Відомо, що Ягайло з Вітовтом листувалися лише „по руськи”. Мовою „руською” (староукраїнською) великі князі пишуть привілеї поодиноким землям, видають ухвали, устави, різні державні акти. Це був той рідкісний випадок, коли пануюча політично народність, підпала під духовний і культурний вплив народності підлеглої.

2. Роль Кревської (1385р.), Городельської (1413р) та Люблінської (1569р.) уній у зміні правового статусу українських земель

Все змінилося після підписання договорів між Литвою й Польщею – так званих уній. Кожна така унія – це певний етап у змові польських і литовських феодалів з метою загарбання українських земель.

Такими етапами стали: Кревська унія підписана у серпні 1385р. Передумовою її стало те, що польських магнатів і шляхту дуже приваблювали українські землі. Владні кола Польщі внаслідок переговорів з Великим князем Литовським Ягайлом запропонували йому польський престол і руку королеви Ядвіги. Так з’явилась Кревська унія, відповідно до якої Ягайло став королем польським і за це мусив поширити в землях Великого князя Литовського латинь, звільнити полонених поляків, приєднати литовські і руські землі до польської корони, а також повернути всі раніше втрачені Польщею та Литвою землі.

Литовці не хотіли пускати поляків безпосередньо на литовські землі, і вже 1389р. Кревська унія була скасована і проголошена незалежність Великого князя Литовського. Більше того, після перемоги під Грюнвальдом у 1410р., де Литва зіграла провідну роль у перемозі над німецькими лицарями, до Литви від Польщі відійшло Поділля.

Другим етапом зближення Литви й Польщі можна вважати Городельську унію 1413р. в цьому документі було закріплено литовську автономію, але закріплювалися права лише для католиків. Це призвело до загострення відносин між православними і католиками. Серед православних поширився рух до Москви, яка оголосила себе „третім Римом” і почала збирати землі Київської Русі. скрутне становище українських земель ускладнювалося тим, що тероризували український народ кримські татари. Вони були одночасно в союзі з Москвою і Литвою. 1484р. кримський хан Менглі-Гірей зруйнував і жорстоко пограбував Київ. все це підштовхнуло князівство Литовське до зміцнення союзу з Польщею.

1 липня 1569р. після гострої боротьби на польсько-литовському сеймі, було підписано акт Люблінської унії. Відповідно до нього Корона (Польща) й Велике князівство Литовське об’єднувало в єдину державу – Річ Посполиту. Тепер обирався єдиний спільний король, якого одночасно проголошували Великим Князем. Створювався об’єднаний польсько-литовський сейм. Спільною була монета і проводилася спільна зовнішня політика, передбачалося зближення польської і литовської системи права. Розділ: державний герб, печатка, фінанси, адміністрація, військо.

У ХVІ ст. українські землі опинилися у складі різних держав: Польщі, Литви, Москви, Молдавії (а потім Туреччини), Угорщини (пізніше Австрії).

Завдання для самоконтролю

1. Як відбувалося формування Литовсько-Руської держави?
2. Який характер мало приєднання українських земель до Литви?
3. Чим зумовлювався процес об’єднання Литви й Польщі?
4. Охарактеризуйте польсько-литовські унії. Які наслідки вони мали для українських земель?

2. Які основні джерела з історії держави і права ви можете назвати?

3. Які основні періоди в історії держави і права України ви знаєте?

Тема: 10. Суспільний та державний лад на українських землях (сер. ХІV – сер. ХVІІ ст.)

1. Становище дворянства (шляхти)

2. Вплив духовенства на суспільно-політичне життя.

3. Міське населення та селянство

4. Органи державної і місцевої влади та управління.

Література:

[3] ст. 69-78; 89-104; [4] ст. 131-157; [7] ст. 49-62;

[9] 44-65

Пануючими верствами у Литовсько-Руській державі були: князі литовські, удільні українські князі, що мали родові земельні маєтки. Разом вони утворювали аристократію і вважалися магнатами, але українські магнати не мали права займати державні посади. Нижче магнатів стояла шляхта, що мала землю за службу і була основною частиною війська.

Бояри стояли нижче шляхти і виконували різні державні повинності: розвозили пошту, несли „подорожну” повинність, „путну” службу. „Панцирні слуги” – найнижчий службовий стан. вони повинні були самі служити у війську без власної дружини.

2. Вплив духовенства на суспільно-політичне життя.

Окрему суспільну верству становило (духовенство) духівництво. До нього належали не тільки священики, а й їхні родини і весь церковний причт, усі вони підлягали суду єпископа. Духівництво було численним – навіть малі села мали свої церкви, а у великих селах не раз було по дві парафії.

Церкви засновувала шляхта, міщанство, а інколи й селяни. Священик мав звичайно цілий лан землі, а крім того, одержував різні продукти як оброк від парафіян. Духовний сан вважався спадковим: після батька парафію одержував син, якщо ж родина вимирала, парафія могла залишитися близьким родичам.

Під польською владою православна церква втратила своє привілейоване становище й опинилася перед небезпекою повного знищення. вищі церковні посади контролювала державна влада і надавала їх відданим людям. Але, незважаючи на це, роль церкви як національної організації була в той час значною. Митрополит і єпископи вважалися представниками усього народу, позбавленого іншої політичної, репрезентації, церковні собори ставали всенародними з’їздами. Перебуваючи у тяжкому становищі, церква шукала захисту і допомоги в самому суспільстві, мусила зближатися з народом.

3. Міське населення та селянство

Міста за правовим становищем поділялися на великокнязівські, приватновласницькі та церковні. Все населення міст незалежно від майнового стану, називалося міщанством.

Привілейоване становище мало купецтво. Всі категорії населення об’єднувалися в цехи: будівельників, лікарів, аптекарів, шевців та інших. Цехи мали свій статут, судові органи управління на чолі з цех майстрами, свої ікони, прапори, свята. Цехи сплачували податки державі, а в приватновласницьких і церковних містах – ще й власнику.

Селяни

Серед селянства були ті самі верстви, що й за княжої доби: вільні, напіввільні, невільні.

Вільні селяни залежно від характеру повинностей поділялися на три категорії: тяглові селяни, службові селяни (бортники, рибалки, конюхи) і ремісники (ковалі, ткачі, каретники) „чиннові селяни” або данники (працювали на власній землі, сплачуючи данину натурою).

Невільні селяни – колишні холопи, челядь. З розвитком фільваркової системи становище селянства додатково погіршується: зросла панщина, збільшуються натуральні повинності, селянство закріплюється за землею без права власності на землю (кріпацтво). До ХVІ ст. все селянство України було закріпачене.

Громада („копа”) володіла колективною земельною власністю, мала адміністрацію, обирала старосту, здійснювала судово-поліцейські функції, стежила за сплатою податків, утримувала церкву. Села об’єднувались у волості. На волості віче громадою (копою) обиралися волосні атамани або старшини.

4. Органи державної і місцевої влади та управління

Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів.Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з ХV ст. – з державних намісників. При Великому князі діяла так звана „Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.

Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм.

Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя:

- маршалок земський (1-а особа при Великому дворі),

- маршалок двірський (заступник і помічник 1-го маршалока Великокнязівського двору),

- канцлер – відав державною канцелярією,

- підскарбій – відав фінансами,

- гетьман – командував військом.

З ХV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.

Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину – так звану „поденщину” і брати участь у військових походах.

За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації.

Тип держави за формою правління – монархія.

Схема 1

Державний лад Великого князівства Литовського

Великий князь

Центральна адміністрація

Пані-рада Великий

Дата добавления: 2014-01-05