Методи та механізми інвестування в продуктові інновації

Оптимізація інвестиційного забезпечення в товарній інноваційній політиці

Організаційно-економічний механізм інвестиційного забезпечення інноваційної складової товарної політики

Методи та механізми інвестування в продуктові інновації

ТОВАРНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ТЕМА 8

Список використаної літератури

1. Лук’янець Т.І. Рекламний менеджмент: Навч. посіб. – 2-ге вид., доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 440 с.

2. Маркетинг: бакалаврський курс: Навч. посіб. / За заг. ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 976 с.

Товарні інновації являють собою ефективну оборонну реакцію фірми на виникаючу загрозу втрати свого місця на ринку, постій­ний тиск з боку конкурентів, виклик нових технологій, скорочен­ня терміну придатності продуктів, законодавчі обмеження й змі­ну ринкової ситуації. У наступальному варіанті товарна іннова­ція - це засіб використання нових можливостей збереження або завоювання конкурентної переваги за допомогою виробництва та виведення на ринок нових товарів. У довгостроковому аспекті в підприємства немає іншого вибору, крім ведення ефективної то­варної інноваційної політики, що є майже єдиним джерелом три­валого успіху. Таким чином, товарну інноваційну політику мож­на назвати своєрідною філософією сучасних ринкових відносин у рамках формування ефективного товарного асортименту успіш­ного підприємства. Успіх же товарної інноваційної діяльності зна­чною мірою визначається формами її організації й способами фі­нансової підтримки.

Систематизуючи різні підходи та визначення джерел фінан­сового забезпечення інноваційної діяльності, їх можна предста­вити таким чином, як на рис. 8.1.

Пошук джерел фінансування товарних інновацій, їх порівня­льна оцінка й оптимізація структури, а також вибір конкретних механізмів інвестування відіграють одну з провідних ролей у за­безпеченні успіху реалізації товарної інноваційної стратегії під­приємства. На цьому етапі вважаємо за необхідне проаналізувати та виявити ті джерела, які можуть бути використані підприємст­вом для реалізації саме його товарної інноваційної стратегії.

Рис. 8.1. Джерела фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності

Для того щоб оптимізувати процес інвестиційного забезпечен­ня інноваційної складової товарної політики підприємства, в першу чергу необхідно враховувати особливості процесу їх створен­ня та освоєння на підприємстві. Потреба у фінансуванні іннова­ційної товарної політики виникає вже на перших етапах її розроб­лення. Розглянемо процес виникнення потреби в залученні кош­тів у безпосередній залежності від етапів життєвого циклу інно­ваційного продукту (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Стадії процесу інвестиційного забезпечення створення продуктової інновації

Пояснення до рис. 8.2:

1. Фундаментальні дослідження.

2. Прикладні науково-дослідні роботи.

3. Дослідно-конструкторські роботи.

I. Аналіз відповідності внутрішніх можливостей зовнішнім.

II. Генерація ідей інновації цілей маркетингової стратегії.

III. Відбір прийнятних ідей.

IV. Розроблення задуму нового товару та його перевірка.

V. Аналіз ринку й розроблення маркетингової стратегії.

VI. Оцінка можливостей досягнення.

VII. Розроблення нового товару.

VIII. Випробування в ринковому середовищі.

Інноваційна ідея може мати два шляхи походження. По-пер­ше, вона може виникнути в результаті фундаментальних, прикладних досліджень та розробок, і, по-друге, її поява може бути обумовлена потребою ринку. На підставі цього, слід розріз­няти і джерела фінансування на першому етапі - етапі виникнен­ня інновації.

Згідно зі статистичними даними, у 2006 році виконання фун­даментальних (55,7% їх загального обсягу) і прикладних досліджень (27,4%) здійснювалося за рахунок коштів держбюджету; також за їх рахунок профінансовано майже третину загального обсягу витрат на виконання наукових та науково-технічних ро­біт, з яких 12,5% асигновано на виконання науково-технічних розробок. Пріоритетне значення фундаментальної науки в розви­тку інноваційних процесів визначається тим, що вона є генерато­ром ідей, відкриває шляхи в нові сфери знання. Частіше за все продуктом цього сценарію виникнення інновацій є поява нових технологій і видів техніки (технологічні інновації), що, крім того, належать до визначених урядом пріоритетними.

За еволюційного напрямку створення інновацій основними джерелами фінансування є власні кошти підприємств. Аналіз вну­трішніх можливостей, генерація і відбір ідей, розроблення задуму товару, формування й оцінка маркетингової стратегії не вимагають великих фінансових ресурсів та частіше за все ці витрати станов­лять незначну частку від загального обсягу коштів, що витрачають­ся на реалізацію товарної інноваційної політики.

Такі етапи інноваційного процесу - дослідно-конструкторські роботи, розроблення нового товару та випробування його в рин­ковому середовищі, разом з початковими етапами комерціалізації продуктової інновації - упровадженням та етапом росту - пов'я­зані з високою ймовірністю одержання від'ємних фінансових ре­зультатів. Інвестиції в інновації, що мають ризиковий характер, у сучасній науковій літературі отримали назву «ризикоінвестиції». Саме тут виникає необхідність у формуванні ефективного механізму фінансування та адекватному розподілі коштів за на­прямками реалізації товарної інноваційної політики.

На етапі уповільнення зростання, коли реалізація товарної інновації починає давати прибуток, ризик втрат при вкладанні засобів майже зникає, і прибуток, що підприємство отримує від реалізації інновації, значною мірою формує інвестиційні ресурси для подальшого виробництва та частково може йти на реалізацію нового інноваційного проекту.

З огляду на те що будь-який інноваційний проект не може здійс­нюватися без залучення фінансових і матеріальних ресурсів, можна дійти висновку, що життєвий цикл проекту доцільно розглядати більш укрупнено - як передінвестиційну, інвестиційну й експлуа­таційну стадії (фази), тим більше, що такі приклади в літературі ві­домі [2]. Розглядаючи ще більш укрупнено, можна виокремити дві великі стадії - передпроектна і проектна. При цьому саме передпроектна стадія і являє собою передінвестиційну стадію.

Передінвестиційна стадія має три рівні аналізу [2]:

1) вивчення інвестиційних можливостей проекту;

2) передпроектні дослідження;

3) оцінка можливості реалізації інвестиційного проекту.

У ході вивчення інвестиційних можливостей проекту роблять­ся загальні оцінки необхідності залучення інвестицій, розгляда­ються такі аспекти, як забезпеченість природними ресурсами, загальний інвестиційний клімат, наявність і вартість основних виробничих факторів. Зазначимо також, що на даному етапі, як правило, не передбачаються значні витрати.

Передпроектні дослідження передбачають складання попере­днього техніко-економічного обґрунтування проекту, вивчення впливу на проект окремих зовнішніх факторів, наприклад, еко­логічних, а також визначається привабливість для окремого інве­стора або групи інвесторів.

Оцінка можливості реалізації інвестиційного проекту дозво­ляє прийняти остаточне рішення про реалізацію проекту, оскіль­ки на даному етапі проводиться комплексне оцінювання іннова­ційного проекту, аналіз ризиків, моделюються рішення.

При цьому інвестор, насамперед, зацікавлений у тому, щоб усунути ризики, що виникають у ході реалізації проекту, а та­кож в ефективності вкладених коштів. Це потребує від аналітика проведення більше глибокого по суті й за змістом передпроектного аналізу й обґрунтування для ухвалення рішення про обсяги фі­нансових вкладень.

Таким чином, завдання, що виникають на передпроектній стадії, багато в чому мають визначальне значення для ухвалення рішення про реалізацію інноваційного проекту або відмову від нього. При цьому остаточний вибір прямо залежить від особи, яка приймає рішення, і майбутніх інвестицій в інновацію.

Розроблення інноваційного проекту, що, крім його інвестицій­ної складової, містить ще й етапи передінвестиційної стадії, а та­кож етапи реалізації й удосконалення створеного продукту (тех­нології), являє собою порівняно з інвестиційним проектом як більш складний і тривалий, так і більш дорогий процес. Це обу­мовлене тим, що інновації завжди здійснюються в умовах неви­значеності, і виникає необхідність прогнозування й аналізу ново­введення.

Більше того, упровадження інновації в нашій країні пов'яза­не з впливом зовнішніх факторів, таких, як кредитно-грошова політика, рівень оподатковування, політична ситуація тощо.

Отже, ураховуючи специфіку товарної інноваційної діяльності на підприємстві, систематизуємо джерела ризикоінвестицій таким чином (табл. 8.1).

Таблиця 8.1.

Характеристика джерел ризикоінвестицій для реалі­зації

інноваційної товарної політики підприємства

Види фінансування	Критерії оцінки
доступність	ємність	ефективність	рівень ризику
Власні фонди розвитку підприємства	Максимальна	Незначна (пропорції розподілу прибутку на споживання й нагромад­ження)	Максимальна (безплатний ресурс)	Мінімальний
Емісія акцій	Задовільна (для рентабельних підприємств)	Істотна (привабли­вість акцій)	Істотна (дивіденди за акціями)	Задовільний (структура акціонерного капіталу)
Кошти, консолідовані внаслідок інтеграції	Задовільна (інтеграційна можливість підприємства)	Задовільні (умови договорів структур, що консолідуються)
Банківські та комерційні кре­дити й позички	Низька (для високорента­бельних і надій­них підприємств)	Макси­мальна	Низька (рівень кредитної ставки)	Низький (умови кредитного договору)
Державні кредити	Мінімальна (пріоритетність підприємства)	Макси­мальна	Максимальна (дешевий ресурс)	Мінімальний
Державні інвестиції	Мінімальна (особливий статус підпри­ємства)	Макси­мальна	Максимальна (безплатний ресурс)	Мінімальний
Іноземні інвестиції	Низька	Макси­мальна	Істотна	Задовільний
Внески в статутний фонд	Задовільна	Істотна	Висока	Мінімальний
Кошти інвестиційних банків	Низька (наяв­ність приваб­ливої інвести­ційної програми чи проекту)	Макси­мальна	Висока (до­даткове су­проводження процесу реалізації програми)	Низький (умови кредитного договору)
Кошти від реалізації облігацій	Низька (для високорента­бельних і надійних підприємств)	Макси­мальна	Висока (диверсифіка­ція джерел позичкових коштів)	Низький (ста­більні умови фінансування й високий рівень незалежності)
Лізинг	Обмежена	Незначна (обмежена залученням у виробницт­во нової техніки й технологій)	Висока (оплата в розстрочку)	Високий (ціна капіталу може перевищити банківський відсоток)
Кошти венчурних та інвестиційних фондів	Низька (нерозви­неність індустрії венчурного фінансування)	Низька (відсутність законо­давчих умов функціонування венчурних структур в Україні)	Високий

Для вибору джерел формування інвестиційних ресурсів, найбільш прийнятних для підприємства-інноватора, рекомендується використовувати такі критерії: доступність та достатність інвестиційних коштів для реалізації товарної іннова­ційної політики підприємства; максимальна результативність інвестування з погляду як отримувача інвестицій, так і самого інвестора; мінімізація ризику.

У сучасних умовах використання одного джерела фінансуван­ня інноваційних проектів можуть дозволити собі тільки великі підприємства, і навіть вони надають перевагу мультиканальному інвестуванню, використовуючи різні джерела й механізми фінан­сування, страхуючи себе від ризиків інноваційної діяльності.

Тож існує низка проблем оптимізації формування структури ризикоінвестиційних ресурсів і оцінки їх можливої ефективності. Це зумовлене тим, що ефективність того чи іншого джерела формування фінансових ресурсів залежить від специфіки та стану середовища, в якому підприємство функціонує, а також від специфіки та стану са­мого суб'єкта господарювання. Цілком імовірно, що ефективні за од­них умов джерела інвестицій, в інших умовах (або навіть у разі їх про­стої зміни) виявляються неприйнятними. Таким чином, виникає ри­зик недоотримання інвестицій у необхідному обсязі та, як наслідок, зниження ефективності самого інвестиційного проекту. У цих умо­вах є три шляхи формування інноваційної товарної політики:

1. Диверсифікація джерел фінансування залежно від наявного портфеля інвестиційних проектів. Тут виникає необхідність правильного розрахунку їх пропорційного співвідношення в загальній сумі необхідних інвестицій.

2. Диверсифікація портфеля продуктових інновацій залежно від наявних (обмежених) фінансових ресурсів. Практично така си­туація є найбільш типовою.

3. Здійснення розробки і формування портфеля інноваційних проектів паралельно з пошуком доступних фінансових кош­тів, узгоджуючи їх.

Вагомим у виборі методу прогнозування й аналізу нововведен­ня має тривалість прогнозованого життєвого циклу інновації. Так, у нововведень, що мають короткий життєвий цикл, зберігається високий ступінь залежності від тривалості стадії НДДКР, від по­яви конкуруючих новинок і розроблення нововведення, що спи­рається на даний технічний принцип. При прогнозуванні такого типу інновацій завжди слід передбачати можливий час старіння даного принципу в межах нововведення. Слід пам'ятати, що фі­нансовий успіх може залежати від збільшення життєвого циклу інновації як за рахунок збільшення строків його корисного функ­ціонування, так і більш раннього виходу на ринок. Так, при зіста­вленні фінансової ефективності альтернативних нововведень ус­піх буде в багатьох випадках на боці наукоємної, короткотрива­лої новинки, а не на боці освоєного продукту.

На рівні підприємства розроблення й упровадження інновацій­ної товарної політики загалом залежить від потреби, бажань і мо­жливостей суб'єкта господарювання і значною мірою визначаєть­ся організаційно-правовою формою і механізмом управління його фінансами. Сукупність тих чи інших джерел фінансування інно­ваційного розвитку формує механізм інвестування. У «Концепції економічної стабілізації та росту в Україні» передбачається фор­мування механізмів інвестування в загальній структурі економі­чних механізмів, які мають бути орієнтовані на розвиток іннова­ційного потенціалу підприємств, сприяти розвитку конкуренто­спроможності та стимулювати інноваційний розвиток пріоритет­них галузей.

С.М. Ілляшенко зазначає, що механізми інвестування мають забезпечити залучення інвестиційних ресурсів для реалізації існу­ючих (потенційних) ринкових можливостей їх інноваційного роз­витку з метою завоювання сталих позицій на ринку, одержання прибутку, стійкого розвитку в межах обраної місії та мотивації діяльності [1].

Система механізмів інвестування подана на рис. 8.3.

Рис. 8.3. Система механізмів інвестування інновацій

Крім розглянутих, застосовують також такі механізми: вико­ристання коштів від приватизації державного майна (через Фонд державного майна), цільові державні кредити, податкові інвести­ційні кредити, кредити Світового банку, гранти та ін.

Ці механізми слід виокремити самостійну групу (дехто розгля­дає їх у складі перелічених вище), оскільки вони мають специ­фічні особливості, іншу природу, а саме: безпосереднє міждержав­не, державне або місцеве регулювання розвитку пріоритетних на­прямків в економіці країни, регіону, галузі.

За рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фі­нансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти. При цьому безповоротне надання бюджетних коштів у вигляді субси­дій має розглядатися як виняток з правил, що базується на основ­них принципах кредитування, зокрема терміновості, поверненості і платності. Для підвищення віддачі від виділених з бюджету ко­штів з метою підтримки інноваційної сфери рекомендується ке­руватися також принципами:

- швидкої віддачі - коли кошти вкладаються у вже наявні інно­ваційні проекти, які перебувають на стадії реалізації, або про­екти, які потребують незначного доопрацювання. При цьому віддачею є не лише відшкодування витрачених коштів, а по­вернення інвестованих ресурсів з приростом доданої вартості та прибутку або ефект, що не має матеріального втілення й тіль­ки опосередковано впливає на ефективність функціонування економіки;

- розподілу з часовим лагом — коли йдеться про інвестування інноваційних проектів, що охоплює всі сфери економіки краї­ни. Цей принцип досить актуальний, коли йдеться про недо­статність ресурсів для повноцінної підтримки всіх інновацій­них програм державного значення.

Для деяких загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних та інноваційних проектів і програм доцільно використовувати схеми змішаного фінансування. У такому разі фінансування проектів, підготовлених комерційними структура­ми, необхідно здійснювати на конкурсній основі, за умови що не менше ніж 70% має покриватися власними коштами ініціатора, а 30% може фінансуватися за рахунок щорічних видатків коштів з державного або місцевого бюджету. До фінансування таких про­ектів можуть бути залучені також позабюджетні фонди. Як свід­чить практика фінансування проектів із залученням міжнародних фінансових інститутів, зокрема ЄБРР, дотримання співвід­ношення 70:30 у структурі фінансування проекту забезпечує до­даткові гарантії для кредитора щодо повернення отриманих кре­дитів.

У багатьох дослідженнях, зокрема у С.В. Валдайцева, є та­кож рекомендації щодо стимулювання кредитних операцій ба­нківських установ, спрямованих на зближення їх з реальним сектором економіки і на підвищення зацікавленості банків у кредитуванні інноваційної діяльності. Доцільно розглядати встановлення пільгових ставок оподаткування залежно від опе­рацій з довгостроковими кредитами, цільовим використанням яких передбачене здійснення нового будівництва, модернізації, реконструкції та технічного переустаткування; зниження норм обов'язкового резервування коштів на кореспондентських ра­хунках НБУ.

Проте для отримання відповідних пільгових умов мають бути застосовані додаткові методи контролю, оскільки на практиці до­сить часто маємо ситуацію, коли предмет контракту в рамках про­екту модернізації, отриманий з-за кордону, завищений у ціні і не тільки морально, а й фізично застарілий.

Дата добавления: 2014-01-05