Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Перебудова. Першi кроки до незалежностi




Справжньою точкою вiдлiку перебудовчих процесiв в Українi можна вважати 26 квiтня 1986 року, день Чорнобильської катастрофи. Вибух у Чорнобилi неначе освiтив дiйсний загрозливий стан речей не лише з довкiллям, але й з українською культурою, мовою, суспiльною мораллю, самим майбутнiм нацiї. Це спонукало до активних дiй верхiвку української творчої iнтелiгенцiї, зокрема - найвiдомiших з-помiж "шiстдесятникiв". Протягом 1986-88 рокiв спочатку в лiтературно-мистецькому середовищi та в культурницькiй пресi, а потiм - у ширших колах iнтелiгенцiї розгорнулися широкi дискусiї. На вiдмiну вiд Москви, де головними темами дискусiй стали "вiдновлення iсторичної правди" щодо в основному радянського перiоду, подолання залишкiв сталiнiзму в суспiльно-полiтичному життi, а також критика командно-адмiнiстративної системи та опрацювання шляхiв реформування суспiльного й господарчого життя в руслi горбачовського гасла "бiльше демократiї - бiльше соцiалiзму", українська iнтелiгенцiя на перший план висувала проблематику захисту нацiональної мови й культури, повернення iсторично-культурної спадщини в повному обсязi. Велике значення для осмислення ситуацiї та усвiдомлення завдань вiдiграла стаття Iвана Дзюби "Чи усвiдомлюємо ми українську культуру як цiлiснiсть" (1987), де цiй культурi поставлено дiагноз - неповноструктурнiсть як наслiдок тристалiтньої бездержавностi.

Почалося активне введення до культурного обiгу ранiше забороненої чи просто не публiкованої української художньої, наукової, полiтичної лiтератури минулих десятилiть, а також культурного доробку української дiаспори. До деякої мiри культурницькi гасла були евфемiзмами, що за ними стояли проблеми вiдновлення справжньої, не декоративної української державностi - на той час, ясна рiч, в рамках СРСР.

Пiд тиском громадськостi на помiтнi поступки в нацiональнiй полiтицi пiшло й компартiйне керiвництво. Найiстотнiшим у цьому планi було запровадження Верховною Радою УРСР у жовтнi 1989 р. змiн до Конституцiї УРСР, що проголошували державнiсть української мови, з одночасним прийняттям "Закону про мови в Українській РСР", який дiє й донинi.

Головними рушiйними силами в цих подiях стали українськi лiтератори, очоленi кiлькома "шiстдесятниками", а також учорашнi дисиденти, якi утворили в Києвi так званий Український культурологiчний клуб. Трохи пiзнiше, в кiнцi 1988 - на початку 1989 року, сформувалася перша за багато десятилiть незалежна, хоч офiцiйно визнана всеукраїнська громадська органiзацiя - Товариство української мови iменi Тараса Шевченка. Коли пiзнiше почали створюватися вже суто полiтичнi органiзацiї - як-от Народний Рух, - їхнiми лiдерами стали переважно недавнi лiдери культурницького руху, зокрема - письменники.

Помiтнi змiни вiдбувалися й у сферi художньої творчостi. Хоча горбачовська полiтика "гласностi та демократизацiї" й не означала цiлковитого скасування цензури та повної свободи слова й творчостi, а лише принесла значне послаблення партiйно-державного тиску на митцiв, у їх середовищi почалося значне пожвавлення. Виникали численнi незалежнi театри-студiї, мистецькi угруповання поза традицiйними творчими спiлками, вийшла з "пiдпiлля" й швидко почала завойовувати популярнiсть молодiжна субкультура, особливо музична. Втiм, i традицiйнi творчi спiлки не залишалися осторонь цих процесiв. Коли українськi письменники масово вирушили у "велику полiтику", то кiнематографiсти та театральнi дiячi зосередилися на обстоюваннi нових господарчих та правових умов для професiйної роботи - аби здобути на майбутнє реальнi гарантiї творчої свободи та матерiальної незалежностi вiд державного та партiйного чиновництва. Саме у 1987-88 по всьому СРСР почалося запровадження нових, "госпрозрахункових" засад роботи закладiв культури та перехiд на "нормативний метод" фiнансування культурних витрат, що полягав в обрахуваннi необхiдних коштiв не за "залишковим" принципом, а на пiдставi "науково визначених" норм забезпечення населення певними культурними закладами й послугами та норм фiнансових i матерiальних витрат на це забезпечення. Однак практично вся культурна iнфраструктура, як, втiм, i вся економiка залишалися пiд державним контролем та керувалися в основному командно-адмiнiстративними методами, а єдиними джерелами фiнансування культури залишалися державний та мiсцевi бюджети.

Тим не менше поширеною є думка, нiби саме горбачовська "перебудова" спричинила глибоку економiчну кризу, що охопила й галузь культури. Насправдi в таких твердженнях є двi серйозних неточностi: по-перше, непослiдовнi й половинчастi реформи стали лише каталiзатором глибокої кризи, що вiддавна назрiвала, натомiсть "деградацiя культури" є насправдi лише занепадом державно-комунальної культурно-просвiтницької iнфраструктури, що теж розпочався задовго до Горбачова. Протягом двадцяти рокiв, 1970-1990, в Українi не зростала, а навпаки - дещо зменшилася мережа клубiв (з 25.7 тис. до 25.14 тис.), масових бiблiотек (з 27.6 до 25.6 тис.), кiноустановок (з 28 до 26.8 тис.), натомiсть кiлькiсть театрiв та музеїв за шiсть рокiв "перебудови", 1985-91, зросла бiльше, анiж за 15 попереднiх рокiв (1970 - 66 театрiв та 147 музеїв, 1985 - 89 театрiв та 174 музеї, 1991 - 130 театрiв та 225 музеїв), що стало можливим передусiм завдяки iнiцiативi самих митцiв та культурної громадськостi, яку вже не стримував партiйний контроль.

12. "Медовий мiсяць" української незалежностi

Досягнення Україною державної незалежностi не вiдбулося в один день - цей процес тривав майже два роки й перебув кiлька етапiв. Його початком можна вважати "майже вiльнi" вибори до Верховної Ради УРСР у березнi 1990 року, коли, попри недемократичний виборчий закон, майже 100 мiсць iз 450 дiсталися демократичним кандидатам. Провiдною полiтичною силою некомунiстичного табору тодi став Народний Рух України, серед керiвництва якого домiнувала творча iнтелiгенцiя, а серед iдей та гасел - нацiонально-демократичнi, зокрема - iдеї культурного вiдродження як необхiдної умови вiдродження нацiональної самосвiдомостi та створення суспiльних умов для досягнення Україною незалежностi. Особливо важливими лiдери нацiонал-демократичної опозицiї вважали проблеми державного статусу української мови, повернення iсторичної державної символiки, вiдновлення "нацiональних" церков - автокефальної православної та греко-католицької. 16 липня 1990 року Верховна Рада пiд тиском демократичних сил прийняла "Декларацiю про державний суверенiтет України", а дещо пiзнiше постановила святкували цю дату як День незалежностi. Втiм, рух до справжньої незалежностi цим лише розпочався. Через рiк, 19-21 серпня, у Москвi стався комунiстичний "путч ГКЧП", пiсля невдачi якого комунiстична бiльшiсть в українському парламентi проголосувала 24 сепня за "Акт про незалежнiсть України" - переважно через страх перед росiйським лiдером Б.Єльциним, що заходився лiквiдовувати КПРС як головну рушiйну силу путчу. Та вже 29 серпня спiльними зусиллями "демократiв" та "нацiонал-комунiстiв" (очолених майбутнiм президентом Л.Кравчуком) президія українського парламенту також приймає рiшення про заборону компартiї та нацiоналiзацiю її майна. Одначе Радянський Союз формально ще iснував, Захiд не квапився визнавати незалежнiсть України. Нарештi, 1 грудня 1991 на референдумi проголошення незалежностi пiдтримало понад 90% українських виборцiв, а вже через тиждень у Бiловезькiй пущi було пiдписано iсторичну угоду про лiквiдацiю СРСР. Українська незалежнiсть стала фактом мiжнародної полiтики, але їй ще належало стати фактом повсякденного життя, зокрема - культурного.

Розпуск КПРС означав знищення старої системи формування культурної полiтики, але увесь набiр "культурних" вiдомств залишився й працював за iнерцiєю, виконуючи основну свою функцiю - адмiнiстративно-господарчого управлiння пiдпорядкованими закладами. До цього додалася небачена ранiше самостiйнiсть регiонiв, зокрема, й у питаннях культурних (облуправлiння культури вже не були, як ранiше, в подвiйному пiдпорядкуваннi - Мiнiстерства та обласної ради). Внаслiдок цього культурну полiтику кожного з вiдомств та облуправлiнь почала визначати та з полiтичних сил, яка мала найбiльший вплив у вiдповiднiй областi чи галузi культурного життя. Настав час партикуляризацiї та регiоналiзацiї культурної полiтики, коли в однiй областi демонтували пам'ятники Ленiновi, в iншiй - гучно вiдзначали радянськi свята, ще в iншiй - нiяк не могли досягти згоди щодо перейменування вулиць.

Як уже зауважувалося, у 1989-91 роках питання культурної полiтики стали невiддiльними вiд власне полiтики, бiльше того - висунулися на перший план. Однак нацiонал-демократи, що переживали пiк свого полiтичного впливу, розглядали у цей час культуру бiльше як засiб бо- ротьби за державнiсть, анiж як самоцiнне явище. Це позначилося i на прокламованих цiлях, i на результатах.

Нiхто, ясна рiч, не заперечував права на творчу свободу, однак український митець повинен був вважати своїм священним обов'язком слугування справi незалежної української держави; натомiсть ця держава, що самим своїм повстанням стiльки завдячувала українськiй культурi та її творцям, повинна була цю культуру всiляко плекати й оберiгати. Такi погляди домiнували в лiтературному середовищi, найактивнiшому серед культурно-мистецьких кiл, натомiсть iншi митцi - кiнематографiсти, художники, - мали менше ентузiазму щодо розбудови державностi й бiльше наполегливостi у виборюваннi гарантiй творчої та адмiнiстративно-господарчої свободи. Однак усi сходилися на тому, що держава хоча й не повинна тепер дикту- вати митцям, як i що робити, але фiнансовий тягар утримання культури й надалi має нести саме вона.

Нацiонал-демократи з їх iдеалiзацiєю незалежної держави та рецидивами народницької недовiри до приватної iнiцiативи, вкупi з "партiєю влади" (верхiвка колишньої партноменклатури, яка зберегла ключовi позицiї й пiсля розпуску КПРС та проголошення незалежностi) породили головний документ державної культурної полiтики цього часу - "Основи законодавства України про культуру" [8], прийнятi Верховною Радою у лютому 1992 року. "Основи" стали величезним кроком уперед в порiвняннi з часом, коли культурна полiтика визначалася постановами ЦК КПРС.

В "Основах" прокламовано принципи державної полiтики у галузi культури, що загалом спiвпадають iз мiжнародно визнаними, однак серед головних прiоритетiв названо "вiдродження й розвиток культури української нацiї", а також "утвердження гуманiстичних iдей, високих моральних засад у суспiльному життi", що, як законодавчо зафiксоване положення, може в певних умовах стати пiдставою для запровадження цензури чи позбавлення пiдтримки певних мистецьких явищ, визнаних недосить високоморальними чи негуманiстичними.

"Основи" стверджують, що "в Українi гарантується розвиток мережi рiзних за видами дiяльностi та формою власностi закладiв, пiдприємств та органiзацiй культури." Однак реальних механiзмiв державної пiдтримки недержавних культурно-мистецьких органiзацiй "Основи" не створювали, а щодо заохочення спонсорства та благочинства - вiдсилали до "чинного законодавства", яке й донинi жодних пiльг спонсорам не передбачає. Щодо державного фiнансування культури "Основи" вказували, що воно "здiйснюється на нормативнiй основi за рахунок республiканського та мiсцевих бюджетiв, а також коштiв пiдприємств, органiзацiй, громадських об'єднань та iнших джерел. Держава гарантує необхiдне фiнансування на розвиток культури в розмiрi не менше восьми вiдсоткiв нацiонального доходу України." Однак ця "гарантiя" залишилася порожнiми словами - насправдi витрати на культуру в бюджетi України останнiх рокiв поволi знижувалися вiд 2% в 1992 роцi до 0.8% на 1995 рiк. Окрiм того, ринковi реформи унеможливили нормативний механiзм фiнансування, розрахований на планову економiку з контрольованими державою цiнами.

Втiм, не лише українськi законодавцi, а й громадська думка в першi роки незалежностi не були готовi до реформування культурної полiтики на сучасних засадах, пристосування її до умов громадянського суспiльства та ринкової економiки. Головними вимогами культурно-мистецького середовища у цей час були збiльшення бюджетного фiнансування та повне звiльнення закладiв культури вiд оподаткування. Першi, невмiлi й нерiдко невдалi спроби недержавних мистецьких органiзацiй iснувати в умовах вiльного ринку, лише за рахунок власноручно зароблених коштiв, породили в цьому середовищi не стiльки прагнення ефективнiше господарювати, скiльки бажання повернутися пiд державне покровительство. Показовим є приклад київських незалежних театрiв - протягом 1992-94 рокiв майже всi вони або припинили iснування, або з власної волi перейшли в комунальне пiдпорядкування.

Двоїстою виявилася роль "традицiйних" творчих спiлок, побудованих за "галузевою" ознакою (одна - письменницька, одна - композиторська i т.д.). За успадкованою вiд радянського часу iнерцiєю лише цi мистецькi об'єднання одержували фiнансування з бюджету, незалежно вiд того, наскiльки активною та мистецьки значущою є їхня дiяльнiсть. Керiвництво "традицiйних" спiлок намагалося добитися законодавчого закрiплення цього стану в нових умовах, аргументуючи це своїм великим внеском у збереження нацiональної культури та виборювання незалежностi, що викликало в нових мистецьких угруповань та асоцiацiй невдоволення й гостру критику. Негативно впливала на ефективнiсть державної культурної полiтики подiленiсть культурної сфери мiж кiлькома вiдомствами - Мiнкультури, Мiнмолодьспортом, Мiннацкультом, Держтелерадiо тощо. Особливо очевидним був брак державної позицiї щодо масової культури в Українi, небезпечний в умовах експансiї закордонної, передусiм - американської та росiйської комерцiйної мас-культурної продукцiї.

Великого удару по iнфраструктурi культури завдала господарча криза, що загострилася ще в 1989-90 роках, та гiперiнфляцiя: за три першi роки незалежностi цiни виросли в 1200 разiв, практично припинилося будiвництво в культурнiй iнфраструктурi. Закривалися кiнотеатри, клуби, особливо профспiлковi, на 15% скоротилося число зайнятих у цiй сферi. Багато талановитих митцiв, передусiм - музикантiв, спiвакiв виїхали працювати за кордон. Особливо глибокою стала криза в кiнематографi та книговидавництвi - галузях, дуже залежних вiд фiнансування та технiчного озброєння. Однак за рахунок iнiцiативи громадськостi та мiсцевого самоврядування у цi ж роки продовжували вiдкриватися новi музеї, театри-студiї, мистецькi галереї, приватнi видавництва. Втiм, їх дiяльнiсть дуже стримувала недосконала правова база: практично повна вiдсутнiсть законодавчої пiдтримки органiзацiй, неорiєнтованих на одержання прибутку.

В цих умовах поширеною стала думка про "занепад української культури", хоча насправдi можна говорити лише про господарчий занепад державно-комунальної "галузi культури", цiлком залежної вiд бюджетного фiнансування та створюваної свого часу передусiм для iдеологiчної обробки населення. Натомiсть у культурi як такiй iшли складнi, суперечливi процеси глибинної трансформацiї, не завжди пiдтримуванi вiдповiдними законодавчими та господарчими акцiями держави.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1112; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.