Риски в аудите

Вступ.

Кримінальна ситуація характеризується активізацією злочинних елементів, зміною форм і методів скоєння злочинів. Особливо необхідно наголосити, що злочинні елементи в результаті концентрації значних фінансових коштів і виникнення доступного для них ринку спеціальної техніки активно використовують різні технічні засоби на всіх етапах при підготовці та здійсненні злочинів.

Відповідно до Конституції і Закону України «Про міліцію» міліція України - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від злочинних посягань. В цьому визначенні термін «озброєний» потрібно розуміти як озброєння не тільки вогнепальною зброєю, але і технічними засобами. Міліція, в якій відсутні засоби зв’язку, транспорт, криміналістична і пошукова техніка, фото - і відеотехніка і таке інше, не зможе практично вирішити ні одного із поставлених перед нею завдань. Таким чином, спеціальна техніка сьогодні повинна ще більш активно використовуватись в практичній діяльності органів внутрішніх справ. Знання спеціальної техніки і вміле використання її можливостей в попередженні і розкритті злочинів - обов’язкова умова професійної майстерності співробітників органів внутрішніх справ.

2. Основні поняття.

Дамо визначення спеціальної техніки органів внутрішніх справ в широкому розумінні.

Спеціальна техніка ОВС – це комплекс технічних засобів, а також тактичних прийомів їх використання, які застосовуються міліцією для боротьби зі злочинністю та для забезпечення всіх напрямків практичної діяльності при безумовному дотриманні законності.

За галуззю наукового знання розрізняють загальні та спеціальні технічні засоби. Загальні запозичені з інших галузей науки і техніки, їх застосовують без жодних змін і вдосконалень — це транспортні засоби, інструменти (слюсарні, столярні тощо), засоби провідникового та радіозв’язку, фото техніки, відео- і звукозапису, оптичної техніки, рентгенотехніки, джерел ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання. Ці засоби не належать до суто криміналістичних, бо їх застосовують у різних науках.

До спеціальних належать засоби, що є інструментами пізнання для будь-якої однієї галузі знання чи техніки. Для криміналістики це спеціально розроблені прилади, пристрої та пристосування, призначені для виявлення, фіксації та дослідження джерел криміналістичної інформації при доказуванні у кримінальних і цивільних справах (наприклад, йодні трубки, магнітні пензлі, прилади для композиції суб'єктивних портретів, метричні лінійні масштаби-рулетки та ін.).

3. Тенденції впровадження технічних засобів у роботу органів внутрішніх справ.

Сьогодні практика, впровадження технічних засобів у роботу органів внутрішніх справ має такі тенденції:

1. Надходять у готовому вигляді і беруться на озброєння технічні засоби, що підходять органам внутрішніх справ за тактико-технічними характеристиками.

Прикладом таких засобів можна вважати деякі види автомототранспорту, стандартну апаратуру провідного і радіозв’язку, оптико-механічні прилади спостереження, вимірювальні прилади, фото- та відеотехніку, обчислювальну та іншу техніку.

2. Технічні засоби, придбані у готовому вигляді, конструктивно змінюються або доповнюються з метою їх пристосування до специфічних завдань та умов діяльності ОВС.

Наприклад, автомотозасоби, обладнані радіостанціями, засобами підсилення звуку; засоби маскування та дистанційного управління до різних фото- та відеокамер; персональні ЕОМ, на базі яких створені автоматизовані робочі місця для працівників оперативних і слідчих підрозділів ОВС.

3. Розробка та виготовлення технічних засобів здійснюється спеціально для ОВС з найбільш повним урахуванням специфічних завдань та умов роботи цих органів.

Завдяки заходам, що вживаються керівництвом МВС, арсенал спеціально виготовлених для ОВС технічних засобів значно розширився. До них, у першу чергу, належать засоби оперативного зв’язку, апаратура охоронної сигналізації, засоби регулювання дорожнього руху, засоби пошукової техніки, захисту особового складу та ін.

Поряд із завданням технічного озброєння ОВС новітніми видами техніки на перший план висуваються проблеми розробки на підставі вимог законності та передового досвіду роботи підрозділів ОВС з питань організації, методики і тактики застосування відповідних технічних засобів.

Організаційно-методичні та тактичні основи використання техніки в ОВС включають:

· відпрацювання механізму визначення і придбання матеріально-технічних засобів;

· збереження та постійну готовність до застосування технічних засобів (визначення табельної належності і потреби та порядку постачання техніки, вирішення штатних питань щодо обслуговування і ремонту спеціальних технічних засобів (СТЗ), морального та матеріального заохочення працівників та ін.);

· визначення обов’язків та прав керівників органів і служб різного рівня й інших працівників щодо організації застосування техніки.

· встановлення форм і методів участі інженерно-технічних працівників, експертів-криміналістів та інших спеціалістів у заходах, пов’язаних із застосуванням засобів спецтехніки;

· типові варіанти організаційних форм і тактики застосування окремих видів техніки й, особливо комплексного використання різних технічних засобів, розроблених з урахуванням особливостей діяльності органів і служб різних рівнів, а також щодо оперативної обстановки та проведення конкретних оперативно-службових заходів і слідчих дій;

· пошук нових форм і методів застосування технічних засобів із залученням спеціалістів підрозділів ОВС, які використовують технічні засоби, та методів оперативно-службової діяльності;

· удосконалення існуючих та створення нових засобів спеціальної техніки, а також нормативних актів і рекомендацій щодо їхнього використання;

· збирання, узагальнення та аналіз інформації про застосування технічних засобів у правоохоронній діяльності інших держав.

4. Класифікація спеціальної техніки за видами діяльності ОВС України.

Спеціальні технічні засоби (СТЗ) можна класифікувати відповідно до слідчої, оперативно-розшукової та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ (спеціальні технічні засоби загального призначення), таким чином з а видами діяльності міліції, спеціальна техніка поділяється на класи:

· адміністративно-управлінська техніка;

· слідчо-криміналістична техніка;

· оперативна техніка.

Форма діяльності ОВС може бути гласною або негласною.

· Гласна – відкрита, із зазначенням у відповідних документах, наприклад: застосування звичайних технічних засобів звуко-, фото-, відеозасобів під час проведення слідчих дій, застосування спеціальних засобів під час охорони громадського порядку.

· Негласна – таємна, законспірована, без оголошення цілей і завдань, факти застосування фіксуються в таємних документах, які долучаються до справи оперативного обліку, наприклад: застосування звичайних та спеціальних технічних засобів звуко-, фото-, відеозасобів під час проведення оперативно-розшукових заходів.

Гласна форма застосування СТЗ реалізується під час профілактичної, дізнавальної, слідчої, адміністративної, охоронної діяльності ОВС. Негласна форма застосування СТЗ реалізується, в основному, під час оперативно-розшукової діяльності.

Під час розслідування злочинів СТЗ використовуються переважно гласно для збирання і дослідження доказів. Методика та прийоми застосування цих засобів розробляються криміналістикою. Ці технічні засоби, прилади та прийоми охоплюються поняттям ”криміналістична техніка”. Ці питання розглядалися також при застосуванні знарядь і приладів пошукової техніки, приладів спостереження. Застосування криміналістичної техніки регулюється нормами кримінально-процесуального закону.

В оперативно-розшуковій діяльності (ОРД) спеціальна техніка застосовується для профілактики та розкриття злочинів і розшуку злочинців, причому використовується вона здебільшого негласно. Для цього визначено спеціальні технічні засоби, прилади та прийоми під загальним найменуванням «оперативна техніка». Застосування цієї техніки регламентується законами України ”Про міліцію”, ”Про оперативно-розшукову діяльність”, Кримінально-процесуальним кодексом України, а також деякими підзаконними актами та наказами МВС України.

В адміністративній діяльності ОВС техніка застосовується гласно. Технічні засоби, прилади та прийоми розробляються або пристосовуються залежно від напряму адміністративної діяльності ОВС і мети їхнього застосування. До СТЗ, що застосовуються в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ, належать засоби організаційної техніки, спеціальні транспортні засоби, технічні засоби охорони, засоби регулювання дорожнього руху тощо. Застосування цієї техніки регулюється, як правило, нормами адміністративного права.

Використання деяких технічних засобів має універсальний характер: одні й ті ж технічні засоби можуть використовуватися на всіх основних напрямах діяльності ОВС. Це стосується, наприклад, засобів радіозв’язку, фото- та відеоапаратури, приладів звукозапису, пошукової техніки. Ця обставина має важливе практичне значення і враховується під час створення нових зразків техніки, під час організації технічного оснащення ОВС, а також у процесі організації роботи з застосуванням СТЗ працівниками різних галузевих служб.

Управлінська діяльність ОВС забезпечується відповідними технічними засобами (засоби зв’язку, підсилення мови, малої механізації праці, обчислювальної техніки тощо.

Важливе значення у боротьбі зі злочинністю мають засоби та методи оперативної та криміналістичної техніки. Головне при цьому – забезпечення високої якості проведення оглядів місць скоєння злочинів, одержання вихідних даних про особу злочинця, виявлення речових доказів, розкриття злочинів за допомогою технічних засобів.

Таким чином, до складу спеціальної техніки входять засоби радіо- та провідного зв’язку, підсилення мови, спеціальні засоби та засоби сигналізації, звуко- та відеозаписувальна апаратура, пошукові прилади, засоби зорового виявлення, спеціальні хімічні речовини, засоби оперативної фотозйомки і дактилоскопіювання.

5. Призначення та особливості використання спеціальної техніки.

Призначення спецтехніки полягає у:

1. Створенні умов, що сприяють запобіганню злочинам. Так, застосування охоронної сигналізації дозволяє фіксувати незаконне проникнення на об'єкти, що охороняються, та оперативно вжити заходів для затримання порушників, а використання оперативних обліків дає можливість визначити коло осіб, причетних до певних видів злочинів.

2. Полегшенні розкриття скоєних злочинів. Наприклад, використання пошукових приладів забезпечує високу якість проведення огляду місця скоєння злочину, сприяє виявленню речових доказів під час проведення обшуків.

3. Створення можливостей одержання достовірних відомостей про осіб, причетних до підготовки або скоєння злочинів. Практика доводить, що за допомогою низки оперативно-технічних засобів (ОТЗ) можна швидко та надійно отримати і зафіксувати відомості про конкретних осіб, які замислюють чи готують злочини, а після цього вжити заходи щодо їхнього недопущення. Прикладами застосування таких засобів можуть бути апаратура звуко- та відеозапису, прилади спостереження тощо.

4. Припиненні групових порушень громадського порядку та хуліганських проявів. Це може бути досягнуто через застосування спецзасобів захисту особового складу та проведення спеціальних операцій, виявлення причин скоєння злочинів та умов, що цьому сприяють.

СТЗ криміналістики, як правило, призначені для розв’язання тільки криміналістичних завдань або є приладами й засобами загального призначення, в які внесено певні зміни, внаслідок чого вони набули нових функцій, що відповідають завданням криміналістики.

Фото- та кінокамери, відео- та звукозаписуючі пристрої широко використовують у попередженні злочинів та профілактичній діяльності органів дізнання, слідства й суду. Значну роль вони відіграють в адміністративно-профілактичній діяльності, попередженні проступків і правопорушень. На основі криміналістичної техніки розроблено різні пристрої спостереження і такі, що автоматично реєструють ознаки злочинів і правопорушень (наприклад, засоби охоронної сигналізації). Спеціальні засоби у разі спроби крадіжки можуть подавати звуковий або радіосигнал на пульт спостереження чи охорони або вимикати систему запалювання автомобіля. Телевізійні та звукові системи спостереження, спеціальні електронні замки та багато інших пристроїв, які є засобами криміналістичної профілактики, розробляють за ініціативою та участю криміналістів.

Відмінність технічних засобів профілактики від інших криміналістичних засобів полягає у тому, що вони застосовуються до виникнення злочинного діяння. Використання таких засобів і методів має превентивний характер. Вони перешкоджають вчиненню злочину або допомагають його виявленню.

Злочинець під час взаємодії з такими приладами та пристроями залишає на місці події додаткові сліди, які після дослідження надають додаткову необхідну інформацію для розкриття злочину. До СТЗ попередження злочинів належать також засоби фіксації правопорушника на місці вчинення злочину. Це, насамперед, різноманітні хімічні пастки — спеціальні хімічні речовини-композиції, що використовуються в профілактичній і оперативно-розшуковій діяльності для штучного слідоутворення. Потрапляючи на об’єкт, деякі спецхімречовини викликають появу яскраво забарвлених слідів, що важко змиваються, або люмінесценції в УФ променях. Розрізняють хімічні пастки двох типів: активні (поєднання спеціальних сполук із пристроями викиду) і пасивні (слідоутворення відбувається під час контактних взаємодій.

СТЗ досить широко застосовуються у сфері кримінального процесу, зокрема при розкритті й при розслідуванні злочину. Використовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних розмов, найновішу радіо- теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття і розслідування злочину, боротьба зі злочинністю загалом.

До СТЗ, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально розроблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів, пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксування, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування й попередження злочинів.

Для виконання окремих слідчих дій зазначені технічні засоби комплектують і створюють спеціальні набори: слідчі портфелі, спеціальні криміналістичні набори, комплекти СТЗ для прокурора-криміналіста, оперативна і експертна «валізи» (сумки), службовий «валіза» автоінспектора, пересувна криміналістична лабораторія.

При провадженні слідчих дій з використанням найважливіших СТЗ — звукозапису, кінозйомки і відеозапису — порядок їх застосування детально врегульований в законі. Про це повідомляються учасники слідчої дії. Звуко- і відеозапис відтворюються після закінчення слідчої дії, виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомки, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст.

6. Вимоги щодо ефективного застосування спеціальної техніки.

Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування у кримінальному процесі СТЗ і методів розслідування є такими:

1) дії з їх застосуванням правомірні, якщо вони передбачені законом і не суперечать йому;

2) застосовувати їх можуть особи, спеціально на це уповноважені;

3) можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обґрунтованістю, об’єктивністю і достовірністю отриманих результатів;

4) вони не повинні суперечити етичним нормам, принижувати гідність осіб, до яких вони застосовуються;

5) їх застосування має відповідати нормам безпеки.

Для ефективного застосування СТЗ працівники органів слідства мають самостійно набувати навичок їх використання, а за потреби запрошувати спеціаліста до участі у проведенні слідчої дії, мати вичерпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цими вимогами призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшуковувати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучати й оформляти, внаслідок чого докази назавжди втрачаються. Поряд з тим слід зазначити, що відображувані у протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписами понятих. Існує суперечність між необхідністю фіксування у протоколах слідчих дій всієї отриманої інформації та реальною можливістю її засвідчення. Зумовлено це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину можуть проводитися з використанням фахових знань за методикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки.

Перебіг досліджень, під час яких застосовуються спеціальні знання та різноманітні сучасні СТЗ, не завжди можна контролювати, а результати таких досліджень іноді недоступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за допомогою понятих може бути також небезпека для здоров’я через безпосереднє сприйняття матеріального джерела інформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо). Тому такого роду дослідження, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті.

Суд, дослідивши джерела інформації, отримані із застосуванням спеціальних технічних засобів, дає їм оцінку та можливість їх використання.

7. Заклади, які займаються розробкою та впровадженням нової спеціальної техніки.

Основним науковим закладом, який займається розробкою та впровадженням нової техніки в структурі МВС України, є Державний науково-дослідний інститут МВС України (ДНДІ) - це відомчий науково-дослідний заклад, який здійснює наукове та науково-технічне забезпечення діяльності системи органів МВС України. Його створено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 року № 880 "Про реорганізацію вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ" і наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2005 року № 827 з метою здійснення наукового та науково-технічного забезпечення діяльності системи органів МВС України. Інститут координує науково-технічну політику МВС України в сфері створення та впровадження спеціальної техніки.

ДНДІ МВС України постійно проводить роботи, пов’язані з виробництвом та ремонтом вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї, займається виробництвом спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони.

Інститут займається розробленням, виготовленням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, проводить роботи з розроблення, виробництва, упровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг у галузі технічного захисту інформації. Займається розробленням, виготовленням, реалізацією, ремонтом, модернізацією та утилізацією озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї.

Інститут здійснює за погодженням із МВС України зовнішньоекономічну діяльність за напрямами своєї діяльності згідно із законодавством України, створює спільні наукові та виробничі колективи з науковими установами, організаціями зарубіжних країн.

ДНДІ МВС України виконує науково-дослідні роботи, проводить розробки нової спеціальної техніки за наступними напрямками:

– засоби бронезахисту та активної оборони, стрілецька зброя;

· засоби активної оборони;

· засоби індивідуального бронезахисту;

· проведення балістичних, механічних, кліматичних та інших видів випробувань.

– засоби зв'язку, технічний захист інформації;

· системи та засоби зв'язку (носимі, автомобільні та стаціонарні радіостанції, системи транкінгового зв'язку, аналогові і цифрові АТС та пульти оперативного зв'язку на їх базі), нормативна база організації електрозв'язку в МВС України; засоби та системи технічного захисту інформації, системи радіомоніторингу передачі інформації;

· нормативне підґрунтя процесу технічного захисту інформації в ОВС України;

· спецзасоби по забезпеченню ОРД ОВС (фото і відеотехніка для забезпечення ОРД);

· оптична техніка для стрілецької зброї.

– криміналістична та пошукова техніка;

· програмно-апаратні комплекси для виконання криміналістичних експертиз (дослідження мови людини, балістичні експертизи, технічна та графологічна експертиза документів, дослідження носіїв інформації, обробка відеоінформації);

· пошукові, технічні прилади й інші види криміналістичної техніки для роботи на місці події.

– спеціальні транспортні засоби;

· спецавтомобілі для перевезення осіб, взятих під варту;

· спеціальні пересувні криміналістичні, вибухотехнічні лабораторії;

· спецавтомобілі для підрозділів патрульно-постової служби та чергових частин.

– проведення сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту.

У складі ДНДІ МВС України функціонують:

· лабораторія сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту, яка є незалежним органом з сертифікації ручної вогнепальної зброї, спеціальних засобів самозахисту та піротехнічних виробів;

· відділ випробувань, акредитовані Національним агентством з акредитації України на технічну компетентність та незалежність у Системі сертифікації УкрСЕПРО. Вказаний орган з сертифікації створено на підставі спільного наказу МВС та Держстандарту України від 22.02.1994 №114/37 "Про створення державного органу сертифікації спецзасобів самозахисту". Галузь акредитації Органу з сертифікації продукції - Лабораторії сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту Державного науково-дослідного інституту МВС України.

8. Загальні поняття про зв’язок ОВС

Зв’язок – система технічних пристроїв для передачі інформації на відстань.

Інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Одним з основних носіїв інформації є мова людини, заснована на використанні звукових коливань. Коливальні рухи часток пружного середовища (повітря), що викликають слухове відчуття, називають звуком. Процес поширення звукових коливань – звукова хвиля. Звукові коливання, виникнувши в якійсь точці середовища, поширюються в усіх напрямках з приблизною швидкістю 343 м/с (20˚ С). При поширенні звукової хвилі в кожній точці простору створюється певний тиск повітря. Фізіологічні можливості людини не дозволяють забезпечити передачу великих обсягів інформації на значні відстані. Для вирішення цієї задачі використовується система зв’язку.

Повідомлення – форма вираження (представлення) інформації, зручна для передачі на відстань. Розрізняють оптичні (телеграма, лист, фотографія) і звукові (мова, музика) повідомлення. Документальні повідомлення зберігаються на відповідних носіях, найчастіше на папері. Повідомлення, призначені для обробки на ЕОМ, прийнято називати даними.

Сигнал – це перетворене в електричну форму повідомлення. Сигнал може бути аналоговим (безперервним) та дискретним (рис. 1).

Канал зв’язку – сукупність технічних пристроїв (перетворювачів) і середовища поширення, що забезпечують передачу сигналів на відстань.

Канали і системи зв’язку, що використовують штучне середовище поширення (металеві проводи, оптичне волокно), називаються проводовими, а канали і системи зв’язку, у яких сигнали передаються через відкритий простір, – радіоканалами і радіосистемами.

9. Проводовий зв'язок

Група засобів проводового зв'язку є одним з найважливіших елементів складної системи управління ОВС, яка застосовується для управління, взаємодії і контролю за діяльністю різних нарядів та служб. За допомогою засобів проводового зв'язку здійснюється обмін інформацією між черговими частинами, підрозділами та установами ОВС. По них надходять повідомлення від громадян та різних відомств.

До підгруп засобів проводового зв'язку можна віднести:

1. Телефонний зв'язок. Обмін інформацією ведеться у мовній формі. Розрізняють адміністративно-господарський та оперативний телефонний зв'язок.

2. Телеграфний зв'язок. Обмін інформацією ведеться в алфавітно-цифровій формі. Розрізняють державний та відомчий телеграфний зв'язок.

3. Телевізійний зв'язок. Обмін інформацією ведеться за допомогою зображень. Розрізняють мовний та промисловий телевізійний зв'язок.

4. Факсимільний зв'язок. Передавання копій алфавітно-цифрової та графічної інформації.

5. Передавання даних. Обмін інформацією між ЕОМ.

Засоби проводового зв'язку призначені для:

· передачі оперативно-службової інформації, що не містить таємних відомостей;

· організації взаємодії між нарядами, підрозділами, службами ОВС;

· координації дій служб і підрозділів при проведенні оперативно-розшукових заходів;

· зв'язку з громадянами та цивільними установами;

· прийому повідомлень від громадян;

· організації ліній зв'язку з об’єктами централізованої охорони усіх форм власності (кімнат зберігання зброї райлінміськорганів, складів, крамниць, офісів, квартир, дач, гаражів громадян і т.і.).

У підрозділах ОВС використовуються 3 типи проводового телефонного зв'язку:

1) прямий (оперативний) зв'язок;

2) спеціальний зв'язок;

3) загальний зв'язок (телефонний зв'язок загального користування).

Прямий зв'язок використовується для передачі оперативної інформації у випадку, якщо функціональні зв'язки між абонентами заздалегідь визначені.

Основні переваги:

1) відсутність витрат часу на набір номера і комутацію підключення викликуваного абонента;

2) при використанні гучномовних пристроїв, є можливість передавати інформацію одночасно декільком абонентам (така система прямого зв'язку називається циркулярним зв'язком).

Основний недолік полягає в тому, що в системах прямого зв'язку абоненти не мають можливості безпосереднього вибору напрямку зв'язку. Всі абоненти підключені до одного комутатора або пульту станції диспетчерського телефонного зв'язку та приймають дзвінки лише від диспетчера, тобто не можуть вести переговори зі сторонніми абонентами.

В системах прямого зв’язку на теперішній час найчастіше використовуються телефонні апарати без номеронабирачів. Тенденції розвитку прямого зв'язку полягають у застосуванні системи офісних АТС (міні-АТС), що сполучають можливості звичайних диспетчерських систем і можливості систем загального користування. Керівник підрозділу ОВС може викликати підлеглих за допомогою однієї кнопки, а підлеглі можуть автоматично зв'язуватися один з одним у межах своєї АТС, обмінюватися інформацією з іншими працівниками ОВС, телефони яких підключені до районних, міських чи міжміських АТС. Сервісні функції офісних АТС дозволяють здійснювати конференц-зв'язок, переадресацію викликів, тарифікацію вихідних дзвінків, враховувати фінансові ліміти, виділені для ведення телефонних переговорів і т.і.

Спеціальний зв'язок призначений для обслуговування викликів, що надходять від населення по багатоканальній лінії номера "102". По цьому номеру надходить 95-97% усіх повідомлень про правопорушення.

Для автоматичного визначення номера абонента в ОВС застосовують апаратуру АВН типу "Сова". При цьому на міських АТС встановлюються пристрої передачі інформації, а в черговій частині – пристрій запиту і розшифровки інформації про номер телефону. При запиті оператора з пульта цей пристрій автоматично визначає номер телефону або таксофону, з якого поступає виклик. Крім того, використовують локальні пристрої визначення номера абонента УОН-А1, "Циклон" і т.і. (вірогідність визначення номеру складає 90-95%).

Загальний зв'язок (телефонний зв'язок загального користування).

Управління силами та засобами ОВС є складним процесом, у ході реалізації якого виникає потреба в обміні інформацією між абонентами, які не мають жорстко закріплених взаємних зв'язків. Інакше кажучи, якщо функціональні зв'язки між абонентами заздалегідь не визначені, тоді замість прямого зв'язку використовують автоматичний телефонний зв'язок загального користування.

Автоматичний відомчий телефонний зв'язок в ОВС – це комплекс приладів, призначених для організації внутрішнього зв'язку в масштабі всього ОВС, комутації інших мереж відомчого зв'язку та підключення визначеної групи абонентів до міських телефонних станцій (МТС).

Основна особливість автоматичних станцій - надання абонентам можливості широкого вибору абонентів для встановлення тимчасових з'єднань і передачі необхідної інформації.

Як правило, відомчі АТС ОВС мають скорочену (3-4 знакову) нумерацію абонентів у порівнянні з (6-7 знаковою) нумерацією абонентів міських телефонних мереж. Зменшення кількості знаків в абонентському номері дозволяє скоротити час встановлення з'єднання всередині відомчої АТС.

Для виходу на міську телефонну мережу, абонент відомчої АТС набирає індекс виходу (цифру "9" або "0)", по сполучних лініях підключається до найближчої міської АТС і набирає необхідний номер міського абонента.

Сучасні відомчі АТС типу “Квант” дозволяють забезпечувати набір міського номера і без набору індексу виходу за межі відомчої АТС.

10. Засоби проводового зв'язку ОВС.

Телефонні апарати.

За способом живлення розрізняють телефонні апарати (ТА) з живленням від місцевої батареї (системи МБ) і ТА з живленням від центральної батареї (системи ЦБ), що знаходиться на АТС. Найбільш широке поширення отримали ТА системи ЦБ.

За способом набору номера (передачі адресної інформації) ТА можуть бути з передачею номера імпульсами постійного струму за допомогою дискового або кнопкового номеронабирача і з передачею багаточастотним кодом за допомогою кнопкового номеронабирача. Останній вид ТА одержав широке поширення в цифрових АТС.

У класичному ТА можна виділити наступні основні функціональні блоки:

· дзвінкова частина;

· розмовна частина;

· перемикач дзвінкової та розмовної частин;

· номеронабирач.

Кожний з цих блоків у тому чи іншому виді присутній у будь-яких ТА, у тому числі й в електронних, стільникових, супутникових та радіотелефонах.

Факсимільні апарати.

Факсимільний зв'язок використовується для передачі інформації по телефонній мережі. У порівнянні з паперовою поштою факсимільний апарат значно прискорює пересилання будь-яких документів. Однак уступає по швидкості, якості передачі та сервісним функціям комп'ютерним факс-модемам.

Найчастіше факс-апарати є багатофункціональними пристроями, і містять у собі: телефон, автовідповідач, сканер і принтер.

До складу класичного факсимільного апарату входять:

- сканер для зняття копії з листа оригіналу;

- модем для передачі інформації у вигляді електронного сигналу;

- принтер для друку документів;

- телефон.

Сучасні інтегровані офісні апарати дозволяють приймати та передавати текстові документи, графічне зображення (схеми, таблиці, малюнки, фото), а також рукописний текст в чорно-білому або кольоровому виконанні.

Факсимільний зв’язок заборонено використовувати для передачі та прийому таємних документів.

Висновки

Перелік зразків спецтехніки ОВС України на теперішній час надзвичайно різноманітний та динамічний: деякі зразки техніки морально старіють за кілька років, безперервно удосконалюються їхні тактико-технічні характеристики, швидко впроваджуються нові фундаментальні фізичні принципи, за рахунок використання мікропроцесорів розширюються функціональні можливості приладів (вони стають багатофункціональними, адаптованими до нових умов) та галузі їхнього застосування.

В соответствии с ФПСАД № 16 «Аудиторская выборка», при получении аудиторских доказательств аудитор должен использовать профессиональное суждение для оценки аудиторского риска и разработки аудиторских процедур, обеспечивающих снижение такого риска до приемлемо низкого уровня.

Аудиторский риск (АР) – это риск того, что аудитор выразит ненадлежащее аудиторское мнение при наличии существенных искажений в БФО [19].

Значение АР в российской практике колеблется на уровне 1–5%, в зарубежной – составляет менее 1%.

Аудиторский риск включает неотъемлемый риск, риск средств внутреннего контроля и риск необнаружения [19].

Неотъемлемый риск (НР) означает подверженность остатка средств на счетах бухгалтерского учета или группы однотипных операций искажениям, которые могут быть существенными по отдельности или в совокупности при допущении отсутствия необходимых средств внутреннего контроля (риск того, что бухгалтеры предприятия при ведении учета и составлении отчетности допускают ошибки).

Риск средств контроля (РСК) – риск того, что искажение, которое может иметь место в отношении остатка средств по счетам бухгалтерского учета или группы однотипных операций и быть существенным, не будет своевременно предотвращено или обнаружено и исправлено с помощью систем бухгалтерского учета и внутреннего контроля (риск того, что ошибки, допущенные бухгалтером, не обнаружат вышестоящие бухгалтеры или служба контроля).

Оценку неотъемлемого риска и риска средств контроля аудитор дает на этапе планирования аудита путем проведения тестирования систем бухгалтерского учета (определяется НР) и внутреннего контроля (определяется РСК) аудируемого лица.

Риск необнаружения (РН) – риск того, что аудиторские процедуры по существу не позволят обнаружить искажения остатков средств по счетам бухгалтерского учета или группы операций, которые могут быть существенными по отдельности или в совокупности (риск того, что аудитор также как и бухгалтеры и служба контроля не найдет допущенные ранее бухгалтерами ошибки).

Модель аудиторского риска выглядит следующим образом:

АР = НР · РСК · РН. (1)

В том случае, если аудиторский риск и его компоненты имеют числовую оценку, для расчета уровня риска необнаружения, который в представленной модели является искомым, можно использовать следующую формулу:

РН = АР / (НР · РСК). (2)

Аудиторская организация, индивидуальный аудитор гарантируют аудируемому лицу определенный уровень надежности (УН) результатов своей работы, рассчитываемый по формуле

УН = 100% ‑ РН. (3)

В российской практике аудита компоненты аудиторского риска имеют качественную оценку. Зависимость между ними представлена в таблице 11.

Таблица 11

Зависимость между компонентами аудиторского риска

Уровень риска необнаружения, который можно допустить аудиторам	Аудиторская оценка риска средств контроля
Высокая	Средняя	Низкая
Аудиторская оценка неотъемлемого риска	Высокая	Самая низкая	Более низкая	Средняя
Средняя	Более низкая	Средняя	Более высокая
Низкая	Средняя	Более высокая	Самая высокая

Из таблицы 11 видно, что при высоких уровнях НР и РСК аудитор может допустить самый низкий РН, что требует высокой надежности планируемых аудиторских процедур, увеличения их количества.

Наибольший РН аудитор может себе позволить, если НР и РСК оценены по итогам тестирования как низкие. Однако оцененные уровни НР и РСК не могут быть настолько низкими, чтобы у аудитора не возникло необходимости в проведении каких бы то ни было процедур проверки по существу. Аудитор в любом случае должен провести эти процедуры в отношении существенных остатков на счетах бухгалтерского учета и групп операций.

Получается, что чем лучше, качественнее работают системы бухгалтерского учета и внутреннего контроля аудируемого лица, тем меньший объем процедур в ходе аудита может осуществлять аудиторская организация, индивидуальный аудитор, и наоборот.

Компоненты аудиторского риска могут быть подвержены влиянию:

1) риска, связанного с использованием аудиторской выборки. Это риск того, что при проведении тестов средств внутреннего контроля аудитор может не обнаружить ошибок в отобранной совокупности и прийти к выводу о том, что риск средств внутреннего контроля является низким, в то время как уровень ошибок в генеральной совокупности является в действительности недопустимо высоким. Данный риск может быть снижен путем увеличения объема отбираемой совокупности;

2) риска, не связанного с использованием аудиторской выборки. Это риск того, что в отобранной совокупности могут иметь место ошибки, которые аудитор не смог обнаружить, например в результате выбора ненадлежащей аналитической процедуры. Данный риск может быть снижен путем надлежащего планирования задания, текущего контроля за работой членов группы аудиторов и проверки выполнения процедур [19].

В соответствии с ФПСАД № 8 «Понимание деятельности аудируемого лица, среды, в которой она осуществляется, и оценка рисков существенного искажения аудируемой финансовой (бухгалтерской) отчетности», аудитор должен выполнять следующие процедуры оценки рисков в целях ознакомления с деятельностью аудируемого лица и со средой, в которой она осуществляется, включая систему внутреннего контроля:

‑ запросы в адрес руководства и других сотрудников аудируемого лица;

‑ аналитические процедуры;

‑ наблюдение и инспектирование;

‑ прочие аудиторские процедуры, позволяющие получить информацию, которая может оказаться полезной при выявлении рисков существенного искажения [14].

Характер, сроки и объем выполняемых процедур оценки риска зависят от масштаба и сложности деятельности аудируемого лица и опыта работы аудитора с аудируемым лицом.

В соответствии с ФСАД № 5/2010 «Обязанности аудитора по рассмотрению недобросовестных действий в ходе аудита», при планировании, выполнении и оценке результатов аудиторских процедур, а также при подготовке аудиторского заключения аудитор обязан рассмотреть риск существенных искажений БФО, возникающих в результате недобросовестных действий.

Недобросовестные действия – действия, совершенные обманным путем одним или несколькими лицами из числа представителей собственника, руководства, работников аудируемого лица и (или) иными лицами для извлечения незаконных выгод [48].

Основными факторами риска недобросовестных действий, принимаемыми аудитором во внимание при рассмотрении недобросовестных действий, являются: мотивирующие факторы; давление совершить недобросовестное действие; осознанная возможность предпринять недобросовестное действие и способность завуалировать его, находя ему логическое обоснование [48].

Различают два типа преднамеренных искажений, возникающих в результате недобросовестных действий, рассматриваемых в ходе аудита:

1) искажения, возникающие в процессе недобросовестного составления БФО. Недобросовестное составление БФО подразумевает искажения или неотражение числовых показателей либо нераскрытие информации в БФО с целью введения в заблуждение пользователей БФО. Недобросовестным составлением БФО считаются следующие действия:

‑ фальсификация, изменение учетных записей и документов, на основании которых составляется БФО;

‑ преднамеренное неверное отражение событий, хозяйственных операций или другой важной информации в БФО или их преднамеренное исключение из данной отчетности;

‑ преднамеренное нарушение применения принципов бухгалтерского учета;

2) искажения, возникающие в результате присвоения активов. Присвоение активов может быть осуществлено различными способами, в том числе путем присвоения денежных средств, материальных или нематериальных активов, инициирования оплаты аудируемым лицом несуществующих товаров или услуг, использования активов аудируемого лица в личных целях. Как правило, такие действия сопровождаются вводящими в заблуждение бухгалтерскими записями или документами для сокрытия недостачи активов [48].

Аудитор должен получить достаточную уверенность в том, что бухгалтерская отчетность аудируемого лица в целом не содержит существенных искажений, возникших как в результате недобросовестных действий, так и в результате ошибок. Он должен учитывать, что риск необнаружения существенного искажения в результате недобросовестных действий выше, чем риск необнаружения искажения в результате ошибки [48].

Ошибка – непреднамеренное искажение в БФО, в том числе неотражение какого-либо числового показателя или нераскрытие какой-либо информации.

Ошибка отличается от недобросовестного действия отсутствием умысла, лежащим в основе действия, приведшего к искажению БФО. В отличие от ошибки, недобросовестные действия носят преднамеренный характер и, как правило, подразумевают целенаправленное сокрытие фактов. В то время как аудитор может определить потенциальную возможность совершения недобросовестных действий, для него сложно, а то и невозможно установить умысел, особенно в части субъективного суждения руководства аудируемого лица.

В обязанности аудитора не входит правовая квалификация того, действительно ли было совершено недобросовестное действие [48].

В случае, когда аудитор ставит под сомнение деловую порядочность или честность руководства аудируемого лица или представителей собственника аудируемого лица, он рассматривает необходимость обращения за юридической консультацией для определения характера дальнейших действий.

Аудитор должен сообщить представителям собственника аудируемого лица о любых иных обстоятельствах, связанных с недобросовестными действиями, которые, по мнению аудитора, входят в их сферу ответственности.

В случае если аудитор выявил или подозревает недобросовестные действия, то он должен определить, обязан ли он сообщить о случае или подозрениях стороне, внешней по отношению к аудируемому лицу, в том числе уполномоченному государственному органу. Например, информацию в отношении легализации (отмывания) доходов, полученных преступным путем, или финансирования терроризма, в отношении коррупционных правонарушений. В случае сомнения аудитор должен рассмотреть необходимость получения юридической консультации по данному вопросу [48].

Аудитору необходимо обладать знаниями о рисках хозяйственной деятельности, которые могут привести к существенному искажению БФО.

Риски хозяйственной деятельности являются результатом существенных условий, событий, обстоятельств, действия или бездействия, которые могут негативно повлиять на способность аудируемого лица достигать своих целей и реализовывать свои стратегии, или результатом выбора ненадлежащих целей и стратегий [14].

Риск хозяйственной деятельности представляет собой более широкое понятие, чем риск существенного искажения БФО. Понимание аудитором рисков хозяйственной деятельности аудируемого лица повышает вероятность выявления рисков существенного искажения информации в БФО. Однако в обязанность аудитора не входит выявление и оценка всех рисков хозяйственной деятельности [14].

Большинство рисков хозяйственной деятельности будут с большой вероятностью иметь финансовые последствия и, следовательно, оказывать влияние на БФО, хотя не все риски хозяйственной деятельности обязательно ведут к рискам ее существенного искажения. Например, следствием риска хозяйственной деятельности может стать риск существенного искажения однотипных операций, остатков по счетам бухгалтерского учета и случаев раскрытия информации на уровне предпосылок подготовки БФО и БФО в целом. Риск хозяйственной деятельности, обусловленный сокращением числа клиентов, возникшим в результате произошедших слияний организаций отрасли, может повысить риск искажения оценки дебиторской задолженности. Однако тот же самый риск в сочетании со снижением спроса может привести к более серьезным последствиям – риску непрерывности деятельности аудируемого лица [14].

Выявление рисков хозяйственной деятельности руководством аудируемого лица и разработка подходов для их устранения является частью системы внутреннего контроля.

При оценке организации и применения процесса оценки рисков аудируемым лицом аудитор выясняет, каким образом руководство аудируемого лица:

‑ выявляет риски хозяйственной деятельности, имеющие отношение к финансовой (бухгалтерской) отчетности;

‑ оценивает значимость рисков;

‑ оценивает вероятность возникновения рисков;

‑ решает вопрос о способах управления рисками [14].

Если процесс оценки рисков аудируемым лицом имеет надлежащий характер в рамках существующих обстоятельств, то это помогает аудитору в выявлении рисков существенного искажения информации.

Аудитор направляет руководству аудируемого лица запросы в отношении рисков хозяйственной деятельности, которые руководство выявило, и рассматривает эти риски с точки зрения того, могут ли они привести к существенным искажениям информации. Суждение аудитора о том, может ли риск хозяйственной деятельности привести к существенному искажению отчетности, выносится с учетом знания аудитором обстоятельств, в которых находится аудируемое лицо [14].

Во время аудита аудитор может выявить риски существенного искажения информации, которые не удалось выявить руководству.

Аудитор должен выявить и оценить риски существенного искажения на уровне БФО в целом и на уровне конкретных предпосылок подготовки БФО для групп однотипных операций, остатков по счетам бухгалтерского учета и случаев раскрытия информации в БФО. Аудитор использует оценку рисков для определения характера, сроков и объема аудиторских процедур, которые следует выполнить в дальнейшем [14].

При оценке рисков аудитор должен установить, какие из выявленных рисков, по профессиональному суждению аудитора, являются рисками, которые требуют специального аудиторского рассмотрения (такие риски определяются как «значимые риски») [14].

Вероятность возникновения значимых рисков низка при осуществлении типовых и несложных хозяйственных операций, которые являются объектом регулярной обработки, поскольку им присущи более низкие неотъемлемые риски [14].

Значимые риски, как правило, имеют отношение к нетипичным хозяйственным операциям, а также к числовым показателям, требующим от учетного персонала применения профессионального суждения. К нетипичным хозяйственным операциям относятся операции, которые являются необычными в связи с их объемом либо в связи с их характером, а также те, которые повторяются нечасто [14].

Если руководство не отреагировало на значимые риски введением средств контроля и в результате аудитор придет к заключению о существенном недостатке системы внутреннего контроля аудируемого лица, то ему следует сообщить об этой проблеме представителям собственника. Аудитору следует учесть влияние этого обстоятельства на оценку аудиторского риска [14].

Дата добавления: 2014-01-05