Лекція №12

ТЕМА 14. ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ. ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

план

1. Право на позов і порядок його реалізації в судах України.

2. Зміст позовної заяви. Особливості змісту заяви по певних категоріях справ.

3. Зміни в позовному спорі.

4. Об’єднання та роз’єднання позовів: підстави, проблеми.

5. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача в суді.

6. Забезпечення позову: підстави, значення, види.

На самостійне вивчення

1. Право на позов та право на пред’явлення позову.

2. Порушення справ окремого провадження, та які випливають з адміністративних правовідносин.

1. Право на позов і порядок його реалізації в судах України.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист здійснюється у формі позовного провадження, яке характеризується такими ознаками:

1. між сторонами наявний матеріально-правовий спір;

2. спір стосується не лише обставин справи, а й самого правовідношення;

3. вимога до суду про судовий захист оформляється позовною заявою (ст. 118 ЦПК).

Право на позов – це єдність повноважень процесуально-правового та матеріально-правового характеру: права на пред’явлення позову та права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову – це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на задоволення позову – це право позивача на одержання захисту і позитивне вирішення справи, що здійснюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні у процесі постановлення рішення.

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Напрями визначення позову в теорії ЦПП:

1. Позов – це звернення до суду першої інстанції з вимогою про захист спірного цивільного суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К.Юдельсон, К.Комісаров, В.Семенов, Н.Масленнікова);

2. Позов у матеріально-правовому розумінні – це така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповідача. Позов у процесуальному розумінні – це звернена до суду вимога про захист суб’єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення (С.Абрамов, П.Єлисейкін, М.Гурвич);

3. Позов – це єдине поняття, яке має два аспекти: матеріально-правовий - претензія позивач до відповідача, та процесуально-правовий – вимога до суду про захист права (А.Клейнман, А.Добровольский, С.Іванова, Є.Пушкар, В.Тертишников, М.Штефан).

Право на позов реалізується шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого частинами другою і третьою статті 11¹ цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою.

Для реалізації права на позов необхідними є:

1. наявність чи відсутність певних обставин (умов):

a. абсолютні або загальні (для всіх справ позовного провадження), які бувають:

i. залежно від змісту – позитивні (наприклад, наявність рішення КТС) та негативні (наприклад, третейське застереження);

ii. залежно від їх відношення до спірних сторін і предмету спору – суб’єктивні (наприклад, дієздатність) та об’єктивні (наприклад, наявність предмету спору);

b. відносні або спеціальні (для певного кола справ) (наприклад, справи про розірвання шлюбу – за наявності дітей);

2. додержання встановленого законом порядку пред’явлення позову.

Умови реалізації права на пред’явлення позову:

1. наявність цивільної процесуальної правоздатності;

2. відсутність рішення третейського суду;

3. наявність спору про право;

4. підвідомчість справи суду;

5. відсутність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого по тотожній справі;

6. вибуття із справи фізичної сторони (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи без правонаступництва).

Процесуальний порядок пред’явлення позову включає:

1. додержання процесуальної форми позову;

2. подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність;

3. оплата позовної заяви судовим збором;

4. дієздатність особи, яка подає заяву;

5. наявність повноваження у представника, який подає позовну заяву, на ведення справи.

Елементи позову:

1. Предмет – частина позову, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить суд постановити рішення (суть або зміст позовних вимог) (п.3.ч.2.ст.119 ЦПК).

2. Підстави – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5. ч.2 ст. 119 ЦПК):

a. активна – підтверджує, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки (правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі);

b. пасивна – покликана обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача;

3. Зміст – звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.

2. Зміст позовної заяви. Особливості змісту заяви по певних категоріях справ.

Відповідно до ч. 2 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі;

3. зміст позовних вимог;

4. ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6. зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7. перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору.

Особливості змісту позовної заяви за категоріями справ:

1. у разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення;

2. якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження;

3. позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити відомості про забезпечення доказів або позову.

3. Зміни в позовному спорі.

Види змін у позовному спорі:

1. зміни підстав позову. Необхідність у зміні підстав позову настає, якщо у процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між факта­ми, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така ви­мога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, які обґрунтовували позовну ви­могу, покладені нові;

2. зміни предмету позову. Зміна предмета позову настає, коли у процесі розгляду справи замість первісних спірних матеріально-правових ви­мог заявлені нові. При уточненні, доповненні чи конкрети­зації формулювання вимоги предмет позову залишається не­змінним, а змінюється, як правило, зміст позову - збіль­шується або зменшується спірна сума або пред’являється аль­тернативна вимога. Зміна предмета позову можлива у межах спірних правовідносин, якщо така зміна слугує захисту інте­ресів і відповідає дійсним взаємовідносинам сторін у справі;

3. збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Для захисту своїх прав позивач може спрямовувати дії на збільшення чи зменшення розміру позовних вимог;

4. відмова від позову. Це один із засобів відмови від належ­них особі суб’єктивних цивільних і цивільно-процесуальних прав, що означає відмову від заявленої у суді матеріально-правової ви­моги до відповідача і від судового захисту своїх прав;

5. визнання позову відповідачем (повністю чи частково). Безспірна згода відповідача, висловлена ним у судовому засіданні, про задоволення пред’явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом ухвалення позитивного для позива­ча судового рішення;

6. укладення мирової угоди. Мирова угода – це укладена у цивільному процесі угода між сторонами у справі про умови припинення спору про пра­во цивільне на підставі взаємних уступок – відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог.

Зазначені права сторін випливають з принципу диспозитивності, за яким кожна особа, яка звернулася за судовим за­хистом, розпоряджається своїми правами на свій розсуд (ч. 2 ст. 11 ЦПК України).

4. Об’єднання та роз’єднання позовів: підстави, проблеми.

Об’єднання позовів – це можливість об’єднання в одному прова­дженні у справі декількох однорідних по­зовних вимог, пов’язаних між собою, одного і того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів (ч. 1 ст. 126 ЦПК України).

Мета об’єднання позовів: сприяння економії процесуальних засобів і перешкоджання прийняттю судом протилежних рішень.

Підстава об’єднання позовів – наявність однорідних вимог.

Однорідні вимоги – це вимоги, які виплива­ють з одних і тих самих правовідносин, зокрема: поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений про­гул; із сімейних правовідносин — розірвання шлюбу, стягнен­ня аліментів на утримання дітей, поділ майна тощо (статті 71, 105 СК України). Вимоги можуть бути обумовлені особливостями спірних матеріальних правовідносин (наприклад, розірвання договору найму житлового приміщення та виселення).

Процесуальні підстави об’єднання позовів:

1. з ініціативи позивача (ч.2. ст.118 ЦПК);

2. з ініціативи суду (ч.1. ст.126 ЦПК).

Проблеми:

1. наявність перешкод: обставин, які свідчать, що одні з них підвідомчі цивільному судочинству, а інші — іншому виду судочинства (ст. 16 ЦПК України);

2. ускладнення справи через збільшення обсягу обставин, які повинні бути дослідженими для встановлення об’єктивної істини. Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо певної позовної ви­моги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, то такий недолік може бути виправле­но ухваленням додаткового рішення (ч. 1 ст. 220 ЦПК Ук­раїни);

3. ускладнення розгляду справи через спільний розгляд позовів (коли розгляд одного позову заважає розглядові іншого). Залежно від обставин справи суддя має право постановити ухвалу про роз’єднання одного або декількох об’єднаних в од­не провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявле­на вимога про поділ спільного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження.

Роз’єднання позовів – це необхідність залежно від обставин справи роз’єднати кілька поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч.2 ст. 126 ЦПК).

Мета: спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами.

Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З’ясовується правильність об’єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов’язаними між собою, для вирішення питання про їх об’єднання або роз’єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з’ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий) (п. 9 по­станови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 р. № 5).

5. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача в суді.

Процесуальні засоби забезпечення захисту прав та інтересів відповідача це сукупність засобів, що складаються з процесуальних прав та обов’язків відповідача, процесуальних дій щодо їх реалізації і процесуальних форм їх вираження.

Такі процесуальні засоби поділяються на:

1. загальні, тобто такі, яким можуть скористатися відповідач, позивач та інші особи, що беруть участь у справі;

2. спеціальні, тобто такі, що можуть бути використані тільки відповідачем:

a. заперечення проти позову – мотивовані пояснення відповідача, яким повністю чи частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги (ст. 128 ЦПК);

b. зустрічний позов – заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом (ч. 1, ст. 123 ЦПК: відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті).

6. Забезпечення позову: підстави, значення, види.

Забезпечення позову – вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження, реальне виконання позитивного для нього рішення суду (ст.151-155 ЦПК).

Характерні риси забезпечення позову:

1. вживаються на вимогу позивача або інших осіб, що беруть участь у справі;

2. вжиття цих заходів допускається на будь-якій стадії;

3. суд може вимагати від позивача забезпечення його вимоги про забезпечення позову заставою не більшою ціни позову;

4. спеціальна процесуальна форма вжиття. Заява про забезпечення позову вирішується:

a. у день її подання без повідомлення відповідача та інших осіб, що беруть участь у справі;

b. заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання;

c. залежно від обставин справи позовна вимога може бути забезпечена повністю чи частково.

Способи забезпечення позову (ст.152 ЦПК):

1. накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2. заборона вчиняти певні дії;

3. встановленням обов’язку вчинити певні дії;

4. заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

5. зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6. зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7. передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам;

8. інші види забезпечення позову.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

1. заробітну плату,

2. пенсію та стипендію,

3. допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4. допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями;

5. вихідну допомогу, допомогу по безробіттю;

6. на предмети, що швидко псуються.

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

На самостійне вивчення

7. Право на позов та право на пред’явлення позову.

Право на позов – це єдність повноважень процесуально-правового та матеріально-правового характеру: права на пред’явлення позову та права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову – це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на задоволення позову – це право позивача на одержання захисту і позитивне вирішення справи, що здійснюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні у процесі постановлення рішення.

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Напрями визначення позову в теорії ЦПП:

1. Позов – це звернення до суду першої інстанції з вимогою про захист спірного цивільного суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К.Юдельсон, К.Комісаров, В.Семенов, Н.Масленнікова);

2. Позов у матеріально-правовому розумінні – це така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповідача. Позов у процесуальному розумінні – це звернена до суду вимога про захист суб’єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення (С.Абрамов, П.Єлисейкін, М.Гурвич);

3. Позов – це єдине поняття, яке має два аспекти: матеріально-правовий - претензія позивач до відповідача, та процесуально-правовий – вимога до суду про захист права (А.Клейнман, А.Добровольский, С.Іванова, Є.Пушкар, В.Тертишников, М.Штефан).

8. Порушення справ окремого провадження, та які випливають з адміністративних правовідносин.

Судова діяльність по розгляду справ окремого провадження розпочинається на підставі заяви, в якій міститься вимога до суду підтвердити певні обставини чи певний юридичний стан особи. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені Розділом IV ЦПК. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.

Заява повинна містити:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім’я заявника, а також ім’я особи стосовно якої заявник просить установити чи підтвердити факт, їх місце проживання, місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

3. юридичний факт, або стан, який заявник просить суд установити;

4. перелік документів, що додаються до заяви.

Інші особливості заяв, що подаються у рамках окремого провадження встановлюються для окремих категорій справ (див. Лекцію «Окреме провадження»).

Відповідно до пункту 5 Розділу VII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У місцевих та апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів з розгляду адміністративних справ.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом (ст.104 КАС).

Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

1. скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2. зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3. зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4. стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5. виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6. встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

7. примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

8. інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Зміст позовної заяви:

1. найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;

2. ім’я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3. ім’я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

4. зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

5. у разі необхідності – клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;

6. перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів, документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.

Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім’я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Дата добавления: 2014-01-05