Система освіти в Україні

До кінця 50-х рр. XX ст. наша країна володіла однією з кращих у світі системою середньої, професійної і вищої освіти. Вона займала друге місце у світі за чисельні­стю студентів на 10000 чоловік населення.

Завдяки створеному інтелектуальному потенціалу в Україні досягнутий високий рівень фундаментальної науки.

Можна навести такі цифри: до початку Другої світової війни рівень освіти насе­лення України дорівнював чотирьом рокам навчання; на початку 60-х рр. XX ст. - семи рокам навчання; нині — дванадцяти рокам.

У США, Канаді, Японії в середньому на дорослого припадає вже 13-14 років на­вчання; більше половини випускників дванадцятирічної середньої школи продов­жують навчатися в університетах.

Криза в нашій системі освіти почалася з кінця 60-х рр. XX ст. Радянські керівни­ки спочивали на лаврах після запуску першого штучного супутника Землі, у той час коли увесь світ звернув увагу на радянський досвід розвитку освіти. До речі, саме тоді конгрес СШ А прийняв Закон «Про освіту з метою національної оборони». З ініціативи президента Дж. Кеннеді в країні вдвічі збільшилося число університетів. Наприкінці 80-х рр. XX ст. США витрачали на розвиток освіти 6,7 відсотка свого валового націо­нального продукту, Японія — 5,7 відсотка.

Частка витрат на освіту у відсотках до витрат державного бюджету СРСР установи­лася до кінця 20-х рр. XX ст. нарівні 12,5 відсотка, у період 1965-1980 рр. збільшилася до 15-17 відсотків. Після 1980 р. ці витрати складали 12 відсотків, потім відбувся різкий спад: у 1991 р. —до 5,8 відсотка, у 1993р.— 4,4 відсотки.

Були допущені серйозні прорахунки в стратегії освіти. У 60-80 рр. XX ст. у нашій країні різко збільшилася підготовка робітників у профтехучилищах — у 2,5 рази, а ріст фахівців з вищою освітою тільки — у 1,3 рази. Однак весь світовий досвід свідчить: найбільший внесок у приріст продуктивності праці, темпів економічного розвитку вносять фахівці, що отримали вищу освіту.

При всій очевидності реформування освіти до нього треба підходити дуже обе­режно. Результати освітньої політики, впровадження інновацій часто позначаються тільки через 10-15 років. Цим і користуються деякі реформатори і «новатори» від ос­віти, відмінно розуміючи, що їм навряд чи доведеться відповідати за непродумані екс­перименти.

Система освіти повинна обережно включати у свої програми новації, нові фор­ми організації. Відомо, що будь-яка велика наукова ідея у своїй еволюції проходить три етапи. Спочатку: «цього не може бути», потім: «у цьому щось є» і, нарешті, третій етап: «як цього можна було не розуміти і не приймати?». Масова освіта повинна орі­єнтуватися в основному на нього.

Це ж стосується й організаційних форм, нових типів навчальних закладів. На­прикінці 50-х рр. XX ст. було прийняте рішення про те, що першокурсники вузів по­винні були вдень працювати, а вечорами — учитися. На щастя, це починання проіснува­ло всього один навчальний рік. До такого роду невдалих і непродуманих експериментів можна віднести і рішення уряду про військову службу студентів, які навчаються наденній формі.

Система освіти відрізняється позитивним консерватизмом набагато в більшому ступені, ніж економіка чи політика. В Україні докорінно змінилися економічний ук­лад і політична система, а навчальні заклади, вичистивши ідеологічну зашореність, тільки починають реформуватися.

Дата добавления: 2014-01-05