Формуваня людини та її трудової діяльності

Гомініди сформувалися приблизно 2 млн років тому, коли з’явилися істоти, яким належало зробити перші кроки в історії людства. Численні знахідки їх кісткових залишків на острові Ява в Південно-Східній Азії, у Центральній та Північній Африці, у Центральній і Південній Європі, що датуються початком плейстоцену, свідчать про те, що цей період був початком розвитку людини розумної.

Про це свідчать такі факти:

– об’єм головного мозку гомінід, що прогресивно розвиваються збільшився у три рази;

– виникає багато чітко розмежованих за призначенням і формою знарядь, що свідчить про формування свідомих уявлень, про цільове призначення кам’яних та інших виробів;

– починаючи з цього часу виникають і розвиваються різні прийоми виготовлення штучних виробів;

– починають формуватися міцні соціальні колективи, у зв'язку з чим поступово за.роджуеться членороздільна мова, а виготовлення знаряд_ь праці набуває не випадкового, а систематичного характеру;

– починає використовуватись вогонь, що має велике зна­чення як для кращого засвоєння їжі, так і для розширення ареалу проживання, зокрема для розселення гомінід за межами тропічних і субтропічних зон;

– пізніше починають з'являтися релігійні уявлення і поступово зароджується образотворче мистецтво та ін.

Усе це свідчить про поступовий вихід багатьох гомінід наприкінці неогенового і особливо антропогенового періоду завдяки їх розвиненій знаряддєвій, а потім трудовій діяльності з-під влади природи і, отже, про заміну суто біологічних факторів розвитку факторами біосоціальними.

Суть цього явища полягає в тому, що, з одного боку, розвинена знаряддєва діяльність і початкові суспільні відносини внесли якісно новий — соціальний — елемент у закономірність розвитку істот, що стали на шлях формування людини, а з другого боку, ще довгий час продовжувалось фізичне пристосування тіла (шляхом природного добору) до якісно нової діяльності, а також до клімато-географічних та штучно створених умов життя. Провідними органами в перебудові тіла були великі півку­лі головного мозку і рука, перебудова якої на цьому етап розвитку була така: збільшення рухливості пальців та кисті в цілому, посилення опірності долоні, вдосконалення функції протиставлення першого пальця.

Одночасно відбувалося поступове ослаблення зубощелепного комплексу, якому в світі тварин належить провідна роль у виживанні організму в умовах природного добору. Усе це стало причиною того, що протягом багатьох десятків і навіть сотень тисячоліть, починаючи з періоду формування первісної людини і закінчуючи нашим часом, значно змінився фізичний вигляд людей.

Питання території, з якою було пов'язане виникнення перших справжніх гомінід, тобто вищих приматів з роду людина, в наш час не є дискусійним. Ці гомініди виникли лише в Східній півкулі. Скелетні залишки викопних ви­щих людиноподібних мавп, найдавнішої викопної людини і залишків давньої матеріальної культури свідчать, що пра­батьківщина людства могла бути на значній території, яка охоплює Африку, Південно-Східну Азію і частково Півден­ну Європу.

Якщо простежити морфологічні перетворення гомінід протягом антропогенового періоду (за їх скелетними за­лишками), то можна виділити основні етапи, або стадії, що йдуть у напрямі формування людини сучасного фізичного типу, або людини розумної. Ці етапи такі:

1) виникнення і розвиток протоантропів, або безпосередніх попередників лю­дини (маються на увазі деякі австралопітеки та близькі до них форми);

2) архантропів (дослівно — «найдавніші люди»), або первісних людей;

3) палеоантропів (дослівно — «давні люди»), або неандертальців;

4) неоантропів (дослівно — «нові люди»), або людей сучасного фізичного вигляду.

Розглядаючи етапи формування людини, не слід вважати, що кінцева стадія еволюції кожного з них обов'язково повинна була перейти в наступний, тобто еволюційно ви­щий етап. По-перше, факти вказують на можливість одночасного співіснування деяких представників різних ета­пів, по-друге, існувала спеціалізація багатьох вищих прима­тів, що раніше прогресивно розвивалися, внаслідок чого могли утворюватися так звані тупикові гілки, тобто спеціа­лізовані форми, що не мають перспектив дальшого прогре­сивного розвитку.

Отже, зазначені етапи слід розглядати як своєрідні ево­люційні лінії, що йдуть шляхом еволюційного прогресу. Предки сучасної людини не утворили в своєму розвитку чіткого еволюційного ланцюга.

Найдавніші, або первісні, люди (архантропи), тобто вищі примати, які зробили перші кроки на шляху до трудової, хоч ще й дуже примітивної діяльності, з'явились на рубежі неогенового і антропогенового періодів. Ці примати, що дістали в наш час у світовій літературі загальну назву людина прямоходяча (гомо еректус), колись були представлені численними але різноманітними формами, які проіснували на різних територіях Східної півкулі до початку верхнього плейстоцену. При цьому їхні деякі африканські форми, очевидно, досить тривалий час співіснували з австралопітеками.

Вперше кісткові залишки (верхня частина черепа, стегнова кістка) найдавнішої людини були знайдені в 1891 – 1892 роках • на острові Ява (поблизу селища Трініль) голландським лікарем Еженом Дюбуа. Автор знахідки назвав викопного примата, якому належали ці кісткові залишки, пітекантропом прямоходячим.

У наш час у зв'язку з аналізом усіх палеоантропологічних знахідок цей викопний примат розглядається в групі найдавнішої людини і має назву «людина прямоходяча з Трініля».

Існування цієї групи гомінід на початковому етапі формування людини останнім часом підтвердилося багатьма палеоантропологічними знахідками. Найголовніші з них такі: близько Гейдельберга і селища Мауер (Німеччина), які отримали назву гомо гомо гейдельбергіс; недалеко від Пекіну (Китай), де протягом 1927-1937 років було знайдено кісткові залишки, що належали не менш як 44 особинам, вони дістали назву синантропів; на острові Ява – яванські пітекантропи; в Алжірі (Північна Африка) були знайдені кісткові залишки кількох найдавніших людей, названі мавританськими атлантропами; в районі Олдувайської ущелини (Східна Африка), в Греції, біля Будапешта (Угорщина). Серед перелічених знахідок кісткові залишки яванських пітекантропів, угорського пітекантропа і особливо олдувайського пітекантропа залягали в давніших геологічних шарах, що мають приблизно півторамільйонний вік, тоді як синантропи відносилися до пізнішого періоду, а саме, до початку верхнього плейстоцену і, отже, мали вік не більш як 300 тис. років.

Крім згаданих знахідок, за останні роки у Східній Африці подружжям Люїсом і Мері Лікі та їхнім сином Робертом Лікі було знайдено велику кількість кісткових залишків вищих приматів, близьких за багатьма ознаками до пітекантропів, але датованих ранішим геологічним віком (аж до 6-7 млн років назад, коли відбулося розділення предка людини і шимпанзе).

У найдавніших людей порівняно з австралопітеками ємкість мозкового відділу черепа збільшилася приблизно в півтора-два рази, зокрема, у пітекантропа з Сангірана _# (о. Ява) — 750 см³, у синантропів — 915-1022 см³, у олдувайського пітекантропа 1063 см³, у давньоугорської людини — 1200 см³.

Проте склепіння черепа у первісної людини залишалося досить сплющеним і мало чітко виявлені надбрівний і потиличний валики. Щелепи ще залишалися різко виступаючими, хоч у пізніших форм (синантропи) вже намітилося деяке вкорочення і розширення їх альвеолярних дуг. Остання особливість, на думку більшості антропологів, сприяла збільшенню рухливості язика, що в свою чергу полегшувало відтворення. диференційованих звукових сигналів, за допомогою яких відбувалося спілкування первісних людей і які надалі стали основою для розвитку членороздільної мови.

Носові кістки у найдавнішої людини були ще слабо розвинені, а підборіддєвий виступ був зовсім відсутній, що разом із скошеним назад лобом надавало первісній людини дещо тваринного вигляду.

Визначення рельєфу півкуль головного мозку на основі вивчення внутрішньої поверхні черепа свідчить про те, що в коркових центрах найдавніших людей вже чітко позначилися прогресивні зміни. З цього приводу викликає особливий інтерес розростання коркових полів, де закладені цілеспрямовані рухи рук (нижня тім'яна частка), а також зон, що забезпечують складний аналіз узагальнених сигналів, які надходять із зорових, слухових і тактильно-кінестезичних (визначають форму предметів на дотик) вищих центрів.

Скелет найдавнішої людини свідчить про наявність двох ніг і стійкого прямоходіння.

Для більшості архантропів була характерна олдувайська та ашельська культури. У найдавніших людей відбулися значні зміни у виготовленні знарядь. Саме в цей час почали виникати дуже масивні (іноді до 12 кг) ашельські ручні рубила клиноподібної форми. Їх робили шляхом двобічного сколювання і симетричного ретушування. Появу цих рубил, що використовувалися для різних цілей (удар з близької відстані, знімання шкіри, розрізання туші забитої тварини тощо), можна, очевидно, віднести до першого винаходу людської думки на етапі її становлення, винаходу, який у первинному і вдосконаленому вигляді проіснував до періоду верхнього палеоліту. Однотипність і велике поширення ручних рубил свідчать не лише про загальну тенденцію розвитку мислительних функцій найдавніших людей, а насамперед про широке переймання (традицію), що й досі є невід'ємною частиною розвитку людського суспільства.

Одночасно з ашельськими ручними рубилами ще довгий час продовжували існувати олдувайські (шельські) знаряддя, які мали простішу і менш стійку форму і звичайно були оббиті з одного боку. Крім того, в ті часи зароджувалася нова технологія, а саме: виготовлення знарядь з відщепів. Це потребувало спеціальних засобів у вигляді своєрідних напівфабрикатів-нуклеусів, тобто трохи оббитих кременевих або з іншого каменю ядрищ, з яких виготовлялись відщепи та інші знаряддя.

Отже, у ашельський період вже зароджувалися традиції, тісно пов'язані з появою примітивного мислення і формуванням більш-менш стійких колективів. Одночасно у найдавніших людей і особливо у пізніших їх форм намітився перехід від звукової сигналізації до першого белькотання.

Вже на початку середнього плейстоцену поряд з архантропами почали з'являтися нові антропологічні форми. Деякі з них за особливостями будови були ближчі до сучасної людини (знахідка черепа в Англії, череп, знайдений у Німеччині та деякі ін.). Інші форми, навпаки, значно наближались до архантропів (рештки скелета гомінід,знайдені у Франції). Нарешті, більша частина цих форм вже в середині плейстоцену утворила своєрідну антропологічну групу, що дістала назву палеоантропів.

Стародавні люди (палеоантропи, або неандертальці) за хронологічними даними, деякими особливостями будови та деталями матеріальної культури поділяються на ранніх, що відносяться до середнього плейстоцену, та пізніх, або так званих класичних неандертальців, що найбільш чітко склалися на рубежі середнього та верхнього плейстоцену. Але за способом виробництва їх можна віднести до середини давнього кам'яного віку (палеоліту). Рештки кісток палеоантропів вперше були знайдені у середині XIX ст. біля скелі Гібралтар (Іспанія) у 1848 p., а також у долині Неандерталь (Німеччина) у 1856 p., завдяки чому цей своєрідний антропологічний тип дістав назву неандертальського.

Цю назву надалі було поширено на всю групу давніх людей. І все ж наукове уявлення про цю групу людей, враховуючи їхню матеріальну культуру, склалося тільки в першій половині XX ст., коли перші знахідки їхніх кісткових залишків підтвердилися багатьма палеоантропологічними відкриттями в Західній та Південній Європі, Криму, Закавказзі, Палестині, на острові Ява, в Північній та Центральній Африці.

Серед цих відкриттів у літературі найбільш-відомі такі: у долині Неандерталь (Німеччина), біля скелі Гібралтар (Іспанія), поблизу селища Ла Шапелль (Франція), недалеко від селища Ерінгсдорф (Німеччина), у нижньому гроті Ле Мустьє (Франція), з печери Брокен-Хілл (Північна Родезія), біля озера Еяси (Африка), в печерах Схул і Табул гори Кармел (Палестина), поблизу селища Нгандонг (острів Ява), з гроту Кіїк-Коба (Крим), з гроту Заскельне V I (Крим).

Слід зазначити, що серед згаданих та інших палеоантропів є ранні форми (Ерінгсдорф, Гібралтар, Саккопостере та ін.) і пізніші, враховуючи класичних неандертальців (Ла Шапелль, Ле Мустьє, Ла Ферассі).

Ємкість мозкового відділу черепа у палеоантропів в середньому досягала 1250 см³, що значно перевищує цю ємкість у архантропів. Проте найбільша величина ємкості мозкового відділу черепа була у пізніх неандертальців, у яких вона досягала 1400—1600 см³, тобто величин, які має сучасна людина.

У неандертальців порівняно з архантропами черепне склепіння було вище, але значно подовжене і ззаду утворювало шиньоноподібну потилицю (особливо це було характерно для класичних неандертальців). Надбрівний і потиличний валики залишаються ще значно розвиненими. Все ж ніс у неандертальців менше сплющений, ніж у архантропів, у зв'язку з чим обличчя у палеоантропів менш мавпоподібне. Проте щелепи у цих викопних людей ще дуже виступали (прогнатність), а виступ підборіддя частіше був відсутній.

У палеоантропів рельєф півкуль головного мозку, визначений за внутрішньою поверхнею мозкового відділу черепа, значно наближався до рельєфу в сучасної людини, хоч повністю його ще не досягав.

Скелет у більшості неандертальців мав багато своєрідних особливостей (значна розширеність трубчастих кісток і особливо їхніх кінців, відхилення, що іноді спостерігаються, від типової сідловидної форми зап'ястково-п'ястко­вого суглоба великого пальця кисті), яких ніколи не буває у сучасної людини і які вказують на своєрідну спеціалізацію палеоантропів.

Неандертальці не являли собою однорідну групу. В наш час на основі багатьох морфологічних даних серед пізніх неандертальців прийнято виділяти найбільш спеціалізовані форми та відносно прогресивніші, тобто такі, що мають багато ознак, які спостерігаються у сучасної людини. До них відносяться деякі палестинські неандертальці (мал. 14), а також знахідки у Старосіллі (Крим) і Тешик-Таш (Узбекистан).

Для палеоантропів була характерна ашельська (для ранніх) та мустьєр.ська (для пізніх) культури. Для цих культур, особливо для мустьєрської, порівняно з ашель-ською культурою властива інтенсивна еволюція техніки виробництва, пов'язана з розвитком інтелекту і вдосконаленням функцій руху рук. У цей час помітно удосконалюється ашельське рубило, перетворюючись в ашельсько-мустьерське — геометрично правильне, подовжене, з симетрично оббитим робочим краєм.

Одночасно все більше поширюються знаряддя, виготовлені на відщепах. До цього і до пізнішого часу відноситься найпрогресивніша техніка паралельного сколювання відщепів, що потребує складнішої попередньої обробки заготовок і точніших прийомів сколювання. Все-таки найбільше поширилась згадана техніка у верхньому палеоліті, тобто в період існування неоантропів. Серед кам'яних знарядь мустьєрського часу переважали крем'яні скребки, рубила, проколки, різці тощо. Крім того, широко використовувалися дерев'яні списи та рогатини, кінці яких загострювалися за допомогою вогню.

Велика різноманітність знарядь, поряд з формуванням міцніших великих общин, тісно пов'язаних з культурою вогнища (традиції збереження постійно тліючого багаття), сприяли розвиткові полювання на середніх і навіть крупних копитних (антилопи, дикі коні, мамонти), а також печерного ведмедя. У зв'язку з цим оброблена на вогні їжа поступово ставала основним джерелом харчування.

За деякими даними, у мустьєрський час, тобто у період існування пізніх неандертальців, почали з'являтися випадки поховання померлих (звичайно поблизу стоянок). Це свідчить про виникнення релігійних уявлень.

Первісна людина поставила вогонь на службу людському суспільству. Можна сказати, що після геніального винаходу, яким було ашельське зубило, освоєння вогню і особливо штучне його добування — найбільше відкриття людства.

Освоєння вогню пройшло три основні етапи, а саме:

1) використання природного вогню;

2) зберігання і застосування вогню для виготовлення деяких знарядь (загострення дерев'яної рогатки і дерев'яних списів тощо);

3) штучне добування вогню (тертям і свердлінням).

Є підстави гадати що коли два перші етапи освоєння вогню відносяться до найбільш раннього періоду існування найдавнішої людини то третій етап, тобто штучне добування вогню, слід віднести до періоду виникнення неоантропів.

Добування і використання вогню мало величезне значення для фізичного розвитку первісної людини, для форму, вання суспільних відносин і утворення перших традицій. Так, використання вогню значно розширило діапазон харчових ресурсів, термічна обробка їжі сприяла кращому її засвоєнню, що в свою чергу сприятливо позначилося на біологічному розвитку людей. Вогонь врятував людей від переохолодження і став надійною зброєю для захисту від хижих тварин. Перед цим тривале зберігання і підтримання палаючого вогнища в житлі (печері, гроті тощо) сприяло утворенню і згуртуванню первісних колективів. Надалі ці колективи переходять у постійні общини, об'єднані спільними завданнями її членів. Одночасно з цим починається поділ праці за віковими і статевими ознаками.

Слід також зазначити, що саме вогонь як нова продуктивна сила вперше дав змогу первісній людині вийти за межі даної йому природою екологічної ніші, а також пристосуватися до змін у навколишньому середовищі. Вогонь остаточно відділив людину від не-людських мавп.

Отже, лише на початку середнього плейстоцену або дещо пізніше первісна людина змогла вирватися з-під влади природи і цим прокласти шлях в історію людства.

Незважаючи на те, що мустьєрська культура мала чимало прогресивних елементів, які сприяли розвитку людського суспільства, все-таки переважна більшість носіїв цієї культури не змогла досягти заключного ступеня розвитку, тобто ступеня людини сучасного виду. Це вдалося лише небагатьом групам первісних людей, які вирвалися з-під влади природи і при сходженні до вершини подолали усі труднощі складного шляху, враховуючи і початок найбільш інтенсивного (вюрмського) зледеніння. Коли вони з'явилися вперше? І яка роль класичних неандертальців у формуванні людини сучасного виду? Хоч ці питання ще потребують дальших досліджень, все ж з упевненістю можна сказати, що до фінішу еволюційного розвитку прийшли лише найбільш з них розумово й фізично підготовлен і. Велике значення, певно, мало подовжене дитинство, яке дало змогу підростаючому поколінню не тільки засвоїти те, що було створене його предками, а й підняти творчість на вищий рівень.

Неоантропи (люди верхнього палеоліту), або люди, що належать до виду гомо сапієнс (людина розумна), знаменують своєю появою завершення процесу антропогенезу. Вони склалися в певну антропологічну та соціально-економічну-групу на початку верхнього плейстоцену, хоч їхні окремі морфологічні ознаки нерідко виявлялися і в давніх людей раніше (середній і навіть нижній плейстоцен). В середині верхнього плейстоцену, тобто 40-45 тис. років тому, неоантропи стали єдиною формою викопної людини.

Кісткові залишки неоантропів було знайдено в Європі, Азії, Африці. Але найбільше знахідок було виявлено в Центральній та Південній Європі, а також на території Східної Європи. Серед європейських знахідок викопної людини, що відносяться до верхнього палеоліту, найвідоміші такі: з печер Кроманьйон (Франція), з Камб-Капелль (Франція), з гротів Гримальді (Італія), з Костенок (на березі річки Дон), з Сунгиря (на лівому березі річки Клязьми), із Салютре (Чехословаччина). Від перших знахідок верхньопалеолітичної людини, виявлених ще в XIX ст. в печерах Кроманьйон (Франція), представників цього типу викопних людей прийнято називати кроманьйонцями. Вони колись широко заселяли різні території Східної півкулі і мали чимало відмінностей серед окремих груп.

Ємкість мозкового відділу черепа у неоантропів мало відрізнялася від ємкості його у палеоантропів. Череп був дуже близький за формою до черепа сучасної людини. Вважають, що форма черепа на заключному етапі еволюції людини склалась переважно під впливом двох факторів, а саме:

1) у зв'язку з подовженням прогресивного розвитку кори півкуль головного мозку та

2) в результаті значного ослаблення щелеп.

Так, інтенсивний розвиток вищих коркових центрів сприяв збільшенню висоти склепіння мозкового відділу черепа (особливо його лобовой кістки) і загальному розширенню. Зменшилася масивність черепа, у зв'язку з чим надбрівний валик змінився надбрівними дуга ми, а потиличний валик — зовнішнім потиличним виступом. Змінилися щелепи, зуби стали меншими, причому величина коронки третього моляра, як правило, стала поступатися величині коронки другого моляра; стінки альвеолярних відростків стали стрункішими; скоротилися і розширилися альвеолярні дуги (що, на думку більшості антропологів, забезпечило велику свободу рухів язика), і став добре вираженим виступ підборіддя, що свідчило про добре розвинені м'язи, які регулюють вимову деяких слів

Усі ці зміни, які відбулися в лицевому відділі черепа неоантропів, свідчать про те, що люди в епоху верхнього палеоліту харчувалися обробленою на вогні їжею, володіли членороздільною мовою і, що особливо важливо, їх виживання вже не залежало від розвинутості таких важливих в тваринному світі органів, якими є зуби. В той період вже повністю склалися соціальні стосунки, які характеризують розвинене людське суспільство. Довжина тіла неоантропів за існуючими в літературі даними досягла 180 см.

Вище було зазначено, що неоантропи за своїм зовніцшнім виглядом не були однаковими. Це пояснюється зародженням расової диференціації, яка пов'язана з пристосуванням до різних клімато-географічних умов середовища.

Із змісту попереднього матеріалу можна зробити висновок про те, що поява неоантропів, тобто людей верхнього палеоліту, була підготовлена всією історією біосоціального розвитку людини, у зв'язку з чим важливо нагадати про такі провідні фактори, як розвиток головного мозку і руки, зростання ролі засобів спілкування (звукових та інших сигналів, що поступово замінювалися членороздільною мовою), удосконалення технології праці та всього виробничого процесу. Таким чином, можна вважати, що на відміну від своїх гомінідних попередників людина верхнього палеоліту (людина розумна) мала високий рівень суспільного виробництва, про що свідчать дві обставини, які характеризують працю на всіх історичних етапах людської діяльності, а саме:

1) розвинена двочленна система засобів праці (перше — наявність знарядь, якими користувалися, друге — знарядь для виготовлення інших знарядь)

і

2) розвинена двочленна структура праці (перше — підготовка якісних заготовок і друге — на їх основі виготовлення різних виробів).І

Верхній палеоліт характеризувався значним ускладненням та різноманітністю виготовлюваних знарядь праці: ножів, кинджалів, наконечників списів і стріл, сокир, шил, голок, гарпунів та ін. Усе це було пов'язане з використанням різних матеріалів (кремінь, кварцит, кобальт, кістки, ріг, дерево та ін.) і базувалося на досконалішій технології всього трудового процесу. В цей час удосконалюються знаряддя комбінованого типу, виникнення яких відноситься до мустьєрської культури.

Характерним для культур верхнього палеоліту є наявність великої кількості штучно виготовлених засобів праці, тобто предметів, що служать для виготовлення інших знарядь Це були ножевидні пластинки, які одержували з відщепів' крем'яних нуклеусів, що служили для виготовлення багатьох дерев'яних та кістяних виробів.

Наявність в епоху верхнього палеоліту таких предметів як гарпуни, наконечники стріл та інше вказує на те, що у той час значно удосконалилися засоби колективного полювання.

Вже в період становлення неоантропів вперше з'являється образотворче мистецтво (малюнки на скелях та стінах печер, на кістках) і зароджуються перші музичні інструменти, що дають змогу відтворювати окремі звукові ритми і відіграють певну роль як у трудових процесах, так і в танцювальному мистецтві.

Люди верхнього палеоліту, як правило, користувалися штучно виготовленим житлом, яке вони будували з дерева, каміння і навіть з кісток мамонта. Саме в період верхнього, палеоліту вперше з'являється постійна соціально-економічна суспільна формація, пов'язана з родовим укладом.

Ми вже зазначили, що з появою неоантропів завершується процес антропогенезу. З цього часу людина не тільки перестає пристосовуватись до навколишнього середовища, а й починає активно впливати на природу, щоб використати її для своїх потреб.

Усе згадане про неоантропів свідчить про те, що їх поява не була лише новим етапом в еволюції людини, а знаменувала собою якісно новий заключний ступінь походження людини.

Які ж основні рушійні сили зумовили цей грандіозний стрибок, що завершився виникненням людини розумної?

Що стимулювало розумові сили людини до широкої творчої діяльності, включаючи мистецтво?

Нарешті, яка роль середовища, а також біологічних та соціальних факторів у морфофізіологічному і соціально-економічному прогрес людини та її суспільних відносин?

Основною рушійною силою антропогенезу, як і розвитку сучасної людини, є праця, яка почала зароджуватися з виникненням справжніх знарядь. Проте на початковому періоді гомінізації приматів ще довгий час не було справжньої праці, тому що не було і справжньої системи засобів суспільного виробництва. Вони з'явилися тільки у людей верхнього палеоліту, тобто у людей заключного еволюційного етапу антропогенезу. Ряд учених визнають основним фактором становлення людини як розумної істоти клімато-географічні зміни, а саме: значне похолодання, зумовлене найсильнішим вюрмським зледенінням. Важкі умови життя значно посилили роль як природного добору осіб, так і соціального добору колективів. На становлення людини мала також вплив екзогамія (заборона шлюбів між людьми однієї родової групи), яка пов'язана з виникненням родового укладу життя і змінами у технології виробництва.

Отже, ми поступово підійшли до появи людини сучасного типу та розвиненого людського суспільства, яке має істотну відмінність від біологічних (часом досить складних) угруповань деяких тварин.

Відомий генетик М. П. Дубінін звертає увагу на те, що з появою людини як розумної істоти колись провідна роль генетичного наслідування поступається місцем розвиткові суспільства під впливом соціологічного наслідування. Воно полягає у сприйманні шляхом навчання, виховання і наслідування досвіду технологічних процесів, культури, етики, естетики та інше від попередніх поколінь.

У морфологічному, біохімічному, фізіологічному (також психологічному) відношеннях сучасна людина, на відміну від більшості тварин (за винятком свійських), характеризується дуже великою мінливістю тіла, що пов'язано, по-перше, з усуненням прямої дії природного добору, по-друге — з розвитком окремих груп в умовах клімато-географічної та соціально-культурної ізоляції і, по-третє, з деяким опосередкованим впливом природних, соціально-економічних та Функціональних факторів.

Дата добавления: 2014-01-05