Тема 9. Державне регулювання розвитку науки і техніки

1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання.

2. Необхідність та сутність державної науково-технічної та інноваційної політики.

3. Форми і методи реалізації науково-технічної політики.

4. Державне регулювання інноваційних процесів.

І. Науково-технічний прогрес (НТП ) – безперервний розвиток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зростанням та ускладненням суспільних потреб.

НТП складається з двох паралельних процесів:

- науковий прогрес – як оновлення знань;

- технічний (технологічний) прогрес – як зміна характеру фактично використовуваного обладнання і устаткування.

НТП виконує дві основні функції: економічну та соціальну. Перша передбачає економію ресурсів у масштабах національної економіки, друга – задоволення та ускладнення існуючих потреб, розширення кола і формування нових потреб.

Відповідно до уявлення про роль НТП в економічному зростанні виділяють концепції екзогенного та ендогенного НТП.

Екзогенний НТП вважається зовнішньою соціально-економічною силою, що підвищує ефективність виробництва. Ця концепція з’явилась в першій половині ХХ століття.

Концепція ендогенного НТП набула значного поширення в останні 30-40 років. Згідно з цією концепцією НТП розглядається як результат особливої сфери економічної діяльності, що виробляє нову техніку і технологію. Це дає можливість аналізувати витрати і результати, тобто оцінювати ефективність використання економічних ресурсів. Науково-технічна сфера розглядається в тісному зв’язку з соціально-економічним середовищем.

Науково-технічні досягнення, що пов’язанні зі створенням і впровадженням у виробництво нових технологій і товарів, зумовлюють зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю кінцевої продукції або на одиницю її корисного показника. Такі технологічні зміни дають можливість виготовляти більше продукції за умов обмінних ресурсів, тобто збільшують максимально можливий випуск продукції економікою.

Вплив НТП на розташування кривої виробничих можливостей можна наочно пояснити за допомогою графіка (рис. 9.1).

Рис. 9.1 Вплив НТП на розташування кривої виробничих можливостей.

Як видно з графіку, якщо технологічні зміни стосуються тільки одного виду продуктів, наприклад А, то крива зі свого первісного положення аб переміщується в положення а₁б. Якщо технологічні зміни стосуються тільки продукту Б, то крива переміщується в положення аб₁. У разі, коли змінюється технологія у виробництві обох продуктів, крива виробничих можливостей набуває вигляду а₁б₁.

Розглянути вплив НТП на економічне зростання можна за допомогою макроекономічного аналізу рівноважного стану економіки. Як відомо, графічно стан економічної рівноваги показується за допомогою кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції. Розглянемо графік економічної рівноваги за кейнсіанською теорією (рис.9.2).

Рис.9.2 Вплив НТП на рівноважне економічне зростання.

Коли економіка перебуває в стані неповного використання ресурсів (відтинок АБ кривої СПр₁), технологічні зміни збільшують ВВП, не порушуючи при цьому економічної рівноваги. На проміжному відтинку (БВ), коли починається інформаційний „перегрів” економіки, технологічні зміни зумовлюють як збільшення ВВП, так і зменшення ціни (за сталої СП₀₁). Це відображається на графіку переміщенням кривої сукупної пропозиції з положення СПр₁ в положення СПр₂ і відповідним переміщенням стану рівноваги з точки Т₁ до точки Т₂. При цьому ВВП збільшується (ВВП₂ > ВВП₁), а ціна зменшується (Ц₂ < Ц₁). Якщо одночасно з технологічними змінами відповідно збільшується сукупний попит, то крива СП₀ переміщується в положення СП₀₂. Збереження економічної рівноваги робить можливим за постійної ціни (Ц₁ = Ц₃) збільшення ВВП до рівня ВВП₃ (ВВП₃ > ВВП₂).

Отже НТП справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання на будь-якому етапі розвитку.

Сукупність національних ресурсів і засобів становить науково-технічний потенціал країни. Його складовими виступають:

- матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, обладнання тощо);

- наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори та ін.);

- фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, винаходів, наукової інформації, патентів тощо);

- організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування НДДКР).

Науково-технічний рівень країни визначається на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

Інноваційні процеси – створення і впровадження нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових виробництв, галузей тощо.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво.

ІІ. Науково-технічна політика – це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Складові науково-технічної політики:

а) визначення цілей, пріоритетів і напрямів науково-технічного розвитку;

б) формування ефективних умов розвитку НТП і впровадження його результатів у виробництво;

в) розробка фінансово-економічного та правового механізмів регулювання, стимулювання науково-технічних, інноваційних процесів;

г) забезпечення науково-технічної діяльності держави;

д) створення організаційної структури управління науково-технічною сферою, визначення функцій, прав і обов’язків відповідних органів регулювання.

Основні напрями науково-технічної політики:

- розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

- стратегічний, науковий і технічний прорив;

- підтримка інноваційної діяльності в економіці;

- раціональне використання науково-технічного потенціалу країни;

- суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

Інноваційна політика держави має на меті об’єднання науково-технічної та інвестиційної політики..

Державна інноваційна політика – це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Головні цілі інноваційної політики:

- забезпечення розвитку країни, впровадження нововведень;

- постійне оновлення і модернізація виробництва;

- забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

- синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;

- формування сучасного конкурентноздатного національного виробництва;

- налагодження системи наукового прогнозування технологічного розвитку галузей;

- експертна інвентаризація державних науково-технічних програм;

- прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та підвищення попиту на науково-технічні досягнення.

ІІІ. Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів її реалізації.

За ознакою форми впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та непрямого регулювання.

До методів прямого регулювання належать:

1. Визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки.

2. Державні науково-технічні програми.

3. Держане замовлення в науково-технічній сфері.

4. Державна науково-технічна експертиза.

5. Бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються в рамках пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки.

6. Державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів.

7. Державна політика у сфері патентів і ліценцій.

До методів непрямого регулювання належать:

1. Диференційована податкова політика.

2. Стимулююча фінансово-кредитна політика.

3. Гнучка амортизаційна політика.

4. Правовий захист інтелектуальної власності.

5. Державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередньо участь держави у вирішенні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення НТП.

Методи реалізації державної науково-технічної політики за способом впливу можна поділити на три групи: правові, адміністративні та економічні. З-поміж методів науково-технічної політики відокремлюються прості методи, які користуються тільки одним із способів впливу, і складні, які поєднують усі можливі способи.

ІV. Інновація – це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та іншого ефекту.

Терміни „інновація” та „інноваційний процес” є близькими, але неоднозначними. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Інноваційний процес складається з таких взаємозумовлених стадій: виникнення ідей, фундаментальні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне виробництво, споживання.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва і сферу експлуатації.

З поняттям інноваційного процесу тісно пов’язане поняття „інноваційна діяльність”. Це діяльність, спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому та зарубіжному ринках. Інноваційна діяльність, яка пов’язана з капіталовкладенням в інновації, отримала назву інноваційної форми інвестування.

Форми державної підтримки інноваційної діяльності:

1) залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

2) адресне фінансування інноваційної діяльності;

3) розробка та реалізація програм формування національних інноваційних центрів технологічного зростання;

4) інституційне стимулювання інноваційних процесів.

Основні організаційні форми реалізації інноваційної діяльності:

1. Університетсько-промислові дослідницькі центри-структури, де відбувається об’єднання фінансових коштів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими вузівськими кадрами.

2. Технопарк – акціонерна компанія, яка займається патентуванням, рекламою, лізингом, маркетинговими дослідженнями, надає консультації, здає в оренду приміщення для дослідницького виробництва тощо.

3. Технополіс – якісно нова територіальна форма інтеграції науки і виробництва, що забезпечує високі темпи науково-технічного розвитку території за рахунок реалізації потенціалу регіону.

4. „ Інкубатори” – ядро технополісу, де створені сприятливі умови для створення дрібних наукомістких фірм – навчання, сучасне робоче обладнання, новітні технології, мотивація та стимулювання власного бізнесу.

5. Венчурні підприємства – малі підприємства, що спеціалізуються на розробці наукових ідей та їх втіленні у нові технології, нові продукти. Виконують функцію зв’язку між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом.

Дата добавления: 2014-01-05