Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Бюджетне планування і прогнозування

Читайте также:
  1. Бюджетне право
  2. Види ландшафтних планів (результат ландшафтного планування).
  3. Види планування
  4. Види планування в аудиті
  5. Інтегроване автоматизоване виробництво, планування і управління
  6. Кругове планування
  7. Макроекономічне індикативне планування.
  8. Методи прогнозування банкрутства
  9. Методика прогнозування імовірності банкрутства
  10. Методологія створення технічних систем і роль прогнозування
  11. Планування контрольно-ревізійної роботи



 

Бюджетне планування — це комплекс організаційно-тех­нічних, методичних і методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою частиною фінансового планування і ґрунтується на одних з ним принципах.

Його організаційно-технічна сторона регламентується законодавчими акта­ми, передусім Конституцією України, Законами "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему Украї­ни" і такими підзаконними актами, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та їх обґрунтування.

Матеріали для складання бюджету подають до Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації всіх форм власності. На основі поданих даних встановлюються взаємовідносини цих господарських структур з бюджетом - платежі до бюджету і асигнування з нього.

Для планування показників бюджету використовують низку таких загальноекономічних показників на плановий рік, як національний доход, прибуток, фонд заробітної плати тощо. Крім того, застосовуються сітьові показники - чисельність населення, учнів, студентів, пенсіонерів, кількість шкіл, лікарень, бібліотек тощо.

Використовуючи ці показники, а також відповідні бюд­жетні норми, фінансові органи розробляють проект бюдже­ту і подають на розгляд вищим органам державної влади і управління. Відповідно до чинного законодавства вони вносять поправки до показників бюджету, зміни, що випливають з положень фінансової політики держави, ставлять питання про уточнення окремих розрахунків. Після розгля­ду бюджет затверджується Верховною Радою України і набирає силу закону. В процесі виконання бюджетів їх окремі показники можуть змінюватися або уточнюватися відповідно до вимог, що випливають з конкретної економічної ситуації в державі.

Методи планування показників бюджету — прямі фінансові розрахунки і балансовий, які доповнюють один одного. По кожному виду доходів або видатків визначають вихідну базову величину за період, що передує плановому, а потім, ураховуючи фактори, які вплинуть на показник в періоді, що планується, розраховують його рівень. За допомогою балансового методу досягається узгодження показників бюджету з показниками загальної величини фінансових ресурсів у народному господарстві, доходів і видатків населення, з фінансовими планами міністерств, відомств і різних господарських суб'єктів.



Бюджетне планування — досить складний і ще недостатньо розроблений у методичному плані процес. Особливо це відчувається в умовах переходу до ринку, коли втратила своє значення система планування, яка існувала раніше. Необ­хідність удосконалення бюджетного планування зумовлена тим, що при розробці показників бюджету закладається той механізм, який держава повною мірою може використати для регулювання економічних і соціальних процесів у народ­ному господарстві.

Слід зазначити, що переважна більшість розвинених країн застосовує програмно-цільо­вий метод формування бюджету, впровадження якого в Україні відбувається відповідно до вимог Бюджетного кодексу, що передба­чає класифікацію видатків бюджету за цільовими програмами.

Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових ці­лей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінку ефективності використання бюджет­них коштів у процесі виконання завдань програми.

Застосування програмно-цільового методу потребує використання принци­пів середньо- та довгострокового бюджетного планування.

Основними етапами такого планування є:

- визначення пріоритетних цілей органів державної влади та розроблення стратегії їх виконання. Такі завдання повинні відображатися у програмних і прогнозних документах уряду;

- складання відповідних програм щодо виконання визначених цілей. Програми розробляються головними розпорядниками бюджетних коштів (міністерствами та відомствами) згідно з прогнозними й програмними документами уряду. Особливістю цього етапу планування є визначення конкретних завдань для виконання програми. Кожна програма може мати одне або кілька завдань, які являють собою короткострокову мету і розробляються у межах наявних ресурсів. Отже, головні розпорядники планують свою податкову діяльність на осно­ві розроблених програм і визначених завдань. Треба зазначити, що програми складаються на довгостроковий період (3-5 років), завдання стосовно їх вико­нання - у межах одного або двох бюджетних періодів;

- визначення потрібного обсягу ресурсів для реалізації програми. Головні розпорядники на підставі плану своєї діяльності на коротко- та середньостроковий період розподіляють фінансові ресурси, потрібні для виконання відповідних завдань. На основі таких розрахунків розробляються бюджетні запити головних розпорядників, які подаються на розгляд до Міністерства фінансів;

- прогнозування системи показників ефективності використання бюджетних коштів для виконання програм і відповідних завдань головного розпорядника коштів.

Особливістю програмно-цільового методу є те, що бюджетні програми, які розробляються розпорядниками коштів, повинні відповідати стратегічним ці­лям держави і мати чітко визначену мету й завдання для кожного розпорядни­ка, забезпечувати контроль за ефективним, цільовим використанням бюджет­них коштів. Слід зауважити, що виконання бюджетних програм має чітко відповідати функціям, які здійснюють розпорядники коштів відповідно до зако­нодавства. Значною перевагою бюджетних програм є можливість організації дієвого контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, визначення осіб, відповідальних за виконання основних завдань програми.

Не менш важливим аспектом є оцінка виконання програми, тобто інфор­мація про результати виконання основних завдань із реалізації програми, яка завершує управлінський цикл "планування — виконання — оцінка", допомагає керівництву приймати рішення про подальші кроки реалізації програми і визна­чати пріоритети. На основі оцінки виконання програм подається звітність про їх виконання та аналізуються результати діяльності розпорядника бюджетних коштів. Результати звітності про виконання програм повинні подаватися не ли­ше керівникам відповідних установ та програм, а й представникам громадськості.

Одним із найважливіших етапів програмно-цільового методу є визначення та оцінка показників результативності програм. Реально розраховані показники виконання програм дають змогу оцінити віддачу від використання бюджетних коштів, економічність (співвідношення результатів та витрат), визначити, чи за цільовим призначенням були використані бюджетні кошти, чи дося­гають програми поставленої мети.

Система показників результатів виконання програм охоплює чотири показники: затрат, продукту, ефективності, результату.

Показники затрат повинні відображати необхідний обсяг фінансових ресур­сів для виконання програми,

Показники продукту є основою для визначення потреби у фінансових ре­сурсах, вказують на обсяг виробленої у результаті виконання програми продук­ції чи наданих громадських послуг.

Показники ефективності використовуються для оцінки ефективності вико­нання програм, зіставлення результатів виконання програми в динаміці, відоб­ражають вартість одиниці виробленої продукції або наданих послуг.

Показники результату вказують на результативність програми щодо вирі­шення завдань. Використовуються для визначення результатів діяльності розпорядника бюджетних коштів стосовно виконання бюджетних програм, розрахун­ку обсягу додаткових ресурсів для подальшого виконання програм.

Показники результату відображають специфіку виконання окремої прог­рами і відрізняються залежно від мети програми, сфери виконання тієї чи ін­шої програми.

Слід зауважити, що розроблення системи показників виконання програм залишається актуальною проблемою для виконавців таких програм. Потребує удосконалення і відповідна система показників для виконання кожного із зав­дань програми.

Окремі елементи програмно-цільового методу впроваджуються в Україні із прийняттям Бюджетного кодексу. Зокрема, розроблено і впроваджено форми бюджетних запитів, де передбачається обов'язкове визначення головними роз­порядниками коштів основної мети діяльності, головних завдань на плановий рік, а також аналіз результатів, досягнутих у минулому році та очікуваних у по­точному, обґрунтування розподілу граничного обсягу за функціями й напряма­ми діяльності. Починаючи із 2002 року впроваджується програма класифікації видатків державного бюджету. Здійснюється розподіл бюджетних програм го­ловними розпорядниками за пріоритетами. Розробляється система результатив­них показників та показників звітності розпорядників бюджетних коштів.

Для успішного впровадження програмно-цільового методу необхідно мати чітко визначені стратегічні програми уряду, запроваджувати елементи стратегіч­ного бюджетного планування, розробляти й удосконалювати програми розвитку регіонів в Україні, розвивати систему показників виконання бюджетних програм. Важливою передумовою застосування програмно-цільового методу форму­вання бюджету в Україні є стабільний економічний стан держави, забезпечен­ня основних макроекономічних показників у межах параметрів, визначених фі­нансовою стратегією держави.

Зауважимо, що бюджетне прогнозування — визначення вірогідних по­казників доходів і видатків бюджету на перспективу. По суті це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формуються концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті.

У бюджетній роботі прогнозування почало застосовувати­ся в останні роки, тому більша частина розрахункового апа­рату знаходиться в неопрацьованому, тобто початковому стані. Проте прогнозування показників бюджету має вели­ке майбутнє в Україні, тому заслуговує на серйозну увагу. В умовах ринкової економіки, коли суттєво змінюються ін­формаційні джерела для розробки бюджету, прогнозуван­ня може стати надійним інструментом фінансової політи­ки держави.

Бюджетне прогнозування — один з видів економічного прогнозування і в часі може поділятися на коротко- (1—5 ро­ків) і довгострокове (5—10 років). Найбільш прийнятними його методами є екстраполяція, моделювання, експертні оцін­ки. Послідовність робіт при прогнозуванні показників бюдже­ту: визначення завдань, цілей; збирання і аналіз інформації; вибір моделі прогнозування; розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розра­хунків.

Актуальною проблемою бюджетної практики, яка підлягає розв'язан­ню, є також визначення чинників, які впливають на якість розробки бюджету. Важливим у розумінні впливу чинників, наведених на рис. 2.1, є не кількісне вимірювання їх відносної вагомості або питомої ваги у сукупному впливі, а те, які умови їх прояву приводять до позитивного чи негативного ефекту.

 

 


Рис. 2.1. Сукупність чинників, які визначають якість розробки бюджету [5]

 

Наприклад, якщо економіка перебуває у стабільному, врівноваженому стані, то об'єктивно існує висока передбачуваність економічних параметрів на короткостроковий період, тобто на один рік, що є достат­нім для планування чергового бюджету.

І, навпаки, якщо економічна система не сформована, економічні процеси нестабільні, а економічна політика хаотична, то об'єктивно звужується зона передбачуваності змін економічних параметрів. Таку об'єктивну невизначеність неможливо компенсу­вати надійністю методик розрахунків і досягненням продуктивного компромісу між впливовими силами при розгляді проекту бюджету в парламенті.

До широкого кола чинників, які визначають планування державного бюджету, належить економічна політика і програма діяльності уряду. Положення відповідних документів ураховуються і присутні в Бюджетній резолюції, у прогнозах соціального і економічного розвитку, в розрахунках і пропозиціях, які подаються обласними держадміністраціями і головними розпорядниками коштів державного бюджету.

Отже, оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства загалом. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання: по-перше, визначення реальних обсягів доходів, по-друге, оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб, по-третє, збалансування бюджету.

Бюджетний контроль є одним з видів фінансового кон­тролю, що здійснюється в процесі складання, розгляду, за­твердження і виконання бюджетів. Бюджетний контроль спрямований на встановлення фактів порушення чинного законодавства при визначенні доходів і видатків бюджету. Його здійснюють на державному рівні законодавчі та вико­навчі органи влади, а на рівні місцевих органів самовряду­вання — представницькі та адміністративні структури.

Проте в умовах ринкової економіки напрями і форми бюджетного контролю змінюються, виникає необхідність докорінного перегляду уявлень про його роль і методи впливу на економічні процеси в державі. На стадії складання бюд­жету, його розгляду і затвердження органи влади і управ­ління мають справу з прогнозними розрахунками доходів і видатків бюджету, тому тут розглядається зв'язок їх з за­гальноекономічними показниками, передусім з прогнозною величиною національного доходу, загальним обсягом фінан­сових ресурсів. На цій стадії бюджетної роботи важливо досягти збалансованості між ними і доходами та видатками бюджету, не допустити його дефіциту.

Основна робота в галузі бюджетного контролю здійсню­ється на стадії виконання бюджету. При фінансуванні ви­датків, що передбачені в бюджеті, виконавчі органи здій­снюють контроль за цільовим і ефективним використанням коштів, їхнім впливом на результати роботи підприємств, організацій, установ, яким виділяються бюджетні асигнуван­ня. Одночасно при мобілізації доходів до бюджету органи податкової інспекції здійснюють контроль за господарською діяльністю платників, правильністю відображення в звітності результатів їхньої діяльності.

Результати бюджетного контролю дають широку інфор­мацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень в галузі фінансової та бюджетної політики держави.

Отже, державний бюджет — це надзвичайно складне та чутливе соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансо­вої системи держави. Вона опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіляє значну частку ВВП.

Безперечно, у бюджетній системі України є певні здобутки, які дають змогу її ланкам хоч і не синхронно, але більш-менш ефективно працювати за умов ринку. Проте, є незліченна кількість проб­лем, які слід розв'язувати і тим самим реорганізовувати дер­жавний бюджет.

 


 

 

ТЕМА 3.

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

Зміст

3.1. Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України

3.2. Економічна природа бюджетного дефіциту і його причини

3.3. Джерела покриття бюджетного дефіциту





Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1274; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.81.79.128
Генерация страницы за: 0.009 сек.