Видатки державного бюджету на обслуговування внутрішнього боргу

Слід підкреслити, що державний борг, який формується в межах держави, являє собою внутрішній борг країни. У статті 2 Закону України “Про Державний внутрішній борг України” вказується, що “до складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.”

Граничний розмір внутрішнього державного боргу встановлюється щорічно в національній і іноземній валюті і затверджується Законом України “Про Державний бюджет” на поточний рік. Так, Законом “Про державний бюджет України на 2006 рік” встановлено граничний розмір внутрішнього державного боргу України у сумі понад 9172389,7 тис.дол. США. Видатки на обслуговування внутрішнього державного боргу організуються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Звітність за внутрішнім державним боргом складається Міністерством фінансів. Її метою є досягнення прозорості механізму уточнення та використання внутрішнього державного боргу, а також проведення його обліку відповідно до світових стандартів.

Внутрішній борг може виникати і на рівні місцевих бюджетів. Щодо його погашення, то держава не несе відповідальності за його своєчасне і повновагоме погашення. Разом з тим, видатки на його обслуговування не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від загального фонду місцевого бюджету протягом встановленого періоду обслуговування місцевого внутрішнього боргу.

Економічна теорія вказує на те, що внутрішній державний борг не слід розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Відомий американський економіст Лернер А. відзначав, що особи різних вікових груп позичають одна одній певні кошти, які під час погашення повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується. А відбувається лише перерозподіл доходів. Кембел Р. Макконнел і Стенлі Л. Брю вказують на те, що внутрішній державний борг є громадським активом, складеним із громадських активів всіх суб’єктів ринку, що веде до підвищення попиту і ціни на інші активи. Таким чином, повністю відмовитись від внутрішнього державного боргу неможливо, оскільки необхідно забезпечувати обслуговування і погашення вже накопиченого державного боргу, зберігати і накопичувати фінансові резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання.

Відповідно до статті 12 Бюджетного кодексу можна виділити таку класифікацію внутрішнього державного боргу:

1. За обсягом сум заборгованості:

- капітальний, який розраховується як загальна сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави;

- поточний, який визначається як витрати по сплаті прибутку кредиторам по всім борговим зобов’язанням держави і по погашенню зобов’язань, строк сплати яких настав.

2. За типами кредиторів:

- заборгованість перед юридичними особами – суб’єктами господарювання;

- заборгованість перед банківськими установами першого та другого рівня банківської системи;

- заборгованість перед іншими органами управління;

- заборгованість перед фізичними особами та громадянами країни.

3. За строком залучення позичкового капіталу:

- короткостроковий борг (до 1 року);

- середньостроковий борг (від 1 до 3 років);

- довгостроковий борг (більше 3 років).

4. За типом боргового зобов’язання:

- заборгованість за отриманими кредитами;

- заборгованість за відсотками, що нараховані по кредитам;

- заборгованість за реалізованими державними борговими цінними паперами;

- заборгованість за іншими зобов’язаннями.

Найдавнішою за своїм походженням формою здійснення державою внутрішнього запозичення була примусова позичка, згідно з якою держава вимагала від громадян передачі їй певної суми, крім податків. Їй на зміну прийшли лотерейні позики, які мали заохочувальний елемент у вигляді виграшу.

В сучасних умовах в Україні основною формою реалізації внутрішнього державного боргу є випуск державних боргових цінних паперів – облігацій і казначейських зобов’язань.

Вперше фінансування дефіциту держбюджету шляхом державної позики було здійснено урядом України у 1995 р. (постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23.08.94 р. та № 994 від 11.12.94 р.). У відповідності з цими постановами строки обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) були визначені в 91, 182, 273 і 364 дні. Облігації — купонні, на пред'явника, номіналом 100 млн. крб. Прибутковість — 140% річних.

Ці постанови визначили ряд параметрів емісії ОВДП, які використову­вались і в подальшому: вони емітуються у вигляді електронних записів на рахунках системи електронного обліку обігу державних цінних паперів. Емітує ОВДП Міністерство фінансів України, воно виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасності погашення ОВДП. Генеральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на ОВДП є Національний банк України. В ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же (через комерційні банки) здійснюється обслуговування випуску.

Основними ціноутворюючими факторами на ринку ОВДП є:

- динаміка поточних виплат за ОВДП із боку Міністерства фінансів;

- ставка рефінансування НБУ;

- поточна ситуація на валютному та грошово-кредитному ринках, а та­кож тенденції на них;

- раціональні очікування господарюючих суб'єктів щодо темпів інфля­ції і динаміки процентної ставки на міжбанківському кредитному ринку, а також депозитних ставок;

- кредитно-грошова політика держави (обсяги грошової емісії).

Крім цих основних, в окремі періоди функціонування ринку значний вплив на нього мали й інші фактори, зокрема:

- одержання (або неодержання) чергових кредитів від МВФ, а також кредитів і фінансової допомоги від інших міжнародних організацій та іно­земних держав;

- необхідність для уряду дотримуватися вимог організацій-кредиторів відносно макроекономічних та інших показників стану економіки країни;

- всі фактори (макроекономічні та соціально-політичні), які впливають на очікуваний рівень майбутньої інфляції і валютного курсу, в тому числі офіційні і неофіційні заяви посадових осіб НБУ та уряду відносно їх бачення макроекономічної ситуації в країні і способів вирішення існуючих проблем;

- грошова реформа;

- політика Міністерства фінансів щодо строків рефінансування і ставок обслуговування державного внутрішнього боргу.

Слід зазначити, що значне збільшення обсягів використання державних облігацій неоднозначно впливає на економічні процеси. В країні відбувається вагоме вилучення коштів населення і національних суб’єктів господарювання з ринку валових заощаджень, що негативно впливає на формування внутрішніх інвестиційних ресурсів. Крім того, державні цінні папери стають основним сегментом грошового ринку, що посилює нестійкість фінансової системи країни. Вивільнення грошової маси юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності зобов’язань держави, що в свою чергу підвищує витрати бюджету і, як наслідок цього, збільшення суми бюджетного дефіциту.

Як економічна категорія, облігації внутрішньої державної позики мають таку класифікацію:

1. За суб’єктами позичкових відносин:

- емітовані центральними органами управління держави;

- емітовані муніципальними органами влади.

2. За ознакою власників цінних паперів:

- ті, що реалізуються серед населення;

- ті, що реалізуються серед юридичних осіб;

- універсальні, що призначені для реалізації серед фізичних і юридичних осіб.

3. За формою виплати прибутків:

- відсоткові, за якими встановлено і сплачується твердий відсоток;

- безвідсоткові, згідно з якими виплата прибутку не передбачається, але гарантується одержання відповідних товарно-матеріальних цінностей;

- виграшні, відповідно до яких весь прибуток власник ОВДП одержує у формі виграшу під час її погашення;

- безпрограшні, які гарантують, що протягом терміну їх дії виграш припаде на кожну облігацію.

4. За терміном погашення:

- короткострокові, із строком погашення до 1 року;

- середньострокові, із строком погашення до 5 років;

- довгострокові, із строком погашення понад 5 років.

5. За методами погашення:

- з правом дострокового погашення, коли ОВДП погашається до настання встановленого під час випуску строку погашення;

- без права дострокового погашення, коли ОВДП погашається у чітко встановлений строк.

6. За встановленим забезпеченням:

- заставні, що забезпечуються майном держави або конкретними доходами;

- беззаставні, надійність яких визначається статусом держави у світовому співтоваристві.

7. За методами визначення доходу:

- з твердим доходом, що встановлюється фіксовано до номіналу ОВДП;

- з плаваючим доходом, що змінюється в залежності від економічного стану та ставки міжбанківського відсотку в країні.

Надходження до бюджету коштів від реалізації ОВДП відображаються в ньому як джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Всі видатки, що пов’язані із обслуговуванням ОВДП, відображаються у бюджеті як видатки на обслуговування державного боргу.

Доходи, що отримані від розміщення ОВДП в сумі, що перевищує їх номінальну вартість, а також доходи, що отримані в разі викупу цінних паперів за ціною, нижче ціни розміщення, відносяться на зменшення фактичних видатків на обслуговування внутрішнього державного боргу.

Погашення основної суми боргу, що виникла із заімствування, враховується в джерелах фінансування шляхом зменшення обсягу джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету.

Під час випуску ОВДП, гарантією виконання зобов’язань по якої є відокремлене майно, виконання зобов’язань по ним може відбуватися шляхом передачі у власність власників цих паперів відповідного майна. При фінансуванні зобов’язань таким чином розмір боргу зменшується на величину основного боргу по погашеним таким чином зобов’язанням.

Внутрішній державний борг України поділяється на прямий та гарантований, за яким погашення зобов’язань гарантує уряд країни.

За офіційними даними [107], станом на 31 грудня 2006 р. державний прямий та гарантований борг України становив 80547009,22 тис. грн., або 15949902,81 тис. дол. США, в тому числі:

1. Державний прямий та гарантований зовнішній борг – 63938330,85 тис. грн. (79,38% від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу), або 12661055,61 тис. дол. США;

2. Державний прямий та гарантований внутрішній борг – 16608678,37 тис. грн. (20,62%), або 3288847,20 тис. дол. США.

Державний прямий борг України становив 66113790,54 тис. грн. (82,08%), або 13091839,69 тис. дол. США. Державний прямий зовнішній борг становив 49506078,42 тис. грн. (61,46%), або 9803183,83 тис. дол. США проти встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” граничного розміру державного зовнішнього боргу України в сумі, еквівалентній 91723897 тис. дол. США. Державний прямий внутрішній борг становив 11133957,02 тис. грн. та 1083911,9 тис. дол. США (16607712,12 тис. грн. (20,62%) або 3288655,86 тис. дол. США), проти встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” граничного розміру державного внутрішнього боргу України в сумі 18689481,2 тис. грн. та в сумі 1083911,9 тис. дол. США.

Перевищення фактичного обсягу державного прямого зовнішнього боргу над граничним спричинене перевищенням фактичних зовнішніх запозичень над плановими, що знаходиться в межах недонадходження внутрішніх запозичень та коштів від приватизації державного майна і відповідає вимогам статті 14 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Гарантований борг України становив 14433218,68 тис. грн. (17,92%), або 2858063,12 тис. дол. США, в тому числі:

гарантований зовнішній борг – 14432252,43 тис. грн. (17,92%), або 2857871,78 тис. дол. США;

гарантований внутрішній борг – 966,25 тис. грн., або 191,34 тис. дол. США.

Протягом січня – грудня 2006 року сума державного прямого та гарантованого боргу України збільшилась у гривневому еквіваленті на 2400441,22 тис. грн. (3,07%) та на 475334,91 тис. дол. США (3,07%) в доларовому еквіваленті.

При цьому, державний прямий зовнішній борг збільшився на 5548944,52 тис. грн. (12,62%) та на 1098800,90 тис. дол. США (12,62%). Збільшення державного прямого зовнішнього боргу за січень - грудень 2006 року пов’язано в основному з випуском облігацій зовнішньої державної позики 2006 року для фінансування державного бюджету.

Державний прямий внутрішній борг зменшився на 2580578,78 тис. грн. (13,45%) та на 511005,70 тис. дол. США (13,45%). Зменшення частки державного прямого внутрішнього боргу спричинене перевищенням виплат з погашення боргу над сумою запозичень

Гарантований борг України зменшився на 567924,52 тис. грн. (3,79%) та на 112460,29 тис. дол. США (3,79%), що спричинене в основному перевищенням виплат з погашення гарантованого боргу над сумою запозичень.

Незважаючи на збільшення обсягу державного боргу в абсолютному вимірі порівняно з 2005 роком, на кінець 2006 року загальна сума державного та гарантованого державою боргу становить 15,2% від ВВП проти 17,7% на кінець 2005 року.

Як показує аналіз, протягом останніх років показник співвідношення державного боргу і ВВП має тенденцію до зниження. Покращання показника відношення державного боргу до ВВП відбувається як за рахунок росту економіки країни, так і за рахунок проведення зваженої боргової політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України.

Критичний рівень показника не повинен перевищувати 60%. Так, якщо у 2002 р. співвідношення становило 28,6%, то у 2005 р. зменшилося до 14,3%, а на кінець 2006 р. становить 12,5%. За умови включення до обсягу державного боргу всіх гарантійних зобов’язань уряду, показник рівня відношення державного прямого та гарантованого боргу до ВВП на кінець 2006 р. становить 15,2%, що також є прийнятним з точки зору фінансової безпеки держави.

Таким чином, можна відзначити, що основним джерелом обслуговування внутрішнього державного боргу є державні цінні папери, кредити, надані НБУ та ОВДП.

Обслуговування державного боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему. Згідно із статтею 8 Закону України “Про державний внутрішній борг України” для фінансування витрат по розміщенню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов’язань Уряду країни у складі Державного бюджету створюється Фонд обслуговування внутрішнього державного боргу. У цей фонд зараховуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств.

11.4. Зовнішній борг і видатки на його обслуговування

В сучасному світі більшість країн знаходиться в стані боржників. Зовнішня заборгованість перетворилась в постійне явище. Більш того, вона почала функціонувати як складовий елемент національної економічної системи. Зростання боргової залежності відбувається, насамперед, з розширенням відкритості національних економік, у тому числі і для участі іноземних інвесторів у фінансово-економічному житті як розвинених країн, так і тих, що розвиваються.

Країни, що мають змогу розрахуватися за всіма боргами, не бажають повністю погашати борг, оскільки додаткові кредитні ресурси дають їм можливість прискорити зростання економічних, технічних, військових та інших можливостей. На зростання зовнішньої заборгованості вплинула і світова фінансова глобалізація.

Однак, надмірний борг веде до тяжкої боргової кризи, дестабілізує виробництво, породжує негативні соціальні наслідки. В такому стані залишились нові держави після розпаду СРСР, які ступили на шлях ринкових перетворень. Для здійснення цих перетворень вони здійснюють зовнішні запозичення значними темпами. Поступово у країнах колишнього Радянського Союзу почали накопичуватись державні борги, динаміка та обсяги яких неоднакові для різних колишніх республік, про що свідчать дані порівняльних таблиць 11.1-11.2.

З табл. 11.1 видно, що найбільші розміри зовнішнього боргу (% ВВП) у 1993 р. були у Таджикистані (63,5), Росії (61,3), Грузії (47,1). З розвитком національних економічних систем та зміною боргової політики урядів країн у 90-х роках почали певним чином змінюватися розміри цього показника. Так, у 1997 р. найбільше відношення зовнішнього державного боргу (% ВВП) було в Туркменії (73,8), Таджикистані (68,4), Киргизії (57,9), Молдовії (54,7), Вірменії (45,1).

Таблиця 11.1

Дата добавления: 2014-01-05