Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредиту

Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затв. постанова Правління НБУ від 25.01.2012. № 23, зі змінами і доповненнями від 30.11.2012 р.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV, зі змінами і доповненнями від 20.11.2012 р.

Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № № 2768-IІІ, зі змінами і доповненнями від 20.12.2012 р.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № № 436-IV, зі змінами і доповненнями від 16.12.2012 р.

ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАЦІЙ З НАДАННЯ І ПОГАШЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ КРЕДИТУ

ЛЕКЦІЯ 7.

План лекції:

1. Механізм надання та погашення споживчого кредиту.
2. Сутність та особливості іпотечного кредитування.
3. Ознаки та умови організації лізингового кредитування.
4. Сутність факторингу, його особливі ознаки.
5. Сутність та призначення консорціумного кредиту.

Рекомендована література:

5. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000
№ 2121-ІІІ зі змінами і доповненнями від 16.10.2012 № 5463-VI.

6. Закон України "Про заставу" від 02.10.92. № 2654-XII, зі змінами та доповненнями від 13.03.2012 р.

7. Закон України "Про іпотеку" від 05.06.03. № 898-IV, зі змінами та доповненнями від 05.07.2012 р.

8. Закон України "Про іпотечні облігації" від 22.12.05 р. № 3273 – ІV, зі змінами та доповненнями від 30.07.2012 р.

9. Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19.06.03. № 979-IV, зі змінами та доповненнями від 20.11.2012 р.

10. Іпотечне кредитування: навч. посібник / За ред..О.С. Любуня, О.І. Кірєєва, М.П.Денисенка.- К.: ЦНЛ, 2005. – 392 с.

11. Любунь, О.С., Іпотечний ринок: підручник /О.І. Кірєєв, М.П.Денисенко.– К.: Атіка, 2006. – 288 с.

12. Кручок, С. І. Іпотечне кредитування: європейська практика та перспективи розвитку в Україні. - К.: Урожай. - 2003.- 208с.

13. КНЕУ, 2002. – 271 с.

14. Разумова И.А, Ипотечное кредитование: учеб.пособие.– СПб.: Питер, 2005. – 208 с.

Механізм надання та погашення споживчого кредиту

Споживчими кредитами прийнято, як пра­вило, називати кредити надані населенню. При цьому їх спожив­чий характер визначається метою, об'єктом кредитування. По своїй суті - це продаж торговельними підпри­ємствами споживчих товарів з відстрочкою платежу або надан­ня банками кредитів на придбання споживчих товарів, а також на оплату різного роду витрат приватного (особистого) характе­ру (плата за навчання, медичне обслуговування, придбані побу­тові товари)

Таким чином, на відміну від інших кредитів об'єктом спо­живчого кредиту можуть бути як товари, так і гроші.

Усі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних про­блем - підвищенню життєвого рівня населення, утвердженню принципів соціальної справедливості.

Установи банків надають кредити повнолітнім дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу.

Банк здійснює оцінку фінансового стану фізичної особи на підставі кількісних та якісних показників.

Кількісні показники:

- сукупний чистий дохід (щомісячні сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання)

- накопичення на рахунках у банку (інформація надається за бажанням боржника - фізичної особи);

- коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом (зокрема співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань боржника - фізичної особи; співвідношення обсягу боргу за кредитом до вартості об'єкта кредитування/застави; співвідношення щомісячних витрат боржника на обслуговування боргу до обсягу його щомісячних доходів тощо). Оптимальні значення цих коефіцієнтів банк установлює самостійно з урахуванням видів кредитів і залежно від форми їх надання, цільового призначення, строку користування, наявності забезпечення, способу сплати тощо.

Банк для розрахунку кількісних показників ураховує доходи, факт отримання яких протягом дії договору підтверджується достовірними документами, виданими третьою особою.

Якісні показники:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність у власності майна, крім майна, переданого в заставу);

- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

- вік клієнта.

Банк оцінює якісні показники на підставі достовірних документів, у тому числі відповідних копій документів, засвідчених в установленому законодавством порядку.

Питома вага кількісних показників у загальній оцінці фінансового стану боржника - фізичної особи має становити не менше ніж 70 %.

Банк визначає періодичність здійснення оцінки поточного фінансового стану боржника - фізичної особи самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу, але не рідше ніж один раз на рік.

Банк визначає клас боржника - фізичної особи на підставі результатів оцінки його фінансового стану:

Клас А - фінансовий стан добрий:

Клас Б - фінансовий стан задовільний:

Клас В - фінансовий стан незадовільний:

Клас Г - фінансовий стан критичний:

Банк здійснює оцінку стану обслуговування боргу боржником - фізичною особою на підставі кількості календарних днів прострочення погашення боргу за станом на перше число місяця, наступного за звітним:

Кількість календарних днів прострочення (уключно)	Стан обслуговування боргу
від 0 до 7	"високий"
від 8 до 30	"добрий"
від 31 до 90	"задовільний"
від 91 до 180	"слабкий"
понад 180	"незадовільний"

Банк класифікує кредит, наданий боржнику - фізичній особі, за категоріями якості на підставі визначеного класу боржника - фізичної особи та стану обслуговування ним боргу:

Фінансовий стан боржника - фізичної особи (клас)	Стан обслуговування боргу
"високий"	"добрий"	"задовільний"	"слабкий"	"незадовільний"
А	I	II	III	IV	V
Б	I	II	III	IV	V
В	II	III	IV	IV	V
Г	II	III	IV	V	V

Банк визначає показник ризику кредиту, наданого боржнику - фізичній особі залежно від категорії якості в межах діапазонів:

Визначення показника ризику кредиту, наданого боржнику - фізичній особі

Категорія якості кредиту	Значення показника ризику кредиту
I - найвища	0,01 - 0,06
II	0,07 - 0,20
III	0,21 - 0,50
IV	0,51 - 0,99
V - найнижча	1,0

Розміри кредитів, що надаються громадянам, можуть бути обмежені:

- граничними розмірами, встановленими банком для конкретного виду кредитів;

- платоспроможністю позичальника, його можливістю повністю та у встановлений строк повернути отриманий кредит;

- вартістю забезпечення, що може бути надано позичальником в забезпечення повернення кредиту. Прийнятне забезпечення залежно від рівня ліквідності поділяється на п'ять груп.

Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточ­ні потреби в розмірах, які визначаються виходячи з вартості това­рів і послуг, що є об'єктом кредитування, у межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Для одержання кредиту позичальник подає банку:

- паспорт; ідентифікаційний код;

- заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;

- документи, що підтверджують платоспроможність позичальника.

Щодо споживчого кредиту на витрати капітального характе­ру, то він потребує від населення надання банкам звітів про ці­льове використання одержаних коштів.

Банки можуть надавати споживчий кредит під такі об'єкти:

- на капремонт садових будиночків, будинків у сільській місцевості, на будівництво гаражів, купівлю квартир, господарче улаштування;

- на будівництво індивідуальних будинків;

- на купівлю в громадян індивідуальних житлових будинків, реконструкцію і капітальний ремонт таких будинків;

- інше.

Для одержання кредиту в установі банку позичальник подає банку:

- паспорт;; ідентифікаційний код;

- заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кре­дитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;

- документи, що підтверджують платоспроможність позичальника;

- договір застави майна чи поручительства;

- витяг із рішення органу місцевої влади про виділення земельної ділянки під забудову;

- дані проектно-кошторисної документації про вартість будинку, завірені районним архітектором.

Розмір кредиту на зазначені заходи обмежується вартістю забезпечення, що може бути надана позичальником (іншою особою) банку, та сумою поточних доходів позичальника, які він може спрямувати на погашення боргу.

Строк користування кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника.

Однією з умов надання кредиту на будівництво житлових і садових будинків, купівлю житла має бути обов'язкове страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом.

Кредити на будівництво, купівлю, капітальний ремонт житлових будинків, квартир, садових будинків надаються, як правило, у розмірі від 50 до 70% вартості об'єкта кредитування. При одержанні кредиту на купівлю квартири чи будинку позичальник надає банку копію договору про купівлю-продаж.

Надання кредиту на будівництво житлових будинків здійснюється в міру виконання робіт і має компенсаційний характер. Позичальник повинен використати спочатку власні кошти, а потім кредит. Кожне наступне надання кредиту здійснюється на підставі звіту про обсяг ви­конаних робіт і розрахунку розміру коштів для надання з урахуванням раніше виплачених.

Надання кредиту здійснюється у безготівковій формі, у виняткових випадках - готівкою.

Однією з форм споживчого кредиту є кредитна картка з ідентифікатором власника. Умовою її отримання є платоспроможність клієнта. За кожною карткою встановлюється ліміт кредитування. Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

- комісії, що стягується з торговельних організацій при оплаті рахунків за надані власнику кредитної картки товари;

- щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо така встановлена);

- процента за кредит, що надається власникам кредитних карток у межах ліміту кредитування.

Погашення кредиту здійснюється в строки, передбачені кредитним договором і графіком. При незабезпеченні повернення кредиту у визначений термін суму непогашеного платежу відносять на рахунок про­строчених кредитів.

Сутність та особливості іпотечного кредитування

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у законодавчому порядку.

Предметом іпотеки можуть бути:

- будівлі разом із належною іпотекодавцю на праві власності земельною ділянкою, на якій розташована будівля, необхідна для використання землі за цільовим призначенням (квартира, житловий будинок, приміщення, гараж та будь-яка інша споруда господарського призначення);

- земельні ділянки сільськогосподарського призначення разом із розташованими на них будівлями чи спорудами;

- об’єкти незавершеного будівництва;

- інвестиційні контракти на будівництво житла, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Предметом іпотеки не можуть бути:

- об’єкти державної та комунальної власності, приватизація яких заборонена законом;

- національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини.

Неподільне майно не підлягає передачі в іпотеку частинами. Частина об’єкта нерухомого майна, що належить до нерухомого, передається в іпотеку лише після її виділення зі складу нерухомого майна.

Іпотекодавець зобов’язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість. Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець. Вартість предмета іпотеки визначається за згодою сторін або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб’єктом оціночної діяльності.

Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна в боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, передані в заставу.

Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел - залучені ресурси банків та кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи).

Іпотечні облігації - це довгострокові цінні папери, які емітуються фінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий процент. У багатьох країнах іпотечні облігації є значною частиною ринку цінних паперів.

Механізм надання іпотечного кредиту такий: позичальник звертається до банку за кредитом під забезпечення нерухомості, землі. Банк вимагає від клієнта витяг із реєстру для того, щоб дізнатись про вартість застави і наявність чи відсутність інших заставних прав на неї. Такий реєстр, у якому фіксується інфор­мація про власників майна, землі, зміни у власності, про видані та погашені іпотечні кредити, ведеться державними органами і задоволення вимог кредиторів відбувається в порядку черговості запису їх номерів у реєстрі. Тому банки зацікавлені бути першими в списку кредиторів.

Погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит (кредитним договором) здійснюється позичальником у валюті кредиту, або в іншій валюті, якщо це передбачено умовами договору про іпотечний кредит.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З метою уникнення проблемної заборгованості банку при використанні іпотеки необхідно забезпечити всебічний суворий контроль за супроводженням кожної кредитної операції окремо. Доцільно дотримуватись загальних принципів, які є важливими для забезпечення успішної кредитної діяльності банківської установи:

- розробка комплексної системи оцінки фінансового стану позичальника, сприятливої для формування чіткої динаміки показників та визначення майбутніх тенденцій;

- контроль за цільовим використанням кредиту;

- моніторинг обслуговування позичальником кредитної заборгованості;

- перевірка умов збереження та використання предмета застави.

Запроваджені заходи повинні цілком відповідати принципам економічної доцільності та своєчасності для зменшення ймовірності виникнення проблемних кредитів та позитивного впливу на якість кредитного портфеля в розрізі іпотечних відносин.

Ознаки та умови організації лізингового кредитування

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є рухоме майно (машини, обладнання, транс­портні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо) та нерухоме майно (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо).

Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує за власні гроші певне майно і бере на себе практично всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату май­нових податків.

Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, де визначаються поряд з іншими умовами розмір орендної плати і періодичність її внесення. Орендна плата складається з двох величин - вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.

Прибуток банку від лізингових операцій складається з лізингового відсотка і залишкової вартості майна до моменту закінчення строку оренди; податкових пільг, пов'язаних з інвестуванням в устаткування.

Відсоткова плата за лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватись лізингом, ніж брати грошову позику для купівлі дорогого обладнання.

Визначення розмірів лізингових платежів має важливе значення для успіху лізингових компаній.

Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоодержувач за надане йому право користуватися лізинговим майном.

Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець повинен відшкодувати свої фінансові витрати на придбання майна і отримати прибуток.

Розміри, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визна­чення загальної суми лізингових платежів встановлюються в лізинговому до­говорі за взаємною згодою сторін. Порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, аніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити гнучку схему платежів).

Залежно від періодичності лізингові платежі бувають: щомісячні; квартальні; піврічні; щорічні.

Ураховуючи фінансовий стан і платіжні можливості лізингоодержувача, розрізняють такі способи виплат лізингових платежів: рівними частинами, збільшуваними розмірами, зменшуваними розмірами.

Залежно від методу нарахування розрізняють лізингові платежі з фіксованою загальною сумою. Лізингова плата в цьому разі включає амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу, плату за використані кредитні ресурси лізингодавця; суму комісійної винагороди лізингодавцеві та плату за надані лізингоодержувачеві додаткові послуги за угодою. Загальна сума платежів нараховується рівними частинами упродовж усього терміну угоди відповідно до погодженої сторонами періодичності.

Розрахунок загальної суми лізингових платежів у цьому разі можна виконати за формулою:

де ЛП - загальна сума лізингових платежів;

АВ - розмір амортизаційних відрахувань, що належать лізингодавцеві в поточному році;

ПКР - плата за використані кредитні ресурси лізингодавцем для придбання об'єкта лізингу;

ЛМ - лізингова маржа (комісійна винагорода лізингодавцеві);

ДП - плата лізингодавцеві за додаткові послуги лізингоодержувачеві, що передбачені договором лізингу.

Амортизаційні відрахування (АВ) на надане в лізинг майно обчислюються згідно із законодавством України за формулою:

де БВ - балансова вартість майна лізингу;

На - норма амортизаційних відрахувань, у відсотках;

Т - термін дії лізингової угоди.

Плата за використані лізингодавцем кредитні ресурси для придбання майна (ПКР) розраховується за формулою:

де КР - розмір кредитних ресурсів;

Пст - процентна ставка.

де Вп - вартість обладнання на початок року;

Вк - вартість обладнання на кінець року.

Розрахунок лізингової маржі (ЛМ) може здійснюватися за формулою:

де БВ - балансова вартість майна;

Пс.л.м. - процентна ставка лізингової маржі.

Під час розрахунку плати за додаткові послуги (ДП) лізингодавця можна застосувати формулу:

де Вв - витрати на відрядження;

Вюк - витрати на юридичні консультації;

Bp - витрати на рекламу;

Ві - інші витрати.

Сутність факторингу, його особливі ознаки.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат унаслідок затримки платежів, що пов'язує цю операцію з різновидом торговельно-комісійних операцій банків. З кредитною операцією факторинг пов'язує те, що постачальник отримує попередню оплату боргової вимоги у формі короткострокового кредиту.

Узагалі, відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, ухва­леної 1988 року Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, опе­рація вважається факторингом, коли вона відповідає, як мінімум, двом із чо­тирьох ознак:

- наявності кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

- ведення бухгалтерського обліку реалізації продукції;

- інкасування заборгованості (управління кредитом);

- страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторинг конвенційний - це універсальна система факторингово­го кредиту, який виконує всі чотири вищезазначені функції. Клієнт у цьому разі відповідає лише за виробництво продукції.

Разом з тим у деяких країнах (в Україні також) використовують фак­торинг конфіденційний, що полягає тільки в обліку фактор-фірмою (бан­ком) рахунків клієнта, виписаних ним на його боржників, та наданні кредиту в рахунок майбутньої сплати факторові боргів боржниками.

Основний принцип факторингу полягає в тому, що фактор купує у своїх клієнтів їхні дебіторські вимоги до покупців, оплачує їм від 80 до 90% суми вимог, решту 10-20% клієнти одержують після сплати боргу покупцями.

Взаємовідносини між банком-фактором і клієнтом-постачальником регулюються угодою про факторингове обслуговування.

Перед укладенням угоди в банк подають заяву і всі документи для кредитування, а також документи, що вказуватимуть про фінансовий стан клієнта, сферу його діяльності, вид реалізованої продукції, кон'юнктуру рин­ку.

Послідовність здійснення факторингової операції:

1 - відвантаження товару і виставлення покупцеві платіжної вимоги;

2 - пересилання платіжної вимоги факторові;

3 - оплата платіжної вимоги постачальникові (80-90%);

4 - перерахування покупцем суми платіжної вимоги;

5 - оплата решти вартості вимоги мінус комісійні.

За здійснення факторингу банк стягує із постачальника відповідну плату, яка залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачаль­ника, розміру процентної ставки за кредит, ступеня ризику, на який наража­ється фактор, а також від строку повернення боргу покупцем.

Використання факторингу для постачальника вигідне тим, що:

- прискорюється товарообіг;

- зменшується ризик неплатежів;

- поліпшується процес інкасування боргів;

- зменшуються витрати, пов'язані з обліком та інкасацією боргів.

Фактор при здійсненні факторингових операцій розширює коло опе­рацій та клієнтів, диверсифікує доходи і ризики.

Сутність та призначення консорціумного кредиту

У ринковій економіці виникає необ­хідність об'єднання діяльності банків у різних секторах ринку, особливо у сфері кредитних відносин. У межах такого об'єднан­ня ризик, пов'язаний з довгостроковим кредитуванням, розподі­ляється між учасниками, що дозволяє банкам-членам підтриму­вати свої ліквідні резерви на більш низькому рівні. Особливе місце в таких об'єднаннях належить банківським консорціу­мам. Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпе­чення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику при кредитуванні проектів, які потребують значних капі­тальних вкладень.

Банківський консорціум - це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але ве­ликої угоди.

Банківський консорціум утворюється банками на паритет­них засадах. Банківські консорціуми можуть фор­муватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифіка­ції кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Ко­ординує дії учасників головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його витрати.

Надання консорціумного кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, як й інші види банківського кредиту, з дотриманням банками-учасниками економічних нормативів, що регулюють їх діяльність.

1.

Дата добавления: 2014-01-05