Сутність підприємництва та його роль в економічному розвитку суспільства

2.1. Сучасне трактування поняття «підприємництво».

2.2. Принципи підприємницької діяльності.

2.3. Ознаки підприємницької діяльності.

2.4. Підприємнгицто і бізнес.

2.5. Суб’єкти і об’єкти підприємницької діяльності

2.6. Роль підприємництва в суспільстві.

2.7. Основні нормативні та законодавчі акти.

2.8. Розвіток підприємництва в Україні.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, система­тична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення еко­номічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розглянемо усі складові цього поняття.

Підприємництво — особлива форма економічної активності, що пе­редбачає:

• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

• інноваційний характер підприємницької діяльності;

• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій);

• перспективність, спрямування на подальший розвиток, роз­ширення масштабів і сфери розповсюдження;

• залучення у господарську діяльність різних учасників під­приємницької активності;

• свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

• наявність фактора ризику;

• майнова відповідальність підприємця за результати госпо­дарювання.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб'єктів у виборі виду та напрямків госпо­дарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалі­зації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків викорис­тання прибутку.

Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку під­приємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прий­нятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирли­вим, цілеспрямованим у досягненні мети.

Кожна людина, якщо у неї є бажання та гроші, має право організу­вати свою справу у порядку, встановленому чинним законодавством. Підприємство може бути індивідуальним або колективним. Підприємці організують свою справу і діють заради власного зиску або інтересу фірми, яку вони представляють.

Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.

Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери під­приємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід за­довольнити, сегменту ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупців. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.

У середині 70 —х років компанія «Роlaroid» так визначила свій бізнес: «Розробка та просування швидкої фотографії для задоволення потреб платоспроможних сімей США та Західної Європи у любові, дружбі, добрих спогадах та гуморі.» А компанія «Мс Dolaid’s» так: «За­безпечення гарячою смачною їжею у чистому ресторані за прийнятну плату».

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:

• кінцева ціль;

• проміжні цілі.

Кінцева ціль — це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення спо­живчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відобра­жають отримання соціального ефекту

У процесі постановки цілей необхідно, щоб вони відповідали та­ким вимогам: були конкретними, кількісно вимірюваними; зорі­єнтованими у часі; реалістичними, практично досяжними і збалансо­ваними з можливостями фірми; взаємно узгодженими; сформульо­ваними письмово.

Результативність цілей підприємництва залежить від того, на­скільки обґрунтовано вони розроблені, як широко і повно про них інформований персонал фірми, як організоване стимулювання їх прак­тичного здійснення.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадсь­ке благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува­ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г.Форд за­йнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх роз­витку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

У сучасних умовах зацікавленість підприємців доповнюється но­вими моментами. їхній особистий інтерес все більше поєднується з ко­лективним (громадським) інтересом фірми та суспільства в цілому.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійне формування підприємцем програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляєть­ся, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлен­ня цін на продукцію та послуги;

• вільний найм підприємцем працівників;

• комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприєм­ця після сплати податків, зборів та інших платежів;

• самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Ознаки підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність, як доводить практика господарювання проявляється в усіх сферах народного господарства має розгалужену структуру, використовує різні форми і методи організації та управління.

Основні класифікаційні ознаки видів підприємницької діяльності

Класифікаційні ознаки видів підприємницької діяльності

І.Чисельність працюючих

2.Види виробничо-господарської діяльності

3.Новизна робіт, послуг

4.Форми власності

5.Мета (місія)

Виділені п'ять класифікаційних ознак дозволяють диференціювати підприємницьку діяльність за окремими напрямами та на основі відповідних досліджень обґрунтувати найбільш доцільні форми її використання.

Перша ознака - чисельність працюючих - дозволяє розподілити підприємницьку діяльність на індивідуальну, сімейну, колективну в межах малого бізнесу та колективну з чисельністю працюючих на одному підприємстві понад 200 чол. Останній вид підприємництва належить до середнього та крупного бізнесу.

Друга ознака - види виробничо-господарської діяльності - передбачає диференціацію підприємницької діяльності за галузями народного господарства прийняту в національній економіці України. Враховуючи, що сучасні вітчизняні підприємці фіксують в установчих документах кілька видів підприємницької діяльності в різних галузях народного господарства, належність до основної з галузей визначається засновником і вибирається за найбільшою питомою вагою робіт або послуг.

Третя ознака - новизна робіт, послуг - передбачає диференціацію за ступенем новизни підприємницької діяльності. У вітчизняній практиці така диференціація поки що не передбачена в чинному законодавстві, в той час як в зарубіжних країнах, які мають більший досвід з питань розвитку підприємництва вона займає центральне місце. За ступенем новизни підприємницьку діяльність доцільно розділити на дві групи:

- Підприємницька діяльність, результатом якої є нова продукція, нові види послуг;

- Підприємницька діяльність, що надає традиційні для держави види послуг і робіт, випускає продукцію аналогічну тій, що її випускають державні підприємства. Основною місією такої діяльності є задоволення потреб споживачів у продукції та послугах, що в умовах ненасиченості товарних ринків є важливим напрямом. До такої групи можна віднести всі види послуг вуличної кіоскової торгівлі, надання послуг у сфері побуту тощо.

Підприємницька діяльність у сфері новацій спрямована на формування нових потреб населення, створення нових високоефективних технологій, надання послуг інтелектуального характеру. До цієї групи може бути віднесена діяльність винахідників, раціоналізаторів, вчених-дослідників, науково-технічних працівників, які створюють нову продукцію. Цей вид підприємницької діяльності пов'язаний з підвищеним ризиком. В західній літературі він відомий як венчурний бізнес. В умовах ринків, насичених традиційними товарами та послугами, саме розвиток венчурного підприємництва є рушійною силою для розвитку підприємництва взагалі. В США, наприклад, ринок венчурних капіталів зосереджує до 70% усього капіталу найбільш наукомістких галузей народного господарства, включаючи інформаційні технології, телекомунікації, випуск нових видів продукції. У народному господарстві США, Японії функціонує до 10 - 15 тис. венчурних підприємств. Поширений такий вид підприємництва і в інших країнах.

Четверта ознака - форми власності - передбачає розподіл підприємницької діяльності на таку, що використовує:

- приватну власність у формі одноосібного володіння підприємницькою організацією;

- колективну власність. Остання передбачає різні форми володіння: партнерську, акціонерну, кооперативну, змішану з іноземним капіталом. Такий розподіл підприємницької діяльності має суттєве значення при виборі найдоцільніших форм організації підприємств.

П'ята ознака - мета (місія) підприємницької діяльності - передбачає диференціацію її за напрямами надання послуг, виконання робіт або виготовлення продукції з позицій соціальної корисності. У вітчизняній практиці, чинному законодавстві такий розподіл підприємницької діяльності не використовується. Разом з тим він набуває принципового значення при визначенні пріоритетів підприємницької діяльності та розробці економічних механізмів їх підтримки з боку держави, регіонів, місцевих органів влади. Вважаємо за доцільне виділити тут дві основні групи:

- діяльність, що ставить за кінцеву мету отримання прибутків від своїх результатів;

- підприємницька діяльність не ставить за мету отримання прибутків.

Основна місія таких підприємницьких організацій - надавати соціально-корисні послуги для суспільства. До такої діяльності належить, зокрема, підприємництво у сфері освіти, соціально-культурній, включаючи мистецтво, спорт, науково-дослідні роботи тощо.

Слід відзначити, що визначені вище напрями класифікації підприємницької діяльності між собою тісно пов'язані, а їх взаємодія може більш чітко характеризувати сутність окремих видів і обґрунтувати умови найбільшої доцільності їх використання.

Необхідно звернути увагу, що підприємницька діяльність формується в основному на засадах приватної (одноосібної або колективної власності). Підприємництво може формуватись і на засадах орендної власності, коли колектив підприємців бере в оренду у держави або в іншої підприємницької організації на певний час власність (будівлі, устаткування) для здійснення виробничо-господарської діяльності за певну винагороду (орендну плату). Умови використання орендного капіталу та економічні відносини між підприємцями-орендарями та державою чи підприємцями-орендодавачами фіксуються в установчих документах. Державна власність у сфері підприємницької діяльності в розвинених країнах практично не використовується.

Підприємництво тісно пов'язане з поняттям «бізнес». Бізнес — це справа (діяльність), спрямована на отримання вигоди або прибутку.

Суб'єктами у бізнесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Передбачаючи здійснення у кінцевому підсумку комерційних операцій, бізнес може бути у різних сферах — виробництві, торгівлі то­варами, банківській та страховій справах, проведенні транспортних, орендних та інших операцій.

Бізнес — поняття більш широке, ніж поняття підприємництво. Це обумовлюється двома основними обставинами.

1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством Ук­раїни. Наприклад, громадянин продав свій старий автомобіль знайомому за ціною вищою, ніж на ринку. На цій одноразовій операції він зробив бізнес, але такого учасника не можна назвати підприємцем. Мають місце випадки проведення бізнес-операцій у тіньовому секторі економіки.

Підприємець — той, хто пройшов процедуру державної реєстрації у місцевих органах влади, набув певного статусу, має ліцензію або тор­говий патент, сплачує податки, веде облік та документацію.

2. Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно за­реєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності.

Підприємництво та бізнес мають схожі риси. Це — ініціативна та самостійна діяльність, ризик, відповідальність, ділові відносини між учасниками, вигідна справа, мобільність. Основні законодавчі акти, які регулюють діяльність підприємства в Україні.

Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути:

юридичні особи всіх форм власності;

фізичні особи — громадяни України, інших держав, не обме­жені законом у правоздатності або дієздатності.

Громадяни України визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєст­рації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

• відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати підприємницьку діяльність:

а) безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство,
що ним створюється;

б) із залученням або без залучення найманої праці;

в) самостійно або спільно з іншими особами;

• здійснює управління заснованим ним приватним підприєм­ством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами гро­мадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі дого­вором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адре­си, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

• додержуватися принципів підприємництва, прав і законних інте­ресів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'яз­кової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

• не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень ан-тимонопольно-конкурентного законодавства;

• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відпо­відно до вимог законодавства;

• своєчасно надавати податковим органам декларації про дохо­ди, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

• нести майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Господарського кодексу Украї­ни поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Юридична особа — це носій майнових прав і обов'язків. Вона зай­мається підприємницькою діяльністю; існує незалежно від осіб, які вхо­дять до її складу; несе самостійну майнову відповідальність за зобов'я­занням, яке бере на себе. Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна її членів.

Для забезпечення своєї життєздатності працездатні люди віддають перевагу створенню підприємств як юридичних осіб у сфері підприєм­ницьких відносин. Господарський кодекс України визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, ре­організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Цей кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства, спрямований на забезпечення са­мостійності суб'єктів, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємства­ми і організаціями.

Об'єкти підприємницької діяльності — це все те, що виступає пред­метом купівлі-продажу на ринку.

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об'єкта­ми, серед них — товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, при­міщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціо­нування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого само­врядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та осо­бистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науко­во-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприєм­ництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному ба­лансі. Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомі­стю і може бути об'єктом купівлі-продажу. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства Украї­ни. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, ціхів, дільниць, бригад, бюро, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (уп­равлінь, відділів, бюро, служб). Самостійно визначається організацій­на структура, встановлюється чисельність працівників і штатний розк­лад.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підроз­діли можуть відкривати рахунки в установах банків, але не мають ста­тусу юридичної особи.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його уста­новчих документів на основі поєднання прав власника щодо госпо­дарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприєм­ством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи засновницького договору. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. На всіх підприєм­ствах, які використовують найману працю, між власником або уповно­важеним ним органом і трудовим колективом повинен укладатися ко­лективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організація­ми, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні умов господарських взаємовідносин та зобов'язань; мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в дер­жавне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, підприємство може відкривати за межами України свої представництва, філії та ви­робничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприєм­ства.

Роль підприємництва в суспільстві

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соц­іально-економічних реформ все більшого значення набувають підприє­мницькі відносини. У суспільстві підприємництво:

• виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових пе­ретворень, подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної еконо­міки в цілому;

• забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє еко­номії та раціональному використанню усіх ресурсів;

• стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з ура­хуванням споживчого попиту;

• створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюю­чих у суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;

• проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які спри­яють подальшому розвитку та виходу України з економічної кризи.

Підприємництво — необхідна умова досягнення комерційного ус­піху на ринку товарів та послуг. Підприємницькі процеси позитивно впливають на формування інфраструктури бізнесу. Це стимулює по­чатківців створювати фірми, забезпечує більш сприятливе макросере-довище для вже діючих суб'єктів ринку.

У законодавстві про підприємництво як самостійної галузі законодавства України можна виділити 3 блоки нормативно-правових актів:

1) Конституція України, що містить норми про підприємництво;

2) блок спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють винятково підприємницьку діяльність, основним з який є Закон України «Про підприємництво»;

3) нормативно-правові акти, що містять окремі чи норми їхню сукупність, що регулюють підприємництво (наприклад, Цивільний кодекс України).

Найбільшу значимість серед зазначених нормативно-правових актів мають законодавчі акти.

Серед законів, що регулюють винятково підприємницьку діяльність, варто назвати Закон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р., Закон «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про господарські товариства» від 19.09.91 р., «Про захист від несумлінної конкуренції» від 07.06.96 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 м., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р., «Про ліцензування визначених видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. і ін.

Поряд з ними істотне значення мають закони, що, хоча регулюють не тільки відносини в сфері підприємництва, але багато в чому застосовні до цих відносин. Це закони України «Про власність» від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 р., «Про рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96 р. у редакції від 04.01.2001 р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93 р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р. і ін.

Поряд із законами значну роль у регулюванні підприємницької діяльності мають підзаконні акти. У їхньому числі — Укази Президента України.

Серед Указів Президента України в сфері підприємництва слід зазначити наступні: «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.98 р.; «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. Крім того, ряд важливих нормативно-правових актів, що регулюють підприємництво, були затверджені Указами Президента України. Серед них Положення про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Указом Президента України від 07.11.94 р.; Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/ОТ, затверджене Указом Президента України від 27.06.96 р. і ін.

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо, положення, затверджені постановами уряду України. Серед них: Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. До числа цих актів також відноситься постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. і ін.

У числі джерел підприємницького права великий масив складають відомчі нормативно-правові акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо в сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийняті десятки відомчих актів, затверджених наказами цього Міністерства), Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Значна роль у сфері підприємництва приділяється локальним нормативно-правовим актам, що розробляються і приймаються безпосередньо суб'єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин чи відособлених підрозділів (наприклад, положення про філію, представництво), або встановлювати режим комерційної таємниці і т.п.

Поряд з нормативно-правовими актами за останні кілька років склалася визначена судова практика застосування законодавства. Однак не завжди ця практика є однакової. Тому особливо важливе значення мають роз'яснення Президії Вищого господарського суду України.

Одним з напрямків удосконалювання законодавства про підприємництво є забезпечення верховенства закону, у тому числі підвищення ролі закону в регулюванні відносин у сфері підприємництва, їхня пряма чи реалізація конкретизація в підзаконних нормативно-правових актах, виключення довільного тлумачення і т.п.

З огляду на розосередження регулювання підприємницької діяльності в різних нормативно-правових актах, їхня величезна безліч, представляється доцільним досягнення систематизації у формі кодифікованого закону. Підприємницький кодекс як комплексний, міжгалузевий нормативно-правовий акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.

Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити діючому законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) усякого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір звичайно охоплює вступну частину, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку і удосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працюючих на підприємстві; а також декілька розділів з зобов'язаннями по основних напрямках життєдіяльності колективу.

Джерелом розвитку підприємництва є праця, новаторський і твор­чий характер роботи. Цілеспрямована людина має шанс стати потен­ційним підприємцем. І це залежить не тільки від особистісних якостей потенційного початківця, але й від економічних умов і свободи, ство­рення сприятливого механізму функціонування, рівня розвитку про­дуктивних сил, стану економічних та соціальних відносин у суспільстві.

Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини, яка має такі важливі риси, що гарантує успіх. Це вміння висувати та реалізовувати реальні цілі, виявлення головних пріоритетів, орієнтація на якість, здатність впливати на інших, всебічний аналіз інформацій­них повідомлень та матеріалів, здатність самостійного складання стра­тегічних програм (бізнес-плану, плану маркетингу), спроможність до творчого вирішення поставлених завдань, справедливе ставлення до підлеглих, вміння вирішувати проблеми без сторонньої допомоги, ви­конання завдань якісно та своєчасно. Саме в цьому й закладені рушійні сили діяльності підприємця з його ініціативою, енергією, активною по­зицією, принциповістю, працелюбністю. Прагнення бути багатим, ба­жання відтворювати матеріальні і духовні блага на користь суспільства в цілому, можливість виявити свій талант і навички спонукають до бізнесу.

Дата добавления: 2014-01-06