Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні поняття та категорії

Список використаної літератури

Питання для самостійної роботи

1. Які ознаки характеризують сім’ю?

2. У чому полягає соціальна значимість сім’ї?

3. Чому в більшості випадків розірвання шлюбу слід вважати за етичний вчинок?

4. Що таке шлюб і яка його роль у формуванні сім’ї?

5. Які функції виконує родина як соціальний інститут?

6. У чому повинна виражатися сімейна політика держави?

7. Які основні типи сім’ї характерні для суспільства?

8. Яким чином форма сім’ї визначає її особливості?

9. Як мінялася форма шлюбних зв'язків в процесі еволюції соціальних стосунків?

10. Чим відрізняються один від одного правила екзогамії і правила ендогамії?

11. Які основні підходи дослідження сім’ї існують в соціології?

1. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С.О. Макєєва. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2005.-455 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

2. Соціологія: Посібник для підготовки для іспитів / перероб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 172 с.

3. Тощенко Ж.Т. „Социология”. Общий курс. – М.: „Юрайт”. 2004. – 526 с.

4. Юрій М.Ф. Соціологія – К.: Дакор, 2005. – 552 с.

5. Юрій М.Ф. Соціологія- К.: Декор,2006.Учбовий посібник.-552 с.


Авторитет — загальновизнаний вплив особистості або організації у різ них сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, мораль них цінностях, досвіді, вмінні проявити волю.

Адаптація соціальна (політична, економічна, духовно-культурна) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якої відбувається погодження вимог та сподівань взаємодіючих сторін.

Активність соціальна — прагнення особи (соціальної групи, організації) опанувати культурні зразки, соціальний досвід, норми моралі та поведінки, проявляючи соціальну творчість.

Акупунктура суспільства (соціальна, економічна, політична, духовно-культурна) — відчутні (вразливі) точки в певних сферах суспільного життя та процесах, які навіть за незначної дії на них можуть впливати на все життя суспільства або на певний процес його функціонування і розвитку.

АЛЬТЕРНАТИВНА СОЦІОЛОГІЯ — напрям у соціологічній теорії, що базується на критиці утилітарних, прагматичних та споживацьких орієнтацій у панівній суспільній системі цінностей щодо ставлення до природи.

Аналіз — мислене або реальне розчленування предмета, явища, процесу, теорії на окремі складові або виокремлення частини (частин) із цілого та її вивчення і перевірка практикою.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

АНОМІЯ (від франц. anomie і грец. ahomos — беззаконня) — термін, введений Е. Дюркгаймом для опису стану суспільства, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства й особи, браком чіткої моральної регуляції поведінки індивідів. Згідно з Е. Дюркгаймом, аномія є ненормальним соціальним станом, який виникає у результаті переходу від механічної солідарності традиційних суспільств до органічної солідарності індустріальнихсуспільств.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. anthropos — людина і kentron — центр) — думка і переконання, що людина є центром Всесвіту і кінцевою метою світобудови.

АФЕКТИВНИЙ (від лат. affectus — пристрасть, душевне хвилювання) — прикметник, що вживається для означення емоційних явищ і станів людської свідомості при характеристиці основних рівнів останньої.

Багатство — рівень життя людини (соціальної групи, класу, нації), за якого її (їхні) доходи суттєво перевищують середній рівень матеріального забезпечення в тій чи іншій країні або у світі.

Бідність — рівень життя людини (соціальної групи, класу, нації), за якого її (їхні) доходи суттєво нижчі за середній рівень матеріального забезпечення, за прибутковий мінімум у тій чи іншій країні або у світі.

БІФУРКАЦІЯ (від лат. bifurcus — роздвоєний) — термін сучасної інвайронментальної соціології, який характеризує глобальну екологічну катастрофу, що насувається; кінець співіснування людини, суспільства, з одного боку, і природи — з іншого; супроводжується загибеллю людства як такого.

БІХЕВІОРИЗМ (від англ. behaviour — поведінка) — напрям, який визнає визначальним механізмом соціальної поведінки рефлекторну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подразники (стимули) зовнішнього середовища за принципом «стимул — реакція». Основний постулат біхевіоризму вміщено у вимозі описувати й аналізувати лише те в людині, що безпосередньо споглядається, тобто її поведінку i вчинки.

Брифінг — коротка, стисла за часом інструктивна зустріч журналістів з керівництвом організації (фірми) за присутності представників державної влади.

Вербальні комунікації — мовні комунікації, що ґрунтуються на вмінні говорити та писати те, що необхідно і доцільно.

ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ — форма запитань при опитуванні, які не мають варіантів відповідей, вміщених в анкеті. Основним принципом побудови є формулювання запитання і відведення спеціального місця, в якому респондент пише відповідь власноручно.

ВІДЧУЖЕННЯ (англ. alienation)— відчуття індивідом віддалення, відокремлення від ситуації групи чи культури. Як соціологічний термін використане К. Марксом, який вважав, що відносини виробництва за капіталізму призводять до виникнення психологічного ефекту відчуження у робітників. Вживають його також щодо іншихсфер суспільного життя, коли треба наголосити на відірваності, відстороненості людини від політики, процесів вироблення і прийняття рішень, культурної спадщини тощо. Вважається універсальним явищем в індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

ВІДЧУЖЕННЯ у сфері праці — стан, описаний Н. Смелзером для характеристики емоційної сфери сучасного робітника; полягає у почутті безсилля, відчутті, що праця не має сенсу, у відстороненні або психологічній невключеності в роботу.

Випадковість (соціальна, економічна, політична, духовно-культурна) — це самовиникаючі з внутрішніх причин, самоорганізовані, непередбачувані, самокеровані явища і процеси; самостійний елемент (властивість) життя і діяльності, що впливає на них конструк тивно (позитивно) або деконструктивно (негативно).

ВЛАДА — реальна можливість здійснювати свою волю у соціальному житті, нав’язуючи її, якщо це необхідно, іншим людям. У Н. Смелзера до цього визначення додається здатність мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети.

ГЕОГРАФІЧНИЙ НАПРЯМ у соціології — концепції, представники яких вважають, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів: клімату, ландшафту, ґрунтів, річок, океанів тощо.

ГІПОТЕЗА в соціологічному дослідженні — наукове припущення, що його висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, яке слід підтвердити або спростувати.

ГРУПОВИЙ ШЛЮБ — шлюб між кількома чоловіками і кількома жінками.

ДЕВІАНТНА КУЛЬТУРА (від лат. deviatio — відхилення) — різновид субкультури; притаманна групам із соціально відхиленою поведінкою (наприклад, наркоманам чи сатаністам тощо).

ДЕВІАЦІЯ — поведінка, котру розглядають як відхилення від групових норм і соціальних правил.

ДЕПОЛІТИЗАЦІЯ — процес відходу соціальних груп і окремих індивідів від участі в політичному житті й зацікавлення політикою; супроводжується переміщенням інтересів у сферу приватного життя, побуту, дозвілля тощо.

ДЕПОПУЛЯЦІЯ (від фр. population — населення) — процес зменшення кількості населення внаслідок погіршення якісних показників стану його здоров’я, зменшення загальної тривалості життя, переваги показників смертності над показниками народжуваності.

ДЕРЖАВА — частина суспільства, яка володіє владою і силою, а також можливістю розподіляти суспільні ресурси і засоби; це адміністративні (виконавчо розпорядницькі органи), які функціонують на основі системи правових норм.

ДЕРЖАВА АВТОРИТАРНА — держава, в якій влада перебуває у руках монарха або

ДЕТЕРМІНІЗМ (від лат. determinare — визначати) — сукупність уявлень про визначальну роль якогось певного чинника в суспільному розвитку та зумовленість його дією усіх соціальних процесів. Географічний детермінізм, наприклад, — це визнання залежності суспільного розвитку від географічних факторів, технологічний детермінізм заснований на визнанні визначальної ролі техніки, культурний детермінізм — культури в розвитку людства.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ — термін постмодернізму, який означає руйнацію одного з основоположних принципів модерної європейської культурної свідомості з висуненням як одного центру чи то розуму (раціоцентризм), чи то континенту (європоцентризм), чи то ідеї прогресу, що сприяє переходу людства з нижчих на досконаліші й вищі щаблі розвитку (футуроцентризм).

ДИСПЕРСНІСТЬ (від лат. dispersus — розсипаний, розпорошений) — ступінь внутрішньої подрібненості й розщепленості об’єкта дослідження (наприклад, якоїсь соціальної спільноти на кшталт етносу).

ДИСПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (від лат. dispositio — розміщення) — система або комплекс нахилів до певного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки в цих умовах. Вищі диспозиції — це концепція життя і ціннісні орієнтації, загальна спрямованість інтересів особистості; диспозиції середнього рівня — узагальнені установки на соціальні об ’єкти; диспозиції нижчого рівня — ситуативні установки як схильності до сприйняття і поведінки в певних конкретних умовах, у певному соціальному середовищі.

ДИСФУНКЦІЯ (від лат. dis — заперечення і functio — виконання) — порушення або розлад функцій певного соціального інституту чи соціальної системи, переважно якісного характеру.

ЕГАЛІТАРНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від фр. egalite рівність) — та,в якій влада розподіляється порівну між чоловіком і жінкою.

ЕКЗОГАМІЯ (від грец. exo — ззовні, поза і gamos — шлюб) — правила, які вимагають, щоб шлюби укладалися з тими, хто не входить до певних груп.

ЕКСПЕРИМЕНТ (від лат. experimentum — спроба, дослід) — один із методів отримання соціологічної інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності й поведінки об’єкта внаслідок дії на нього певних чинників (змінних), якими можна керувати і які можна контролювати.

ЕЛІТА (від фр. elite — кращий) — згідно з деякими соціологічними теоріями (наприклад, В. Парето), це необхідна складова соціальної структури, вищий привілейований прошарок, який здійснює функції управління, розвитку культури тощо.

ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА — форма культури, яка охоплює витончені мистецтва, музику, літературу і призначена для вищих прошарків суспільства (на відміну від народної культури).

ЕМПІРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. empeiria — дослід) — складова соціології, заснована на конкретних дослідженнях соціальних фактів.

ЕНДОГАМІЯ (від гр. endon — усередині) — правила, які вимагають, щоби шлюби укладалися всередині певних груп.

ЕТНОГЕНЕЗ (від грец. ethnos — группа, плем’я, народ і genesis — походження) — процесс виникнення і розвитку етнічних спільнот.

Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Етнічний стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ, уявлення про певний об’єкт, продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти.

Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Етносоціологія (грец. ethnos — плем’я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

ЕТНОЦЕНТРИЗМ КУЛЬТУРНИЙ — розміщення певної етнічної/національної культури в центрі соціокультурного простору; судження про інші культури з позиції вищості своєї власної культури.

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП — у вченні М. Вебера умоглядна теоретична конструкція, яка описує певне явище або процес. Утворюється вихопленням певних аспектів явища або процесу та їхнім узагальненням у теоретичному понятті. «Ідеальний» означає «чистий» або «абстрактний», такий, якого насправді не існує. Ідеальними типами є, наприклад, поняття «ринкова економіка», «церква», «капіталізм» тощо.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. identificare — ототожнювати) — соціально психологічний процес ототожнення індивідом себе з іншою людиною, соціальною групою чи спільнотою, який допомагає йому успішно опановувати різноманітні види соціальної діяльності, набувати певних соціальних ролей і статусів, засвоювати і перетворювати соціальні норми і цінності.

ІДЕНТИЧНІСТЬ — наслідок і результат процесу ідентифікації; набуті внутрішні й зовнішні характеристики свідомості та поведінки особистості.

ІНДИВІД — термін, що означає конкретну людину, одиничного представника роду людського, коли необхідно наголосити, що йдеться не про все людство взагалі і не про будь яку людину в ньому, а також про людину як істоту цілісну, неподільну.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ — те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з поміж інших включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями.

ІНСТИНКТИВІЗМ (від лат. instinctus — спонука, натхнення) — напрям у соціології, який здійснює спробу пояснення соціальних явищ і процесів через звернення до біологічної природи людини, вказує на вроджені інстинкти як на основне джерело соціальної поведінки.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ — шляхи регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності. У вужчому сенсі — це процес створення соціального інституту, заміна спонтанної та експериментальної поведінки передбачуваною поведінкою, яка очікується, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти в напрямі задоволення певної суспільної потреби.

ІНТЕГРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від лат. integer — цілий) — учення П. Сорокіна, який вважав, що соціологія повинна охоплювати всі соціальні аспекти культури в широкому розумінні.

Інтелігенція - визначається як соціальний прошарок, перш за все, розумовим характером праці і наявністю середньої спеціальної і вищої освіти.

ІНТЕРЕС — усвідомлення потреб людини, має об’єктивно суб’єктивну природу i разом iз потребами становить основу ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу. В соціології використовують передусім для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. internus — внутрішній) — формування внутрішньої структури людської психіки, процес переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «я» особистості. Результат iнтеріоризації — сформована iндивідуальність.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТЬ (від лат. interpretatio — посередництво) — процедура, передбачена методологічною частиною програми конкретно соціологічного дослідження, полягає в уточненні співвідношення тих елементів i властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, вірно пояснити причини виникнення i розвитку.

ІНЦЕСТ — звичай, який забороняє шлюби чи статеві зв’язки між особами, що є близькими, кровними родичами.

КОЕВОЛЮЦІЯ — термін інвайронментальної соціології, який означає оптимальний і гармонійний розвиток і співіснування людства та природи зі зменшенням антропологічного навантаження на біосферу за рахунок вдосконалення техніки і технологій.

КОГНІТАРІАТ (від англ. cognition — пізнання) — термін О. Тоффлера для означення нового класу в постіндустріальному суспільстві, який приходить на заміну пролетаріату індустріальних суспільств; його основною характеристикою стане виробництво знань та інформації.

КОГНІТИВНИЙ (від англ. сognitive — пізнавальний) — прикметник, що використовується для означення пізнавальних процесів при характеристиці рівнів свідомості.

Колектив — група людей, об’єднаних загальними соціально-значущими цілями та процесом спільної діяльності, певною організацією і системою стимулювання.

КОЛЕКТИВНА ДІЯ — будь яка спільна дія двох або більшої кількості людей. Згідно з вченням Г. Блумера, колективна дія є центральною категорією соціології.

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ — термін Е. Дюркгайма, означає спільні уявлення та відповідні моральні настанови, які виконують роль об’єднуючої сили в суспільстві. Є важливішіими у простих традиційних суспільствах, де розподіл праці недостатньо розвинений, у складніших суспільствах поступово втрачають своє значення.

Комунікабельність — здатність і вміння встановлювати та підтримувати необхідні контакти, готовність людини йти назустріч співбесіднику і зробити перший крок у встановленні нового контакту.

КОНСЕНСУС (від лат. consensus — згода, одностайність) — термін, введений О. Контом, означає узгодженість дій основних соціальних спільнот та iнститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА — культурна модель певної соціальної групи, яка протистоїть, тобто перебуває у стані конфронтації до панівної суперкультури або субкультур соціальних спільнот.

Конфлікт — зіткнення інтересів, позицій, поглядів, боротьба сторін за реалізацію власних інтересів і водночас їхнє прагнення до подолання суперечностей.

КОНФЛІКТ КУЛЬТУРНИЙ (від лaт. conflictus — зіткнення) — зіткнення цінностей контркультури або девіантної культури з панівною суперкультурою або субкультурами соціальних спільнот.

КОНФЛІКТ ПОЛІТИЧНИЙ — зіткнення політичних суб’єктів, інтереси яких протилежні або не збігаються.

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis — подібний) — стан, що передбачає згоду індивідів із цілями суспільства і застосування ними законних засобів для їхнього досягнення.

Координація - є певною узгодженістю елементів, тим особливим характером їх взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи.

КУЛЬТУРА (від лат. cultura — обробіток, шанування) — а) у широкому сенсі слова — соціальний механізм взаємодії особистості й соціальної спільноти із середовищем проживання, охоплює сукупність засобів, форм, взірців та орієнтирів, які генетичнo не успадковуються, а їх відтворюють люди у процесі спільного життя та забезпечують передання досвіду й розвиток перетворювальної діяльності; б) у вузькому сенсі — система колективних цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, притаманних певній соціальній групі, спільноті й людству загалом.

ЛЮДИНА — термін, що його вживають як родове поняття, котре вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Вказує на якісну відмінність людей від тварин і служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей.

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ (від грец. makros — великий) — галузь соціологічного знання, пов’язана з великими моделями соціальних структур і зорієнтована на дослідження масштабних соціальних процесів, аналіз великих соціальних спільнот і систем, таких, як суспільство, цивілізація тощо.

МАЛА СОЦІАЛЬНА ГРУПА — різновид соціальної групи, між усіма членами якої існують безпосередні особистісні контакти; її представники мають розвинене почуття приналежності до неї. Нижня межа чисельності малої групи дорівнює 2 — 3, верхня — кільком десяткам людей,але не більше 40.

Маргінали - поняття, що означає соціальні прошарки і групи, що знаходяться за рамками характерних для суспільства основних структурно-класових підрозділів. Це індивіди і їх спільності, які формуються на кордонах соціальних прошарків і структур в рамках процесів переходу від одного типа спільноти до іншого або в межах одного типа спільноти при його серйозних деформаціях.

МАСОВА КУЛЬТУРА — форма культури, витвори якої стандартизуються і поширюються серед публіки без урахування регіональних, релігійних або класових субкультур.

МАТРІАРХАЛЬНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від лат. mater — мати і грец. arche — влада) — та, в якій влада належить жінці й матері.

МЕЗОСОЦІОЛОГІЯ (від грец. mesos — середній) — частина соціологічного знання, яка центром своїх досліджень робить спільноти, громади, соціальні групи; соціальні інституції; соціальні рухи; добровільні асоціації; профспілки та політичні партії — тобто все те, що є посередником між громадянами (мікро) та державою (макро).

МЕНЕДЖМЕНТ (від англ. management — управління) — міждисциплінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до управління виробництвом. Ставить за мету сформулювати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь якої людської організації.

МЕНТАЛЬНІСТЬ (див. англ. mentality — розумові здібності, інтелект, склад розуму) — особливий погляд на світ, специфічний спосіб світосприйняття, світовідчування і світорозуміння, а також оцінки суспільства й людини в ньому, сучасне відчуття духу епохи. У ментальний комплекс входять усі явища духовного життя людини включно з свідомістю та сферою позасвідомого.

МЕТОД (від грец. methodos — шлях до чогось) — спосіб одержання вірогідних соціологічних знань; сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного й теоретичного пізнання соціальної реальності.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ (від грец. mikros — малий) — галузь соціологічного знання, пов’язана з аналізом повсякденної взаємодії між людьми, соціальних процесів і явищ у порівняно невеликих соціальних системах (наприклад, сім’ї, малій соціальній групі тощо).

МОБІЛЬНІСТЬ ВЕРТИКАЛЬНА (від лат. mobilis — рухливий, здатний до швидкого пересування) — зміна становища індивіда, яка викликає підвищення або пониження його соціального статусу.

МОБІЛЬНІСТЬ ГОРИЗОНТАЛЬНА — зміна становища, яка не призводить до підвищення чи пониження соціального статусу індивіда.

МОВА — система взаємозв’язків і спілкування між людьми, здійснюваних на основі звуків і символів, що мають умовні, але структурно обґрунтовані значення; форма нагромадження, збереження і передання людського досвіду.

МОДЕРНІЗАЦІЯ (від фр. moderne — сучасний) — складна сукупність економічних, соціальних, культурних, політичних змін, що відбулися в суспільстві у зв ’язку з процесом індустріалізації та засвоєнням науково технічних досягнень.

МОДЕРНІЗМ — течія в етносоціології, представники якої пов ’язують виникнення нації з модерними часами, тобто періодом, розпочатим французькою революцією 1789 р. у політиці та індустріальною революцією в економіці.

МОЛОДЬ — соціально демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, пізнавальні, психічні, культурно освітні тощо особливості, які характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей.

МОНОГАМІЯ (від грец. monos — один і gamos — шлюб) — шлюб між одним чоловіком і однією жінкою.

МОТИВ — усвідомлена потреба особистості в досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності, її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій та їхня оцінка, пов’язані з прагненням реалізувати їх на практиці; те, чим керується людина у своїх вчинках (свідомо чи несвідомо).

Мотивація — комплекс внутрішніх чинників, що спонукають до активних дій, пов’язаних із задоволенням потреб, інтересів.

Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

НАЦІОГЕНЕЗ (від лат. natio — народ і грец. genesis — походження) — процес виникнення і розвитку націй.

НАЦІЯ — етносоціальна спільнота зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності й самобутності; сукупність людей, об’єднаних спільними культурними, політичними, соціальними та економічними інтересами.

Невербальне спілкування — спілкування, що здійснюється не за допомогою слів, а з використанням міміки, пантоміміки, інтонацій, пауз, що належать до немовних комунікацій.

НОНКОНФОРМІЗМ — стан, що передбачає непогодження індивідів з існуючим ладом, його цінностями та застосування різних форм протесту проти них та існуючої системи.

НОРМИ СОЦІАЛЬНІ — засновані на цінностях правила поведінки; очікування і стандарти, які регулюють дії і вчинки людей та суспільне життя загалом, зміцнюючи стабільність і єдність суспільства.

НУКЛЕАРНА СІМ’Я — сімейна структура, яка складається з дорослих батьків і дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

ОБ’ЄКТИ КОНКРЕТНО СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ — носії певної соціальної проблеми — люди, об’єднані в соціальні спільноти різного типу, соціальні інститути, а також їхня життєдіяльність.

ОБРЯДИ — сукупність символічних стереотипних колективних дій, що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми та цінності й викликають певні колективні почуття.

ОДИНИЦІ АНАЛІЗУ — елементи вибіркової сукупності (респонденти або люди носії певної соціальної проблеми), які підлягають відбору та вивченню у процесі конкретно соціологічного дослідження.

ОСОБИСТІСТЬ — усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і в життєдіяльності яких бере участь. Термін «особистість» служить для характеристики соціального в людині, а також міри її суб’єктності.

ПАРАДИГМА (від грец. paradeigma — зразок) — термін, введений американським вченим Т. Куном. Означає визнане всіма наукове досягнення та позицію, які протягом певного часу надають науковцям модель постановки проблем та їх розв’язання. Ця модель лежить в основі теорій, охоплює сукупність основних положень і принципів та специфічний набір категорій і її визнає певне коло вчених. Так, структурні парадигми розглядають організацію, функціонування та розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми, навпаки, розглядають людську поведінку на мікрорівні.

ПАТРІАРХАЛЬНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від грец. pater — батько і arche — влада) — та, в якій влада належить чоловікові й батьку.

ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis — множинний) — один із принципів постмодернізму, згідно з яким у світі існує множинність самостійних і незалежних духовних сутностей,явищ і процесів, а в суспільному житті — множинність форм соціального устрою, соціальних груп та їхніх інтересів, багатоманітність соціальних відносин і соціальних інститутів, жодний з яких не є центральним або домінуючим.

ПОЗИТИВІЗМ — термін, введений в обіг О.Контом; це — методологічна позиція у суспільних науках взагалі й соціології зокрема, яка випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи, відповідно до неї, справді науковим є лише таке знання, яке здобуте точним використанням наукового методу, через збирання й аналіз емпіричних даних та послідовну перевірку гіпотез. Згідно з цією позицією, соціологія, як і інші соціогуманітарні науки, повинна бути побудована за зразком природничих наук.

ПОЛІАНДРІЯ (від грец. poly — багато і aner — чоловік, мужчина) — шлюб між одною жінкою і кількома чоловіками.

ПОЛІГАМІЯ (від грец. gamos — шлюб) — шлюб між кількома людьми (багатоженство або багатомужжя).

ПОЛІГІНІЯ (від грец. gyne жінка) — шлюб між одним чоловіком і кількома жінками.

ПОЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ — соціологічне дослідження, завдання якого полягає у безпосередньому і всебічному вивченні соціального об’єкта в нормальних, природних умовах на відміну від лабораторного дослідження, яке відбувається у штучно створених умовах.

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО — розроблена Д. Беллом концепція, згідно з якою стверджується виникнення на основі сучасних індустріальних суспільствсуспільства нового типу. У цьому суспільстві домінуючою є сфера діяльності «білих комірців» (тобто службовців і менеджерів); сформується згуртованіше статусно диференційоване суспільство, вільне від класових конфліктів; основним капіталом стануть знання та інформація; людина стане основною метою розвитку, а її самовдосконалення і саморозвиток — необхідною умовою соціального поступу.

ПОСТМОДЕРНІЗМ — відображення структурно подібних явищ у суспільному житті та культурі сучасних високорозвинених країн, породжених новою соціокультурною ситуацією останньої чверті ХХ — поч. ХХІ ст. У центрі цієї ситуації є процес формування специфічного, невідомого раніше типу відносин між людиною і суспільством, коли особистісні риси стають однією з домінант соціального потсупу, а розвиток людини виявляється джерелом глобальних економічних, політичних, соціальних, культурних трансформацій.

ПОТРЕБИ — необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбереження; внутрішні спонуки активності людини, характеристика об’єктивного в особистості.

ПРЕДМЕТ КОНКРЕТНО СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ — найсуттєвіші властивості й відносини об’єкта, що підлягають вивченню за допомогою соціологічних методів.

ПРІМОРДІАЛІЗМ (від англ. primordial — первісний, споконвічний) — напрям у етносоціології, представники якого дотримуються думки про давність, одвічність існування нації з архаїчних часів (наприклад, нація римлян доби античності).

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ — у соціології, згідно з В. Ядовим, стан «знання про незнання»,тобто необхідність вивчення якоїсь галузі соціального життя, в якій виникає порушення її нормального функціонування.

РАСОВО АНТРОПОЛОГІЧНА ШКОЛА — один із натуралістичних, біологізаторських напрямів суспільної думки; вважає головними причинами розвитку суспільства расові особливості, а чистоту раси розглядає як основну спонукальну силу розвиткуцивілізації. У соціології цей напрям представлений передовсім працями Ж.А. де Гобіно.

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ (від лат. rationalis — розумний) — термін М. Вебера, який характеризує перехід від мимовільних, суб’єктивних традиційних засобів поведінки до організації діяльності згідно з раціонально встановленими правилами.

РЕВОЛЮЦІЯ (від франц. revolution) — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого. У соціології — докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

РЕДУКЦІОНІЗМ (від лат. reductio — відведення, зведення до чогось) — пояснення багатогранного феномену за допомогою єдиного визначального чинника. Наприклад, психологічний редукціонізм — пояснення соціальних феноменів за допомогою лише психологічного чинника; марксизм є прикладом економічного редукціонізму, оскільки в ньому все розмаїття соціальних явищ та історичних змін зумовлене впливом економічних факторів.

РЕЛІГІЯ — система вірувань, ритуалів та інституцій, яка пов’язує людей у певні соціальні групи. Згідно з Е. Дюркгаймом, релігія визначається через її соціальні функції: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу (забезпечення єдності суспільства) та відтворювальну (забезпечення культурної спадщини).

РЕЛІГІЙНІСТЬ (від лат. religio — благочестя, святість) — характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, які вірують у надприродне і поклоняються йому. Характерною ознакою релігійності є віра, що включає в себе знання й прийняття релігійних ідей, уявлень, догматів як істинних.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ (від франц. representatiо — представницький) — властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної генеральної сукупності.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ — процес засвоєння нових соціальних ролей і статусів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

РЕСПОНДЕНТ (від англ. respond — відповідати) — той, хто відповідає на запитання анкети і той, у кого беруть інтерв’ю, еквівалент — той, кого опитують.

РОЗПОДІЛ ПРАЦІ — об’єктивний процес диференціації суспільної праці на окремі види, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ (від нім. verstehen) — напрям, започаткований М. Вебером, який вважав, що розуміння соціальної дії є основним завданням соціології. Соціологповинен поставити себе на місце інших людей, щоб зрозуміти сутність їхніх дій, мету, яку вони перед собою ставлять. Розуміння є тим, що відрізняє соціологію від природничих наук.

РОЗШИРЕНА СІМ’Я — сімейна структура, яка охоплює нуклеарну сім’ю, а також інших родичів.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ — соціологічна концепція, що базується на визнанні залежності соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов’язаних із їхнім розумінням соціального статусу конкретної особистості.

САНКЦІЇ (від лат. sanctio — сувора постанова, припис) — соціальні нагороди і покарання, які сприяють дотриманню норм.

СЕКТА — релігійна організація, яка відкидає цінності решти суспільства і вимагає «навернення у свою віру», а також виконання відповідних ритуалів.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (від лат. secularis — світський) — процес, за якого вірування у надприродне і пов’язані з ними ритуали піддаються сумніву, а інститут релігії втрачає свій соціальний вплив. Це також явища і процеси, які характеризуються звільненням з під контролю: а) духовенства як соціальної групи, б) церкви як соціального інституту, в) віри як морально регулюючої сили.

Сім’я — інституціоналізована спільнота, яка складається на основі шлюбу та породженій ним спільній правовій і моральній відповідальності батьків за здоров’я дітей, їхню соціалізацію та виховання.

Синергетика — наука про самовиникаючі, випадкові, самоорганізовані, самокеровані процеси і явища та взаємодію між ними на кооперативних принципах. Синергетика разом з діалектикою становить загальну методологію.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis — суспільний) — засоби формування умінь і соціальних установок індивідів, які відповідають їхнім соціальним ролям; процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі. Основні сфери соціалізації — сім’я, групи однолітків, інститути виховання та освіти тощо.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ (від лат. adaptatio — пристосування) — пристосування індивіда до умов соціального існування, чи це політичне середовище, чи місце праці, чи культурний простір певного суспільства.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — сукупність людей, які певним чином взаємодіють одне з одним, відчувають свою приналежність до групи і сприймаються іншими як члени відповідної групи.

СОЦІАЛЬНА ДІЯ — за М. Вебером, будь яка активність індивіда, яка має для нього певний суб’єктивний сенс і орієнтована на інших. Вебер вирізняє 4 типи соціальної дії: традиційну (визначається звичкою), афективну (визначається емоціями, почуттями), ціннісно раціональну (визначається цінністю, метою, яка приймається як дане), цілераціональну (визначається використанням різних засобів і можливою зміною цілей для одержання максимальної вигоди).

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (від лат. differentia — відмінність) — розщеплення, поділ людської життєдіяльності на множинні обмежені простори, дрібні заняття.

СОЦІАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ (від лат. evolutio — розгортання) — перенесення еволюційних принципів розвитку природи (боротьби за виживання і природнього відбору) на соціальні процеси. Є основним положенням вчення Г. Спенсера, який вважав, що в суспільстві, як і в природі, розвиток відбувається від простих форм до складних, різноманітних, але пов’язаних між собою.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ (від лат. mobilis — рухомий) — рух індивідів, а часом і груп, між різними позиціями в ієрархії соціальної стратифікації. Системне вивчення соціальної мобільності розпочав П. Сорокін. У сучасній соціології концепція соціальної мобільності вивчає переважно класові позиції у професійній структурі суспільства, рухи між прошарками соціальної структури (мобільність вертикальна і горизонтальна).

СОЦІАЛЬНА РЕФОРМА (від лат. reformare — перетворювати) — політичні й соціальні рішення, спрямовані на подолання соціальних конфліктів і проблем. На відміну від революцій соціальні реформи є поступовими і послідовними змінами всередині певного соціального ладу, які мають на меті його вдосконалення.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ — соціальна функція, модель поведінки, яку диктує соціальна позиція особистості в системі суспільних або міжособистісних взаємин. Згідно зі Н. Смелзером, соціальна роль — поведінка, яку очікують від людини, яка має певний статус.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА (від грец. systhema — складене з частин, з’єднане в одне ціле) — складноорганізоване, упорядковане, цілісне утворення, що охоплює окремих індивідів і соціальні спільноти, об’єднані різноманітними зв’язками і стосунками, специфічно соціальними за своєю природою.

СОЦІАЛЬНА СОЛІДАРНІСТЬ (від франц. solidarite — одностайність, спільність інтересів)— зв’язність або ступінь зв’язаності, яка проявляється у суспільстві, соціальній спільноті або групі. Термін уведений в обіг Е. Дюркгеймом, який вважав, що база соціальної солідарності є різною у простих та складних суспільствах. У перших із них соціальна солідарність ґрунтується на стосунках роду, прямих зв’язках та спільних цінностях і є механічною солідарністю. Органічна солідарність властива складним суспільствам і базується на поділі праці та зростанні взаємозалежності членів суспільства.

СОЦІАЛЬНА СПІЛЬНОТА — реально існуюча сукупність індивідів, що її можна емпірично зафіксувати, яка характеризується відносною цілісністю і здатністю виступати як самостійний творчий суб’єкт історичної та соціальної дії.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ (від лат. stratum — прошарок) — ієрархічно збудовані структури соціальної нерівності, які існують у кожному суспільстві. У різних суспільствах можливі різні форми соціальної нерівності: касти, стани, класи.

Чинниками поділу на страти можуть бути прибуток, багатство, престиж, освіта, фах, вік тощо. Члени однієї страти мають зазвичай подібний спосіб життя і можуть усвідомлювати свою приналежність до неї.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА (від лат. structura — будова) — порівняно стійкий та впорядкований зв’язок елементів суспільства, якими є люди, соціальні ролі й статуси, соціальні спільноти та інститути. Елементи структури взаємопов’язані і взаємодіють, вступаючи в соціальні відносини між собою.

СОЦІАЛЬНИЙ ДАРВІНІЗМ — біологізаторські течії у соціології, які намагаються звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості тощо. Суспільство розглядається як безструктурна сукупність властивостей або елементів, а еволюція — як процес змін, що відбувається завдяки випадковим варіаціям.

СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ (від лат institutum — заклад) — сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ним.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОГРЕС (від лат. progressus — рух уперед) — властивість реальних процесів у суспільстві, що полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого, розвитку нового і передового.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС (від лат. processus — проходження, просування) — послідовна зміна станів або рух елементів соціальної системи та її підсистем, будь якого соціального об’єкта. Соціальними процесами є поділ праці, утворення політичних партій, конкуренція тощо. Для символічного інтеракціонізму соціальний процес (або соціальний акт) є взаємодією індивідів у групі, спільноті або суспільстві й ототожнюється з постійними змінами і розвитком.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС (від лат. status — стан загалом, стан справ тощо) — позиція людини в суспільстві, пов’язана з певними правилами та обов ’язками; становищеіндивіда і соціальної групи стосовно інших індивідів та груп, що визначається за соціально вагомими для певної суспільної системи ознаками (освітніми, фаховими і т.ін.).

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ (від лат. factum — те, що є зробленим, доконаним) — одинична суспільно значуща подія або певна сукупність однорідних подій, типових для тієї чи іншої сфери суспільного життя або характерних для певних соціальних процесів. Згідно з Е. Дюркгеймом, це елемент соціальної реальності, що його слід розглядати як річ; він існує незалежно від суб’єкта і його треба вивчати так само об’єктивно й неупереджено, як вивчають річ у природничих науках.

Соціальні прошарки - це проміжні або перехідні суспільні групи, що не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не володіють всіма ознаками класу.

СОЦІАЛЬНІ РУХИ — різні форми колективної дії, спрямовані на соціальну реорганізацію; функціонують неформально, хоч деякі з них можуть згодом інституціоналізуватися. За Е. Ґідденсом, можна визначити 4 основні типи соціальних рухів:демократичні, екологічні, робітничі, рухи за мир. Деякі дослідники додають до них феміністичні (тобто жіночі), релігійні (на зразок ісламської революції) та інші нові рухи сучасності, які виникли порівняно недавно.

СОЦІАЦІЯ — термін Ґ. Зіммеля означає свідому взаємодію індивідів.Це складна форма усуспільнення, яка охоплює соціальні процеси (передусім взаємодію особистостей), соціальні типи (людей з певними соціальними якостями, на кшталт аристократа чи відступника) та моделі (розширення кордонів соціальних груп із посиленням вияву індивідуальності).

СОЦІОКУЛЬТУРНІ УЯВЛЕННЯ — первинні орієнтації та регулятиви у просторі культури суспільства, соціальних спільнот і груп, які формуються на основі повсякденного досвіду.

СОЦІОЛОГІЗМ — принцип специфічності й автономності соціальної реальності, визнання її домінування над окремими індивідами.

СОЦІОЛОГІЯ (від лат. societas — суспільство і грец. logos — вчення) — наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство і між котрими утворюються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про людину соціальну — творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.

Соціологія праці - галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на відношення людей до праці, на підвищення їх життєвого рівня.

Соціологічне інтерв’ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Соціометрія - (лат. societas — спільність, суспільство і metria — вимірювання) означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ — метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об’єкта, що досліджується; служить певним пізнавальним цілям; може підлягати контролю і перевірці.

СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ — напрям у соціології та антропології, який бачить головну мету у вивченні механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність і сталість соціальної системи. Розрізняють два основні підходи: а) структурний, який іде від аналізу різноманітних структур до виявлення виконуваних ними функцій; б) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональних вимог, а згодом виявляються різні структури, які ці функції виконують.

СУБ’ЄКТ ПОЛІТИЧНИЙ (від лат. subjectum) — окрема людина, соціальна спільнота або соціальний інститут, здатні ухвалювати політичні рішення, реалізувати їх у політичній практиці або контролювати їх реалізацію, та спроможні відповідати за свої рішення.

СУБКУЛЬТУРА — культура певної соціальної спільноти, яка складається із сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють її від культури більшості членів суспільства.

Субординація - це підлеглість, яка вказує на особливе специфічне місце, неоднакове значення елементів в цілісній системі.

СУПЕРКУЛЬТУРА — культура, створена конкретним суспільством; передається з покоління в покоління.

СУСПІЛЬСТВО — найзагальніша система взаємозв’язків і взаємин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Згідно з Н. Смелзером, це об ’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

ТЕОРІЇ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА — сукупність поглядів на походження і природу сучасних західних «розвинених» суспільств та їх відмінності від «традиційних» суспільств. Термін «індустріальне суспільство» ввів у обіг К. Сен Сімон, започаткувавши теоретичну лінію, продовжувачами якої були О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, а згодом — Р. Арон і В. Ростоу. Основні принципи: а)визнання закономірності переходу від «традиційних» до «індустріальних» суспільств, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації та дисципліні праці, національній системі господарства з вільною торгівлею і спільним ринком; б)«логіка індустріалізації» провадить суспільство до зростання подібності між ними; в)індустріальний розвиток відбувається паралельно з демократизацією суспільно політичного життя, проголошенням рівних громадянських прав; особливостями індустріального суспільства є соціальна стратифікація і пов’язана з нею соціальна мобільність; г)класова боротьба замінюється мирним розв’язанням соціальних конфліктів на базі реформування суспільної системи; д)відбувається зміцнення національної ліберально демократичної держави.

ТЕОРІЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА — розвиток системи ідей, закладених у теоріях індустріального суспільства, здійснений Д. Беллом та іншимисучасними соціологами. Центральна ідея — перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, який визначається: а)відповідним переходом від економіки, що виробляє товари, до обслуговуючої економіки і створення розгалуженої сфери послуг, у якій зайнята більшість працездатного населення; б)змінами в соціальній структурі (класовий поділ остаточно поступається місцем професійному, фаховому); в)центральним місцем теоретичного знання, яке визначає політику, і переміщенням у центр соціального життя вчених, науковців та інтелектуалів загалом; г)створенням нових інтелектуальних технологій, здатних зберігати довкілля і заощаджувати природні ресурси. На відміну від індустріального суспільства, де основним був конфлікт між працею і капіталом, у постіндустріальному суспільстві основний конфлікт знаходить прояв у боротьбі між знаннями і некомпетентністю.

ТЕОРІЇ РЕФЕРЕНТНОЇ ГРУПИ — концепції, які виникають унаслідок кризи макроструктурних уявлень про суспільство та нездатності надшироких соціальних утворень забезпечити комфортне самопочуття й існування особистості в усьому їхньому розмаїтті. Під референтною групою в соціології розуміють соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить тепер і хотів би належати в майбутньому.

ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ — концепції, згідно з якими в основі людської діяльності лежать стійкі схильності, готовність індивіда або соціальної групи до дії, зорієнтованої на соціально значущий об’єкт. Ці концепції є першоосновою у проведенні прикладних емпіричних досліджень, особливо при вивченні суспільної свідомості взагалі і громадської думки зокрема, різних видів соціальної поведінки.

ТЕОРІЯ КОНВЕРГЕНЦІЇ (від лат. convergere — наближатися, сходитися) — концепція, розроблена П. Сорокіним, а також іншими сучасними соціологами. Центральна ідея — виникнення в майбутньому нової цивілізації внаслідок зближення різних соціальних систем (наприклад, капіталізму і соціалізму) при збереженні нею позитивних рис і цінностей кожної із цих систем.

Трудовий колектив - організоване і юридично оформлене об'єднання трудівників, які спільно працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних галузей виробничої і невиробничої сфер.

УНІВЕРСАЛІЇ КУЛЬТУРНІ (від лат. universalis — всезагальний) — риси, притаманні всім культурам.

УСТАНОВКА — загальна орієнтація людини на певний соціальний об’єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти певним чином стосовно даного об’єкту; має в собі широкий спектр взаємодії особистості та соціального середовища і проявляється на трьох рівнях: когнітивному (пізнавальному), афективному (емоційно почуттєвому) і конативному (поведінково вольовому).

ЦІННОСТІ — значущість явищ і предметів реальної дійсності з погляду їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних спільнот і груп та особистості; моральні та естетичні вимоги, які виробила загальнолюдська культура.


ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Харків, 1998.

2. Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 140 с.

3. Боровик В.С., Кретов Б.М. „Основы политологии и социологии”. – М.: „Высшая школа”. 2001.

4. Брегеда А. Ю. та ін. Соціологія: Навч.-метод. посібник для
самост. вивч. дисципліни. — К., 1999.

5. Войтовіч С. Проблема соціальних інститутів в соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999, № 2.

6. Волков Ю.Г. „Социология” (хрестоматия). – М. 2003. – 2003. – 524 с.

7. Гавриленко І. М., Скідін О. Л. Соціологія освіти. Навч. посібник. — Запоріжжя: ЭТТА-ПРЕСС, 1998.

8. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

9. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 472 с.

10. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології: Від античності до початку XX ст. — К.: Либідь, 1993.

11. Зибцев В.М., Мясников О.Г. Соціологія: історія, теорія, методи дослідження: Навчальний посібник, - Донецьк, 1999.

12. Касьянов В.В. „Социология”. Экзаменационные ответы. – Ростов-на-Дону. 2003. – 320 с.

13. Кравченко А.И. «Основы социологии». – М.: «Академический проект». 2003. – 432 с.

14. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Соціологія: Навчальний посібник. - К., 1998.

15. Макєєв С. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні // Політичні дослідження. -1998.-№ 3.

16. Некрасов А.И. Социология. – Х.: «Одиссей», 2004. – 304 с.

17. Павличенко П. П., Литвиненко Д. А. Соціологія: Навч. посібник. — К.: Лібра, 2000.

18. Павліченко П.П. „Соціологія”. К.: „Лібра”. – 254 с.

19. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. Курс лекцій. — К.: Наук, думка, 1996.

20. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1996.

21. Попова І. М. Соціологія: Пропедевт. курс: Підручник для студ. вищих навч. закладів. — К.: Тандем, 1996.

22. Попова І.М. Соціологія: Підручник для вузів. - К., 1998.

23. Примуш М.В. Загальна соціологія: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 592 с.

24. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. — К.: Наук, думка, 1995.

25. Рущенко І. П. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. — Харків, 1996.

26. Самыгин С.М. „Социология”. 100 экзаменационных ответов. - М.: „Март”. 2004. – 240 с.

27. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні галузеві теорії / Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 408 с.

28. Соціологічна думка України: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996.
Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С. О. Макеєва. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999.

29. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. І. Волович та ін. — К.: Укр. центр духовн. культури, 1998.

30. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. - К., 1998.

31. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За редакцією В.М. Пічі. 3-тє видання, стереотипне. Львів: „Новий світ-2000”, 2003. – с. 312

32. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С.О. Макєєва. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2005.-455 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

33. Соціологія: наука про суспільство: Навчальний посібник /Під заг. ред. В.П. Андрущенко, Н.І. Горлача. - Харків, 1996.

34. Соціологія: Підручник / За загальною ред. проф. В. П. Андрющенка, проф. М. І. Горлача. — Харків — Київ, 1998.

35. Соціологія: Посібник для підготовки для іспитів / перероб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 172 с.

36. Тощенко Ж.Т. „Социология”. Общий курс. – М.: „Юрайт”. 2004. – 526 с.

37. Шаповал М. Загальна соціологія: Вид III. — К., 1996.

38. Юрій М.Ф. Соціологія – К.: Дакор, 2005. – 552 с.

39. Юрій М.Ф. Соціологія- К.: Декор,2006.Учбовий посібник.-552 с.

40. Якуба О. О. Соціологія. Навч. посібник для студ. — Харків: Константа, 1996.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тема 8. Соціологія сім’ї. Типи і форми сім’ї | 
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 1601; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.246 сек.