Лекція 40 : Визначення вартості підприємства методом чистих активів та методом залишкової вартості заміщення

ПЛАН

ПЛАН

1. Методика оцінки.

2. Основні принципи відбору підприємств – аналогів.

Використана література:

1.Круш П.В.,Поліщук С.В.Оцінка бізнесу,ст. 66-75;

1. Особливістю порівняльного підходу до оцінки власності є орієнтація підсумкової величини вартості, з одного боку, на ринкові ціни купівлі-продажу акцій, належних схожим компаніям; а з іншого боку, на фактично досягнуті фінансові результати. Даний підхід заснований на принципі заміщення — покупець не купить об'єкт нерухомості, якщо його вартість перевищує витрати на придбання на ринку схожого об'єкту, що володіє такою ж корисністю.

Особлива увага надається:

• теоретичному обґрунтовуванню порівняльного підходу, сфері його застосування, особливостям вживаних методів;

• критеріям відбору схожих підприємств;

• характеристиці найважливіших цінових мультиплікаторів і специфіці їх використання в оцінній практиці;

• основним етапам формування підсумкової величини вартості;

• вибору величин мультиплікаторів, зважуванню проміжних результатів, внесенню поправок.

Оцінка майна підприємств базується на використанні трьох основних підходів: витратного, прибуткового і порівняльного. Кожний з підходів передбачає застосування своїх специфічних методів і прийомів, також вимагає дотримання особливих умов, наявності достатніх факторів. Інформація, використовувана в тому або іншому підході, відображає або наявний стан фірми, або її минулі досягнення, або очікувані в майбутньому доходи. У зв'язку з цим результат, отриманий на основі всіх трьох підходів, є найбільш обгрунтованим і об'єктивним.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності достатньо сформованого фінансового ринку. Іншими словами, найвірогіднішою величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу аналогічної фірми, зафіксована ринком.

Теоретичною основою порівняльного підходу, що доводить можливість його застосування, а також об'єктивність результативної величини, є наступні базові положення:

• по-перше, оцінювач використовує як орієнтир реально сформовані ринком ціни на аналогічні підприємства (акції). За наявності розвиненого фінансового ринку фактична ціна купівлі-продажу підприємства, в цілому або однієї акції самий інтегральний ураховує численні фактори, що впливають на величину вартості власного капіталу підприємства. До таких факторів можна віднести співвідношення попиту і пропозиції на даний вид бізнесу, рівень ризику, перспективи розвитку галузі, конкретні особливості підприємства і т. і. Це кінець кінцем полегшує роботу оцінювача, що довіряє ринку;

• по-друге, порівняльний підхід базується на принципі альтернативних інвестицій. Інвестор, вкладаючи гроші в акції, купляє перш за все майбутній доход. Виробничі, технологічні і інші особливості конкретного бізнесу цікавлять інвестора тільки з позиції перспектив отримання доходу. Прагнення отримати максимальний доход на розміщені інвестиції при адекватному ризику і вільному розміщенні капіталу забезпечує вирівнювання ринкових цін;

• по-третє, ціна підприємства відображає його виробничі і фінансові можливості, положення на ринку, перспективи розвитку. Отже, в аналогічних підприємствах мають співпадати ціна і найважливіші фінансові параметри, як доход, дивідендні виплати, об'єм реалізації, балансова вартість власного капіталу. Відмінною рисою цих фінансових параметрів є їхня визначальна роль у формуванні доходу, одержуваного інвестором.

Основною перевагою порівняльного підходу є та, що оцінювач орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу аналогічних підприємств. В даному випадку ціна визначається ринком, оскільки оцінювач обмежується тільки коригуваннями, що забезпечують зіставність аналога з оцінюваним об'єктом. При використанні інших підходів оцінювач визначає вартість підприємства на основі розрахунків.

Порівняльний підхід базується на ретроіформації і, отже, відображає фактично досягнуті результати виробничо-фінансової діяльності підприємства, тоді як доходний підхід орієнтований на прогнози відносно майбутніх доходів.

Іншим плюсом порівняльного підходу є реальне віддзеркалення попиту і пропозиції на даний об'єкт інвестування, оскільки ціна фактично досконалої операції максимально ураховує ситуацію на ринку.

Разом з тим порівняльний підхід має ряд істотних недоліків, що обмежують його використання в оцінній практиці.

По-перше, базою для розрахунку є досягнуті у минулому фінансові результати. Отже, метод ігнорує перспективи розвитку підприємства в майбутньому.

По-друге, порівняльний підхід можливий тільки за наявності доступної різносторонньої фінансової інформації не лише по оцінюваному підприємству, але і по великому числу схожих фірм, відібраних оцінювачем як аналоги. Отримання додаткової інформації від підприємств-аналогів є достатньо складним процесом.

По-третє, оцінювач повинен робити складні коригування, вносити поправки в підсумкову величину і проміжні розрахунки, що вимагають серйозного обґрунтовування. Це пов'язано з тим, що на практиці не існує абсолютно однакових підприємств. Тому оцінювач зобов'язаний виявити відмінності і визначити шляхи їхньої нівеляції в процесі визначення підсумкової величини вартості.

Таким чином, можливість застосування порівняльного підходу залежить від наявності активного фінансового ринку, оскільки підхід передбачає використання даних про фактично досконалі операції. Друга умова - відвертість ринку або доступність фінансової інформації, необхідної оцінювачу. Третьою необхідною умовою є наявність спеціальних служб, що накопичують цінову і фінансову інформацію. Формування відповідного банку даних полегшить роботу оцінювача, оскільки порівняльний підхід є достатньо трудомістким і дорогим.

Залежно від цілей, об'єкту і конкретних умов оцінки порівняльний підхід передбачає використання трьох основних методів:

• метод компанії-аналога;

• метод операцій;

• метод галузевих коефіцієнтів.

Метод компанії-аналога, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Таким чином, базою для порівняння служить ціна на одиничну акцію акціонерних товариств відкритого типу. Отже, в чистому вигляді даний метод використовується для оцінки міноритарного пакету акцій.

Метод операцій, або метод продажів, орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакету акцій. Це визначає найоптимальнішу сферу застосування даного методу оцінки підприємства або контрольного пакету акцій.

Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні рекомендованих співвідношень між ціною і певними фінансовими параметрами. Галузеві коефіцієнти розраховані на основі тривалих статистичних спостережень спеціальними дослідницькими інститутами за ціною продажу підприємства його найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками. В результаті узагальнення були розроблені досить прості формули визначення вартості оцінюваного підприємства. Наприклад, ціна бензозаправної станції коливається в діапазоні 1,2 - 2,0 місячної виручки. Ціна підприємства роздрібної торгівлі формується таким чином: 0,75 -1,5 величини чистого річного доходу збільшується на вартість устаткування і запасів, якими володіє оцінюване підприємство.

В даному розділі буде розглядатися метод компанії-аналога. Це пов'язано з тим, що технології застосування методу компанії-аналога і методу операцій практично співпадають, відмінність полягає тільки в типі початкової цінової інформації: або ціна однієї акції, що не дає ніяких елементів контролю, або ціна контрольного пакету, що включає премію за елементи контролю.

Певну складність представляє ситуація, в якій об'єкт оцінки і метод не співпадають. Наприклад, треба оцінити контрольний пакет підприємства в умовах, коли цінова інформація по аналогах представлена тільки фактично проданими міноритарними пакетами. Отже, в даному випадку оцінювач повинен провести необхідне коригування і збільшити попередню вартість на величину премії за контроль.

Метод галузевих коефіцієнтів поки не отримав достатнього розповсюдження у вітчизняній практиці у зв'язку з відсутністю необхідної інформації, що вимагає тривалого періоду спостереження.

Суть порівняльного підходу при визначенні вартості підприємства полягає в наступному. Вибирається підприємство, аналогічне оцінюваному, яке було недавно продане. Потім розраховується співвідношення між ціною продажу і яким-небудь фінансовим показником по підприємству-аналогу. Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник оцінюваної компанії, отримаємо її вартість.

Приклад. Необхідно оцінити підприємство, що отримало в останньому фінансовому році чистий доход у розмірі 950 тис. грн. Аналітик знає, що недавно була продана схожа компанія за 8000 тис. грн., чистий доход якої за аналогічний період склав 800 тис. грн.

1. Розрахуємо по компанії-аналогу мультиплікатор ціна/чистий доход:

8000: 800 = 10.

2. Визначимо вартість оцінюваної компанії: 950-10 =9500 млн. грн. Проте, незважаючи на уявну простоту, цей метод вимагає високої

кваліфікації і професіоналізму оцінювача, оскільки передбачає внесення достатньо складних коректувань для забезпечення максимальної зіставності оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, оцінювач повинен визначити пріоритетні критерії зіставності, виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу багато в чому аналогічний методу капіталізації доходів. В обох випадках оцінювач визначає вартість компанії, спираючись на величину доходу компанії. Основна відмінність полягає в способі перетворення величини доходу у вартість компанії. Метод капіталізації передбачає розподіл величини доходу на коефіцієнт капіталізації, побудований на основі загальних ринкових даних. Порівняльний підхід оперує ринковою ціновою інформацією в зіставленні з досягнутим прибутком. Проте в даному випадку доход множиться на величину співвідношення.

Процес оцінки підприємства методами компанії-аналога і операцій включає наступні основні етапи:

I етап. Збір необхідної інформації;

IIетап. Зіставлення списку аналогічних підприємств;

IIIетап. Фінансовий аналіз;

IVетап. Розрахунок оцінних мультиплікаторів;

Vетап. Вибір величини мультиплікатора;

VI етап. Визначення підсумкової величини вартості;

VII етап. Внесення підсумкових коректувань.

2. Порівняльний підхід до оцінки бізнесу заснований на використанні двох типів інформації:

• ринкова (цінова) інформація;

• фінансова інформація.

Ринкова інформація с даними про фактичні ціни купівлі-продажу акцій, аналогічних з акціями оцінюваної компанії. Якість і доступність інформації залежать від рівня розвитку фондового ринку. Формування вітчизняного фондового ринку не завершене, проте є цілий ряд агентств, які публікують щоденні дані про стан фінансових ринків, пропозиції на покупку/продаж цінних паперів, дослідження активності ринків акцій найбільших підприємств.

Фінансова інформація звичайно представлена бухгалтерською і фінансовою звітністю, а також додатковими відомостями, що дозволяють визначити схожість компаній і провести необхідні коригування, що забезпечують необхідну зіставність. Додаткова інформація дозволить правильно застосувати стандарти системи національних рахунків, виявити надлишок або недолік активів, внести поправки на екстраординарні події і т. і.

Фінансова інформація повинна бути представлена звітністю за останній звітний рік і попередній період. Ретроінформація збирається звичайно за 5 років. Проте цей період може бути іншим, якщо умови діяльності підприємства істотно відрізняються від тих, в яких воно працює на момент оцінки. Фінансова інформація повинна бути зібрана не тільки по оцінюваній компанії, але і по аналогах. Коректуванню підлягає вся звітність за повним списком підприємств, відібраних оцінювачем: Тому порівняльний підхід є надзвичайно трудомістким і дорогим. Крім того, як показує практика, ретельний аналіз інформації може дати негативний результат. Оцінювач приходить до висновку про відсутність необхідної схожості і неможливості застосування даного методу, хоча час і гроші витрачені.

Фінансова інформація може бути отримана оцінювачем як з публікацій в періодичних виданнях, так і на підставі письмового запиту або безпосередньо на підприємстві в ході співбесіди. Склад цієї інформації залежить від конкретного об'єкту оцінки, стратегії і методології оцінювача, а також стадії відбору аналогів.

Процес відбору зіставних компаній здійснюється в 3 етапи.

На першому етапі визначається так званий круг "підозрюваних", в нього входить максимально можливе число підприємств, схожих з оцінюваним. Пошук таких компаній починається з визначення основних конкурентів, перегляду списку компаній, що злилися і набутих, за останній рік. Можливе використання електронних баз, проте така інформація потребує додаткових відомостей, оскільки вона не буває достатньо повною. Критерії зіставності досить умовні і звичайно обмежуються схожістю галузі,- вироблюваної продукції, її асортименту і об'ємів виробництва.

На другому етапі складається список "кандидатів". Оскільки аналітику потрібна додаткова інформація крім офіційної звітності, він повинен зібрати її безпосередньо на підприємствах. Тому первинний список може скоротитися через відмову деяких фірм в наданні необхідних відомостей, а також через погану якість, невірогідність наданої інформації. Критерії оцінки повинні відповідати найважливішим характеристикам фірм. Якщо аналог відповідає всім критеріям, то він може використовуватися на подальших етапах оцінки. Прийняття рішень про зіставність лежить на оцінювачі.

На третьому етапі складається остаточний список аналогів, що дозволяє аналітику визначиш вартість оцінюваної фірми. Включення підприємств в цей список засновано на ретельному аналізі додатково отриманої інформації. На цьому етапі аналітик посилює критерії зіставності і оцінює такі фактори як рівень диверсифікації виробництва, положення на ринку, характер конкуренції і т. і.

Склад критеріїв зіставності визначається умовами оцінки, наявністю необхідної інформації, прийомами і методами, напрацьованими оцінювачем. На практиці неможливо проаналізувати всі фактори, по яких здійснюється остаточний відбір, проте критерій галузевої схожості є обов'язковим.

Розглянемо основні критерії відбору.

Галузева схожість - список потенційно зіставних компаній завжди належить одній галузі, проте не всі підприємства, що входять в галузь або пропонуюють свої товари на одному ринку, співставні. Оцінювач повинен враховувати наступні додаткові фактори:

• рівень диверсифікації виробництва. Якщо підприємство випускає один вид продукту або якийсь товар істотно домінує у виробництві і забезпечує 85% загальному доходу, а порівнювана компанія орієнтована на широке коло товарів і послуг або аналогічний товар дає не більше 20% загальної маси доходу, то такі компанії не є для оцінювача зіставними;

• характер взаємозамінності вироблюваних продуктів. Так, технологічне устаткування одного з підприємств може забезпечувати виробництво тільки конкретного продукту. У разі зміни ситуації на ринку таке підприємство буде потребувати серйозного технічного переоснащення. Аналог випускає аналогіч­ний продукт на устаткуванні, що легко піддається переналагод­женню для виробництва нових товарів. Отже, підприємства неоднаково відреагують на зміну ситуації на ринку;

• залежність від одних і тих же економічних факторів. Вартість капіталу будівельних компаній, працюючих в районах масового

На другому етапі складається список "кандидатів". Оскільки аналітику потрібна додаткова інформація крім офіційної звітності, він повинен зібрати ЇЇ безпосередньо на підприємствах. Тому первинний список може скоротитися через відмову деяких фірм в наданні необхідних відомостей, а також через погану якість, невірогідність наданої інформації. Критерії оцінки повинні відповідати найважливішим характеристикам фірм. Якщо аналог відповідає всім критеріям, то він може використовуватися на подальших етапах оцінки. Прийняття рішень про зіставність лежить на оцінювачі.

На третьому етапі складається остаточний список аналогів, що дозволяє аналітику визначити вартість оцінюваної фірми. Включення підприємств в цей список засновано на ретельному аналізі додатково отриманої інформації. На цьому етапі аналітик посилює критерії зіставності і оцінює такі фактори як рівень диверсифікації виробництва, положення на ринку, характер конкуренції і т. і.

Склад критеріїв зіставності визначається умовами оцінки, наявністю необхідної інформації, прийомами і методами, напрацьованими оцінювачем. На практиці неможливо проаналізувати всі фактори, по яких здійснюється остаточний відбір, проте критерій галузевої схожості є обов'язковим.

Розглянемо основні критерії відбору.

Галузева схожість - список потенційно зіставних компаній завжди належить одній галузі, проте не всі підприємства, що входять в галузь або пропонуюють свої товари на одному ринку, співставні. Оцінювач повинен враховувати наступні додаткові фактори:

• рівень диверсифікації виробництва. Якщо підприємство випускає один вид продукту або якийсь товар істотно домінує у виробництві і забезпечує 85% загальному доходу, а порівнювана компанія орієнтована на широке коло товарів і послуг або аналогічний товар дає не більше 20% загальної маси доходу, то такі компанії не є для оцінювача зіставними;

• характер взаємозамінності вироблюваних продуктів. Так, технологічне устаткування одного з підприємств може забезпечувати виробництво тільки конкретного продукту. У разі зміни ситуації на ринку таке підприємство буде потребувати серйозного технічного переоснащення. Аналог випускає аналогіч­ний продукт на устаткуванні, що легко піддається переналагод­женню для виробництва нових товарів. Отже, підприємства неоднаково відреагують на зміну ситуації на ринку;

• залежність від одних і тих же економічних факторів. Вартість капіталу будівельних компаній, працюючих в районах масового будівництва у віддалених економічних районах, істотно відрізняється при достатній схожості інших критеріїв, наприклад чисельності працюючих, складу парку будівельних машин і механізмів. Аналітик, виявивши відмінності, може або викреслити підприємство зі списку аналогів, або розрахувати величину коригування ціни аналога для визначення вартості оцінюваної компанії;

• стадія економічного розвитку оцінюваної компанії і аналогів. Досвідчена компанія, що пропрацювала не один рік, має незаперечні переваги і додатковий доход за рахунок стабільного функціонування, доброї клієнтури і постачальників сировини і т. і.

Розмір є найважливішим критерієм, оцінюваним аналітиком при складанні остаточного списку аналогів. Порівняльні оцінки розміру компанії включають такі параметри, як об'єм реалізованої продукції і послуг, об'єм доходу, число філіалів і т. і. Проте прийняття рішень про включення компанії в список зіставних тільки на основі її розміру може привести оцінювача до неправильних висновків, оскільки об'єктивно закриті компанії звичайно менші, ніж відкриті. Крім того, оцінювач повинен враховувати, що більш крупна компанія не буде автоматично мати великого доходу тільки за рахунок свого розміру. Тому оцінювач повинен передусім враховувати фактори, що забезпечують величину доходу:

• географічну диверсифікацію - крупні компанії звичайно мають розгалужену сітку споживачів своєї продукції, мінімізуючи тим самим ризик нестабільності об'ємів продажів;

• кількісні знижки - крупні компанії закуповують сировину в більшому об'ємі, ніж невеликі фірми, і одержують при цьому значні знижки. Крім того, аналітик повинен мати на увазі, що коефіцієнт використання устаткування в крупних компаніях краще. Тому мультиплікатор, розрахований для відкритої компанії, повинен бути скоректований і знижений для оцінки закритої компанії;

• цінові відмінності по схожих товарах - крупні компанії часто мають можливість встановлювати більш високі ціни, оскільки споживач вважає за краще придбавати товар у фірм, що добре зарекомендували себе, оплачуючи, по суті, товарний знак, що гарантує якість. Це кінець кінцем впливає на величину мультиплікатора.

Перспективи зростання - оцінювач повинен визначити фазу економічного розвитку підприємства, оскільки вона визначає розподіл чистого доходу на дивідендні виплати і витрати, пов'язані з розвитком підприємства. Оцінюючи перспективи зростання компанії, аналітик розглядає ступінь впливу трьох основних факторів: загального рівня інфляції, перспектив зростання галузі в цілому й індивідуальні можливості розвитку конкретної фірми в рамках галузі. Іншим істотним фактором можливого зростання є динаміка частки підприємства на ринку. Експерт повинен уважно вивчити конкурентні переваги і недоліки оцінюваної компанії в порівнянні з аналогами.

Фінансовий ризик. Оцінка фінансового ризику здійснюється наступними способами:

• порівнюється структура капіталу або співвідношення власних і позикових засобів;

• оцінюється ліквідність або можливість оплачувати поточні зобов'язання поточними активами;

• аналізується кредитоспроможність фірми, іншими словами - здатність привертати позикові засоби на вигідних умовах.

Якість менеджменту - оцінка цього фактора найбільш складна, оскільки аналіз проводиться на основі непрямих даних, таких як якість звітної документації, віковий склад, рівень освіти, досвід, зарплата управлінського персоналу, а також місце компанії на ринку.

Перелік критеріїв зіставності, наведений вище, не є вичерпним, і експерт має можливість самостійно доповнювати список додатковими факторами. Оцінювач рідко знаходить компанії, абсолютно ідентичні з оцінюваною, тому на основі аналізу критеріїв він може зробити один з наступних висновків:

• компанія може бути співставлена з оцінюваною за низкою характеристик і може бути використана для розрахунку мультиплікаторів;

• компанія не може бути достатньо співставлена з оцінюваною і не може бути використана в процесі оцінки. Експерт повинен у письмовій формі пояснити, чому він зробив даний висновок.

Порівняльний підхід оцінки підприємства використовує всі традиційні прийоми і методи фінансового аналізу. Оцінювач розраховує однакові коефіцієнти, аналізує баланси, звіти про доходи і збитки, додаткову інформацію. Фінансовий аналіз є найважливішим прийомом визначення зіставності аналогічних компаній з оцінюваною.

Відмінні риси фінансового аналізу при порівняльному підході виявляються в наступному:

• по-перше, за допомогою фінансового аналізу можна визначити рейтинг оцінюваної компанії в списку аналогів;

• по-друге, він дозволяє обгрунтувати ступінь довіри оцінювача до конкретного виду мультиплікатора загалом їхньому числі, що кінець кінцем визначає вагу кожного варіанту вартості при виведенні підсумкової величини;

• по-третє, фінансовий аналіз є основою для внесення необхідних коректувань, що забезпечують збільшення зіставності і обгрунтованості остаточної вартості.

Лекція 39: Характеристика цінових мультиплікаторів та формування підсумкової величини вартості

1. Характеристика цінових мультиплікаторів.

2. Формування підсумкової величини вартості.

Використана література:

10. Круш П.В.,Поліщук С.В.Оцінка бізнесу,ст75-81;

1. Визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства порівняльним методом засновано на використанні цінових мультиплікаторів. Ціновий мультиплікатор - це коефіцієнт, що показує співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою. Фінансова база оцінного мультиплікатора є, по суті, вимірником, що відображає фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не тільки доход, але і грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації і деякі інші.

Для розрахунку мультиплікатора необхідно:

• визначити ціну акції по всіх компаніях, вибраних як аналог; це дасть значення чисельника у формулі;

• обчислити фінансову базу (доход, виручку від реалізації, вартість чистих активів і т.і.) або за певний період, або за станом на дату оцінки; це дасть величину знаменника.

Ціна акції береться на останню дату, попередню даті оцінки, або вона представляє середнє значення між максимальною і мінімальною величинами ціни за останній місяць.

Як фінансова база повинен виступати показник фінансових результатів або за останній звітний рік, або за останні 12 місяців, або середня величина за декілька років, попередніх даті оцінки.

В оцінній практиці використовуються два типи мультиплікаторів: інтервальні і моменті.

До інтервальних мультиплікаторів відносять:

1)ціна/доход;

2)ціна/грошовий потік;

3)ціна/ дивідендні виплати;

4)ціна/виручка від реалізації.

До моментних мультиплікаторів відносяться:

• ціна/балансова вартість активів;

• ціна/ чиста вартість активів.

Розглянемо порядок розрахунку і основні правила застосування цінових мультиплікаторів.

Мультиплікатори ціна/доход, ціна/грошовий потік. Дана група мультиплікаторів є найпоширенішим способом визначення ціни, оскільки інформація про доход оцінюваної компанії і підприємств-аналогів с найдоступнішою. Як фінансову базу для мультиплікатора використовують будь-який показник доходу, який може бути розрахований аналітиком в процесі її розподілу. Тому, окрім показника чистого доходу, практично по всіх підприємствах можна використовувати доход до оподаткування, доход до сплати відсотків і податків і т. і. Основна вимога - повна ідентичність фінансової бази для аналога і оцінюваної фірми, тобто мультиплікатор, обчислений на основі доходу до сплати податків, не можна застосовувати до доходу до сплати відсотків і податків.

Мультиплікатор ціна/доход істотно залежить від методів бухобліку. Тому якщо як аналог виступає зарубіжна компанія, потрібно привести порядок розподілу доходу до єдиних стандартів. Тільки після проведення всіх коректувань може бути досягнутий необхідний рівень зіставності, що дозволяє використовувати мультиплікатор.

Як базу для розрахунку мультиплікатора використовують не тільки суму доходу, отриманого в останній рік перед датою оцінки. Оцінювач може використовувати середньорічну суму доходу, обчислену за останні п'ять років. Оцінний період збільшується або зменшується залежно від наявної інформації і наявності екстраординарних ситуацій, що спотворюють основну тенденцію в динаміці доходу.

Базою розрахунку мультиплікатора ціна/грошовий потік служить будь-який показник доходу, збільшений на суму нарахованої амортизації. Отже, аналітик може використовувати декілька варіантів даного мультиплікатора.

В процесі оцінки аналітик прагне обчислити максимальне число мультиплікаторів, оскільки застосування їх до фінансової бази оцінюваної компанії приведе до появи декількох варіантів вартості, істотно відмінних один від одного. Діапазон отриманих результатів достатньо широкий. Тому більше число використовуваних мультиплікаторів допоможе оцінювачу виявити область самої обґрунтованої величини. Дана думка заснована на математичних методах. Проте існують економічні критерії, що обґрунтовують ступінь надійності і об'єктивності того або іншого мультиплікатора.

Наприклад, крупні підприємства краще оцінювати на основі чистого доходу. Дрібні компанії - на основі доходу до сплати податків, оскільки в цьому випадку усувається вплив відмінностей в оподаткуванні. Орієнтація на мультиплікатор ціна/грошовий потік придатна при оцінці підприємств, в активах яких переважає нерухомість. Якщо підприємство мас достатньо високу питому вагу активної частини основних фондів, більш об'єктивний результат дасть використання мультиплікатора ціна/доход.

Найпоширенішою ситуацією застосування мультиплікатора ціна/грошовий потік є збитковість або незначна величина доходу, а також невідповідність фактичного корисного терміну служби основних фондів підприємства періоду амортизації, ухваленому у фінансовому обліку. Це можливо у разі, коли вартість активів буде незначною, хоча прослужать вони досить довго.

Мультиплікатор ціна/дивіденди. Даний мультиплікатор може розраховуватися як з дивідендів, що на базі фактично виплатили, так і на основі потенційних дивідендних виплат. Під потенційними дивідендами розуміються типові дивідендні виплати по групі аналогічних підприємств, обчислені у відсотках до чистого доходу.

Можливість застосування того або іншого мультиплікатора даної групи залежить від цілей оцінки. Якщо оцінка проводиться в цілях поглинання підприємства, то здатність виплачувати дивіденди не має значення, оскільки вона може припинити своє існування в звичному режимі господарювання. При оцінці контрольного пакету оцінювач орієнтується на потенційні дивіденди, оскільки інвестор одержує право рішення дивідендної політики. Фактичні дивідендні виплати важливі при оцінці міноритарного пакету акцій, оскільки інвестор не зможе примусити керівництво компанії збільшити дивіденди навіть за наявності достатнього зростання доходу.

Даний мультиплікатор використовується достить рідко, не дивлячись на доступність необхідної для розрахунку інформації. Це пов'язано з тим, що порядок виплати в компаніях відкритого і закритого типів істотно розрізняється, В закритих товариствах власники можуть одержувати грошову вигоду у вигляді різних виплат, зниження орендної платні і т. і.

Мультиплікатор доцільно використовувати, якщо дивіденди виплачуються достатньо стабільно як в аналогах, так і в оцінюваній компанії або здатність компанії платити дивіденди може бути обґрунтовано спрогнозована. Оцінювач повинен упевнитися, що сума дивідендів розрахована по річній процентній ставці, навіть якщо дивіденди виплачуються щокварталу.

Мультиплікатор ціна/виручка від реалізації. Цей мультиплікатор використовується рідко, в основному для перевірки об'єктивності результатів, одержуваних іншими способами.

Добрі результати мультиплікатор дає при оцінці підприємств сфери послуг (реклама, страхування, ритуальні послуги і т. і.). Показником адекватності даного мультиплікатора є його універсальність, яка позбавляє оцінювача від необхідності проведення складних коректувань, вживаних при розрахунку мультиплікатора ціна/доход, тобто мультиплікатор ціна/виручка від реалізації не залежить від методів бухобліку.

Якщо ціллю оцінки є поглинання компанії, то краще орієнтуватися на мультиплікатор ціна/виручка від реалізації, оскільки він виключає можливість підвищення ціни за рахунок короткочасного зростання доходу, забезпечуваного зусиллями фінансового менеджера. Проте в цьому випадку оцінювач повинен ретельно вивчити стабільність об'єму виручки від реалізації в майбутньому. Оскільки поглинання компанії супроводиться, як правило, зміною управлінського апарату, це може привести до повної заміни виробничого персоналу і зниження об'ємів реалізації.

Особливість застосування мультиплікатора ціна/виручка від реалізації полягає в тому, що оцінювач повинен обов'язково враховувати структуру капіталу оцінюваної компанії і аналогів. Якщо вона істотно відрізняється, то мультиплікатор краще визначається при розрахунку на інвестований капітал.

Процедура оцінки підприємств з різним співвідношенням власних і позикових засобів здійснюється таким чином:

1.по компанії-аналогу розраховується інвестований капітал як сума ринкової вартості власного капіталу і довгострокових зобов'язань;

2.розраховується мультиплікатор як відновлення інвестованого капіталу до фінансової бази аналога;

3.по оцінюваному підприємству визначається величина інвестова­ного капіталу: адекватна фінансова база оцінюваного підп­риємства множиться на величину мультиплікатора;

4.розраховується вартість власного капіталу оцінюваного підп­риємства як різниця інвестованого капіталу і вартості довгострокових зобов'язань оцінюваної компанії.

Мультиплікатор ціна/фізичний об'єм є різновидом мультиплікатора ціна/виручка від реалізації. В цьому випадку ціна зіставляється не з вартісним, а з натуральним показником, який може відображати фізичний об'єм виробництва, розмір виробничих площ, кількість встановленого устаткування, а також будь-яку іншу одиницю вимірювання потужності.

Мультиплікатор ціна/балансова вартість. Для розрахунку як фінансову базу використовують балансову вартість аналогічних компаній на дату оцінки або на останню звітну дату. Цей мультиплікатор відноситься до так званих моментних показників, оскільки використовується інформація про стан на конкретну дату, а не за певний відрізок часу.

Оптимальна сфера застосування даного мультиплікатора - оцінка холдингових компаній або необхідність швидко реалізувати крупний пакет акцій. Фінансовою базою для розрахунку є чисті активи оцінюваної компанії і компаній-аналогів. Причому за основу можна брати як балансові звіти компаній, так і орієнтовану величину чистих активів, отриману оцінювачем розрахунковим шляхом.

Мультиплікатор ціпа/чиста вартість активів. Його застосовують в тому випадку, якщо дотримуються наступні вимоги:

• оцінювана компанія має значні вкладення у власність: нерухомість, цінні папери, газове або нафтове устаткування;

• основною діяльністю компанії є зберігання, покупка і продаж такої власності. Управлінський і робочий персонал додає до продукції в цьому випадку незначну вартість.

При застосуванні мультиплікатора ціна/чиста вартість активів оцінювачу необхідно:

• проаналізувати по аналогах і оцінюваній компанії частку доходу у виручці від реалізації, оскільки рішення про купівлю-продаж акцій може привести до штучного зростання доходу в останній рік;

• вивчити за всім списком порівнюваних компаній структуру активів, використовуючи різні ознаки класифікації, такі, як види активів, місцеположення і т. і.;

• здійснити аналіз чистих активів всіх компаній, що дозволяє визначити наявність і частку в них акцій, що представляють контрольні пакети дочірніх фірм;

• оцінити ліквідність всіх фінансових активів компанії, оскільки співвідношення частки акцій, належних компаніям відкритого і закритого типів, є визначальною ознакою зіставності.

2. Процес формування підсумкової величини вартості складається з трьох основних етапів:

• вибору величини мультиплікатора;

• зважування проміжних результатів;

• внесення підсумкових коректувань.

Вибір величини мультиплікатора є найскладнішим етапом, що вимагає особливо ретельного обґрунтування, зафіксованого згодом в звіті. Оскільки однакових компаній не існує, діапазон величини одного і того ж мультиплікатора по компаніях-аналогах достатній широкий. Аналітик відсікає екстремальні величини і розраховує середнє значення мультиплікатора по групі аналогів. Потім проводить фінансовий аналіз, причому для вибору величини конкретного мультиплікатора використовує фінансові коефіцієнти і показники, найбільш тісно пов'язані з даним мультиплікатором. По величині фінансового коефіцієнта визначає положення (ранг) оцінюваної компанії в загальному списку. Отримані результати накладаються на ряд мультиплікаторів, і достатньо точно визначається величина, яка може бути використана для розрахунку вартості оцінюваної компанії.

Приклад. Діапазон мультиплікатора ціна/балансова вартість активів по 15 компаніях, узятих як аналог, рівний 0,92-5,67. Середнє значення мультиплікатора - 2,15. Центр діапазону рівний 3,3[(5,67-0,92):2+0,92]. Отже, більшість компаній мають величину мультиплікатора трохи нижче середньої. Практика показує, що даний мультиплікатор добре корелює з фінансовим коефіцієнтом прибутку на власний капітал. Проаналізуємо цей коефіцієнт по компаніях-аналогах. Діапазон представлений таким чином: 4,1%-15,6%; середня величина - 8,32, що трохи менше центру діапазону [(15,6 - 4,1): 2+4,1] = 9,85. Доход на власний капітал в оцінюваній компанії складає 12,5%. Величина мультиплікатора для оцінюваної компанії може бути отримана або методом трендової прямої, або аналізом співвідношення трьох величин:

• середньозваженої величини мультиплікатора;

• середньозваженої величини фінансового коефіцієнта;

• фактичної величини фінансового коефіцієнта оцінюваної компанії. Аналіз показує, що мультиплікатор ціна/балансова вартість активу

оцінюваної компанії може бути дещо вище за середній аналог. Розрахунок дає величину 3,3.

Порівняльний підхід дозволяє використовувати аналітику максимальне число всіх можливих варіантів мультиплікаторів, отже, в процесі розрахунку буде отримано стільки ж варіантів вартості. Якщо аналітик як підсумкову величину запропонує просту середню всіх отриманих величин, то це буде означати, що він однаково довіряє всім мультиплікаторам. Найправильнішим прийомом визначення підсумкової величини є метод зважування. Оцінювач залежно від конкретних умов, цілей і об'єкту оцінки, ступеня довіри до тієї або іншої інформації додає кожному мультиплікатору свою вагу. На основі зважування виходить підсумкова величина вартості, яка може бути узята за основу для проведення подальших коректувань.

Підсумкова величина вартості, отримана в результаті

Підсумкова величина вартості, отримана в результаті застосування мультиплікаторів, повинна бути відкоректована залежно від конкретних обставин, найтиповішими є наступні поправки. Портфельна знижка надається за наявності не привабливого для покупця характеру диверсифікації виробництва. Аналітик при визначенні остаточного варіанту вартості повинен врахувати наявні активи невиробничого призначення. Якщо в процесі фінансового аналізу виявлена або недостатність власного оборотного капіталу, або екстрена потреба в капітальних вкладеннях, отриману величину необхідно відняти. Можливе застосування знижки на ліквідність. В деяких випадках вноситься поправка у вигляді премії за елементи контролю, що надаються інвестору.

Таким чином, порівняльний підхід, не дивлячись на достатню складність розрахунків і аналізу, є невід'ємним прийомом визначення обгрунтованої ринкової вартості. Результати, отримані у такий спосіб, мають добру об'єктивну основу, рівень якої залежить від можливості залучення широкого кола компаній-аналогів. Отже, розвиток оцінних послуг буде сприяти розширенню сфери використання порівняльного підходу.

Дата добавления: 2014-01-06