Комерційне ноу-хау

Науково-технічне ноу-хау.

3. Фінансове ноу-хау.

Передача патентних прав і ноу-хау здійснюється за допомогою ліцензійних угод. В даний час предмет ліцензії може містити в собі винаходи, промислові зразки, корисні моделі, а також конфіденційні, що мають цінність зведення, що не користується правовою охороною ноу-хау (тобто секрети виробництва різного характеру).

Продаж ліцензії (а отже, патентних прав і ноу-хау) здійснюється за допомогою заключення ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода – це договір, по якому одна сторона (ліцензіар) зобов'язується впровадити нововведення у виробництво і використовувати його у встановлених угодою межах, а інша (ліцензіат) повинний сплатити за це відповідну винагороду чи надати іншу компенсацію. При цьому право власності на предмет ліцензійної угоди залишається за ліцензіаром (продавцем ліцензії), а ліцензіат (покупець) одержує право використання предмета ліцензії на визначених умовах.

Розрізняють ліцензії патентні (на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, забезпечених патентним захистом) і безкоштовні ( ліцензії на ноу-хау).

Розрізняють 3 види ліцензій: повна, виняткова і невиняткова.

Повна ліцензія -це насамперед патентна ліцензія, по якій ліцензіар надає ліцензіатові усі права на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) у повному обсязі на весь термін дії, що залишився, патенту.

Виняткова ліцензія гарантує ліцензіатові виключне право використання предмета ліцензії в межах, обговорених угодою.

Невиняткова ліцензія (проста) надає ліцензіатові право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок, ноу-хау) лише у визначених межах.

Субліцензія може даватися третім лицям ліцензіатом, що купив повну чи виняткову ліцензію, якщо в ліцензійному договорі спеціально обговорена ця можливість.

У ряді випадків при проведенні переговорів про продаж ліцензіат не має у своєму розпорядженні достовірні дані про можливість успішного освоєння предмета ліцензії. Це має особливе значення для угоди про передачу ноу-хау. У цьому випадку партнери укладать так звану опціонну угоду, відповідно до якої ліцензіат одержує на умовах конфіденційності доступ до ноу-хау і переважне право (протягом установленого терміну) на покупку ліцензії.

«Тіньовий» ринок – невід'ємний елемент «тіньової економіки», під якою в самому широкому змісті розуміється незаконна господарська діяльність. Така економіка існує в багатьох країнах. Так, її частка у ВНП (валовому національному продукті) у Норвегії і Швеції коливається в межах 6-17%, у США 8-12%; у Канаді і Франції 5-8%. Ясно, що й у наших умовах «тіньова економіка» - реальна сила. Її існування багато в чому було зв'язано з протиріччям між установленими принципами господарювання й об'єктивних умов, реальними відносинами у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Це стосується багатьох обмежень і заборон стосовно до особистого підсобного господарства і ІТД (індивідуальної трудової діяльності) і до приватного підприємництва. Такі витрати не змогли запобігти перетворенню підпільного капіталу у фундамент, головне діюче лице «тіньової економіки» і його зрощування, з однієї сторони з карним світом, а з іншої - з корумпованими елементами господарських, правоохоронних, державних і колишніх партійних органів.

На «тіньовому» ринку обмін засобів виробництва, як правило, носить натуральний характер. На базі «тіньового» ринку завжди існував і ринок, учасники якого переслідували цілі особистого збагачення: хабар, приписки. Так, у будівництві приписки можуть складати 70% і більш вартості фактично виконаних робіт, на автотранспорті - 10% і більш.

Інший варіант одержання готівки у великих розмірах – організація підпільного виробництва споживчих товарів на державних і кооперативних підприємствах, і в рамках нелегального приватного бізнесу. Особливо варто виділити підприємництво і ринок, що паразитують на людських пороках.

До «тіньового» ринку відноситься широкомасштабна спекуляція товарами масового споживання. Оборот спекуляції імпортним і вітчизняним дефіцитом з державної торгівлі експертно оцінювався на кінець 80-х – початок 90-х рр. у 15-20 млрд. карбованців. Ясно, що «тіньову економіку» не знекровити, якщо не усунути товарних дефіцитів, не сформувати повнокровний ринок у всіх його структурних елементах.

Види «тіньової» діяльності:

· виробництво неврахованої продукції на державному устаткуванні з викраденої сировини. «Вигода» для «тіневика» – у мінімальних витратах на виробництво продукції і несплаті податку з прибутку;

· заняття забороненим промислом (наприклад, надання «підпільних» медичних послуг, виробництво непатентованих лік, самогоноваріння, виробництво зброї і т.п.);

· приписки в звітності (незробленої продукції чи невиконаних робіт);

· порушення правил торгівлі (о бман покупців, пересортиця, обмір, обваження і т.п.);

Розкрадання сировини і готової продукції з підприємств.

Рекет – вимагання частини доходів підприємця.

Хабарництво – дача (або одержання) посадовою особою грошей за виконання (чи невиконання) в інтересах хабародавця дій, що входять у компетенцію взяткоодержувача.

Корупція – масовий підкуп представників державної влади (господарських керівників, працівників правоохоронних органів і т.п.)

Нелегальна колективна й індивідуальна діяльність – це різні модифікації приватників, що по різних причинах воліють залишатися в «тіні». Правильна економічна політика у відношенні цих індивідуалів і кооператорів дозволить направити їхній потенціал на реалізацію економічної реформи.

«Чорна економіка» – результат безгосподарності, марнотратності, безконтрольності, умовами її функціонування служать дефіцитність, надвисокі податки, бюрократичні обмеження окремих форм діяльності; основа – розкрадання державного і суспільного надбання.

Істотною рисою «чорної економіки» є підпільне виробництво з розгалуженою інфраструктурою: службою постачальників, збутовиків, оптових торговців. Сферою «чорної економіки» є «чорний ринок», з головним діючим лицем – спекулянтом, що займається купівлею-продажем з наживою.

Мафіозна структура економіки виникає на основі зрощування дільців «тіньової економіки» з корумпованими елементами в державних органах. Мафія по своїй соціально-економічній природі – логічне завершення відчуження трудящого від власності, відбиває деформовані і перекручені відносини в економічній, політичній і ідеологічній сферах.

Характерні ознаки мафії:

1) якісно новий рівень професійної економічної злочинності;

2) високий ступінь централізації, концентрації і кооперації «тіньового» капіталу;

3) чітко організований і розгалужений апарат управління;

4) розподіл функції в системі ієрархії;

5) наявність специфічної «тіньової» бюрократії;

6) наявність централізованого фонду матеріальної «допомоги» (підтримки) і підкупу профспілок, державних і правоохоронних органів;

7) розробка і реалізація ідеології організованої злочинності;

8) виражене прагнення до монополії й ін.

Питання для самоконтролю:

1. Які саме істотні елементи ринку?

2. Що таке ціна і як вона формується?

3. Чому відбуваються депресії в системі вільного ринку?

4. Яким образом механізми вільного ринку впливають на діяльність менеджера?

Дата добавления: 2014-01-06