Тема 5. Менеджмент як програмно – цільове управління

5.1. Цільовий підхід у менеджменті. Ціль як найважливіша характеристика менеджменту.

5.2. Формування цілей функціонування фірми.

5.3.Сутність і види планування.

“Ціль - це те, заради чого щось існує.”

5.1. Однією з головних задач менеджменту є встановлення цілей, заради досягнення яких формується, функціонує і розвивається організація як цілісна система.

Цілеполагання – це вихідний момент у діяльності менеджера, що здобуває усе більше значення в умовах ринкової економіки, яка розвивається. У результаті роздержавлення і демонополізації, законодавчого закріплення різноманіття форм власності, децентралізації і регіоналізації управління економікою, у ній з кожним роком збільшується число знову утворених об'єктів управління. Кожний з цих об'єктів починає свій життєвий цикл зі стадії створення, на якій насамперед визначаються цілі і задачі організації, її спеціалізація, розміри, ресурси, ринки споживачів продукції чи послуг і т.д. Вже діючі самостійні господарські суб'єкти піддають свою цільову модель коректуванню, коли відбувається зміна стратегії фірми, зв'язана зі зміною зовнішнього середовища.

Одним з найбільш важливих моментів менеджменту є точне визначення ідеалів і цілі підприємства. На цьому заснований весь бізнес.

У концентрованому виді ідея служіння суспільству знаходить вираження в наступному постулаті: той, хто щонайкраще служить суспільству, вигадує більше усіх. «Ціль бізнесу- створення споживача.» Якщо підприємство не здатне в найбільш досконалій формі служити суспільству, то воно не заслуговує права на існування.

На практиці далеко не всяке підприємство служить інтересам суспільства.

Таким чином, успіх як ціль менеджменту – це сукупний виробничий результат, одержуваний підприємством і використовуваний на благо суспільства. (Е.Г.Уільямс, президент ІБМ на початку 60-х років, так визначив, що таке бізнес: «Бізнес- це щось таке, у чого є споживачі.»

Ціль – ідеальне, уявне передбачення результату діяльності. Як безпосередній мотив ціль направляє і регулює людську діяльність.

Цілі - еталони, критерії.

Цілі можуть бути одиничними і численними. Вони повинні бути здійсненні і досяжні. Вони не повинні суперечити об'єктивним законам суспільства. Цілі повинні поєднувати зусилля і концентрувати засоби.

Прибуток - не ціль, це умова досягнення мети, індикатор успішності діяльності.

Ціль – це напрямкі діяльності, для реалізації яких формуються і використовуються всі ресурси. Існує основна ціль і проміжні, котрі досягаються послідовно на шляху до кінцевої мети.

Будь-яка система управління – це насамперед цілеспрямована система, що має ієрархічну структуру й організована для досягнення цілей фірми, що прийнято називати цілями функціонування.

Значення цілей функціонування велико. По- перше, тому, що в організації повинні прийматися тільки такі рішення, що реалізують її цілі функціонування. По – друге, щоб уникнути такої діяльності, що заважає досягненню цілей функціонування, глобальна ціль повинна бути доведена до кожного керівника і виконавця. Для цього необхідні постійний контроль за реальним станом системи і порівняння його з цілями і задачами, що стоять перед фірмою.

Звідси випливає, що будь-яка діяльність у системі виправдана тільки в тому випадку, якщо вона сприяє досягненню її кінцевої мети функціонування. Інакше кажучи, будь-яка організація повинна бути спроектована таким чином, щоб уся діяльність у системі реалізовувала тільки її мети функціонування, для яких вона створювалася.

Оскільки задачею менеджменту є досягнення цілі, важливо правильно її визначити.

Мистецтво вибору і формулювання правильної цілі, керування процесом її реалізації, включаючи оцінку досягнутої мети реалізації, відрізняють дійсно вмілого керівника.

Вимоги к цілям:

Цілі:

визначають напрямок бізнесу,

визначають характер дій,

визначають пріоритет задач бізнесу,

контролюють зусилля в конкретній сфері,

визначають значимість служб підприємства,

задають рівні для оцінки результату.

Цілі повинні бути:

реальними і досяжними,

Цілі задаються з обліком:

обсягу робіт,

з урахуванням термінів,

з урахуванням виконавців,

з урахуванням наявних можливостей.

5.2. Визначення цілей функціонування є одним з найбільш важливих етапів у діяльності фірми.

На кожнім рівні організації виникають деякі приватні цілі. Звідси виникає необхідність побудови “дерева цілей”.

Отже, у сучасному менеджменті поняття цілі є одним з основних.

Цілі, що стоять перед фірмою, підрозділяються на якісні і кількісні. Для визначення якісних цілей застосовується метод експертних оцінок – на основі індивідуальних суб'єктних думок групи експертів. Кількісні цілі оцінюються в грошовому вираженні, у літах, у тоннах, кіловат-годинах використаної електроенергії і т.д.

Визначення якісних цілей фірми здійснюється в наступному порядку:

1) Формування якісних цілей.

2) Оцінка (ранжирування) якісних цілей.

3) Побудова “дерева цілей”.

4) Побудова кількісних цілей.

5) Оцінка ступеня прогресу в досягненні цілі.

Глобальна ціль організації

Цілі першого рівня

Цілі другого рівня

Цілі третього рівня

Рисунок 5.1 “Дерево цілей”.

Таке “дерево цілей” будується для кожного рівня управління, а потім відбувається “ зшивання “ дерева цілей кожного рівня в загальне дерево цілей організації.

КОНФЛІКТ ЦІЛЕЙ

Зовнішній конфлікт – зіткнення інтересів продавця і покупця, постачальника і покупця, кредитора і боржника, власника і профспілки: розмір партії, ціна виробу, кількість типорозмірів, удосконалювання виробу.

Внутрішній конфлікт – протиріччя інтересів підрозділів фірми: цехів, ділянок, відділів, служб, особистостей, об'єднаних у тимчасові структури.

Часовий конфлікт – розбіжність тимчасових періодів реалізації цілей, забігання чи відставання (зіткнення інтересів поточного і перспективного періодів).

Цілі як завдання підрозділам:

Фінанси – збільшити прибуток на «а» гривень.,

знизити заборгованість до «а» грн.,

забезпечити доход на акцію в «а» грн.

Збут – збільшити обсяг продажів до «а» грн.,

забезпечити частку ринку в «а» %.

Дослідження: розробити вироб потужністю «а» квт.

Продуктивність: збільшити випуск на працюючого до «а» штук...

Продукція: ввести в асортимент «а» нових видів продукції.

Технологія: упровадити нову технологію по процесу «а».

Структура: створити бюро по проблемі «а».

Персонал: знизити поточність (текучість) до «а» %.

Соціальні: виділити місцевим органам влади «а» грн.

Екологічні: скоротити викиди в атмосферу до «а» м^З.

5.3. Ефективність функціонування підприємства визначається багатьма обставинами. Серед них:

· правильність установлення «що, скільки, якої якості і до якого часу робити продукцію чи робити послуги, з урахуванням попиту і пропозиції»;

· вибір оптимальної технології й організації виробництва;

· своєчасне і раціональне ресурсне забезпечення;

· величина основного й оборотного капіталів;

· форми і методи реалізації продукції і т.д.

В умовах ринкової системи господарювання діапазон використання цих факторів надзвичайно велик. Тому кожне підприємство повинне прагнути до їхнього оптимального сполучення.

Це припускає необхідність застосування відповідних форм і методів їхнього внутрішнього ув'язування. Такою формою є планування виробничої і господарської діяльності підприємства. Досвід багатьох процвітаючих компаній промислових країн показує, що в умовах ринку з його жорстокою конкуренцією планування господарсько-виробничої діяльності є найважливішою умовою їхньої виживаності, економічного росту і процвітання. Саме воно дозволяє оптимально зважити наявні можливості підприємства по випуску продукції зі сформованим на ринку попитом та пропозицією.

Це випливає із самої сутності планування, що виявляється в тім, що:

по-перше, воно має справи з вибором з безлічі можливих альтернатив розвитку підприємства в майбутньому;

по-друге, реалізація обраної альтернативи здійснюється на основі рішень, прийнятих сьогодні. Звідси завжди існує імовірність помилки;

по-третє, планування є безупинний процес прийняття рішень, у ході якого встановлюються і постійно уточнюються за часом мети і задачі розвитку підприємства, визначаються стратегія і політика по їхньому досягненню; розробляються детальні плани, у яких скоординовано виконання показників, що охороняє різні сторони ведення економіки підприємства;

в-четверте, вихідною посилкою планування повинний стати принцип, відповідно до якого функціонування підприємства навіть більш рентабельно і забезпечує грошові надходження і прибуток в обсязі, що задовольняє зацікавлені в результатах роботи підприємства групи лиць;

в-п'яте, у силу розходжень самої сутності і характеру прояву факторів виробництва і задач, що випливають з окремих напрямків діяльності підприємства, планування підрозділяється на довгострокове і короткочасне.

Так, наприклад, придбання устаткування і характер його використання, кадрова політика, визначення асортименту продукції і ринку збуту вимагають розгляду в довгостроковому плані. У той же час поточне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами, плата за енергію, воду мають потребу в аналізі в короткочасному періоді.

Розрізняють два типи планування. Перший тип - стратегічне планування. Воно, як правило, припускає серйозний аналіз ринку, конкуренції, ресурсів, доступних фірмі для збільшення її частки на ринку, рівня технології, а також проблеми з колишніми підприємствами, де застаріли технології, які треба вивести з обороту. Може охоплювати 5 – 10 років.

Тактичне планування відбувається за стратегічним і може розглядатися другим етапом загального процесу планування. Містить у собі такі рішення, як місце розташування цієї фірми і її філій (підрозділів), вид продукції, система управління й інші практичні аспекти. Охоплює 1- 2 роки.

Після того, як ви визначили ваші умови на ринку, ви повинні визначити витрати. Кількість продукціїї, що ринок може «проковтнути», завжди знижує ціну. Фірма не може розглядати ринок своєї продукції як стабільний для будь-яких обсягів виробництва. Якщо ви знайомі з принципами економіки, то знаєте, що таке крива попиту. Це графік, що показує кількість продукції, що було б куплене при визначеній ціні на ринку. Це убутна крива, вона означає, що менеджер зіткнеться зі зниженням ціни, якщо він має намір збільшити виробництво. А знижена ціна робить додатковий тиск на витрати.

Планування ресурсів є важливим елементом діяльності менеджера. Менеджер у ринковій економіці, якщо він бажає домогтися успіху, повинний постійно і самостійно боротися з усіма несприятливими обставинами. Його мислення повинне бути спрямоване на оцінку взаємодії усіх факторів діяльності: персоналу, партнерів, конкурентів, споживачів, уряду, суспільства.

Існують загальні ознаки гарного плану:

- цілеспрямованість;

- реальність;

- альтернативність.

На практиці застосовується стратегічне, довгострокове, короткострокове, а також поточне планування.

Планування здійснюється після і на підставі результатів прогнозування. Основою класифікації методів планування традиційно вважається календарний план. Але в ринковому середовищі, а тим більше в перехідній економіці, такий підхід не враховує динаміку зовнішнього маркетингового середовища, специфіку ринкових циклів. Представляється природним у сучасних умовах класифікувати планування з урахуванням функції підприємництва, з урахуванням етапів і фаз циклу проектування продукції. Умовимося називати етапом відносно самостійну частину одного з циклів продукції, а фазою, відповідно, відносно незалежну частину етапу.

Планування може здійснюватися: за аналогією, евристично (на базі інтуїтивних знань), накопиченого досвіду, з використанням різних математичних методів.

Виділяємо планування розвитку (стратегічне планування і бізнес-планування), планування маркетингу, планування виробництва, планування менеджменту.

Термін «стратегія» переводиться з грецької мови як «майстерність воєначальника». Будемо розуміти під стратегічним плануванням внутрішню координацію, розподіл ресурсів між декількома напрямками діяльності з метою адаптації фірми до змін зовнішнього середовища. Це планування на час не менш одного з циклів (життєвого, ринкового) продукції. Стратегічне планування спирається на чітко сформовану програму фірми. Вона повинна відповідати на наступні питання:

1) Що собою представляє фірма?

2) Хто її споживачі?

3) Що необхідно для цих споживачів?

4) Що буде з фірмою?

5) Якою вона повинна бути?

Добре сформульована програма дозволяє співробітникам фірми відчути себе учасниками загальної справи в реалізації перспектив, що відкриваються, дає їм цілі і підкреслює їхнє місце в загальному процесі. При цьому стратегія фірми повинна бути спрямована на задоволення нестатків споживачів.

Основним знаряддям сфери стратегічного планування є аналіз господарського портфеля фірми; при цьому оцінюють положення усіх вхідних до складу фірми виробництв.

Стратегічне планування – бачення підприємства в майбутньому, його місця і ролі в економіці і суспільно-економічному пристрої країни, а також основних шляхів і засобів досягнення цього нового стану. Воно виражається не в плані з детально розробленими показниками, а в начерку, погляді в майбутнє, зроблених на основі різних прогнозів (економіки, науки і техніки, політики, демографії і т.д.). Період такого розгляду складає 10-15 років і обумовлюється рядом причин, і насамперед тим, що за цей час відбувається, як правило, змінюваність основних фондів, кардинальні зміни в науці і техніці, зміни смаків населення убік нових видів продуктів і послуг і т.д.

Стратегічне планування цілком є прерогативою вищого керівництва підприємства. Яскравим прикладом удалого стратегічного планування є діяльність у цій області американського менеджера Лі Якоккі в період його роботи у Форда.

Питаннями стратегічного планування займаються, як правило, тільки великі фірми.

На базі стратегічного планування здійснюється довгострокове планування на найближчі 3-5 років. У ньому установки, зроблені в стратегічному плануванні, як би одержують своє економічне відновлення й уточнення з урахуванням тенденцій розвитку господарської ситуації на найближчі 3-5 років. Результатом довгострокового планування є 3-х і 5-річні плани розвитку підприємства по різних видах його діяльності (реалізація, виробництво, витрати, фінанси і т.д.)

На основі цих планів виробляється короткострокове планування. Його конкретним вираженням є плани розвитку з періодом від одного до трьох років. Їхня особливість полягає в тому, що показники найближчого року конкретизуються щокварталу, а показники 2-го і 3-го років–кожні півроку чи щорічно.

У силу динамічності процесів, що відбуваються в господарському і політичному житті країни, необхідно здійснювати поточне планування терміном до одного року. Його основою є короткострокові плани і поточні тенденції розвитку попиту та пропозиції. У ньому показники встановлюються на 1 рік з розбивкою по кварталах. Вони також є гнучкими планами, тобто на перші 3 місяці показники установлюються тверді, незмінні, а в наступних 9 місяців піддаються коректуванню. У порівнянні з короткостроковими планами вони є більш детальними, особливо в області руху виробництва і запасів товарно-матеріальних цінностей, ціноутворення, витрат виробництва і т.д. Фактично в них відбувається ув'язування задач різних служб підприємства.

Але більш тісна координація різних служб підприємства відбувається шляхом календарного планування з його періодом дії, як правило, 10 днів. Це програми руху продукту і усіх факторів виробництва з указівкою конкретних дат і служб, що відповідають за той чи інший вид діяльності.

Для знову створених підприємств чи для здійснення яких-небудь комерційних проектів, одержання позички чи кредиту, варто складати бізнес-плани, як це має місце в країнах з ринковою економікою.

Бізнес-планування відрізняється від стратегічного тім, що воно виробляється на одному із сегментів ринку, тобто у відношенні реалізації конкретної ринкової програми однієї продукції чи послуги на одному сегменті ринку.

Бізнес-план вирішує наступні конкретні задачі:

1) Обґрунтування конкретного проекту.

2) Розрахунок очікуваних фінансових результатів.

3) Визначення джерел і умов фінансування.

4) Визначення вимог до кваліфікації виконавців.

Після розробки бізнес-плану повинні розроблятися плани по напрямках діяльності: розробка продукції, виробництво, менеджмент, маркетинг. Ціль розробки цих планів -забезпечити уточнення і виконання задач бізнес- плану у відповідних напрямках.

Перспективним пропонується вважати планування на період близький тривалості одного з циклів продукції, а саме циклів розробки, ринкового і життєвого циклів, і, що має в якості об'єкта планування фірму в цілому, діючу на одному сегменті ринку.

Оперативно-календарним будемо називати планування з періодом, що не перевищує тривалість однієї з фаз етапу життєвого циклу, котре розглядає в якості об’екта підрозділ фірми чи частину продукції.

Програмування -встановлення основних положень, що потім розгортаються в плануванні, або послідовності конкретних заходів щодо реалізації планів.

Плани- графіки розробляються для встановлення послідовності і координації окремих заходів щодо розробки й іспиту конкретних зразків продукції.

Питання для самоконтролю:

1. Поясніть важливість цільового підходу в менеджменті.

2. Які бувають цілі та у чому проблема їхнього визначення?

3. Що таке стратегічний менеджмент?

4. Назвіть основні елементи стратегічного і бізнес- планування.

5. Що є об'єктом і в чому складається перспективне, поточне й оперативне планування виробничої діяльності?

6. Які ви можете назвати форми подання планів?

7. На что впливає форма подання планів?

8. У чому полягає різниця між стратегічним, тактичним, оперативним і альтернативним плануванням?

Дата добавления: 2014-01-06