Основні засади міжнародного інформаційного законодавства

Міжнародна інформація - сукупність даних, що характеризує структуру, загальні властивості інформації, а також питання, пов’язані з її пошуком, збиранням, збереженням, обробкою, перетворенням, розповсюдженням та використанням в системі міжнародних відносин.

Відношення держави до міжнародного інформаційного простору характеризує її рівень та прогрес. Держава, яка стоїть осторонь міжнародного інформаційного простору не зможе вижити. Тому активне входження в цей простір - один з головних чинників її побудови і прогресу. А для цього необхідна підготовка відповідних фахівців.

Міжнародне інформаційне право як особлива галузь міжнародного права

Міжнародне інформаційне право (МІП) – сукупність спеціальних міжнародних принципів і норм, що регулюють права та зобов’язання суб’єктів міжнародного права у процесі обміну інформацією, інформаційними продуктами та послугами через кордони держав.

На міжнародні інформаційні відносини поширюються всі основні принципи міжнародного права, що доповнюються низкою спеціальних принципів, що називають галузевими.

Принцип непорушності кордонів та суверенітету держав відображається у МІП не завжди у повній своїй юридичній силі, оскільки поширення інформації за кордони контролювати не можливо. Таким чином, принцип інформаційного суверенітету є скоріше абстрактною категорією, що декларує заборону агресивного втручання в інформаційний простір держав.

В Україні, наприклад, не існує можливості централізовано поширювати інформацію по всій країні. Тобто, контролювати інформаційні потоки, що проходять по її території майже неможливо.

До цього принципу можна додати заборону на антидержавну інформацію, на інформацію, що розпалює ворожнечу, фашистську пропаганду тощо.

Принцип поваги до прав людини відноситься до основної галузі міжнародного інформаційного права. Це є найбільшою проблемою, оскільки, наприклад, у світі немає жодного законодавчого акту, що б захищав права людини у мережі INTERNET.

Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок достатньо неоднозначно відображається у МІП, оскільки існує таке поняття, як інформаційна війна, що водночас є агресивною дією та засобом «безкровно» вирішити суперечки між двома державами.

Дуже важливою є галузь МІП, що полягає у захисті життя працівників інформаційної сфери, зокрема журналістів.

Але основним питанням МІП є захист свободи слова.

Що стосуються галузевих принципів, то до них відносять:

· Право держав на здійснення транскордонного радіо і телемовлення, в тому числі, через штучні космічні об’єкти.

· Зобов’язання держав попереджати і припиняти поширення ідей, заборонених міжнародних співтовариством:

o Заборона пропаганди агресивних і насильницьких війн

o Заборона пропаганди ідей расової вищості

o Заборона пропаганди та інформації, що завдає шкоди моральному здоров’ю націй

o Заборона поширення ідей щодо будь-якої дискримінації людини

· Зобов’язання держав забезпечити вільний доступ до джерел інформації, визначених у міжнародних документах.

· Право держав на протидію поширенню на своїй території ідей, що загрожують національній безпеці, громадському порядку і моральному здоров’ю населення.

· Право держав розвивати на своїй території інформаційну інфраструктуру задля політичних, економічних та культурних цілей.

· Зобов’язання держав протидіяти ворожій пропаганді і неправомірному використанню національних інформаційних ресурсів з цією метою.

Міжнародне інформаційне право є комплексним, оскільки в ньому поєднуються принципи публічного, приватного і конституційного прав. Складається воно з двох частин:

· Основна частина: норми і принципи

o Права людини

o Права держав та міжнародних організацій

o Права інших суб’єктів міжнародних відносин

· Особлива частина:

o Право мас-медіа

o Право телекомунікацій

o Право кіберпростору та INTERNET

o Право інформаційної інтелектуальної власності

o Право міжнародної інформаційної безпеки

Права людини в сфері ІК забезпечуються загальними принципами міжнародного права, в першу чергу, на підставі загальної декларації прав людини (стаття 19), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (статі 20, 21), Європейської конвенції з прав людини (стаття 10, пункт 1, 2), а також Заключним Гельсинським Актом 1975 року під егідою ОБСЄ (розділ 2 гуманітарний і прикінцеві положення до нього). Крім того, вони забезпечуються конституцією будь-якої держави.

За Міжнародним пактом про громадянські і політичні права заборони на поширення інформації стосуються:

· Ідей насильницького характеру

· Расизму

· Інформації, що завдає шкоди моральному здоров’ю нації

· Ідеї щодо будь-якої дискримінації, в тому числі за професійною діяльністю, статтю, за релігійними вподобаннями, а також за інформаційною ознакою.

Заключний Гельсинський Акт здебільшого зазначає права журналістів, особливо на території, де ведуться воєнні дії.

Права держав відображаються у тих договорах, що вона заключає. Серед них – договори загального характеру, що містять окремі статті або положення стосовно інформаційних прав. Кожна держава виконує зобов’язання і відповідає за їх порушення.

Держави забезпечують міжнародний інформаційний обмін урядовими, адміністративними, правовими, культурними, освітніми та науковими матеріалами у будь якій формі.

За міжнародним правом існує домовленість про вільну передачу матеріалів освітнього та культурного змісту.

До права держав та міжнародних організацій відносять контроль над інформаційним простором держави, дотримання інформаційного суверенітету, право держав на спростування і відповідь, якщо завдається шкода національним інтересам, і право держав на використання глобального інформаційного простору.

На сьогодні, найбільш розгалуженою правовою системою у сфері ІК є система США, що охопила навіть діяльність в мережі INTERNET.

Право міжнародних організацій. Вони є суб’єктами міжнародного права, а також нормотворчими суб’єктами. Тобто міжнародні організації можуть розробляти спеціальні документи, що регулюють права.

До таких організацій належать:

· ООН

o Спеціальні установи ООН

o Світовий Банк

o ЮНЕСКО

o ІКАО

o Всесвітня поштова спілка

o Всесвітня організація інтелектуальної власності

o Спеціальні організації

§ Статут ООН

§ Резолюції Генеральної Асамблеї ООН

До права інших суб’єктів міжнародних відносин належать НУО, які не наділені нормотворчим правом, але які беруть участь у розробці нормативних документів і лобіюванні їх через міжнародні універсальні організації.

Також до цієї групи можна додати ТНК, що на підставі міжнародного права забезпечують свої інтереси на територіях інших держав.

Для загальної частини міжнародного інформаційного права характерне використання таких документів:

· Міжнародні конвенції, що регулюють діяльність у сфері ІК, а також конвенції загального права, що містять положення про інформаційний обмін.

· Декларації – офіційні заяви держави, що підтверджує засади міжнародної політики і конкретно діяльності в інформаційній сфері.

· Резолюції, рекомендації

· Директиви, регламенти і рішення (правові документи ЄС, окрім конвенцій)

· Програми, статути і хартії

· Міжнародні акти і пакти

· Правила процедури

Джерела інформаційного права:

· Міжнародні угоди різного характеру

· Внутрішнє законодавство

· Судова та арбітражна практика

· Міжнародні звичаї

Для інформаційної галузі існують судові прецеденти як міжнародної норми Міжнародного Суду в Гаазі, Європейського Суду з прав людини у Стразбурзі, Європейського Суду ЄС у Брюселі, а також два арбітражних суди у Стокгольмі і Будапешті, що вирішують проблеми захисту інформаційних ресурсів під час збройних конфліктів, а також в умовах надзвичайних ситуаціях, а також у форсмажорних обставинах.

Міжнародні угоди, що стосуються спеціальної галузі та норми, зафіксовані в них, можуть бути кодифікованими, утворювати певні інститути, або сукупність некодифікованих норм і принціипів.

Зокрема, серед некодифікованих інститутів міжнародного інформаційного права розрізняють:

· Інститут Інформаційної Інтелектуальної Власності

· Інститут Правонаступництва щодо інформаційно-інтелектуальної власності.

До кодифікованих інститутів належать:

· Інститут відповідальності за порушення забов’язань

· Інститут медіаправа

· Інститут державної таємниці

· Інститут використання штучних космічних об’єктів

· Інститут телекомунікацій і зв’язку

· Інститут купівлі та продажу інформаційних продуктів та послуг

Їх функції:

1. Регулювання змісту технічних стандартів та професійної діяльності.

2. Для мас-медіа –дозвіл або заборона контенту на радіо, ТБ, у ЗМІ, у рекламі та видавничій справі

3. Міжнародний професійний кодекс ЗМІ

4. Рекламний етичний кодекс

5. Кодекси PR-діяльності

Правові засади включають:

· реалізацію права кожного на інформацію у усіх сферах життя як право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію на основі своїх прав та обов'язків, в межах повноважень, у будь-який спосіб на свій вибір визначений у відповідності до Конституції, Законів, чинних міжнародних договорів та угод;

· створення системи умов (або режиму) захисту інформації;

1) державної політики у сфері інформації;

2) інформаційних відносин;

3) структури та визначень інформації;

4) порядку та критеріїв віднесення до видів інформації;

5) порядку та умов збирання, одержування, зберігання, використання та поширення офіційної інформації;

6) порядку та строків розсекречення конфіденційної інформації;

7) висвітлення діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств та організацій незалежно від їх форми власності та організаційно-правової форми;

8) запитів на офіційну інформацію;

9) електронних запитів на інформацію;

10) відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

11) міжнародної інформаційної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-06