Роль вищої освіти у сучасній цивілізації. Предмет та основні категорії педагогіки вищої школи

План

Лекція 1. Теоретичні та методичні основи педагогіки вищої школи

1. Роль вищої освіти у сучасній цивілізації. Предмет та основні категорії педагогіки вищої школи.

2. Методи та методика сучасного науково-педагогічного дослідження

Сьогодення у країнах-лідерах відзначене пошуками шляхів прискорення побудови суспільства знань, економіка якого може спиратися лише на так звані високі технології, створені на базі вершинних досягнень нано-, піко і фемтосекторів природничих наук. Комплекс «вища освіта + точні науки» став не тільки важливим, як це було в індустріальному суспільстві, а єдиним надійним і перспективним засобом розв’язання екологічних, соціальних і виробничих проблем. В умовах загальності вищої освіти різко загострилися проблеми її якості і належного матеріально-технічного забезпечення. Актуальні вони і в Україні, вища освіта якої охоплюватиме більшість вікової групи населення 18-23 роки. Приклад розв’язання цих проблем надають на країни Європейського Союзу, які стали ініціаторами Болонської конвенції про створення єдиного європейського простору вищої освіти.

У Комюніке Конференції Міністрів європейських країн, відповідальних за сферу вищої освіти (м. Лондон, 16-19 травня 2007 року): „На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповіді на виклики глобалізації” було наголошено, що „вища освіта має відігравати важливу роль у сприянні соціальній єдності, зменшенні нерівності, підвищенні рівня знань, умінь та компетентності у суспільстві. Політика, таким чином, має бути спрямована на максимальне розкриття потенціалу людей з точки зору їх особистісного зростання та вкладу в стале та демократичне суспільство знань”.[1]

На Болонському Стратегічному Форумі, який відбувся у Лувеніла-Ньов 29 квітня 2009 року Міністри вищої освіти, голови делегацій 46 Європейських країн-учасниць Болонського процесу, та представники з Австралії, Бразилії, Канади, Народної Республіки Китай, Єгипту, Ефіопії, Ізраїлю, Японії, Казахстану, Киргизстану, Мексики, Марокко, Нової Зеландії, Тунісу, США, а також Міжнародної асоціації університетів та інших міжнародних і неурядових організацій було наголошено про існування загальних цінностей та принципів, які лежать в основі вищої освіти і загального розуміння того, що вища освіта є фундаментом досягнення людського, соціального й економічного розвитку. Була підкреслена ключова роль, яку вища освіта відіграє у розвитку наших суспільств, в основі якої лежить навчання впродовж життя для усіх та справедливий (рівний) доступ до навчальних можливостей на усіх рівнях суспільства.

Таким чином все вищевикладене робить очевидним той факт, що у подоланні кризових явищ людської цивілізації, у вирішенні найгостріших проблем людства, величезна роль належить саме вищій освіті.

Вища освіта – результат засвоєння систематизованих наукових знань, умінь і навичок про соціальну сутність і зміст конкретної професійної діяльності. Вища освіта вважається необхідною умовою для підготовки людини до здійснення соціально-професійних функцій на відповідному професійному рівні.

Процеси навчання, виховання і розвитку особистості можуть бути повноцінними тільки у тому випадку, якщо вони є взаємними: навчається, виховується та вдосконалюється не тільки студент, але і викладач.

Слово «педагогіка» походить від грецьких слів «paidos» - діти і «аgо» - веду, тобто «дітоводіння». (У Давній Греції «пайдагогос» спочатку називали рабів, які супроводжували дітей рабовласників до школи).

Педагогіка – це комплекс теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси навчання, виховання і розвитку особистості, а також, ймовірні шляхи удосконалення цих процесів.

Педагогіка вищої школи є галуззю педагогічної науки, яка вивчає теоретичні та практичні проблеми вищої професійної освіти [2]

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (менеджмент).

Педагогіка вищої школи має свій категорійно-понятійний апарат (В.М. Галузинський, М.Б. Євтух), який поділяють на три види: [3]

1. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагоічна закономірність, педагогічний принцип.

Педагогічна теорія – система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція (від лат.conceptio – сукупність, система) – система поглядів на педагогічні явища, процеси, події, що відбуваються у системі вищої освіти, способи їх розуміння і тлумачення, провідна ідея педагогічної теорії. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпирічними даниим. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея – це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв’язки у системі вищої освіти. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об’єднуючись з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.

Педагогічна закономірність – об’єктивно повторювана послідовність педагогічних явищ. Вона є універсальною категорією усіх галузей педагогічної науки.

2. Процесуальні категорії: виховання, навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес. Ці категорії загалом не відрізняються від їх тлумачення у загальній педагогіці.

3. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст навчання і виховання; професіограма спеціаліста (викладача університетів і вищих навчальних закладів), діяльність (викладача і студента); диференційований та індивідуальний підходи; прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми, методи й засоби виховання і навчання; педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів; гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

Перелічені вище категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загально-педагогічних, хіба що застосуванням до певного об’єкту – вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.

Як галузь педагогічної науки педагогіка вищої школи тісно пов’язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філософією, соціологією, та іншими науками, об’єктом вивчення яких є людина.

Кожна наука має свої предмет і об’єкт дослідження і є найвищим синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв’язках з іншими науками.

Об’єктом педагогіки вищої школи є система вищої освіти і педагогічні процеси в ній [4].

Предмет педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціалістів, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв’язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням студентів у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних проблем становлення сучасного інтелектуального висококваліфікованого фахівця у будь-якій галузі матеріального чи духовного виробництва [5].

Дата добавления: 2014-01-06