Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру, їх продовження, зміну та припинення

По закінченні досудового слідства, стосовно особи, що вчинила суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, складається клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, у якому повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Це клопотання затверджене прокурором, разом з реєстром матеріалів направляється до суду.

Суд, отримавши зазначені матеріали не пізніше 5-денного строку з дня їх надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового засідання.

Підготовче судове засідання відбувається за участю прокурора, захисника і законного представника особи, експерта і потерпілого. Участь самої особи можлива лише при умові, якщо це не зашкодить його стану здоров’я.

Головуючий з’ясовує думку учасників судового засідання щодо можливості призначення судового розгляду і постановляє ухвалу про призначення судового розгляду не пізніше 10 днів з дня винесення ухвали.

В ухвалі суд вирішує питання, що стосуються підготовки судового розгляду, зокрема:

1) визначає дату та місце проведення судового розгляду;

2) з’ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд;

3) з’ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді;

4) розглядає клопотання учасників судового провадження про:

здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту;

витребування певних речей чи документів;

5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.

Судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника, потерпілого, експерта, інших осіб. Участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, не є обов’язковою і може мати місце, якщо цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного захворювання.

Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру проводиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника. У відповідності зі ст. 27, п. 2 ч. 2 ст. 315 КПК суд може прийняти рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Участь особи, щодо якої розглядається кримінальна справа, не є обов’язковою і може мати місце лише у тому разі, якщо цьому не заважає характер її хвороби. В іншому випадку в судове засідання викликається законний представник неосудної особи, який вправі знайомитися з матеріалами справи, подавати докази, заявляти клопотання, відводи тощо.

Особливості судового провадження у справах щодо неосудних осіб полягають і у наступному:

1) суд не повинен допускати ніякого спрощення під час розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру;

2) особа, щодо якої розглядається справа, дає пояснення, а не показання, тому дані що в них містяться, не є доказами. Суд не може посилатись на них в ухвалі;

3) судові дебати не провадяться, суд заслуховує висновок прокурора і думку захисника;

4) неосудній особі останнє слово не надається;

5) суд виносить ухвалу, а не вирок;

6) цивільний позов у цих справах не розглядається. Суддя у постанові зазначає, що питання про відшкодування матеріальної шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

7) одним із доказів є висновок судово-психіатричної експертизи, який у справах щодо неосудних чи обмежено осудних є обов’язковим. Висновку експертизи суд дає оцінку в сукупності з іншими доказами у справі і може з ним погодитися і не погодитися.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

А чи можливі випадки, коли кримінальна справа надійшла до суду з обвинувальним актом і при судовому розгляді виявилося, що підсудний вчинив злочин в стані неосудності. Так, можливо. Статтею 362 КПК передбачено: „Якщо під час судового розгляду будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і продовжує судовий розгляд згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кримінального процесуального Кодексу”.

Роз’яснення з цього приводу міститься у постанові Пленуму Верховного суду України № 7 від 03.06.05 р. „Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” (п. 17), де зазначено: „Якщо в судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи, яка надійшла до суду з обвинувальним актом, будуть встановлені дані, які викликають сумнів щодо осудності підсудного, суд після проведення судово-психіатричної експертизи відповідно до ст. 362 КПК України повинен винести ухвалу і в її мотивувальній частині навести мотиви, з яких він вважає неможливим продовжувати розгляд справи у звичайному порядку, з посиланням на докази, що свідчать про виявлення у підсудного психічної хвороби, а в резолютивній частині зазначити про продовження розгляду справи за правилами, передбаченими гл. 39 КПК”.

За результатами розгляду справи суддя виносить ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру, у якій окрім формулювання вчиненого суспільно небезпечного діяння та посилання на перевірені докази суд з’ясовує:

- чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

- чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

- чи вчинене діяння особою в стані неосудності;

- чи необхідно застосовувати до неї примусові заходи медичного характеру і які саме.

Суд постановляє одне із таких рішень:

1. Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

2. Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриває кримінальне провадження.

3. Якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров’я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

4. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути закрито судом, якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу. У такому разі після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.

Застосовуючи примусові заходи медичного характеру, суд при цьому строк не визначає. Особи, щодо яких застосоване примусове лікування, підлягають обов’язковому комісійному переосвідуванню не рідше ніж один раз на 6 місяців.

За наслідками комісійного огляду особи лікарями-психіатрами суд може продовжити, змінити або припинити примусові заходи медичного характеру.

Стаття 95 КК України, зокрема, передбачає:

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

Зазначена норма фактично визначає порядок продовження, зміни або припинення ПЗМХ, що не є завданням кримінального законодавства. Кримінальний кодекс може передбачати лише підстави для продовження, зміни чи припинення. Порядок розгляду судом цих питань повинен регулювативати КПК. Однак ст. 514 КПК лише повторює деякі положення ст. 95 КК України.

Таким чином, ст. 95 КК всупереч ст. 1 і 2 КК виконує завдання, які належать до функцій кримінально-процесуального законодавства (ст. 1 і 2 КПК).

Крім цього, ст. 95 КК України надає право звертатися до суду з заявою про продовження, зміну або скасування ПЗМХ лікарю-психіатру, який надає допомогу особі, а ч. 3 ст. 514 КПК передбачає, що це «здійснюється за поданням представника медичного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана особа, у передбаченому статтею 95 Кримінального кодексу України та статтею 512 цього Кодексу порядку. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів”.

Однак на практиці до суду з поданням звертається керівник психіатричного закладу (головний лікар), де надається психіатрична допомога, до якого додає висновок комісії лікарів-психіатрів.

Час перебування у медичному закладі зараховується у строк відбування покарання у відповідності до ч. 4 ст. 84 КК України (день за день).

Ухвала суду про застосування, продовження, зміну чи скасування примусового заходу медичного характеру може бути оскаржена у апеляційному та касаційному порядку.

Дата добавления: 2014-01-06